Біженці з Криму у Львові вчаться говорити українською і не планують повертатися додому

Принаймні поки Крим знову не стане українським

Російська окупація Криму змусила тисячі мешканців півострова залишити власні домівки та виїхати до материкової України. Одні зазнали переслідування за свої політичні погляди, інші боялися за життя своїх дітей, треті просто не можуть бачити, як частина України переходить під контроль іншої держави. На Львівщину приїхали понад 1100 біженців із півострова. Кілька вихідців із Керчі знайшли притулок в одному з будинків місії “Добрий самарянин” церкви християн віри євангельської “Воскресіння” у Винниках. Чи думають вони про те, щоб повернутись із гостинного Львова до захопленого Росією Криму? Володимир і Наталя
000_par6771257
Незвично бути біженцями у власній країні, – розповідають Володимир і Наталя Владімірови. – Ми жили як усі, нічого не потребували, ні в кого нічого не просили… Тому до ролі біженців звикнути важко. Люди допомагають, а ми не можемо нічим віддячити. Якось ніяково“.

У Львові подружжя мешкає вже два місяці. Поїхали з Керчі, бо жити в Росії не захотіли. Молодший син Ернест ходить до місцевої школи. Старший, Едуард, навчався у Керченському морському технологічному інституті, а тепер думає переводитись до одного зі львівських вишів. Мовного бар’єру у спілкуванні з львів’янами хлопці не мають – у школі вчили і російську, й українську.

Володимир продавав каву на центральному ринку в Керчі. Він співпрацював з італійською фірмою, що має представництво у Львові. Тепер має таку саму точку на Краківському ринку. Керівництво ринку допомогло: виділили кіоск і дозволили не платити за оренду перший місяць.

krym_8022b

На початку березня Наталя була на сесії в Острозькій академії.

Залишався тиждень до референдуму. Ситуація була нестабільною, – згадує вона. – Через Керч переправляли багато військової техніки.Навіть поїзди ходили нерегулярно. Було страшно, що родина в Криму, а я на Заході“. Переїзд планували по телефону. Володимир разом із синами зібрались за один день: запакували до валіз усе найнеобхідніше, сіли на поїзд і вирушили до Львова. Часто чули у ЗМІ, що тут приймають біженців.

Поки Володимир і хлопці їхали в поїзді, одногрупниця дружини зателефонувала знайомим до Львова. Вислухавши історію кримчан, ті погодились допомогти. А за тиждень, завершивши сесію, Наталя долучилась до родини. Те, що без жодного знайомого у Львові їм удалося знайти тут прихисток, Владімірови називають дивом.

У Керчі багато людей, які хочуть навіть не в Росії жити, а повернутись у Радянський Союз, – говорить Наталя. – Шкода людей, які хотіли, але не змогли виїхати: в них там рідні, знайомі, робота“. У Львові Владімірови хочуть залишитись назавжди.

Марина Парфьонова

На переїзд наважитись нелегко. Потрібно залишити родичів, друзів, знайомих, покинути все й розпочати життя з чистої сторінки. Якби мала сімю, не переїхала б“, – розповідає Марина. В Керчі вона працювала медсестрою, заочно вивчала англійську мову та літературу, була волонтером доброчинного фонду “СОС” (“Порятунок від сирітства”).

На референдумі 16 березня Марина голосувала за Крим у складі України. Від українського громадянства відмовлятись не збиралась. “Проте без російського паспорта там тепер дуже важко, а з українським ти – ніхто“, – пояснює дівчина.

Перспектив розвитку Криму у складі Російської Федерації Марина не бачить: “У Росії багато бідних, безробітних. Там і без нас вистачає проблем“. Та все ж більшість її друзів і знайомих хотіли приєднання до Росії. На їхній світогляд дуже вплинув перегляд новин на російських каналах.

krym_5c535

Їдучи з Криму, Марина боялась, що її не випустять, висадять із поїзда. Тому взяла лише те, що могла донести сама – одну валізу та документи. Згодом частину речей друзі вислали до Львова поштою. Львів Марині подобається: “Люди дуже добродушні. В перший день була приємно здивована привітністю львів’ян, яких зустріла – таксиста й чоловіка, який показав потрібну вулицю“. Спілкуватись українською Марина не звикла,  хоча добре її розуміє й за потреби переходить на мову співрозмовника. Каже, що мовної проблеми для неї у Львові немає.

До Криму Марина готова повернутись лише тоді, коли влада там знову буде українська. А поки що планує залишатись у Львові.

Ілля та Катерина

Я хочу народжувати в Україні!“, – говорила Катерина Буца чоловікові з “самооборони Криму”, який погрожував їй автоматом. Жінка стояла з піднятими догори руками й плакала.  Молодик зупинив машину на блокпості на виїзді з півострова, відкрив двері машини й наказав їм показати документи. На прохання Іллі назватися сказав, що порядки тут встановлює він, і якщо захоче, сім’я нікуди не поїде. В машині були жінка на восьмому місяці вагітності та двоє маленьких дівчат. Хлопець зняв автомат із запобіжника…

“Я не був упевнений, що він не вистрелить”, – згадує Ілля Буца. На виїзді з Криму чергували бійці так званої самооборони. Крім того, там було багато російських солдат і техніки. Лише після того, як Катерина, вийшовши з машини, благала озброєних чоловіків дозволити їй народжувати в Україні, їх пропустили.

Ніколи не могли подумати, що нам доведеться так швидко залишити свій дім“, – розповідає жінка. Катерина в Керчі народилась, Ілля – жив із дитинства. Поспішали виїхати за межі окупованої автономії, бо якби їхня третя дитина народилась на півострові, автоматично стала б громадянкою Росії. З речей узяли найнеобхідніше, що помістилось у машину.

“Дітям було важко пояснити ситуацію. Сказали, що тікаємо від війни. Повз нас постійно їхала військова техніка. Невідомість гнітила“, – згадує Катерина. Через пережитий стрес вона провела добу в пологовому залі, але не народила: “Дивно було вийти з пологового з животом і без дитини на руках“.

krym_2ff0a

Дочки, Олександра та Віолетта, в перші дні після переїзду майже не розмовляли. Їх шокувала швидка зміна обставин. “Зараз семирічна Саша пішла до школи. В перший день її похвалили: сказали, що добре читає українською, – радіє мама. – Віолетті запропонували садочок. Напевно, віддамо, бо дочка взагалі не розуміє української“. Сміється з того, як дівчинка плутає українські фрази: “Коли з Віолеттою бавляться, підкидають, вона замість “дякую” каже “доброго ранку”“.

Львів’яни приємно дивують Іллю. Коли він приїхав сюди, його машина мала невелику несправність. Співробітники СТО, полагодивши авто, не взяли грошей, бо розпізнали кримські номери. Буци у Львові, ймовірно, надовго: повертатись до Криму не збираються, бо хочуть зберегти українське громадянство.

Тетяна Руденька
Джерело: iPress