Діти: історії з “недитячого” життя
Часто діти, позбавлені батьківського піклування, не мають можливості розвивати свої таланти, навіть домашнє завдання не допоможе зробити мама чи тато. Саме спонсорська допомога дозволяє проводити з дітьми різні гуртки – малювання, перукарство, в’язання, вивчення іноземної мови, навчання грі на фортепіано. Саме завдяки цьому розвиває свій талант Андрій, який навчається в державному навчальному закладі. Андрій з неблагополучної сім’ї, батьки зовсім не беруть участі у його житті. Репетитор з фортепіано покладає на нього великі надії, жартуючи радить не забувати його коли Андрій стане відомим музикантом. Можливо Андрій продовжить таки навчання грі на фортепіано в університеті, а не стане, як майже всі його хлопці-однокласники, муляром-штукатуром чи барменом. І зможе заробляти на життя своєю працею.
Степана в п’ять років міліція забрала з рідного дому старої сільської хати. Квартиру в місті батьки втратили. Мама з татом багато пили. В будинок представники влади заходили через вікно, бо двері були завалені сміттям, харчів та меблів в оселі не було. Дитина голодувала.
В дитячому закладі волонтери звернули увагу на дитину, на перший погляд, напевно неповносправну, бо розмовляла сама з собою, навіть коли всі інші дітки тихенько сиділи і з зацікавленням слухали якусь біблійну історію, і ніколи не дивилась на людей, тим більше їм у вічі, навіть якщо його мова була спрямована до них. Тому Степана волонтери садили собі на коліна, намагаючись зрозуміти його дитячий відділений від всіх світ. Багато часу пройшло, доки дитина зрозуміла, що люди навколо не ігнорують її існування і її інтереси, фізичні, душевні та духовні потреби не йдуть в нікуди, а їх може хтось почути. На прогулянку зимою йдучи в тоненьких штанцях, хлопчик не розумів, що йому холодно, тільки коли його майже насилу вдягнули в теплі колготи він з інтересом відмітив, що йому тепло.
Побачити його довіру чи любов не вдавалось, Степанко ніколи, як всі інші діти з його дитячого закладу не біг радісно зустрічаючи волонтерів, які розповідали, яким є Бог, грали в ігри, співали дитячі пісеньки та приносили подаруночки. Він стояв осторонь, але і нікуди не йшов, чекаючи поки вся весела кучугура трохи стишиться і волонтер підійде до нього особисто.
Крига скресла, і загата, яка стримувала колись нікому не потрібні дитячі емоції прорвалась коли Степанко потрапив у дитячий літній табір нашого дитячого будинку «Оазис», організований завдяки спонсорській допомозі. Звичайно були сварки, «випробовування ґрунту», але Степан здався повірив, що не всі люди такі ж байдужі як мама з татом, які не байдужі лише до горілки, він також комусь потрібен, його також може хтось любити і він також має разом з ким довго сидіти і плакати. Емоції дитини відродились: Степан знову почав вчитись і плакати, і радіти.
У Марії невтішне минуле: мати – наркоманка, батька – не було, бабуня пила, дівчинка зі старшим братом жебракували, гроші часто йшли на горілку для баби. Сусіди та добрі люди з лікарняної їдальні, що була по сусідству підгодовували дітей. Міліція забрала з вулиці. Так потрапили в дитячий будинок. За час їхнього там перебування, провідала один лиш раз, та й то бабуня…
Волонтери, які опікувались дитячим будинком, гомоніли поміж собою, що є дівчинка, яка молить Бога, аби Він дав їй батьків. Тоді й вирішили взяти дівчинку в сім’ю. Виявилось, що вона не знає елементарних речей: що таке огірок, петрушка, морква, кабачок, а під її подушкою можна було знайти приховані окрайці хліба. Колишнє життя навчило Марійку красти та брехати, проте була подільчивою і не злопам’ятною.
Звичайно говорити про чудове перетворення характеру зарано, дівчинка все ще відлюдькувата та не має друзів, проте розвиваються добрі риси та майбутнє на вулиці та п’яні компанії – не її майбутнє. Сьогодні вона навчається у Львівському державному училищі фізичної культури. У цьому році потішила батьків – була першою у «четвірці» на чемпіонаті України, почесне друге місце зайняла у «двійці», восьме в «одиночці»! «Пощастило» – кажуть, -, на що дівчинка з усмішкою відповідає: «Я помітила, що у тих, що довіряють Богові, щасливих співпадінь набагато більше, ніж у інших…»
Як бачимо для реабілітації кожної травмованої дитини дуже важливою є постійна опіка, довірливе особисте спілкування і здорова атмосфера, саме для цього Місія створила Дитячий будинок «Оазис». Проте, незважаючи на те, що будівлі для дитячого будинку є власністю Місії і підготовлені для прийому дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, ми не можемо оформити право на користування землею через розпорядження КМУ за №610-р від 10.04.2008 року та розпорядження КМУ №848-р від 08.07.2009 року. Це створило для Місії нездоланну перешкоду вже впродовж 2-х років. Санітарно-епідеміологічна служба не видає нам погодження на відкриття дитячого будинку, тому що земля, на якій розташовані будівлі, не оформлена на право користування нею Місією.
Примітка: Імена дітей змінено.
