ПРОЩЕНИЙ ЛЮДЬМИ ТА ЧИ ПРОЩЕНИЙ БОГОМ
Слава Ісусу Христу!
Господь особливим способом останнім часом дає мені певне слово. У суботу, коли ми мали трішки часу з сім’єю, ми роздумували над одним текстом зі Слова Божого: 1 Цар. 1:49-53.
«І затремтіли, і повставали всі покликані, що були з Адонією, і пішли кожен на дорогу свою… А Адонія боявся Соломона. І встав він, і пішов, і схопився за роги жертівника. І донесено Соломонові, кажучи: «Ось Адонія злякався царя Соломона, й ось він схопився за роги жертівника, кажучи: Нехай цар Соломон зараз присягне мені, що не вб’є свого раба мечем!» І сказав Соломон: «Якщо він буде мужем чесним, ані волосина його не впаде на землю! А якщо знайдеться в ньому зло, то помре.» І послав цар Соломон, і відвели його від жертівника. І прийшов він, і впав перед царем Соломоном, а Соломон йому сказав: «Іди до свого дому!».
Дуже цікавий уривок зі Слова Божого. Вчора, коли ми роздумували над ним і читали увесь розділ, ми згадували про те, як закінчував своє царювання Давид – муж, який був «по серцю Божому», який мав відповідні веління від Бога і завдання, які повинен був зробити. Але прийшов час, коли Давид мав відійти і царство мало бути передане іншій людині. Царство, яке було надзвичайним, тому що це був народ Божий – особливий народ! Дуже цікаво поглянути на усі події, які описані у цьому розділі. Я дещо нагадаю.
Адонія, один з синів царя Давида, захотів силою і авторитетом взяти царство в свої руки. Він запросив багатьох гостей, поважних людей, тих, в кого є сила підтримати його, на кого він міг би покластися. Він наче зрозумів, що йому потрібний певний авторитет серед людей, заступництво осіб поважних, які мають пошану в народі. Адонія організовує гостину і приносить жертви – усе надзвичайно правильно і красиво. З людської точки зору, все так і має бути. Але далі ми читаємо, що був у той час в царстві пророк Натан, який служив Господу і виконував місію серед ізраїльського народу. Він спонукає Вірсавію, матір Соломона, кажучи: «Піди до Давида і нагадай про обіцянку, яку він дав для царя Соломона, для сина, який є твій..». Слово Боже говорить, що справді Господь велів, щоб Соломон був на царстві. Бог мав свою досконалу волю для того, щоб звершити Своє служіння і розширити межі Свого царства, щоб прославилось Його Імення. Тож Вірсавія іде до Давида. І після розмови з нею Давид благословляє Соломона на царство. Він дає доручення служителям, які мають піти з ним і виконати місію посвячення царя Соломона на царство. Так і відбувається. А потім читаємо дуже цікавий епізод. Всі, хто був запрошений на особливе святкування Адонії, чують шум і лепет – щось надзвичайне відбувається. Приходить чоловік і розповідає їм, що відбулося: Цар Соломон уже поставлений на царство. Усі, хто там був, у трепеті і переляку запитували себе: «Що ж відбулося?! Ми тут хочемо поставити Адонію на царство, а тим часом Бог через царя Давида уже вибрав царя!..» І всі зрозуміли, що те, що творилося на гостині – не було від Бога. Тож кожен пішов своєю дорогою.
