Людина Тілесна та Людина Духовна (Частина 1)

Я назвав цю проповідь «Людина тілесна (не християнин) та людина духовна (християнин)», оскільки я вважаю надзвичайно важливим розглянути головні відмінності між цими поняттями. Дуже часто в наших культурах, чи то в американській, українській, російській чи китайській, межі між ними стираються. Однак ми повинні бути впевненими у тому, що наш Господь Ісус Христос і Його Святий Дух і учора, і сьогодні, і навіки Той Самий (Євреїв 13:8). Отже, можемо зробити висновок на основі сказаного, що незважаючи на різні здібності й таланти людини, вона наділена тим самим Духом Божим, і тому насамперед повинна жити керуючись Святим Духом та любов’ю до Ісуса Христа. Проте, перш ніж заглибитись в образ людини духовної, я почну з того, що поясню вам єство та світогляд людини тілесної.

Людина Тілесна

Я почну зі зрозумілого визначення тілесної людини. Воно звучить так… Людина тілесна – це людина, яка не пізнала Бога, і коли Бог показав їй Святу Трійцю у всьому сущому (До Римлян 1:19-21), вона однаково вирішує відректися від мудрости й знань єдиного істинного Бога, і “називаючи себе мудрою, вона потуманіла” (До Римлян 1:22). Біблія дає стислий опис людини тілесної: «Зла (Від Матвія 13:49), нечестива (До Римлян 4:5), неправедна (1 до Коринтян)… злочинна (1 Петра 4:15)…». В деяких випадках Бог називає таких людей “огидою” (Приповісті 16:5). Також, у різних частинах Біблії Бог використовує такі фрази, щоб описати людей тілесних: «діти гніву (До Ефесян 2:3), діти дияволові (1 Івана 3:10), раби гріха (До Римлян 6:17)… вороги Божі (До Римлян 5:10)». За цими словами ми бачимо, що тілесна людина все ще залишається такою, якими були ми до спасіння. І Бог не підбирає утішних слів, щоб описати таку людину. Він радше використовує дуже провокаційні слова для опису єства тілесної людини, щоб нас не ввело в оману зло, яким сповнене її серце. Однак суть не в тому, що людина тілесна не пізнала Бога, творця усього живого, але в тому, що вона ненавидить Бога. Самі слова, як-от Бог, християнство або Ісус, викликають у неї ворожість до Євангелія. Її дратують заповіді Божі, бо вони суперечать усім тим мирським речам, які вона цінує найбільше. Скажіть їй, що ви простий християнин, єврей, мусульманин чи католик, і вона бровою не поведе. Щойно ж ви скажете їй, що ви раб Господа Ісуса Христа, Живого Сина Божого, вона почне своє переслідування.

