Історія Мойсея: неймовірні парадокси
Наш Небесний Батько як незбагненно талановитий сценарист творить захоплюючі історії, що протягом тисячоліть дивують, надихають, навчають, показують Його милість і справедливість кожному новому поколінню людей. Маленька краплинка Божественної мудрості здатна перетворити на шедевр долю людини, долі народів та долі поколінь. Одним з таких витворів мистецтва є історія життя Мойсея – провідника ізраїльського народу.
Погляд Мойсея: Боже, я не хочу
Ми пам’ятаємо його побожну маму Йохавед, дитинство в палаці фараона і вигнання в пустині – з раннього віку Мойсей зростає у розкішних палатах, і в один момент світ царського, хоч і прийомного, але сина перевертається з ніг на голову – умови життя протягом наступних 40 років стають такими самими як у простого люду. Так формувався характер Божого лідера.
З одного боку Мойсей бачив на власні очі реальну модель керівництва цілими народами. В палаці фараона він отримував, так би мовити, «з перших рук» безцінний досвід, уроки психології та управління мільйонами, доступ до чого мала лише невеличка горстка обраних. Напевно, він чув загальнодержавні накази ще на зародковій стадії – у вигляді ідей, бачив, як вони розвивались, і разом з царським домом спостерігав за реакцією народу на них. Він міг чути аналіз історії, прогнози та найрізноманітніші точки зору, бачив майстерно напрацьовані механізми впливу на різному рівні – від того, як взяти верх в своєму ж палаці і до закріпачення та перетворення на безмовних рабів цілого єврейського народу, а також систему самозахисту, оскільки завжди були охочі зайняти трон. Скоріш за все, Мойсей аналізував і робив для себе висновки – зважував плюси та мінуси поведінки фараона, уявляв, як би він поступив на місці правителя.
Це середовище влади, впливу, багатства та розкоші було для нього з одного боку звичним та рідним, а з іншого – Мойсей знав, що відрізняється від цих людей. Він чітко усвідомлював, що народ, чия кров тече в його жилах, – ізраїльський, він страждає та є поневоленим. Напевно, в юному віці Мойсей не раз мріяв і уявляв, як у майбутньому досягне хай не найвищої, але хоч якоїсь значної посади, і, таким чином, у нього з’явиться можливість допомогти своїм братам, загнаним в рабство. І теоретично в нього були такі шанси. Але Бог дивився більш панорамно. Його зір охоплював значно дальше і ширше. Він бачив у Мойсеєві в рази потужніший потенціал, ніж просто єгипетського чиновника.
Ми знаємо Мойсея як мужа віри, відданого сина свого народу, але чи легко дався йому цей патріотизм? Мабуть, що ні. Звернімо увагу лише на той факт, що Мойсей мав доступ до єгипетської науки у її найсучаснішій версії. Він бачив велич і могутність єгипетської цивілізації, спостерігав, як ці люди, покладаючись на свій розум, щодня вдосконалювали та покращували умови свого життя, збільшували власний матеріальний потенціал, відкривали нові можливості та перспективи. А що було в євреїв? Ні храму, ні священників, ні жертовника, ні закону на той час ще не було. Цілком ймовірно, що з національно значущих матеріальних речей в них хіба що були рештки тіла Йосипа. Та їх ще й було заповідано винести з Єгипту. А куди виносити? Але про Мойсея сказано, що «він був непохитний, як той, хто Невидимого бачить» (Ізр. 11:27). «Вірою Мойсей, коли виріс, відрікся зватися сином дочки фараонової. Він хотів краще страждати з народом Божим, аніж мати дочасну гріховну потіху. Він наругу Христову вважав за більше багатство, ніж скарби єгипетські, бо він озирався на Божу нагороду» (Ізр.11:24-26).
Історія України показує, що за подібних до Мойсеєвих життєвих обставин можна успішно виховати яничарина – людину, яка першою піде проти власного народу, яка найагресивніше і найжорстокіше вбиватиме своїх же братів та сестер, яка найголосніше вимагатиме їхньої смерті. Але у випадку з Мойсеєм це не просто не вдалося зробити, а навпаки – в таких умовах постав один з найпалкіших патріотів у всій історії ізраїльського народу. Він любив свою націю набагато відданіше, ніж багато ізраїльтян, що виросли в рідному середовищі. Він був настільки щирий і безумовний у своїх почуттях, що в одній зі своїх заступницьких молитов Мойсей навіть скаже до Бога: «А тепер, коли б Ти пробачив їм їхній гріх! А як ні, – витри мене з книги Своєї, яку Ти написав» (Вихід 32:32).
