Непал очима місіонерки

Непал – колоритна країна, що знаходиться в Гімалаях, Південній Азії. Сьогодні, коли минуло вже понад 2 тисячі років від Різдва Христового, більшість мешканців цієї держави, на жаль, залишаються далекими від пізнання живого Бога. Нещодавно мені випала чудова нагода поспілкуватися з дівчиною, яка займається місіонерською діяльністю в Непалі.

Таню, розкажи, будь ласка, про Непал. Що це за країна?

Непал – країна контрастів. Дуже гарна природа і поруч з тим бруд довкола. Мізерний прожитковий мінімум у одних та надзвичайно великі маєтки у інших. Та, що цікаво, тут ніколи ніхто не візьме твоїх речей, якщо ти залишив їх біля свого велосипеда чи мотоцикла. Тут радо приймуть тебе в гостях і поділяться усім, що мають. Заробляють непальці хто як може. Більшість з них вирощують рис, маючи таким чином їжу для себе та товар, щоб продати. У великих містах можна спостерігати жахливу картину: на мілині річок, де спалюють тіла мертвих людей, бродять діти з спеціальними ситечками і виловлюють коштовності, які потрапили в воду разом з рештками померлих. В цій же воді люди миються, п’ють її, готують їсти…

Дивлячись на цей народ, вражало те, як люди можуть пристосуватися до будь-яких умов. Непал – гірська країна, тому значна частина населення проживає в горах. Це, насправді, дуже важко. Для того, щоб сходити за покупками, потрібно чимало кілометрів подолати, а тоді з вантажем на спині повернутися додому. Наша команда мала похід в гірські поселення. Йшли з палицями без зайвих речей, тому що шлях був важким, а ми до такого не пристосовані. Непальці, які проживають в горах, вирощують чай. Це заняття також не з легких, адже в спеку +40°C з громіздким кошиком на плечах вони ходять цими величезними чайними плантаціями, зриваючи листя чаю.

Життю непальців, які проживають в селах поблизу так званих джунглів, загрожують слони. Це дуже здивувало мене, тому що я ніколи не вважала цих тварин небезпечними, навіть попри їхні розміри. Але часто, чуючи запах рису(на нього вони дуже гостро реагують), слони завдають шкоди цим поселенням, руйнуючи будинки в пошуках їжі. Нещодавно слон вбив чоловіка, який трапився йому на шляху. Нажаль, такі випадки непоодинокі. Страждають непальці і від нападів мавп, котрі, шукаючи їжу, можуть ввірватися в будинок і все понищити.

Як щодо вірувань цього народу, яку релігію вони сповідують?

Непал –дуже релігійна країна. Переважна більшість непальців буддисти та індуїсти, а християн лише 2-3%. Ці люди дуже переживають за свою культуру. Якщо раніше можна було залишитись в Непалі на один чи два роки, то тепер можна бути 5 місяців по туристичній візі і все. Непал ставить більше умов, збільшує ціну на цю візу і все робить для того, щоб закрити доступ до своєї країни. Непальці розуміють, що біла людина несе іншу релігію, іншу культуру і насаджує це серед їхнього населення.

Ця країна надзвичайно просякнута ідолопоклонством. Люди поклоняються всьому: камінням, деревам, тваринам. Тут є величезна кількість храмів та жертовників. Народ дуже шанує своїх божків. Вони настільки бояться їх прогнівити, що приносять в жертву десятки тисяч тварин. Люди живуть в постійній напрузі через незнання істини. Це страшно, в якому заблудженні знаходяться народ. Навіть в повітрі відчувається цей дух, і потрібно бути дуже близькими з Богом, щоб не знесилитись.

В чому полягало твоє служіння в Непалі?

Я приїхала до команди місіонерів з України. Ми служили в двох селах, в одному з яких жили. В тому селі, де ми проживали, є приватна школа, яку викупили місіонери. Зараз там навчається 120 дітей. В цій школі я викладала англійську мову. Також ми мали дитяче служіння в місцевій церкві, готували Біблійні уроки та рукоділля.

Яким чином ви доносили Євангелію непальцям?

