Некролог

Примак Сергій Васильович народився 10 жовтня 1950 року в поліському селі Хутір Ї Мокляки Житомирської області Ємільчинського району. Батьки були простими селянами. Сергій в сім’ї був найстаршим. Після нього в батьків народилося ще чотири брати та чотири сестри.

З раннього дитинства йому прийшлося тяжко працювати в колгоспі з меншими братами та сестрами. Дитинство їх було дуже тяжке, бо заробляли на хліб, щоб сім’я могла прожити.

Після народження третьої дитини мати Сергія почала шукати Господа, бо вірила, що з Господом життя буде благословенне, буде мир в сім’ї, зміниться чоловік і все буде добре.

В селі була невеличка громада віруючих людей, з якими мати почала спілкуватися, за що не раз страждала, була побита і разом з дітьми молилася до Господа. Мати прийняла Господа Ісуса Христа в своє серце, і молилася за дітей, які вели подвійне життя дивлячись на батька, який ішов проти Слова Божого.

Закінчивши 10 класів, Сергій хотів продовжити навчання. В 1967 році разом зі своїм родичем, який навчався у Львові, Сергій приїхав до Львова. Так як не було коштів на прожиття, він відразу пішов працювати маляром, та швидко оволодів цією професією. Після служби в Збройних силах повернувся до Львова і працював по спеціальності.

В 1971 році Сергій познайомився зі своєю майбутньою дружиною і в 1972 році одружився. Мама молилася за своїх дітей, а також за першу невістку. Господь почув ці молитви. В 1976 році Сергій і Таїсія вперше пішли на зібрання і в один день були хрещені Духом Святим, в один день склали обітницю Господу служити Йому чистим серцем. Почалося нове життя з Богом.

Подружжя отримало однокімнатну квартиру гостинного типу. Всі мамині діти їхали до старшого брата і тіснилися в 11 кв.м. але усім було радісно, адже Саша, Люда, Іра, Ліда, котрі жили разом зі своїм братом прийшли до Господа.

У 1985 році в серці Сергія загорівся дух місіонерства. Разом з групою він поїхав у Тувінську Республіку для проповіді Слова Божого людям, які були далекі від Господа. Всі важко працювали фізично, а потім ходили благовістити, допомагали молитися за потреби. Люди в с. Уюк, де вони працювали і жили, їх любили, але були і такі, які погрожували їм гратами.

Благовістя Слова Божого запало Сергієві в серце, він цим жив, молився, переживав, благовістив усім, з ким зустрічався, їхав, працював.

В 1997 році Господь збудив його серце їхати в місця позбавлення волі для проповіді Євангелія. І Бог вислухав його молитви, бачачи це бажання, та поблагословив у цій праці. Сергій був щасливий цим дорученням Господнім.

Також він відвідував дитячі притулки на Волині, Вінничині,  допомагав матеріально і духовно малозабезпеченим сім’ям. Серце його палало любов’ю до благовістя Слова Божого. Господь подавав йому мудрості і вкладав в серце Своє Слово. Він цим жив, за це молився і бажав більше трудитися, щоб багато людей прийшли до Бога.

Коли тяжко захворів і знаходився в лікарні, то і там проповідував Євангеліє. Постійно переживав, молився за благовістя в місцях позбавлення волі. Його улюбленим текстом з Біблії був Псалом 15 вірші 5 та 6: “Господь – то частина спадку мого та чаші моєї. Ти долю мою підпираєш! Частки припали для мене в хороших місцях, і гарна для мене спадщина моя!”

Після тяжкої хвороби, яка тривала до двох місяців, 22 червня 2012 року  о 15 год. 30 хв. Примак Сергій Васильович в повному мирі з Богом відійшов у вічність.

Хай ім’я Господнє буде благословенне по віки віків!