Всі, хто читають або слухають цю проповідь зараз, мабуть, дуже хочуть сказати, що людина тілесна, насправді, не ненавидить Бога. Може вона не поклоняється Богові або не є християнином, але вона не ненавидить Господа. Проте у Бога інша думка стосовно таких людей. В Євангелії від Івана 3:19 написано: «Суд же такий, що світло на світ прибуло, люди ж темряву більш полюбили, як світло, – лихі-бо були їхні вчинки!» Світлом є ніхто інший як Христос, темрявою є ніщо інше як царство сатани. Діла людини є повністю злі і вона віддано любить це царство темряви. Про це ми дальше читаємо в Євангелії від Івана 8:44: «Ваш батько диявол, і пожадливості батька свого ви виконувати хочете. Він був душогуб споконвіку, і в правді не встояв, бо правди нема в нім. Як говорить неправду, то говорить зо свого, бо він неправдомовець і батько неправді.» Також, люди тілесні є тими, хто «Божу правду замінили на неправду» (До Римлян 1:25), вони таким чином роблять себе неправдомовцями та рабами батька неправди. І зараз ми бачимо, що в цілому для людини тілесної сатана є богом, і як каже Христос: «Хто не зо Мною, той супроти Мене» (Від Матвія 12:30), маючи на увазі, що  людина тілесна відкрито налаштована проти Бога і вона не просто проявляє байдуже ставлення, вважаючи Бога недоречним божеством, яке існує чи не існує, але й також напружено та агресивно відноситься до Нього. Тому, щоб швидко підбити підсумки, відповіддю на питання «Чи дійсно людина тілесна ненавидить Бога?» є «так, ненавидить», тому що «думка-бо тілесна – ворожнеча на Бога, бо не кориться Законові Божому, та й не може» (До Римлян 8:7). Якщо людина не кориться Законові Божому, то це означає, що вона бунтує проти Нього. Бунти трапляються, тому що люди зневажають та ненавидять тих, хто ними керує. Тому, хоче чи не хоче людина тілесна визнавати правду, вона воює та відкрито бунтує проти Бога. Натомість я думаю, що Господь найкраще про це говорить: «Мене безпідставно зненавиділи!» (Від Івана 15:25).

~~~

Перед тим, як ми продовжимо, я б хотів коротко розповісти вміст цієї проповіді. Першу частину цієї проповіді я присвятив докладному розгляду аспектів буття людини тілесної. Друга частина присвячена буттю християнина. Я розбив цю першу частину на чотири основні розділи: гроші та благодійність, моральні цінності, совість і світогляд людини тілесної, та смерть.

Однак спочатку я хотів би сказати вам, що, хоча я люблю нашого Праведного Бога і Його справедливе засудження злочестивих, ми, як християни, повинні завжди робити все можливе, щоб виявляти найвищу любов у будь-якій ситуації.

Будучи християнами, ми покликані любити невідроджені душі. Бо як ми можемо не любити тих, хто ненавидить Бога, бо коли ми ненавиділи Бога і були Його ворогами, «примирилися з Богом через смерть Сина Його» (До Римлян 5:10). Так браття, і хоча тілесна людина може приймати різні форми, від милої бабусі, що живе поруч, до бездомного, що їсть зі сміттєвих баків біля вашого будинку, до багатія, біля воріт якого лежав Лазар, до вбивць і педофілів, що наповнюють наші в’язниці. Любіть і їх, кажу я, любіть навіть найжалюгідніших. Любіть їх такою палкою любов’ю, яка б осяяла навіть найтемнішу ніч. Полюбіть їх любов’ю, яка змогла б витягнути потопаючого з найтемніших глибин океану. Любіть їх так, як любив нас Христос. Так, браття і сестри… любіть їх так само, як Бог любить нас.

Гроші та Благодійність

Почнемо з розгляду тілесної людини та її ставлення до грошей та багатства. Для людини тілесної гроші та багатство – це не лише папір та метали, які спадають на думку сьогодні. Для людини тілесної її пихаті думки можуть бути настільки ж цінними, як гроші в кишені, її логіка – сховищем для скарбів, її сім’я – продовженням її самовпевненої праведності, а її паперова та металева валюта – засобом забезпечення і збереження цих речей. Для людини тілесної сукупність цих речей втілює невичерпну золоту копальню та становить підвалину її буття. Для неї це джерело щастя та плідного життя. Вони «немов міцний мур ув уяві його» (Приповісті 18:11). Вона говорить собі «Душе, маєш багато добра, на багато років складеного. Спочивай, їж та пий, і веселися!» (Від Луки 12:19). Без цього багатства джерело висихає, залишаючи людину нужденною. Вона переконана, що щастя полягає у досягненні успіху за рахунок кар’єри та платні, будинку та машини, сім’ї та засобів її забезпечення, духовності або логічному мисленні, які роблять її обізнаною та праведною.

Для людини тілесної паперові гроші, кредитні картки та думки, якими сповнена її душа, настільки ж дорогоцінні, як золото, та настільки ж жадані, як діаманти. Вони дають їй життя, і водночас є її прокляттям. Чим більше вона заробляє грошей, чим більше покладається на власний геній і мудрість, чим прекраснішою їй здається сім’я, яку вона думає, що має, тим кращою людиною вона почувається і в цьому знаходить привід для своєї гордості. Так, я зустрічав багатьох людей, що воліли власної мудрості більше, ніж найчистішого золота, та багатьох нерозсудливих людей, котрі прагнули своїх грошей та матеріальних цінностей так, ніби вони були основою їхнього щастя та надавали їм королівського статусу в житті.

Людина тілесна плекає своє багатство наче новонароджену дитину, яку потрібно любити і піклуватися про неї, зберігати в сім’ї та ніколи не віддавати іншим, хіба що в обмін на матеріальну вигоду або для заспокоєння власної душі. Це її втіха та радість, сенс її життя. Людина тілесна живе за рахунок свого багатства, матеріальної вигоди та власного логічного мислення. Однак мати любовний зв’язок з грошима – це вкрай небезпечно! Той підступний папір і метал, що спотворює і руйнує, несе в собі зло! І як же безглуздо розглядати земні скарби наче білосніжні перлини, бо вони як лілеї, що сьогодні ось є, а завтра їх вже немає! Просто подивіться на працівників з Волл-Стріт, що вчиняють самогубство, коли втрачають усе. Або на тих, хто вбиває та грабує банки… І це все заради паперу та металу. Ось такі мирські погляди! Ось такі мирські люди!

Людина тілесна покладається на свої гроші та любить свій статок. Вона складає собі скарби на землі, чи то матеріальні чи емоційні задоволення, і каже собі: «порозвалюю клуні свої, і просторніші поставлю» (Від Луки 12:18), тоді вона покладає там своє серце, «бо де скарб твій, – там буде й серце твоє» (Від Матвія 6:19). Вона покладається на своє багатство, наче птах, що вкладається у гніздо високо на дереві, ніколи не думаючи, що може здійнятися сильний вітер і здути його. Людина тілесна покладається на речі, які з часом тьмяніють і занепадають, «де нищить їх міль та іржа, і де злодії підкопуються й викрадають» (Від Матвія 6:19). І усе-таки вона нагромаджує все більше і більше, ніби цим багатством вона може виміряти свою праведність. Зазвичай її любов обмежується вузьким сімейним колом. Надвечір вона сідає, полегшено зітхаючи, і вітає себе з тим, що вона добре навчила своїх дітей і забезпечила їх усім мирським, чого сама не мала у дитинстві. Та вона так і не навчила їх живити свої вічні душі, а натомість накопичувала для них зло на Судний день. Водночас на вулиці чоловіки та жінки голодують, діти – безпритульні та немічні, собаки та коти засмічують вулиці блохами та випорожненнями. По всьому світу смерть та руйнація спустошують населення країн третього світу, а голод вбиває тисячі людей. І весь цей час людина тілесна сидить, думаючи про себе, що вчинила правильно, бо забезпечила себе та свою сім’ю чи досягла задоволеності рівнем комфорту свого життя.