В Непалі заборонено відкрито проповідувати та роздавати Євангелії. За це можуть посадити до в’язниці. Багато непальців не вміють писати і читати, тому важливо, щоб серед місцевих були християни, які б доносили істину про Христа на зрозумілій для них мові. Гадаю, що саме відсутність належної освіти заважає людям правильно приймати християнські доктрини. Часто їм це доносять у такому викривленому стані, що просто страшно стає, коли спілкуєшся з непальськими християнами, а вони вірять не лише в Бога, а й в те, що після смерті їхня душа перейде в тіло іншої людини або ж тварини.

Часто ми просто спілкувались з людьми. Починаючи говорити за релігію, а вони завжди охоче підтримують розмову про поклоніння, про богів, розповідаєш їм про живого, реального Бога. Одного разу місцеві завели нас у свій храм. Посеред нього, в центрі, стояла кам’яна брила, на яку вони дивилися з великою пошаною і розповідали, що це їхній бог. Я запитала, чи вони моляться до нього. Відповідь була ствердною, люди молились до нього постійно. На запитання, чи відповідає цей бог на молитви, почула: «так, щопонеділка». Тоді я мала можливість засвідчити про Бога, який дає відповідь завжди, який є Еммануїл, який готовий нас вислухати і прийняти щомиті. Дякую Богові за кожен момент, коли можна було засвідчити цим людям.

Одним з ефективних методів проповіді Євангелії є школа. В ній ми волонтерили, навчали дітей англійської, і, разом з тим проповідували Слово Боже. Оскільки наша школа є приватною, то кожної п’ятниці у дітей не було занять, лише Біблійний урок та гурток рукоділля. Таким чином ми доносили їм вістку про істинного, живого Бога, а вони розповідали про це своїм батькам. Я вірю, що це насіння неодмінно дасть свій плід. Також один раз в місяць ми займались з дітьми з нашого села, які не навчалися в цій школі, хоча вони приходили до нас майже кожного дня. Готували для них Біблійні уроки, ігри та інше. Цих дітей завжди приходило багато, оскільки, вони навіть рахували дні до нашої зустрічі. Часом дітки приходили розмальовані, з різними пов’язками, навіть з певними зачісками в честь якогось свята, коли вони поклонялися своїм богам. В непальців дуже багато різних обрядів та свят поклоніння ідолам. І ти особливо радієш, коли діти розуміли, що це неправда, що є інший Бог, реальний. Я вірю, що Господь робить велику роботу серед цього народу. І в моєму серці надалі є бажання служити там для Божої слави. Це народ, який немає стабільності, немає порядку, немає логіки, але має мільйони сердець, які потребують зціляючої любові Живого Бога!

Розкажи, будь ласка, про себе. Як ти прийняла Христа в своє серце?

Я народилась і виросла в маленькому селі на Волині, в хорошій люблячій сім’ї. Росла,як і всі звичайні діти. Багато свого часу я проводила в бабусі. І саме з нею почала відвідувати церкву. Вона завжди мене брала з собою на служіння. В нашому селі церкви не було, тому їздили в сусіднє село і ці поїздки я згадую до цього часу. В цю церкву часто приїжджали місіонери і мені завжди було дуже цікаво слухати їхні розповіді про місію. З самого малку в моєму серці зародилось велике бажання до служіння місіонерства. Тоді дитячими очима я дивилась на цих людей і хотіла бути як вони, повністю посвяченою Господу і служити Йому. Чомусь мені хотілось бути в далеких країнах, де люди ніколи не чули про Христа. Ставши підлітком я все рідше відвідувала церкву, тому що не мала віруючих друзів, а для мене в цей період це було дуже важливо. Я хотіла мати друзів, компанію, щоб мене оточувало багато людей, а оскільки в церкві не було однолітків, перестала туди ходити. Я знала, що Господь реальний, що Він живий, тому не переставала молитися, але жила як всі. Вірю, що тільки по Своїй милості Бог зберіг мене від багатьох поганих речей в цьому світі. Закінчивши школу, я планувала їхати навчатися в місто і, оскільки, там мене ніхто не знає, я матиму нове життя, нових друзів, і обов’язково почну ходити до церкви. Але так не сталося. Я покаялась в 22 роки у Церкві міста Соснівка, де почала проживати. Першим моїм бажанням після покаяння було їхати на місію, але мені довірили іншу працю в церкві. Там я займалась дитячим служінням, співала в хорі та співочій групі, брала участь в євангелізаційних служіннях. І, попри те все, свідчення місіонерів, розповіді про місію завжди залишались актуальними для мене. Якось, бувши наставником в дитячому таборі, ми ділилися своїми мріями, і я сказала, що хочу поїхати в Індію на місію. Ця країна завжди була дуже близька моєму серцю. Виявилось, що ще одна дівчинка теж мріяла поїхати туди місіонером. Ми стали дуже хорошими друзями.  Але це бажання здавалось для мене нездійсненним.