Внутрішнє обурення та боротьба за справедливість досягли піку, коли Мойсей вбиває єгиптянина, «що бив єврея з братів його» (Вихід 2:11). І за це від них же самих отримав осуд і розголос. Досить невдалий початок національно-визвольної боротьби, як на мене. Мойсей змушений тікати в пустиню і розпочинати життя спочатку, з нуля. Пристосовуватися до труднощів, які раніше перед ним ніколи не виникали, будувати стосунки не з позиції людини при владі. Тут стихають всі пристрасті, амбіції, та й бажання боротися за справедливість в таких умовах перестає бути доречним. В Мойсея підростають два сини, є жінка мідіянка зі своїми звичаями та традиціями, які відмінні від єврейської та єгипетської культур. Опиняючись в новій ролі, він заново переосмислює життя, починає бачити своє місце в цьому світі зовсім по-іншому.
Минає 40 років Мойсеєвого життя в пустелі та 430 років перебування ізраїльського народу в єгипетському рабстві. «І сталося по довгих днях, – і вмер цар Єгипту. А Ізраїлеві сини стогнали від тієї роботи та кричали. І їхній зойк через ту роботу донісся до Бога. І почув Бог їхній стогін. І згадав Бог Свого заповіта з Авраамом, Ісаком та Яковом. І Бог бачив синів Ізраїлевих, і Бог зглянувся над ними» (Вихід 2:23-25). Бог вирішує, що настав час Мойсеєві відновити справедливість – стати провідником визволення народу з рабства. А Мойсей в той момент має зовсім інші цілі та плани. В нього якраз чудово налагодилися справи в пустині, він облаштував побут, діти підросли, Мойсей призвичаївся і звик до пастушого життя, зрештою, тут він був у безпеці.
Коли Бог з’явився у вигляді палаючого куща і сказав вивести ізраїльтян з неволі, напевно, в Мойсея був шоковий стан. Він, мабуть, як і ми був готовий йти за Господом хоч на край світу, але тільки не в палац фараона. Як смиренна людина Мойсей дуже акуратно ставить Богові різні запитання і пробує опонувати, але уникнути повеління все одно не вдалося.
Варто зауважити, що таку відповідальну місію Бог доручає людині, яка десятиліттями перед цим жила, переховуючись та утікаючи від смерті. Мойсей повинен був докласти достатньо багато зусиль, щоб змусити себе подолати страх. Так, Господь сказав, що померли всі, хто хотів його вбити. Але пам’ять Мойсеєва не вмерла. Можна тільки уявити, як стискалося його серце, коли вперше після довгої перерви він підходить до палацу фараона, як пульсують його скроні. Можливо, це був той самий палац, в якому він зростав, тоді ситуація була ще складнішою, – в думках могли спливати найрізноманітніші моменти з дитинства та юності і вирувати сильні емоції. Якщо це було інше місце, Мойсеєві теж все було до болю знайоме. Він виріс в цій культурі, він чудово знав, як думають ці люди, що означає їхня поведінка та слова. Його самого вчили так само думати і так поводитись. І, що парадоксально, люди з цієї системи його любили і фактично багато років були його сім’єю. Вони врятували його маленького від смерті та дали все найкраще, що тільки могли мати люди в тодішньому світі. І він не приходить сюди, до їхніх наступників, як до хороших знайомих, не дякує за добро, яке зробив для нього палац, не просить вибачення за те, що вбив єгиптянина. Ні, він приходить як ворог, як ворог номер один.
Іноді так стається, що нам, дітям Своїм, Господь як Мойсеєві посилає невипадкові «випадковості», велить проходити дороги, якими не хочеться йти, проживати незручні моменти, бути в оточені людей, яких неприємно бачити. Але Бог ніколи не грається нами, на кожну свою дію Він має вагомі причини.
Погляд палацу фараона: моторошне непорозуміння
Коли Мойсей з’явився в палаці, там вже не було людей, що бажали його смерті. Тим не менше, люди, які там були, не могли не знати хто він і звідки. Єгиптянам вдавалося успішно поневолювати єврейський народ протягом понад чотири століття. Ймовірно, вони завжди розглядали варіант повстання і добре знали як його нейтралізувати. Вони могли припускати які люди, на яких посадах можуть бути потенційними організаторами заколоту, але точно не сподівалися побачити в цій ролі Мойсея. Візит до палацу члена родини попереднього фараона та за сумісництвом єврея-пастуха (професія, якою гидували в Єгипті) був для них як ляпас по лиці, як холодний душ, як страшний сон, моторошне непорозуміння, якого ніколи не мало статися.