~~~

Проте нерідко тілесні люди простягають руку допомоги іншим. Вони можуть бути волонтерами або робити пожертви благодійним організаціям, можуть організовувати заходи, щоб зібрати кошти на певну справу. Але між благодійністю людини тілесної та благодійністю християнина є різниця. Людина тілесна прагне догодити собі та світові. Вона воліє досягти праведності і самовиправдання благодіянням, шляхом самоствердження та широкого громадського визнання. Вона каже собі: «Я зробив щось хороше, отже, я хороша людина». Християнин розуміє, що «коли з’явилась благодать та людинолюбство Спасителя, нашого Бога,  Він нас спас не з діл праведности, що ми їх учинили були, а з Своєї милости через купіль відродження й обновлення Духом Святим, Якого Він щедро вилив на нас через Христа Ісуса, Спасителя нашого, щоб ми виправдались Його благодаттю, і стали спадкоємцями за надією на вічне життя» (До Тита 3:4-7). У цих висловлюваннях саме й полягає різниця між людиною тілесною і християнином. Людина тілесна робить усе, включаючи благодійність, заради власної вигоди. Вона вважає себе доброю, тому що її добрі діла переважають погані. Християнин же розуміє, що ми оправдані благодаттю, а не ділами, і що «все, що тільки чините, робіть від душі, немов Господеві, а не людям! Знайте, що від Господа приймете в нагороду спадщину, бо служите ви Господеві Христові» (До Колосян 3:23,24). Ось так, людина тілесна служить царству темряви та самоправедності, а людина духовна служить Господу Ісусу Христу.

Історія з життя: Колись я бачив одну благодійну організацію, тут, в Україні (не буду вказувати, яку саме). І коли я побачив усі ті чудові речі, що робилися в тій організації, я подумав собі, що відповідальні люди мабуть християни. З такою самовіддачею та милосердям вони, напевне, люблять Христа. Але коли я поспілкувався з відповідальними особами і запитав їх, чому саме вони роблять усі ці великі та благородні речі, вони відповіли мені, що це просто приносить їм задоволення. Вони сказали, що почувають себе добре всередині, коли роблять добрі речі. І це яскравий приклад мислення людини тілесної. «Я буду робити добро, доки це буде корисно для мене самого». Але ні, я кажу вам, робіть добро тим, хто навіть може відплатити злом на вашу доброту, і ви отримаєте благословення і пожнете нагороду в царстві небесному. Бо добром на добро можуть відплатити навіть злі люди. Та тільки той праведник, який відплачує добротою на зло, здолав свого гнобителя. Ми бачимо з вами, що висловлювання людини тілесної є прямим протиріччям того, що християнам наказано робити в Біблії:

З цього вірша ми розуміємо, що насправді будь-яка благодійність, яка не робиться на таких умовах або робиться просто заради особистої користі, зовсім не є благодійністю. Це зло. Це роблять ті, хто шукає власної вигоди, а не намагається врятувати інших. Відверто кажучи, це можна назвати чистим злом. Обманливо допомагати іншим, лише щоб потайки щось отримати для себе. Господь помер не для того, щоб ми могли бунтувати і задумувати марне.

