Сторож на башті

15.10.2019 Статті


Царство світла в імперії тьми

Церкву Христову у цьому світі без сумніву можна порівняти зі становищем отари овець в оточенні хижих звірів. Цю істину ми чуємо з уст Христових у час місіонерського посольства апостолів: «Оце Я посилаю вас, як овечок поміж вовків; тому будьте мудрі, як вужі, а невинні, немов голуби». - Мт. 10:16.

Але у контексті Слова Божого ми не повинні думати, що Христос засновану Ним Церкву послав у цей світ на суцільні страждання та на розтерзання силам сатани. У Слові Божому ми знаходимо, безумовно, значно більше тверджень Господніх про славну переможну діяльність Церкви Христової, ніж згадувань про її небезпеку чи поразки.

Цю істину ми чуємо з уст Христових вже у той час, коли Він вперше вимовив це унікальне слово «Церква»: «Ти Петро, і на цій скелі Я збудую Церкву Мою, і пекельні сили не переможуть її!» - Мт. 16:18. - Багатостраждальний але всеперемагаючий досвід довів вірність і справедливість цих слів Христа.

Якщо навіть нам хотілось би порівняти становище Церкви Христової в цьому світі з табором Ізраїля в час виходу з Єгипту чи з Вавілонії, то це порівняння не було би досконалим. А це тому що вихідці з єгипетської неволі, помимо всестороннього забезпечення Господнього та чудодійного захисту, все одно були подібні до велетенського військового табору, ніж до мирних переселенців.

Церква Христова позбавлена будь-якого, навіть найменшого, фізичного чи силового спротиву навколишньому світові зла.

Повеління Христове апостолам про повне відречення від опори на силу чи матеріальні блага у справі благовістя залишається в силі упродовж всієї історії Церкви: «Не беріть собі ні золота, ні срібла, ні грошей у пояси ваші, ані торбини на дорогу, ані двох одежин, ні взуття, ні палиці, - бо робітник достойний поживи своєї». - Мт. 10:9-10.

Тільки високий дух, відроджений Ісусом Христом та сила втіленого Слова Божого у Христовому воїнстві - це найгрізніша зброя, перед якою всі сили сатани і пекла є безсилі. Про цю зброю ми чуємо ще у древньому пророцтві Ісаї про Христа-Месію: «Він палицею уст Своїх вдарить землю, а безбожного погубить віддихом губ Свої». - Іс. 11:4.

Про всеперемагаючу силу Церкви Христової ми читаємо у книзі «Об’явлення св. Івана» у такому ж аспекті, як і про силу перемоги Христа: «Вони перемогли його кров’ю Агнця і словом свідоцтва свого, і не полюбили життя свого аж до смерті». - Об. 12:11.

До цих Біблійних істин можемо ще долучити слова св. апостола Павла: «Хоч ми живемо в тілі, але не за тілом воюємо, бо зброя воювання нашого не тілесна, а сильна Богом на зруйнування твердинь, руйнуючи видумки та всяку висоту, що встає проти знання Божого, і займаючи в полон усякий розум на послух Христу». - 2Кор. 10:3-5.

На підставі згаданих тут Біблійних текстів відносно озброєння Церкви ми без сумніву розуміємо, що мова тут не йде про будь-які фізичні засоби боротьби її з силами сатани. Церква Христова - це духовна держава у людському всесвітньому океані, держава без кордонів, без війська чи інших матеріальних опор, - але з Вічною Конституцією свого існування - Словом Божим - та з непоборним і вічно живим Главою - Ісусом Христом! Про цей неземний статус Своєї Церкви так у час Своїх страждань заявив Христос: «Царство Моє не з цього світу. Коли б Моє царство було з цього світу, то слуги Мої воювали б; тільки Царство Моє не звідси». - Ів. 18:36.