На той момент Мойсей давно вже був забутий. Нікому й на думку не спадало, що колишній мешканець палацу, прийомний син-невдаха коли-небудь наважиться знову ступити на єгипетську землю, не те, що прибути до фараона з якимось вимогами та погрозами. Більше того, коли заглиблюємося в історію, бачимо, що його взагалі не мало бути серед живих ще з моменту народження. Він мав втонути ще 80 років тому у водах Нілу. Ще тоді єгипетські фахівці з управління людьми передбачали подібну ситуацію. В Біблії написано, що тодішній фараон жахався ізраїльтян і видав наказ: «Кожного народженого єврейського сина – кидайте його до Річки» (Вихід 1:22). Вони давно боялися ізраїльтян, бо підсвідомо розуміли, що за все в житті треба платити – і за безкоштовну працю та зруйновані долі рано чи пізно доведеться відповісти. Але з якихось загадкових і ні для кого незрозумілих причин фараонова сім’я сама звела всі свої старання нанівець. Їхня дочка витягнула єврейського хлопчика з води, замість того, щоб втопити, перевернувши кошичка догори дном. «І вона назвала йому ймення: Мойсей, і сказала: «бо з води я витягла його» (Вихід 2:10). Мало того, вона привела цю дитину до палацу і ніхто, включно з фараоном, не заперечив, щоб він жив разом з ними. Вона найняла йому оплачувану няньку – його рідну по крові єврейську маму, яка допомогла Мойсею ідентифікувати себе як ізраїльтянина з коліна Левія, передала віру і заклала основи стосунків з Богом Авраама, Ісаака та Якова.
Кажуть, коли Бог хоче покарати він відбирає розум. Побоювання фараона щодо єврейського повстання не були безпідставними. Правителі одної з наймогутніших на той час держав володіли найточнішими прогнозами, найновішими дослідженнями і найсвіжішими винаходами. В них була вся необхідна інформація. Попереджений – означає озброєний, вони знали що робити. Палац фараона доклав усіх можливих зусиль, щоб у майбутньому запобігти ситуації захоплення влади, при цьому своїми руками, в своєму домі, в своїй сім’ї персонально протягом 40 років вони виплекували свого ворога. Їхня поведінка не піддається жодній логіці і жодним адекватним поясненням, в них був затуманений розум. В їхньому сприйняті Мойсей чомусь ніколи не виглядав загрозливо (інакше б його не тримали в палаці). Напевно, для багатьох було загадкою, що тут робить цей єврей. Він не вміє красномовно говорити, очевидно, непоказна особа. Ні він, ні його родина не мали жодної кровної спорідненості чи іншої дотичності до фараона – «бога в людській подобі». І ні для кого не секрет, що жити в такий палац ніхто просто так не потрапляє – за це місце завжди точиться боротьба і іноді на смерть.
Мойсей раптом виявився людиною, яка була ціллю єврейського геноциду, масового вбивства немовлят, і яку фараонова родина виплекала, виростила, виховала у власному палаці. В Біблії написано, що «заміри серця належать людині, та від Господа — відповідь язика» (Пр.16:1). Без волі Божої людина навіть не може сказати те, що вона думає. Не те, що втілити якісь задуми. Господь може обернути будь-які обставини в благо, рівно ж як і в трагедію настільки дивовижно, що ми зі своїми стратегіями, досвідом і наукою навіть ніколи б не припустили існування такої можливості. Він як ніхто незрівнянно і дивовижно вміє високо піднімати людей, рівно ж як і низько опускати. Тому, що «незбагненний розум Його» (Іс.40:28) і «народи – як крапля з відра» перед Ним (Іс.40:15). Ми жалюгідні і мізерні супроти Нього.