Павло також каже: «Любов не надимається» (1 Коринтян 13:4). Використовуване тут слово «надиматися» походить від грецького слова «physioō (fü-sē-o’-ō)», що означає надутий або роздутий. Слово, яке ми найчастіше використовуємо для опису цього явища, – гординя. Людина тілесна відчуває гордість за свої добрі вчинки. Коли корабель тоне, вона кидає кінець мотузки одній людині, тоді як тисячі навколо неї тонуть. Потім вона веслує у своєму рятувальному човні до безпеки і дозволяє людям восхваляти її і радіє цьому в той час, як бездиханні тіла пропливають повз неї. Людина тілесна думає, що одна добра справа у її лихому житті врятує її душу. В першу чергу вона завжди думає… про себе.

Тілесна людина нагадує мені вовка. Але що більше я дізнаюся про вовків, тим більше прирівнюю їх до тілесної людини. Вовка рухає первинний інстинкт самозбереження. У собаки ж є господар. Собака любить свого господаря. І є багато порід, які не тільки захистять, але й з радістю віддадуть своє життя за своїх господарів, як християнин за свого Господа. Вовк, з іншого боку, будь-якими необхідними способами врятує себе. Потрапивши у ведмежу пастку, він відгризе власну лапу, щоб вибратися. Коли їжі бракує, щоб вижити, вовки харчуються найстарішими і найслабшими зі зграї. Фермери надягають на своїх собак, що охороняють худобу коміри з шипами. Незважаючи на те, що ці собаки вдвічі більші за вовка, фермери кажуть, що інстинкт самозбереження цих вовків настільки потужний, що вони можуть порвати собаці горло. Вони будуть битися будь-якими способами, необхідними для виживання. Як і тілесна людина, вовк завжди піклується у першу чергу… про себе.

Є лише одна людина, яка може врятувати наші душі, дорогі друзі, і ця людина – Господь Ісус Христос і віра в Нього. Віра в те, що Він є образом істоти Отця. Що всі пророки, які пророкували про Нього, були правдивими. Вірити, що Він помер і воскрес на третій день і засів на висоті, одягнений у велич на правиці Бога Всемогутнього. Ось у чому спасіння. Кажу вам, браття та сестри, шукайте спасіння і отримуйте його, якщо у вас ще його немає. Нехай жодний день тілесного життя не настає і не проходить без палких молитов до Господа Бога нашого.

Моральні цінності

Наступне, про що я хотів би поговорити, – це моральні цінності тілесної людини. Але перш ніж заглибитися у богохульство, яким є мораль сучасного світу, я хотів би розглянути декілька слів, які Бог використовує для опису тілесної людини. Розгляньмо послання до Римлян 1:29-32:

Я знаю, що подібні слова іноді важко чути. Ми часто говоримо собі: «Що ж, я знаю кілька людей, які не є християнами, але вони справді добрі люди. Вони взагалі не є такими, якими Павло описує їх у своєму посланні до Римлян». Проте Бог описує не частину неправедних людей, він описує їх усіх. Я впевнений, що за часів Ноя були чоловіки та жінки, які здавалися добрими, проте їх не пощадили. І з іншим ми б не погодились. Насправді ми повинні бути вдячними Богові саме за те, що Він є праведним суддею. Як Суддя і Творець світу міг помилувати тих, хто відкидав Його Святу Жертву Ісуса Христа на хресті? І як Суддя світу міг не віддати тим, хто протягом усього життя жодного разу не прославляв Бога, а натомість до смерті намагався досягти самоправедності за допомогою мирської моралі, задуманої мирськими людьми, що шанують мирські речі та виправдовуються мирськими способами? Тілесні люди породжують тілесних людей, та Божа милість і довготерпляча доброта тривають. Його руки простягнуті до тих злих людей. Але в судний день Він прибере свої руки і зробить те, про що йдеться у Писанні. Він буде судити їх за їхніми вчинками (До Римлян 2:6). Сам факт того, що Бог відкладає Свій суд і дозволяє тілесним людям безбожно жити, є самим свідченням Його доброї натури. Тому наш християнський обов’язок – пролити світло на тілесних людей через нашу віру та подолання світу. Як говорить Господь у Посланні До Римлян 1:17:

