Пізнання Бога

Щодня ми отримуємо інформацію про світ, створений Богом. Особливою мірою це стосується малих дітей, які лише починають жити і досліджувати все, що їх оточує. Запахи, звуки, смаки, кольори, перші слова та кроки – це все витворює картину життя кожного з нас у дитинстві та закладає основи, з яких в подальшому формується зріла і самостійна людина. Легкий дотик до вогню і ми знаємо що таке біль. Подих на кульбабку і ми пізнаємо про легкість. Перше яблуко в житті і в нас виникає розуміння солодкого чи кислого. Так ми здобуваємо дані про навколишнє середовище, речі та їхні властивості.

Яким буває пізнання?

Є два види пізнання: досконале і недосконале. Недосконале пізнання чого-небудь не вчить нас в повній мірі тому, з чим ми маємо справу. Досконале ж пізнання дає нам таку можливість на основі здобутого досвіду та його розуміння.

На прикладі про вогонь, який я згадував вище, ми бачимо, що тільки дотик до нього дозволяє нам збагнути, що ця стихія є красивою і теплою на відстані, але руйнівною та болючою зблизька. Нерозумна та недосвідчена дитина, в якої немає всіх відомостей про світ, мусить обпектись, щоб отримати цільну картину пережитого. Досконале пізнання є таким тому, що дозволяє уникнути повторних опіків у майбутньому завдяки осмисленню та аналізу ситуації. Отже, досконале пізнання – це дитина, яка обпеклася, але збагнула дану інформацію та в подальшому використовує її з розумом, гріючись біля вогню. Є інша дитина, в якої аналогічні відомості про полум’я, але вона продовжує гратись сірниками з надією, що на цей раз нічого страшного не трапиться. Це приклад недосконалого пізнання.

До чого тут пізнання Бога?

Порівняймо вогонь в даній ситуації з гріхом. До моменту вчинення будь-якого гріха людина не усвідомлює, що її чекає після скоєння ганебного вчинку чи помислу перед Господом. Але розумна людина, на відміну від нерозумної, робить правильні висновки та намагається не повторювати помилок минулого, хоч часто їй доводиться пожинати гіркі плоди своїх діянь у майбутньому. Така людина береже себе від повторення гріха та не гнівить Бога, глибоко аналізуючи власний неприємний досвід. Людина, яка не збагнула в повній мірі благодать Божу та власних руйнівних вчинків, невпинно продовжує грішити, допоки Господь її не зупинить шляхом тяжких випробувань або й узагалі не припинить її життєвий шлях.
“А той слуга, який знав волю пана свого, але не приготовився, ані зробив по волі його, – буде битий більше. Хто ж, не знавши, зробив варте биття, буде битий менше. Від усякого, кому дано багато, більше вимагатиметься від нього, а кому довірено багато – більше спитається з нього (Євангелія від Св. Луки 12:47-48).
Той, хто знає про руйнівну силу гріха, як про пожираючий вогонь, і пізнав люблячого та справедливого Бога, буде більшою мірою нести відповідальність перед Господом за скоєні гріхи, ніж той, хто подібно до дитини, вперше вліз у вогонь, тобто у гріх, і ще не збагнув милості Божої до себе, як і не відчув жахливі наслідки гріховних опіків душі, з якими не зрівняється жоден шрам від необачного дотику до вогню. Хто ближче і глибше пізнав Бога, той має бути обережнішим та обачнішим за того, кому Бог лише починає відкриватися. Але не будуймо хибних ілюзій з цього Біблійного уривку: всі, хто відступлять від Бога і згрішать, будуть засуджені Богом, і лише через щире покаяння та переміну в ділах і помислах зможуть віднайти втрачений шлях до спасіння.

Розгляньмо кілька прикладів зі сторінок Біблії, які ілюструють вищесказане.

1) “Чому ти так зневажив слово Господнє і вчинив те, що Мені не до вподоби? Хіттеянина Урію ти вбив мечем, а дружину його взяв собі за жінку, а самого його вбив мечем аммонітян. Тому-то не відійде навіки меч від дому твого за те, що зневажив ти Мене і відняв дружину в хіттеянина Урії, щоб вона була тобі жінкою.Так говорить Господь: Нашлю лиху годину на тебе з твого таки дому і відніму в тебе жінок твоїх перед очима в тебе, і передам їх іншому, щоб він перед лицем цього сонця пригортався до жінок твоїх. Хоч ти це вчинив потаємно, та я мою грізьбу виконаю перед очима самого сонця!” І промовив Давид Натанові: “Згрішив я перед Господом!” І відповів Натан Давидові: “І Господь прощає тобі гріх твій – ти не помреш!” (Друга Книга Самуїла 12:9-13).

