До чого спонукує нас Божа любов?
Бо любов Христа обіймає нас (2Кор.5:14)
Одного разу, коли мене запитали юні кореспонденти нашого церковного часопису “Воскресіння”, які теми проповідей мені найбільше до вподоби, я без вагання відповів: “Про любов Божу”. І хоч не завжди провідною темою моїх виступів є любов Божа , але проповідь на будь-яку тему не буде успішною, якщо вона не містить у собі любові Божої. Як же нам осягнути її?
В одному з чудових духовних гімнів Дмитра Бортнянського ми співаємо:
Як славен наш Господь в Сіоні,
Того наш розум не обняв.
І дійсно, як може людський розум охопити велич та могутність, людинолюбство і красу дивного, мудрого Бога, Творця Всесвіту і людини? “Небо та небеса Тебе не обіймають”, — захоплено вигукував мудрий Соломон.
Так само ми, смертні, не в змозі повністю зрозуміти, осягнути любов Божу до Його творіння – людей.
Але ми покликані пізнавати цю любов, яка приходить у наші серця через віру в Бога. Адже Сам Бог е любов. А хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, і Бог — у ньому (1Ів.4:16).
Ще в іншому псалмі співається:
Поможи, Боже мій, зрозуміти любов,
Що за нас показав на хресті.
Лиш тоді зможу я за Тобою іти
Серед бур і страждань на землі.
Як же її зрозуміти? Чи для цього потрібно навчатися у Біблійній школі або неодмінно здобувати вищу освіту? Ні, необов’язково, бо пізнається любов Божа через віру, яка доступна всім. Якщо через неї, нашу віру, Господь відкриває нам Свою любов, якщо ми усвідомлюємо, що Ісус Христос, як Син Божий, прийшов у цей світ, щоб померти за наші гріхи і примирити нас з Отцем Небесним, то, без сумніву, нам буде набагато легше іти за Ісусом, зректися самого себе і нести свій хрест (Мт. 16:24).
“Любов Христова обіймає нас”, — писав ап.Павло (2Кор. 5:14). А в інших перекладах це звучить так: спонукає нас, вимагає від нас. Що ж вона вимагає, до чого спонукає? Насамперед, до того, щоб любити Бога, виконувати Його найголовнішу заповідь: “Люби Господа Бога твого всім серцем, всім розумом своїм” (5Мс. 6:5, Мт. 22:37).
Коли Господь торкається наших середць і дає нам пізнати Себе через оточуючий нас дивовижний світ, через Своє Слово, то ми не залишаємось осторонь від любові Божої. Вона поступово обіймає нас, і ми починаємо її розуміти. А яка глибина любові відображена у славнозвісному золотому вірші Святого Письма: “Бо так полюбив Бог світ, що Сина Свого Однородженого дав, щоб кожен віруючий в Нього не загинув, а мав життя вічне” (Ів. 3:16). І справді, ця любов є незбагненною для розуму людського, коли він (розум) мудрує, філософствує, але не шукає Бога. “В тому є любов, — пише ап. Іван (Пв. 4:10), — що не ми любили Бога, а Він полюбив нас і послав Сина Свого на вблагання за гріхи наші”.
Христос добровільно прийняв смерть, став жертвою за наші гріхи для того, щоб примирити нас з Отцем Небесним. Він “на ділі показав, що полюбив Своїх, котрі у світі, полюбив їх до кінця” (Ів. 13:1). Любов Христа до нас безмежна. Але якщо ми віримо у Христа, як нашого Господа і Спасителя, якщо ми вкорінюємося і утверджуємося у цій вірі, тоді “разом з усіма святими можемо розуміти, що є ширина, довжина, глибина і вишина” любові Божої (Еф. 3:17-19). Тоді легко нам любити Бога і серцем, і душею, і всім своїм розумом. Читаючи п’ятий розділ Другого Послання до коринтян, знаходимо, що ця любов також спонукує нас ходити вірою, а не видінням (вірш 7), тобто зосереджуватись думками нашими і серцем не на теперішньому нашому стані, а на майбутньому, не на видимому, а на невидимому.
А ще Господь повеліває нам бути Йому угодними (вірш 9), тобто завжди виконувати Його заповіді, Його повеління, незважаючи на те, з якими б труднощами це не було пов’язано. Апостол Павло був покликаний Богом звіщати благу вістку для поган, і написав свої послання для багатьох церков тодішнього світу, якими користується і сучасна Церква Христова. Отже, він був Божим обранцем, але скільки йому прийшлось перетерпіти і постраждати за ім’я Господнє (2Кор. 11:23-27). Та він смиренно ніс свій хрест, хоч і знаходився у важких життєвих обставинах: був переслідуваний, зневажений, але ніколи не впадав у відчай, завжди був готовий віддати своє життя за Ісуса, щоб особистість Спасителя могла виявитися у його смертному тілі (2Кор. 4:8-11).