Праведник житиме вірою. (Тобто християнин житиме вірою в Ісуса Христа). Усе, що вони роблять, повинно робитися з вірою, як каже Павло у посланні До Римлян 14:23, «що не від віри, те гріх». Людина, що живе вірою в Господа Ісуса Христа, буде виправдана. Атеїст з добрим серцем і досконалим моральним компасом не буде виправданий. Мусульманин, який ніколи не нашкодив християнину, не буде виправданий. Єврей, який не вірить у Месію Ісуса Христа, не буде виправданий. Ваш добрий сусід, який щовечора роздає їжу бродячим псам, не буде виправданий. Ні, кажу я вам, виправдання отримають лише ті, хто слідує за Господом усім своїм серцем, розумом, тілом та силою. Тому бачимо, що тілесна людина не має виправдання в очах Господа, і єдиним спасінням її є Ісус Христос. Але то вже інша тема.

Повернімось до моральних цінностей тілесної людини. Англійський Оксфордський словник має два визначення слова «мораль». Перше визначення – «перейматися принципами правильної та неправильної поведінки». («Moral» 2021). Звучить нормально. Звучить пристойно, бо люди намагаються бути добрими. Проте далі слідує друга частина визначення – «ґрунтуючись на вашому власному відчутті того, що є правильним та справедливим, а не на законних правах чи обов’язках» («Moral» 2021). Тож ми маємо дуже тілесне визначення слова «мораль», дане нам найпоширенішою мовою в Оксфордському словнику, одному із найвидатніших та найпрестижніших словників англійської мови.

Але чого іще можна очікувати від тілесного світу? Щоб підібрати аналогію для моралі тілесних людей, мені потрібно було б звернутися до Біблії. Я б сказав вам, що мораль людей схожа на хвилі океану, що припливають та відпливають, від берега до берега, куди вітер дме. Вони мінливі як припливи і відпливи. І коли вода відступає, ми бачимо дно океану і все, що лежить на ньому, поки хвиля моралі не повернеться і не накриє його знову.

Подібно тим припливам і відливам, що відступають і оголюють дно океану, мораль людини віддзеркалює те, чим сповнене її серце. Відділіть її плоть і кістки, і переконаєтеся, що її мораль – це не що інше, як мертва риба та морські істоти, що гниють під хвилями на дні океану. Її мораль – це ширма, якою вона прагне ввести в оману, здаватися тим, чим вона не є. Чи прагне вона виправдатись, засуджуючи інших, у такий спосіб роблячи себе лицеміром? Чи прагне вона здаватися добропристойною, коли думки її сповнені брехні? Просто увімкніть телевізор і подивіться на гордовитих політиків, котрі хизуються моралями та ідеями, що іноді навіть збігаються з Божим законом, а потім засуджують їх, щойно думка більшості змінюється. Моральна людина каже, що аборт – це зло, але коли більшість починає переслідувати її за її віру, вона швидко відмовляється від свого, змінюючи свою мораль. Гомосексуалізм і розпуста є неприродніми і неприємними для Господа. Та щойно починаються гоніння, ці неправедні вчинки стають актами любові, а не ганебними похотями.

Людина прагне подобатися. Їй потрібна аудиторія, щоб показати світові, що вона справедлива, що завдяки мисленню і можливостям розуму вона начебто знає, яким має бути праведне життя. А потім через рік вона змінюється, не замислюючись над тим, що ціна вже була повністю сплачена за її душу. І якщо вона всім серцем бажає припинити гонитву за досконалою системою моралі, тоді їй достатньо просто відкрити своє серце Ісусу Христу.

Процвітаюча людина вдягається у свою мораль наче у лицарські обладунки. Однак заберіть у неї її процвітання, і вона скине мораль, як змія скидає свою шкіру, намагаючись добути нову жертву будь-якою ціною, будь-якими необхідними способами. Мораль тілесної людини є обмеженою. Проте, як говорилося раніше, самозбереження виступає найголовнішим пріоритетом у її житті, і врешті-решт її мораль – це ніщо, неначе хмари без води.

