Я зустрівся з воскреслим Христом!
І Він на горі цій понищить заслону, заслону над усіма народами, та покриття, що розтягнене над усіма людьми. Смерть знищена буде назавжди, і витре сльозу Господь Бог із обличчя усякого, і ганьбу народу Свого він усуне з усієї землі, бо Господь це сказав. І скажуть в той день: Це наш Бог, що на Нього ми мали надію і Він спас нас! Це Господь, що на Нього ми мали надію, тішмося ж ми, та радіймо спасінням Його! Іс.25:7-9
Заслона, або покриття над народами – це гріховне життя, що розділяє людину з Богом. Таке покриття було і над моїм життям. Багато людей в світі знаходяться під подібним покриттям та відчувають розрив між собою та Богом. Хтось шукає Господа в релігії, інші в науці, але всі ці пошуки не можуть заповнити порожнечу людського серця. Її може відчути маленька дитина, молода людина, літні люди, та середнього віку – всі вікові категорії незалежно від статі, фінансових статків або суспільного положення.
Вперше я відчув у своєму серці порожнечу приблизно в двадцять років, коли звільнився зі строкової служби в армії. Одного разу, після розпиття спиртних напоїв, один з товаришів запропонував вчинити крадіжку (хоча від цього не було б великого зиску). Саме після цього у мене почались дуже великі проблеми з міліцією, кримінальними структурами , та з самими потерпілими, які нещодавно вийшли з місць позбавлення волі. Ось тут я зрозумів весь цинізм так званої «дружби»: міліція тягає по райвідділах, на вулиці ловлять потерпілі, а найкращі друзі продають тебе і тим і другим, стараються за твій рахунок відкупитись від всіх. Тоді я вперше для себе зробив висновок, що в мене з цього часу немає друзів .
В моїй сім’ї також не все було солодко. Батько багато років випивав і приблизно з дванадцяти років мене виховувала мама, яка намагалась зі всіх сил забезпечити мене та мого молодшого брата всім необхідним. Мені самому приходилось робити всі домашні справи, коли мама була на роботі, або у від’їзді. Батько все частіше пропивав гроші, які мама лишала нам на їжу. Я, особисто, не любив вживати спиртних напоїв через те, що постійно бачив п’яного батька, котрий створював конфліктні ситуації: підіймав руку на маму та чіплявся до нас з братом. Мене лякали думки, що в мене буде таке саме сімейне життя і моя дружина буде так само мучитись зі мною.
Приблизно з сьомого класу однокласники почали палити, а дехто з них вживати спиртні напої, я цього не робив. Тоді ще були радянські гроші(карбованці), і щоб я зробив одну затяжку цигарки, друзі мені пропонували двадцять п’ять карбованців. Я не палив та пишався тим, що не ходжу по закуткам і не шкаляю цигарки.
Але прохання мами: «НЕ СПІЛКУВАТИСЬ З ЛЕГКОВАЖНИМИ ХЛОПЦЯМИ БУЛО МНОЮ НЕ ВИСЛУХАНЕ». Після того, як мої друзі на Різдвяні свята пограбували квартиру та кооператив, а в кооперативі вкрали біля 20 ящиків лікеру, я вперше випив. Я не хочу сказати, що хлопці були найгірші, а я самий хороший, хтось був досить легковажний, дехто трохи кращий, але в основному ми тягнулись до зла. В цей час я вже переселився на Збоїща (так називається один з мікрорайонів Львова), в якому була напружена кримінальна обстановка. Там проживало багато циган, які з радістю скупляли крадене, або міняли на наркотичні речовини (травку, ширку, мак). Не пройшло і місяця мого життя в районі, коли дуло револьвера дев’ятого калібру дивилось мені в лице, це моє перше знайомство з місцевим населенням. Пізніше я познайомився з цим місцевим населенням та почав красти автомагнітоли, за тим пішло вживання травки та маку.