І громадян цього неземного Царства Христос теж називає такими, що не від світу цього,- «Не від світу вони, як і Я не від світу. Я об’явив Ім’я Твоє людям, що дав Ти Мені їх зо світу». - Ів. 17:6.16. - Такий неземний статус членів Церкви Христової вкрай не задовольняє господаря цього віку сатану та його громадян - рабів. Тому-то Церква упродовж всієї своєї історії знаходиться у нескінченній духовній війні з силами сатани. Про неминучість цієї боротьби теж згадував Христос у Своїй первосвященицькій молитві: «Я дав їм Слово Твоє, і світ зненавидів їх, бо вони не від світу, як і Я не від світу». -Ів. 17:14.

І ще слова Христові у цьому ж контексті: «Коли б ви були зі світу, то світ любив би своє; але ж ви не зі світу, а Я вибрав вас зі світу, тому ненавидить вас світ. Згадайте слово, що Я сказав вам: Не більший слуга від пана свого. Якщо Моє слово зберігали, то і ваше зберігатимуть». - Ів. 15:20.

Ось цей особливий духовний статус Церкви Христової у світі зла і невірства вимагає від неї наявності на всякий час надзвичайної духовної сили, мудрості та Божественного супроводу. А чільними натхненниками Божого народу у цій боротьбі повинні бути насамперед пастирі Церкви. Вони повинні глибоко усвідомлювати те, що між Христом і сатаною ніколи не може бути заключена мирна угода, а поскільки останній є непримиренним ворогом Христа, Його Церкви, то духовні провідники повинні в першу чергу розкривати духовну стратегію сатани та досконало володіти Біблійними засобами

Уста священика знання стережуть

Говорячи про пастиря Церкви Христової як оборонця та провідника її, мусимо розуміти, що найголовніше його доручення від Бога - це годувати народ Божий чистою Біблійною наукою та захищати його від різних вітровчень та духовних заблуджень.

Про цю головну роль Божого пастиря читаємо у пророка Малахії: „Бо уста священика знання стережуть та Закона шукають із уст його, бо він Ангол Господа Саваота”. - Мал. 2:7.

Іван Золотоустий так говорив про наслідки духовного невігластва християн: „Причина всіх єресей та духовних заблуджень - від незнання Слова Божого”. Цей вислів є однозвучний зі словами пророка Осії: „Вигублений буде народ Мій за недостаток знання, так як ти відкинув знання, то і Я відкину тебе від священичої служби переді Мною; так як ти забув про Закон Бога Твого, то і Я забуду про дітей твоїх”. - Ос. 4:6.

У контексті цих Божих застережень ми можемо розуміти секрет сили та нездоланності апостольської Церкви, яка жила за таким принципом: „Перебували вони в науці апостольській, в спільності, переломленні хліба та в молитвах. Був же на кожній душі страх, і багато чудес та ознак робилось через апостолів”. - Дії 4:44.

Перші духовні втрати, розділення та заблудження в Церкві появились не від зовнішньої ворожої агресії, а внаслідок надмірного захоплення дарами та діями Духа Святого при забутті та ігноруванні Слова Божого.

Тому-то св. апостол Павло, закінчивши виклад теми дарів Духа Святого у 15-му розділі 1-го Послання до коринтян ніби підводить головний підсумок успішного духовного життя Церкви: „Звіщаю ж вам, браття, Євангелію, яку я благовістив вам, яку й прийняли ви, і в якій стоїте, якою і спасаєтесь, коли пам’ятаєте, яким словом я проповідував вам, - хіба що марно ви увірували”. – 1 Кор. 15:1-2.

Вже раніше нагадувалося, що апостоли головним пріоритетом, свого служіння вважали „бути постійно в служінні слова та в молитвах”.

У прощальних словах до ефеських пресвітерів апостол Павло виявляє себе як справжнього духовного наставника та оборонця народу Божого: “Тому я свідкую вам сьогодні, що чистий я від крові всіх. Бо я не вхилявся об’являти вам усю волю Божу. Бо я знаю, що після відходу мого прийдуть вовки хижі, що не пощадять отари. І з вас самих повстануть люди, що будуть говорити неправду, щоб потягти учнів за собою.” - Дії 20:26-30.