Людина тілесна носить із собою свою мораль, як палаш, шукаючи можливість дістати його і осяяти інших його відблиском. Іноді цей палаш є мораллю вегетаріанця, який наказує іншим утримуватись від м’яса (1 Тимофія 4:3), не розуміючи, що це їх власний гріх, який привів цих тварин до смерті і що плата за гріх – смерть. Інколи це прихильник соціальної справедливості, який називає відсталими та аморальними християн, які вірять у Біблію. Інколи це населення в цілому підриває інститут шлюбу (1 Тимофія 4:3). Інколи цей палаш розв’язує війну і рубає людей Божих, завдаючи їм ударів фанатизму і нетерпимості, оголошуючи їх нерозумними та старомодними, традиціоналістами, котрі є занадто расистськими чи гомофобними, щоб відкрити очі на сучасний світ любові та миру і на моральний обов’язок терпіти бридкі гріхи, котрі Бог визнав гідними пекла.

Моральнні цінності людей занепадають. Повільно чи швидко, але мораль погрузла у стан занепаду. Люди можуть навчитися Божій моралі від членів християнської родини або від традиційних бабусь і дідусів. Проте, якщо Святий Дух не буде керувати їхнім кораблем, що йде по тих хвилях та не давати їм змиватися на берег надокучливими припливами, їхня мораль буде занепадати, поки не перетвориться на огидну чашку Петрі, що виділяє нестерпний сморід, кінцем якої буде пекельне полум’я.

Коли Сполучені Штати Америки почали своє існування як країна, в ній домінували іудео-християнські цінності. Ми мусили пройти через багато труднощів, але християнська мораль сприймалася як доброчесна і, здавалося б, обійшлося без переслідувань. Та ця мораль з часом зникла через те, що слабкі люди піддалися впливу популярних думок. Зараз Америка є головним захисником одностатевих шлюбів, трансгендеризму, наркокультури, абортів та атеїзму. Моя улюблена країна погрузла у всіляких мерзенних гріхах та єресі, що поширюються по всій земній кулі неначе пожежа.

З часом мораль людини зникає, як спогади про давні часи! Вона щохвилі черствішає та пліснявішає, як забутий хліб на прилавку. Вона скисає як забуте на сонці молоко. Позбавлена будь-яких реальних установ та практик, вона не що інше, як бджола без вулика, ліхтар без світла, як людина без Ісуса Христа!

Якби я зібрав моральнні цінності тілесних людей з усього світу, звалив її у купу і дослідив, я не отримав би нічого, окрім хаосу, що потребує Духа Святого, який би зміг зліпити щось праведне і значуще, щось тривале і вічне… Зліпити християнина.

Совість та Cвітогляд

А тепер я хотів би розглянути з вами совість та світогляд тілесної людини. Коли йдеться про совість тілесної людини, вона шукає не істину, а підтримку власних упереджених уявлень. Вона ставить питання, прагнучи отримати відповідь, яку вона вже сформувала у своєму розумі, щоби тим самим заспокоїти свою і без того прокляту душу. Совість тілесної людини закінчується там, де закінчується плоть, з якою вона зв’язана. Та якщо плоть слабка, то і совість слабка, і все, що відбувається з совістю, є результатом слабкої і гріховної плоті.

Плоть тілесної людини – це чаша з отрутою, що несе в собі смерть, і ніхто окрім Господа Ісуса Христа не зможе перетворити цю чорну, нечисту рідину на ріки живої води, на моральні цінності, засновані на благочестивих настановах. Без Господа Всемогутнього совість людини запечена гарячим залізом у його хтиву плоть. Вона не може бути вирвана з неї нічим, крім благодаті, милосердя та Слова Божого.

Запитаємо тілесну людину: «Яку раду може дати лінюху і ледарю людина, що прямує назустріч смерті і буде палати у вогняній геєні? Хто вона така, щоб шукати мудрості знизу, коли Він, що створив нас за своїм задумом, живе на небесах?» Вони є лише мурахами на землі, безглуздими трутнями, що поклоняються дияволу. Бо кожна людина, що не вірує в Сина, не вірує в Отця, а той, хто не вірує ні в Отця ні в Сина, є дитиною того, хто буде горіти. Отже, в сім’ї, настанови якої походять від тілесної людини, походять від його отця, що вуж стародавній, що зветься диявол і сатана. Не обманюйтеся і не прислухайтеся до людини, що не є дитям нашого небесного Батька, бо її мудрість походить з її власної демонічної родини.

Колись я слухав дуже цікаву дискусію про існування Бога, яку проводили в Оксфордському університеті в Англії. Один з головних ораторів, що виступав проти існування Бога, вийшов на сцену і сказав натовпу, що він був рукопокладеним євангельським проповідником протягом дев’ятнадцяти років. Він завжди відчував присутність Бога і силу Святого Духа протягом того часу. Потім він додав, що, проаналізувавши докази існування Бога та Ісуса Христа, він втратив свою віру. Він почав прислухатися до власної логіки, сформував власний світогляд і продовжив слідувати настановам людей, і так йому відкрилася «істина», істина еволюції та атеїзму.