Я хочу зараз звернути вашу увагу на постать Адонії. Дуже цікавий момент, який припав мені до серця. Зауважте, що коли всі розбіглися, Адонія не мав куди йти. Він прийшов у те місце, де є межа дії Божої благодаті і милості. Він став біля жертівника, біля якого священики служили для Господа, зловився за роги жертівника і шукав спасіння для своєї душі. Він прекрасно розумів, що те, що він зробив, було вчинено супроти Давида. Він зробив неправильно, тому що саме Давид мав дати своє благословіння, поки він жив. Все мало статися згідно з волею Божою, а не так, як інколи хоче людина у своєму серці. І я хочу, щоб ми особливо зважили на стан Адонії, на його думки, на його переживання. Адонія бажає спасти свою душу, він прекрасно розуміє, що тим, що він вдіяв, він перейшов межі дозволеного. Але найперше він боїться людей, боїться Соломона, тому що розуміє, що від царя може прийти помста за його вчинок. Тож він хапається за роги жертівника і каже: «Я не відійду звідси, я буду стояти на цьому місці, допоки Соломон не пообіцяє і не дасть певних гарантій для мого життя, поки він не заступиться за мене і не дасть слово, яке б зберегло моє життя». Звісно, як ведеться в історії, більшість царів вбивали всіх, хто міг би бути їхнім конкурентом, щоб ті не змогли захопити трон. І, за людським розумом, Соломонові потрібно було б знищити цю людину – відвести від жертівника, згідно з настановами Мойсея, і вчинити вбивство. Проте ще з самого початку видно мудрість Соломонову. Тож він каже: «Якщо в Адонії не знайдеться лукавства і нічого злого, то волосина з його голови не впаде». Бачимо, що в його серці є любов, є милість і прощення, в його серці ще немає бундючності і гордовитості, яка здатна була б руйнувати. Коли Господь хоче підняти якусь людину, Він найперше дивиться на її серце. Коли ми подивимося на початок цього розділу, там написано, що Адонія бундючився, він хотів здобути царство силою своєю, своїм розумом, своїм високим становищем, авторитетом і шанованими друзями. Але Соломон був іншим. Видно, що навіть у ставленні до Адонії він проявив милосердя і сказав: «Якщо не буде лукавства, то хай іде додому. Хай іде з миром. Я не хочу даремної крові, не хочу нічого, що б зруйнувало і не співдіяло на благословіння». Тож Адонія відходить від жертівника, приходить до царя Соломона і падає перед ним.
Саме тут варто звернути увагу на два трактування того, що для нас може означати такий вчинок. Часто, коли ми встаємо перед цим жертівником, хапаємося за його роги – то це є наше покаяння перед Богом. Вчинивши щось не гідне життя християнина, ми часто говорим перед людьми: «Каюсь… Каюсь перед людьми, каюсь перед всіма тими, перед ким завинив…» Але нам потрібно розуміти і знати, що Господь бачить наше серце, Він бачить те, що відбувається всередині. Перед людьми, можливо, ми правильно скажемо: «Так, я помилився, я каюся». Але чи те лукавство всередині нас є повністю викоріненим, чи ми лише прикриваємо його зовнішнім проявом каяття, як робив це Адонія? Тому коли ми говоримо про своє покаяння, коли говоримо про розуміння неправильності своїх вчинків і потребу зміни свого серця, потрібно усвідомлювати, що разом з тим покаянням мусить зникнути і лукавство і всі людські думки. Ми повинні стати перед Божим лицем і змінити спосіб наших думок, наших бажань і нашого мислення. Шукаймо Господа! Коли ми будемо кликати до Господа і говорити «каюся», не просто шукаймо відповіді від Бога лише для того, щоб минула нас кара. Але шукаймо справжньої внутрішньої зміни нашого серця, нашого розуму. Щоб тепер уже Господь панував у нашому житті, щоб Він діяв, говорив з нами, і щоб все лукавство, яке, можливо, ще збереглося у нас, було видалене через силу Його милості і благодаті. А Він діяв серед нас!
Я знаю, що Господь є Той, хто хоче милувати. Він є Той, хто хоче дати благословіння для кожного з нас, тому шукаймо Його, припадаймо до Нього, а Він обов’язково звершить Свою досконалу волю. Не робімо нічого від себе, а шукаймо того, чого хоче Господь. Тому що ми бачимо, що цар Соломон у час, коли він мав зійти на царство, сам не зробив жодного кроку для того, щоб стати царем. Все зробили інші люди, а початок провадження його на царство був від пророка Натана, від людини, яка передавала Божі веління. Тому пам’ятаймо про це, адже Господь знає, що робити, і Його досконала воля у результаті обов’язково утвердиться. Лише потрібно, щоб ми були покірні, щоб Він міг використати нас для Своєї слави.
Нехай Господь благословить усіх нас, щоб ми зі щирим серцем шукали Його, пізнавали Його і возносили Йому хвалу і честь, тому що Він достойний!
Іван Білик, 2013