Таким чином життя в дев’ятнадцять років почало йти шкереберть, хоча я вже працював на роботі і був перспективним працівником. Та з іншої сторони крадіжки, веселі розваги та наркотики заганяли мене в кут. Несподівано, з тільки що вкраденою магнітолою, мене забирають до райвідділу міліції. Завдяки впливу мами скоро відпускають, але мої «співробітники» мені не вірять, що з міліції можна так скоро вийти та починають підозрювати. Потім ми не могли вже і поділити «точку», де продають травку.
Одного разу, коли я йшов до дому під дією наркотиків, ті самі хлопці, які приставляли пістолет до чола сказали: «Що завтра ввечері будуть « розмовляти» зі мною», я прекрасно знав чим такі «розмови» закінчуються. Добре буде коли не залишусь інвалідом.
Цього вечора я йшов по вул. Городоцькій додому, але ноги не хотіли іти. Я намагався відтягнути час, щоб ні з ким не зустрітись (хоч не йди додому), бо я знав, що вони біля будинку постійно збирались та ще біля мого під’їзду. В той скрутний час я почав розмовляти з Богом (деколи я так робив), благаючи, щоб Він мене зберіг. Але, що можу сказати, сам це заслужив, а Господь – Він святий, я ж – грішний. Я розумів, що пообіцяти Господу змінити своє життя, то не людині, – Він все знає .
На той момент я вже забув одну подію, яка сталась зі мною в п’ятнадцять років. Я зробив саморобну вибухівку, все ніби продумав, але коли підпалював вона чомусь не зірвалась. Мій молодший брат просив мене, щоб я цього не робив. Декілька раз я на відстані біля п’яти метрів підпалював фітіль, тут стояв і мій брат. Коли з цього нічого не вийшло, я підійшов та сів навприсядки над самою вибухівкою запалив сірник та всадив головку сірника прямо в отвір. Пролунав сильний вибух. В мого брата, хоча він відійшов, злегка обгоріло обличчя, ще одному хлопцю, що стояв боком на відстані трьох метрів – сильно обгоріло обличчя і поки ми чекали приїзду швидкої він бігав довкола будинку, щоб вітер обвіював обличчя. А я сидів на відстані20 смвід вибуху. Перше, що я зробив – відкрив очі, та вже не міг нічого побачити крім темряви. В голові лунала одна думка: «все, сліпий назавжди». Я зрозумів, що зробив щось страшне та безповоротне. Та в одну секунду я почав сильно кричати на весь голос (не знаю чи я кричав устами, чи всією душею) : «ГОСПОДЬ ДАЙ МЕНІ ОЧІ, ЛИЦЕ НЕХАЙ БУДЕ ЯКЕ БУДЕ». Я бачив не раз попечених хлопців, які були понівечені на все життя. Лице пекло, неможливо знести, на руках потріскала шкіра до м’яса, одяг і волосся горить. Я знов закрив очі та кричав: «Господь, Господь!». Коли відкрив – то легко почав бачити, знову закрив, через деякий час відкрив і я почав бачити. Слава Ісусу, що Він близький до всіх, хто кличе ім’я Господнє. Розплавлене залізо під час вибуху злетіло в повітря, і падало на тіло залишаючи глибокі опіки. Коли я прибіг додому подивився в дзеркало і побачив, що все лице горіло. Частинки, що врізались в обличчя шипіли, нічого не залишилось від рис мого обличчя вся шкіра згоріла.Три місяці в лікарні, та завдячуючи Господу все внормувалось! І ось я йду додому і зовсім не пам’ятаю цих подій, які відбулись два роки тому , молюсь: «Поможи дійти додому живим. Я не можу Тобі пообіцяти, що зможу кинути курити, вживати наркотичні речовини чи алкоголь, чинити гріх, але якщо Ти мені поможеш – я кину». Після цієї молитви ніхто мене вже не рухав, хоча я дуже хвилювався, коли йшов додому, та більше з тими хлопцями не зустрічався.
Життя продовжувалось, всі мої бажання кращого життя розвіялись, як листя осіннім вітром.