Бачимо, що людина тілесна дивиться на акт творіння і бачить створене, і, пізнавши Бога і його силу, вона вирішує поклонятися створеному замість творця (До Римлян 1:25). Тоді, як давні люди поклонялися птахам і жукам, статуям та камінням, сучасні люди поклоняються еволюції та настановам людей, що служать атеїзму. Вони збираються на чудових балах та церемоніях і вітають одне одного з досягненнями у різних царинах. Але з чим вони насправді вітають одне одного? Вони поводяться так, ніби за їхньою ж логікою вони воювали і побороли Бога, якого насправді ніколи не було.

Вони неначе той безумний, який «говорить у серці своїм: Нема Бога!» (Книга Псалмів 14:1), не знаючи, що саме доброта Бога дозволяє їм вимовляти кожне блюзнірське слово проти Нього. Вони пропагують свої фальшиві вчення про науку і поводяться так, ніби вони хранителі справжньої мудрості та знань, що вони є радою рад, науковим синедріоном сучасності, стіни якого неприступні для знань про Бога. Вони поводяться так, ніби християнство – це не що інше, як дряхла дерев’яна драбина, якою люди намагаються піднятися у вічність, щоб заспокоїти свої стривожені серця від думок про неминучу смерть та пустоту, що чекає після смерті. Вони поводяться так, ніби їхні власні істини, до яких вони прийшли під час свого нікчемно короткого перебування на землі – це кам’яний пам’ятник, непідвладний ані вітру, ані морю. І нібито навчивши вас цього знання, наставляючи вас у цих доктринах диявола, вони рятують вас від релігійної безглуздості та віри в Бога.

Тілесна людина шукає істину в місцях неправдивих. Вона шукає відповіді, які задовольнять її тіло, а не душу. Вона підставляє вуха іншим людям зі знаннями, які передають ці знання від людини до людини через книги та статті, історії та генеалогії, науки та математику. Вона прислухається до відомих науковців і поклоняється їхній мудрості, ніби кожне слово, що виходить з їхніх вуст, це прислів’я, написане золотом і викарбуване на срібній скрижалі. Вона дивиться на книги з історії так, наче люди, що їх писали, особисто спостерігали за подіями в них та писали їх без будь-яких упереджень та прихованих мотивів. Вона уповає на вчених минулих часів, античних мислителів, відомих людей, чиї твори у формі зморщених та зношених паперів зберігаються в музеях, і чиї трухляві тіла гниють у гробницях. Це ті ж люди, котрі горіли в похоті та гріху, чиї твори зникнуть і чиї душі будуть горіти у вічному полум’ї. Людина тілесна живить себе всілякими помилковими обіцянками світової мудрості та знань, і врешті-решт вона лише збирає собі гнів на день гніву та об’явлення справедливого суду Бога (До Римлян 2:5).

Смерть

Останнє, про що я хочу поговорити, – це уявлення тілесної людини про смерть. Тоді як християнин має лише одне уявлення про смерть, уявлення тілесної людини набуває форми гідри: коли одна ідея не виправдовує себе, з’являються ще дві. Вони сприймають смерть як складну загадку, яку потрібно розгадати, але заразом вони визнають тілесну смерть і смерть свідомості. Вони розуміють, що всередині кожного з нас живе щось окреме від плоті. Для атеїста це суміш хімічних речовин і сигналів всередині мозку, для інших релігій – це душа. Та хоча вони бачать різницю між цими двома явищами, вони однаково протистояють смерті. Ніби якщо зрозуміють смерть, то зможуть перемогти її. Немовби пізнавши кінець, вони зможуть зробити його більш мирним. Деякі вважають, що життя – це не що інше, як невідворотна подорож у небуття, відсутність усього… темряву. Вони праві, у зовнішню темряву вони підуть. Буде плач там і скрегіт зубів (Євангеліє від Матвія 25:30). Там вони потонуть у скорботах і гріхах, і весь цей час вони будуть кричати на Бога і хулити Його святе ім’я, ніколи не замислюючись над власною дурістю, над тим, що заперечували присутність Бога у всьому творінні.