Любов Христова спонукає нас, “щоб ми любили ближнього свого, як самого себе” (ЗМс. 19:18, Мт. 22:39).
Часто ми чуємо проповіді про любов до ближнього, але не завжди замислюємося над тим, як саме має виявлятися ця любов. А Слово Боже так конкертно відповідає на це питання: як самого себе. Чи немає протиріччя в тому, що вчить Слово Боже? Зректися самого себе і любити самого себе… Адже “ми, що живемо, вже не живемо для себе, а для Того, Хто помер за нас і воскрес” (2Кор. 5:15). Чи ми дійсно повинні любити самих себе? Так, це без сумніву. Тобто ми повинні дбати про свій нормальний фізичний розвиток, про свій духовний стан, щоб зростати у премудрості, благодаті та любові Божій. Ми маємо чудовий зразок для наслідування – земне життя Ісуса Христа, дитинство Якого декількома штрихами описав евангелист Лука (Лк. 1:80; 2:40, 52). Любов до себе не повинна містити самозвеличення, самовипідвищення, гордині. Навпаки, ап.Павло у своєму, воістину “Гімні про любов”, стверджує, що вона повинна бути: “Довготерпелива, лагідна, така, що не зрадить, не чваниться, не горда, не поводиться нечемно, не шукає свого, не роздратовується, не гнівлива, не радіє з несправедливості, а тішиться правдою, усе покриває, всьому вірить, завжди надіється, все терпить” (ІКор. 13:4-7).
Яку саме любов має на увазі ап.Павло? Чи говорить він про любов людини до самої себе чи про її любов до ближнього? Розрізнити це неможливо! Бо справжня любов –всеохоплююча, всеобіймаюча і милосердна до кожного творіння Божого. І саме любов Божа вимагає від нас виконання цієї заповіді – любити свого ближнього.
Якщо ми любимо Бога, любимо себе, дбаємо про спасіння своєї душі, постійно вдосконалюємося у нашому щоденному ходженні за Христом, то нам легко, повірте, дуже легко любити свого ближнього. Чому? А тому, що “хто у Христі, той творіння нове, старе минуло, а настало нове” (2Кор. 5:17). А нове творіння, народжений згори християнин чи християнка, любить усіх і навіть грішників, хоч і ненавидить гріх.
Ап.Іван, якого справедливо назвали апостолом любові, закликає нас любити брата свого. “Бо хто любить брата свого, той перебуває у світлі, і в ньому немає спокуси. А хто ненавидить брата свого, той перебуває у темряві, і ходить в темряві, і не знає, куди він іде, бо темрява засліпила йому очі” (1 Ів.2:10-11).
Ця любов до братів повинна бути щирою, нелицемірною, її не можна підмінити нічим. І якщо в нас немає такої любові, то наслідки можуть бути надто плачевні, бо “той, хто не любить брата свого, перебуває у смерті” (1Ів.З:14), і ап.Іван прямо називає його душогубом. А яка доля чекає душогубів – немає потреби про це згадувати.
Та поняття “ближній” включає в себе не тільки братів по вірі, а всіх тих, кого ми зустрічаємо на життєвій дорозі. Слово Боже недвозначно навчає нас, щоб ми були милосердними до всіх, хто потребує нашої допомоги. Звичайно, це стосується як матеріальної сторони (щоб ми могли розділити хліб чи одежу з тим, хто голодний і нагий, бути щедрими на добро для ближнього), але в першу чергу — духовної сторони, а саме: приводити їх до Христа, “іти та навчати всі народи”, навчати їх дотримуватись усього, що Христос заповідав нам (Мт. 28:19-20), бути Його посланцями, бо Він дав нам Слово і служіння примирення (2Кор. 5:18-20), хоче щоб ми все робили, що в наших силах, щоб примирити грішників із Богом.
Бог хоче здійснити процес перетворення в житті кожної віруючої в Нього людини, в результаті чого вона вдосконалюється, зміцнюється її віра, розігрівається і зростає її любов до Бога, до самої себе і до її ближнього.
Господь чекає від нас виконаня тих обов’язків, які Він на нас покладає. Коли б Христос хотів бачити спасенними лише нас, то тоді після нашого навернення Він відразу забрав би нас до Себе, але Він хоче, щоб ми йшли за Ним і приносили Йому плід. Отже, все наше єство повинно добровільно підкорятись Божим повелінням, щоб дбати так само про інших людей, і, в першу чергу, звіщати їм чудову Добру Новину про спасіння в Ісусі Христі!
Ростислав Білосевич