Лжевчителі та лжепророки тільки там можуть здобути собі прихильників та послідовників, де Церква не збудована на непохитній основі Слова Божого, яке є го-ловним засобом боротьби з сатаною та перемоги над різними його провокаціями.

Повноцінний служитель Церкви Христової повинен мати на собі всі елементи духовного всеозброєння: “Над усе ж візьміть щит віри, яким здолієте вгасити всі розпалені стріли лукавого, і шолом спасіння візьміть, і меч духовний, яким є Слово Боже.” - Еф. 6:16-17.

Але крім цієї видимої духовної зброї пастиреві Церкви необхідно володіти ще таємною зброєю, якою є дари Духа Святого - дар Слова мудрості, слова Знання та розпізнання духів.

Можна собі тільки уявити, як безславно закінчилась би місія Павла і Сили, якби дар слова знання не допоміг їм викрити дівчину, одержиму злим духом, яка провіщала чисту правду про апостолів та їхню місію.

Якби не глибоке духовне наповнення та дари слова мудрості у апостолів, то Перший Апостольський Собор у Єрусалимі був би приречений на руїну та затрималось би благовістя Христової Євангелії серед язичників.

Така духовна пильність та мудрість у супроводі дарів Духа Святого особливо необхідні пастирям Церкви Христової останніх днів на землі, коли головною зброєю сатани став духовний обман у різних проявах та імітаціях дій Духа Святого.

Щаслива та Церква, яка має своїм пастирем (чи пастирями) духовно зрілу особу, з чистим Євангельським духовним баченням, який завжди готовий попередити та розкрити будь-який підступний план сатани, який виховав та зростив Церкву у глибокій довірі до Слова Божого та у чистому духовному світогляді.

Щоб переконатись у тому, що вся відповідальність за духовний стан Церкви лежить на її пастирях, досить ще раз згадати звернення Господнє до пастирів асійських Церков. Ось окремі з- поміж них: „Маю проти тебе, що ти першу твою любов залишив”, „Маю дещо проти тебе те, що маєш таки таких, що тримаються науки Валаама. Також маєш і таких, що держаться науки Николаїтів, що я ненавиджу”, „Маю дещо проти тебе, бо даєш жінці Єзавелі, що називає себе пророчицею, учити та зводити моїх слуг жити в перелюбі та їсти ідольські жертви”, „Знаю діла твої, що ти ні холодний, ні гарячий. Але як ти ні холодний, ні гарячий, то викину тебе з уст Моїх.”Об.2, 3.

На підставі вищезгаданого зрозуміло, що духовний ріст чи духовні заблудження у Церкві лежать у прямій та безпосередній залежності від високого духовного рівня чи духовної некомпетентності пастирів Церкви.

А тому неважко здогадатися, чому у наш час так багато людей у Церкві пристрасно бажають бути пастирями, всупереч Біблійній практиці, і чому при таких „пастирях” таким буйним цвітом у Церкві ширяться різні заблудження. А коли це стається, то ці „пастирі” або безсилі очистити Церкву, або всіляко сприяють цим заблудженням.

Якщо до пастирського служіння сьогодні чимало йдуть шляхом дипломів Біблійних шкіл, чи за рахунок особистої відданості старшим служителям, чи на короткий підзвітний період, чи за принципом “ти мені, а ятобі”, - ми неодмінно пожинаємо дуже сумне жниво такого лжепастирського засіву.

Сьогодні, на жаль, голос Духа Святого та глибоке знання духовного та морального стану кандидатів на пастирів повсюдно відійшли у небуття.

Хто ж тоді у Христовому дусі пильнуватиме Його отару? Згадаймо собі ще раз пастирську постанову св. апостола Павла: „Прошу пильнуйте себе і всю отару, в якій Дух Святий постановив вас єпископами, щоб пасти Церкву Божу, яку Він придбав Кров’ю Своєю”. Дії 20:28.

Чи не час уже повернутись до цієї святої істини?

Василь Боєчко

Вам також може бути цікаво