Зрештою, деякі тілесні люди можуть померти в спокійному мирному блаженстві, залишивши позаду те, що, на їхню думку, є спадком. Вони можуть померти зі спокоєм, знаючи, що залишають за собою статок для своїх дітей. Деякі можуть тріумфально померти на полі бою у славі та честі за свою країну. Атеїст може померти з думкою, що він переміг цих нерозумних християн у всіх своїх паперах і книгах та хитрих промовах. Але подивіться на тілесну людину на смертному одрі, і я розповім вам іншу історію. Подивіться глибоко всередину її свідомості, коли вона робить останні кілька вдихів. Подивіться на її свідомість, коли вона хапає повітря і видихає залишки свого життя. Подивіться в її очі, коли вона розуміє, що стоїть на порозі смерті і усвідомлює, що щось чекає на неї на іншому боці. Подивіться, як напружуються її очі, коли пізнання істини дедалі ближчає. Якби її думки були спроєктовані на стіну, ви б, напевно, побачили щось на зразок цирку, незліченну кількість всіляких думок і почуттів. Страх, біль, страждання. І ця нестерпна думка: «А якщо я помилявся? Що, якщо Бог існує?» Я чую багато історій про тілесних людей, котрі кличуть священиків і пасторів у день своєї смерті. Вони думають, що це їх підстрахує, якщо вони помилялися. Але той факт, що їм необхідна ця підстраховка свідчить про те, що вони ніколи не були по-справжньому впевнені у своїх переконаннях і вчинках. Вони прожили своє життя, керуючись власними корисливими цілями, і зрештою вони прагнуть отримати вічне життя, ніби промовлені над ними слова священика допоможуть їм у цьому. Можливо, деякі з них таки отримають шанс, якщо вони всім серцем і устами покаяться та реформуються. Або, можливо, вони це роблять лише з власних егоїстичних міркувань. Навіть якщо так, нехай Бог буде їм суддею.

Висновок

Я хотів би завершити цю проповідь повторенням кількох думок. По-перше, тілесна людина є самолюбною (2 Тимофія 3:2). Вона є свавільною. Сенсом її буття є її власні егоїстичні забаганки та моралі. По-друге, тілесна людина є гордовитою та пихатою (Книга Псалмів 39:5) «і тільки марнота сама – кожна людина жива!» Незалежно від того, виставляє вона свою гордість напоказ чи приховує її у собі, гордість – це клей, який тримає її докупи. По-третє, вона любить себе. Вона є пожадливою та пихатою. У неї немає співчуття. Людина тілесна є нечестивою і любить розкоші більше ніж Бога (2 Тимофія 3:2). Ще раз мушу повторити цей дуже важливий момент… тілесна людина закохана у себе і є свавільною. Тілесна людина є безумцем і вся її мирська мудрість є безумством для Бога (Книга Псалмів 14:1; 1 Коринтян 3:19). Вся мудрість і настанови, які вона здобула без Бога, будуть здуті легким вітерцем. Її мудрість і знання будуть розтоптані та знищені під час зустрічі з її Творцем. І, нарешті, тілесна людина – це не що інше, як компас, голка якого, куди б його не повертала, завжди спрямована на себе. Тілесна людина як змія в саду… Вона є ворогом Бога.

1. Серця людей мерзенні і злі, убогі та гнилі,
2. Покажіть людині небажану річ, і її думки будуть спрямовані на те, як вона може її позбутися,
3. Її серце, як голодний вовк, що шукає отари з ферми,
4. Людина зовні вабить, як золота чаша, та все ж отрута виливається з цієї чаші,
5. Будьте обережні з людиною, яка дає обіцянки, що будуть здійснені в майбутньому, бо саме вона вас зрадить,
6. Будьте обережні з серцями людей, бо вони потайки задумують злі плани, вони сидять із презирством та ревнощами в серці та широкою посмішкою на обличчі,
7. Вони глузують і усміхаються з кров’ю на руках, з очима нахабними й хтивими і ротом повним отрути,
8. У їхньому домі немає підмурка, його деревина гнила, а цегла не обпечена,
9. Вони – змії в траві, що повзуть назустріч смерті.

Нехай буде благословенний Господь наш Ісус Христос на віки віків, чия милість може врятувати навіть найганебніших серед людей… Амінь.

 Бібліографія

“Moral.” moral_1 adjective – Definition, pictures, pronunciation and usage notes | Oxford Advanced Learner’s Dictionary at OxfordLearnersDictionaries.com. Accessed February 15, 2021. https://www.oxfordlearnersdictionaries.com/definition/english/moral_1?q=Moral.

Автор: Бенджамін Джексон

Перекладачі: Дмитро Рачек та Олег Баргель