Давид тяжко згрішив, здійснивши перелюб з Вірсавією та вбивши її чоловіка Урію, обманом поставивши його на передову в бою, знаючи, що він таким чином загине. Давид визнав свої гріхи в розмові з пророком Натаном і покаявся перед Богом. Після цього Давид отримав прощення і Господь відмінив для нього вічну погибель. Незважаючи на це, все своє подальше життя Давид пожинав гіркі плоди своїх вчинків: неспокій та війни в Ізраїлі, смерть дитини, яка народилась від гріховного зв’язку, загибель синів: Авесалома, Амнона, Адонії; зґвалтування його дочки Тамари Амноном, знеславлення Давидових наложниць Авесаломом та його бунт проти батька. Давид зробив декілька тяжких помилок і це кинуло скорботну тінь на його особисте життя, життя його рідних та Ізраїльського народу. Та попри це все, пізнання Давидом Господа є досконалим тому, що Давид приніс плід покаяння перед Богом, зробив висновки та в подальшому, аж до самої смерті, мужньо зносив наслідки своїх злочинних дій проти Господа. Давид є прикладом пізнання досконалого, оскільки він мудро використав скоєні ним помилки та відновив втрачену можливість бути у небесних оселях Господа, хоч і зазнав багатьох непоправних та печальних втрат за життя через власну гріховність.

2) “Усе це сталося з царем Навуходоносором. Через дванадцять місяців, проходжуючись по царському палаці у Вавилоні, цар промовив: “ Чи ж не величний цей Вавилон, що я збудував його на дім царства силою моєї потуги й на славу величності моєї?” Та ще слова не вийшли з уст царських, як надійшов із неба голос: “До тебе, царю Навуходоносоре, мовиться: царство відійшло від тебе! І відлучать тебе від людей, і ти житимеш з польовою звіриною; годуватимешся травою, як віл, і сім часів промине над тобою, доки спізнаєш, що Всевишній царює над людським  царством і дає його, кому хоче!” Зараз і виконалось це слово над Навуходоносором, і відлучено його від людей, він їв траву, немов віл, і спадала роса з неба на його тіло, так що волосся на ньому поросло, ніби на левові; а нігті в нього – немов у птахів. “Як же минули ті часи, я, Навуходоносор, підвів очі мої до неба, й мій розум вернувся до мене; і благословив я Всевишнього, хвалив і прославляв Всесущого, Якого влада – влада вічна і царство Якого – від родів до родів. Проти нього всі, що живуть на землі, не значать нічого; по Своїй волі робить Він як з небесним воїнством, так і з тими, що живуть на землі, й ніхто не може стати проти руки Його й сказати Йому: Що ти зробив? В той час вернувся мені розум мій,  а на славу мого царства вернулись розум та попередній мій вид; тоді шукали мене мої радники та вельможі, і я знову був поставлений над моїм царством, й величність моя ще більше підвищилась. А тепер я, Навуходоносор, славлю, вихваляю та величаю Царя Небесного, у Якого всі діла праведні, стежки правдиві, та Який має силу присмирити тих, що ведуться гордовито.” (Книга Пророка Даниїла 4:25-34).

Якби цар Навуходоносор не звертався до ворожбитів та астрологів для вияснення своїх снів, не виливав золотого ідола та не змушував людей поклонятися твориву власних рук під страхом смерті, не був жорстоким до людей, не розкошував у багатстві та бенкетах, не розвивав у собі гординю, а натомість проявляв співчуття до нужденних, допомагав бідним та встановив у підвалинах свого серця наріжний камінь віри в єдиного Бога, то він міг би уникнути випробувань, які йому послав Господь, уподібнивши Навуходоносора до тварини. І хоч це приклад недосконалого пізнання Навуходоносором Бога, оскільки цар не перемінився від побожного життя Даниїла, від чудесного врятування юнаків з вогняної печі,  і не відмовився від гріховних нахилів власного серця, маючи знання про силу та велич Бога, він все ж зумів обернути свою нерозумність та зробити правильні висновки, але вже після нелегких випробувань, які йому дав Господь.