Повертаючись до вище згаданих подій хочу сказати, що після того, як я прийшов з армії почав працювати на роботі. Разом з тим почав вживати алкоголь, хоча всередині був сильний спротив до нього, та з цим бажанням справитись не міг. Я почав зауважувати за собою, що колись міг випити раз в місяць, а тепер вже міг собі дозволити і два рази в тиждень. Це мене просто виводило з себе. Я не хотів стати алкоголіком і не міг собі цього дозволити. Мав одне бажання: тільки б не стати таким, як мій батько, якого алкоголь зловив у свою сітку. Альтернативою алкоголю я вибрав легкі наркотики. Отже після крадіжки, про яку я згадував на початку, та повного сум’яття, що було всередині, – ще й втратив довіру до друзів. З ними я зустрічався тільки щоб випити.
Одного разу я зайшов в магазин купити закуску, пачку «Артека». Я був на підпитку і купив по шоколадній плитці продавцям. Час від часу заходячи у цей магазин я помітив дівчину, яка працювала у кондитерському відділі. Познайомився з цією дівчиною, її звали Аня. Вона мене запросила на зібрання. Через те, що я не був релігійно зорієнтованою людиною, я погодився, та почав відвідувати Церкву Християн Віри Євангельської у м. Львові по вул. Пекарська 59.
Потрохи почав читати Новий Завіт. Одного дня я дізнався, що в цій церкві є дивне правило: якщо не приймеш водного хрещення, то не зможеш одружитися, але мені було «море по коліна», за милою хоч на край світу. Мамі розказав про такий порядок. Мама каже: «Ну як треба, то треба». Мама не знала, які плани у Господа, і я нічого не розумів. Підготовка до водного хрещення проходила нормально, все було добре крім одного: я був налаштований всіх обманути. Ось уже залишається декілька днів до водного хрещення, а я просто все більше випиваю; все іде тільки до гіршого. Так і пройшов останній тиждень. Прийшов четвер. В суботу має відбутись водне хрещення, та я як був грішником, так напевно ще гіршим став (хоча читання Євангелії почало впливати на мене).
Був я одного разу вдома і коли почав роздумувати над цією ситуацією чітко усвідомив, що я обманюю не Аню, не церкву і навіть не пастора. До мене прийшло розуміння: я обманюю самого Господа!, і тоді вдома я став на коліна та й почав молитись – розмовляти з Господом. Перше, що я сказав, що не буду одружуватись з цією дівчиною таким чином, я не можу кинути палити та пити, і що не можу вести таке життя, яким живуть люди яких я бачив церкві. Я сказав: «Господи, навіщо я Тобі такий потрібний» – з такими думками, і ліг спати. Коли зранку встав, та займаючись домашніми справи (було біля дванадцятої години дня) я зрозумів, що ще не запалив ні однієї цигарки, що для мене було неможливо, тому що перше як поїсти зранку мені треба було закурити. Вже п’ять років я намагався своїми силами кинути палити, але нічого не виходило. Цього дня сталося диво: я не хочу, і навіть не думаю про це. Тут я зрозумів, що Господь мене звільнив від паління, також я відчув повну свободу від усіх кайданів, якими я був закований. Слава Господу, бо навіки Його милосердя!
У 2000р. я прийняв святе водне хрещення по вірі, бо в своєму житті зустрівся з Воскреслим Ісусом! На сьогоднішній день вже пройшло дванадцять років з часу мого одруження. Господь подарував нам чотирьох прекрасних діточок і багато життєвих свідчень Своєї сили в нашому сімейному житті.
Тепер я розумію, що життя людини в руках Господа і хто покличе Господнє ім’я – той спасеться.
Із справедливим поводишся Ти справедливо, із чесним по-чесному, із чистим поводишся чисто, а з лукавим за лукавством його,бо народ із біди Ти спасаєш, а очі зухвалі принижуєш, бо Ти світиш мого світильника, Господь Бог мій, освітлює Він мою темряву! Бо з Тобою поб’ю я ворожого відділа, і з Богом своїм проберусь через мур. Пс.17:26-29
Якщо б сталось по моєму лукавству, тоді б наша сім’я розбилась, як корабль без маяка в темну ніч. Сьогодні, навіть в тяжкі хвилини спільного життя, Господь є світильником для нас. Амінь.
Кучеренко Андрій