Як все ж таки здійснилася твоя мрія?

Після одного служіння, на якому були місіонери з Індії, я прийшла додому і розповіла про своє бажання рідним. Через рік до нас в церкву знову приїхали гості, які збирали кошти на будівництво однієї з шкіл в цій країні. Прийшовши додому, я знову озвучила своє бажання. Тоді ми подзвонили до пастора, який мав контакти з місіонерами в цих країнах. Через півроку я з моєю новою подругою, об’єднані спільною мрією, летіли в Непал. Там ми були два з половиною тижні, а потім поїхали в Індію на два місяці. Cлужили в дитячих будинках, жили разом з дітьми. Я зрозуміла, що знаходжуся на своєму місці. Це прекрасно знати, що твої мрії співпали з Божими планами, і ти рухаєшся в одному напрямку з Богом. Повернувшись додому, я знову хотіла їхати на місію.

Що ти думаєш про місіонерство в рідній країні?

В Україні теж багато роботи і потрібні люди з відкритим серцем до євангелизму. Я захоплююсь тими місіонерами, які служать тут, зокрема в моєму селі вони роблять грандіозну роботу. В наших місцевих церквах теж є багато праці, бо навколо ще стільки людей не знають Бога, не служать йому і потребують, щоб їм донесли звістку про Христа. Але чомусь в моєму серці було бажання бути в далекій країні, я молилась за це. Минулого року я зв’язалась з місіонерами, які планували поїздку в Індію, була готова їхати зними, хоча і продовжувала молитись, щоб Бог мене направив туди, де справді потрібна. Мені ще дали контакти місіонерів з Непалу, говорячи з якими, я зрозуміла, що там є велика потреба в людях. Я вирішила їхати туди, тому почала ходити на курси англійської, порахувала скільки грошей і часу мені потрібно, щоб могти це зробити. Але мені подзвонили і спитали чи я готова їхати негайно. Відповіла, що готова, але ще немаю коштів. Одного вечора, порахувавши, що мені потрібно 1000 доларів, щоб купити квиток та відкрити візу, молячись сказала, що якщо Господь дасть мені цю тисячу доларів, то я поїду, навіть не маючи грошей на проживання в цій країні, вірячи, що Він потурбується і про решту. Через кілька днів мені написали, що дають 1000 доларів на поїздку. Господь є Бог чудес! Я звільнилась з роботи і поїхала до своєї мрії знову, знаючи, що це воля Божа.

Таню, на твою думку, що потрібно, щоб стати місіонером і хто ним може бути?

Всі ми є місіонерами. Хтось вдома, хтось на роботі, хтось далеко за кордоном – кожен на своєму місці. Ми всі трудимося, щоб Царство Боже ширилося і людям доносилась вістка про Христа. Господь кожного готує та формує для певного служіння та місця. Все, що потрібно мати, щоб стати місіонером – це відкрите серце для Христа і наша згода. Щодо якостей, то місіонер повинен просто жити вірою. Коли ми робимо крок віри, то Господь починає влаштовувати наш шлях. Це стосується не лише місіонерів, але й кожного християнина. А також потрібно мати любов, бо без неї неможливо служити іншим. Молюся, щоб любити людей Божою любов’ю і бачити їхню цінність.

Дякую за розгорнуті відповіді. Нехай Господь благословить тебе та твоє служіння, а також всіх місіонерів, які присвятили своє життя для того, щоб доносити звістку про спасіння людям, котрі живуть в різних куточках світу і не знають Бога!

Юлія Савчак, Тетяна Савенюк