“Царю! Всевишній Бог дав твоєму батькові Навуходоносорові царство, величність, честь і славу. Перед величністю, яку Він дав йому, всі народи, племена й нації тремтіли й боялись його: кого хотів – він убивав, а кого хотів – залишав живим; кого хотів – підвищував, а кого хотів – понижував. Але як його серце згорділо, і дух його скам’янів у гордині своїй, то став він скинений зі свого царського престолу і втратив він свою славу. І вилучено його з-поміж синів людських, серце його стало схоже на звіряче, і він жив з дикими ослами, він годувався травою, ніби віл, і на його тіло спадала роса з неба, аж доки він спізнав, що над людським царством царює Всевишній Бог, і настановляє над ним, кого хоче. І ти, сину його Валтасаре, не смирив твого серця, хоч знав про це все. Ти підняв себе проти Господа небес, і ось принесено посуд дому Його перед тебе, а ти й вельможі твої, жінки твої й наложниці твої пили з них вино, та й хвалив ти богів срібних і золотих, мідних, залізних, дерев’яних і кам’яних, що не бачать, не чують, ані розуміють, а Бога, що в Його руці твоє дихання і в Нього всі стежки твої, ти не пошанував” (Книга Пророка Даниїла 5:18-23).

Гірша доля спіткала тиранічного царя Валтасара, сина царя Навуходоносора, який не взяв глибоко до серця повчальної історії дотику Божого до його батька, і нічому не навчився. Син Навуходоносора теж мав серце, сповнене гордині, пихи та бундючності. Він, як і його батько, ставив залізних, кам’яних та мідних богів вище за єдиного та вічноживого Господа. Валтасар був духовною дитиною, яка знала про нищівну силу вогню, не раз ним обпікалась, але невпинно продовжувала шрамувати свою душу вчинками, які були мерзотою в очах Господніх. Тієї ж ночі, після докорів Даниїла, царя було вбито.

І Навуходоносор, і Валтасар є прикладами недосконалого пізнання Бога, оскільки кожному з них було недостатньо бачити і чути про власну гріховність. Навуходоносорові Бог дав випробування, яке йому пішло на користь, і відкрило йому очі на власну нікчемність без Божої ласки та опіки. Валтасар мав велику перевагу над батьком, маючи його життєвий приклад, і можливість уникнути подібних важких ситуацій у власному житті. Але він не лише не забажав взяти урок з батьківської історії наближення до Бога та зречення власної гордливої натури, а й вперто побільшував список гріхів перед Богом, і навіть докір Господа устами вірного Христового слуги Даниїла не зміг розтопити  холодне та жорстоке серце царя. Фінал життя Валтасара нам усім відомий.

Отже, в цій статті ми розглянули два види пізнання світу і Бога: досконале та недосконале. Давид ще до випробувань збагнув тягар власної гріховності, і розкаявся перед Богом за скоєне. Хтозна чи цар мав би сили пройти всі втрати та випробування, які стали наслідком його боговідступництва та злочинів, якби він у щирості сердечній не покаявся та не відновив шанс на частку у вічності з Богом.
Історія про Давида є для нас повчальним символом того, як не потрібно чинити, і як потрібно каятися та мужньо пожинати плоди власних гріхів, розуміючи, що Бог справедливий і милостивий. Давид досконало пізнав Бога.
Навуходоносор і його син Валтасар недосконало пізнали Бога, тому що першому знадобились випробування, щоб збагнути і визнати власну обмеженість та жахливість, а другий не зробив нічого, хоч мав можливостей більше, ніж у свого батька. Та подальша доля в них абсолютно різна: Валтасара після докорів Даниїла в ту ж ніч знаходять вбитим, а його батько пройшов випробування і визнав, що Бог має силу присмирити гордовитих і вся Слава належить тільки Йому.

Біймося бути такими, як Валтасар, якому ні уроки історії, ні приклад батька, ні докори віруючих людей не спричиняють жодних змін у душевних кімнатах.
Нехай для кожного з нас приклади Давида і Навуходоносора, як і багатьох інших біблійних постатей, будуть наукою та свідченням. Будьмо розумними дітьми Божими, які з ревністю та допитливістю досліджують Слово Боже та його безмежну силу, і вчаться на помилках людей зі сторінок Біблії, а не дітьми нерозумними, які читають, але не виконують, і щодня обпікають себе та ближніх у язиках гріховного полум’я.

Бажаю всім нам бути мудрими учнями Христовими.

Слава Ісусу Христу!

Голод Богдан