Йшли кара за карою, а володарі Єгипту ніяк не могли отямитися, що це все серйозно і ці слабкі, беззахисні євреї, безмовні раби, з якими можна робити все, що заманеться, можуть нанести такий удар, що буде стояти плач в кожному єгипетському домі, виснаживши перед цим людей, тварин і землю дев‘ятьма попередніми жахіттями. Що вони не просто вийдуть – вони ще й винесуть з собою коштовні речі своїх вчорашніх володарів-єгиптян, і що останні, доведені до неймовірного жаху, будуть настільки роздавлені, що мовчки віддаватимуть та ще й проситимуть швидше виходити. Подумайте тільки, вони вийшли з рабства зі здобиччю! Цей неймовірний грабіж, масове витребування цінних речей зробили люди, яких ще зовсім недавно за людей ніхто не вважав. І на цьому не зупинилися – через короткий час вони втопили фараона і всю надпотужну єгипетську армію в Червоному морі.
По факту ця розгромна війна відбулася без жодного бойового акту з боку ізраїльтян. В них просто не було ні армії, ні зброї, ні колісниць, ні головнокомандуючих. Єдина перевага, яка у них була, – на їхньому боці воював Господь. А ще Єгипет зробив все можливе для того, щоб довести Його до стану вогню пожираючого. Наш Всемогутній Батько є вищий над усяку логіку. Не важливо, як ззовні виглядає ситуація, завжди варто запитувати себе: Чи Господь на моєму боці? Чи мої кроки є в межах Його Закону? Чи живу я в Його волі? Якщо так, то яким великим і страшним не здавався б Голіаф, Божа дитина одним гладеньким камінцем зможе поразити велетня і всю филистимську армію в придачу.
Вихід Ізраїля з Єгипту дався Мойсею ой як нелегко, і, можливо, спочатку він не був в захопленні від цієї ідеї, але переживши особисто всі ці події, побачивши все на власні очі та ставши ключовою особою у всіх перепитіях, напевно, вкінці біля зімкнених вод Червоного моря він відчував неймовірно позитивні емоції. Скоріш за все, всі попередні переживання пройшли як сон, а залишилося лише захоплення славою Господньою та трепетна вдячність Творцю. Напевно, подібні, але набагато більші переживання одного дня будуть відчувати ті, хто прийде до Небесного Отця, щоб жити з Ним вічно. Написано, що «Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре» (Об.21:4). А весь багаж болю, пережитих несправедливостей та іншого негативу залишиться у далекому земному сні.
Єгипет і світ
Для правителів Єгипту історія з Мойсеєм, яка розпочалася раптово та несподівано, завершилася ще більш неочікувано, жахливо та моторошно. Останнім акордом була смерть самого фараона.
Напевно, спочатку в палаці взагалі сміялися, коли переказували один одному про Мойсеїв візит. Можливо, були ще люди, які його пам’ятали. Вони говорили зневажливо і думали, що зможуть за короткий час з ним розквитатися. Після першої розмови фараон почав ще більш активно знущатися з євреїв, збільшуючи обсяги дармової роботи. Але кожна нова кара наганяла все більше страху і помсту доводилося переносити.
Хоча, напевно, для єгиптян, як і для наших сучасників ці кари ні про що не говорили. Ймовірно, вони, як і сьогоднішні люди, активно шукали пояснення та спасіння в медицині, науці про природу, про землю, про людину. І так себе заспокоювали, але на довго не виходило. Вони, стискаючи кулаки та зціплюючи зуби, кріпилися і мужалися в боротьбі з Богом і робили вигляд, що все в порядку і в них все під контролем, коли насправді вже були пораховані дні їхніх перворідних, армії і самого правителя. Переживши низку кар, у декого почали з’являтися думки, що потрібно зупинитися, але, очевидно, ці люди були в меншості, оскільки їхній голос ні на що не вплинув. В день перед десятою карою, напевно, мало хто додумався попрощатися зі своїми старшими синами, – повною мірою скуштувавши дев‘ять попередніх катаклізмів, вони абсолютно нічого не навчилися і, маючи розвинену на той час науку, такої елементарної закономірності не змогли простежили. Але десята кара навела на них реальний жах, правда, ненадовго, жах скоро змінився на безумну лють, яка знову змінилася на жах.
Сьогодні люди ситі по горло страхом і жахом. В глобальному масштабі їх косить хвороба, а в локальних – війни та соціальні негаразди. Але, на жаль, це їх теж абсолютно нічому не вчить. Вони мужаються і кріпляться, активно просувають лгбт-збоченство, масово вбивають дітей в своїх утробах, зневажають Господні закони і проливають кров праведників. Багато з них при цьому називає себе християнами. Вони цинічно і агресивно гнівлять Бога. І Церква Христова серед всієї цієї злоби, хаосу та фальші як Мойсей і ізраїльський народ очікує на своє визволення. Господи, гряди!
Галина Любінська
