Смерть гріховного зерна – народження духовних плодів
Люди приходять у цей світ і у визначений Господом час його покидають.
Життя нерозривно крокує поруч зі смертю, і ці дві сутності нашого буття проявляють себе в певний час. Про це нам говорить зі сторінок Біблії книга Екклезіаста: “Для всього свій час, і година своя кожній справі під небом: час родитись і час помирати” (Екклезіяст 3:1-2).
Ми чуємо про смерть у новинах і на вулицях. Ми бачимо, як вона приходить у лікарні та доми. Нам боляче, коли смерть торкається життя. Особливо, коли вона торкається життя наших рідних. В дев’ятнадцятому розділі другої книги Самуїла описується трагічний епізод з життя царя Давида, в якому наочно показано, що може означати для кожного загибель рідної людини: “ І затремтів цар, і вийшов на горішній поверх брами, та й заплакав. А коли йшов, то так говорив: “Сину мій, Авесаломе, сину мій! Сину мій, Авесаломе! О, якби я був помер замість тебе, Авесаломе! Сину мій, сину мій!”.
Чому смерть близької людини засліплює нас і приносить стільки скорботи? Відповідь очевидна: любов. Але чи лише любов до померлої людини викликає у нас біль та смуток? Мабуть, що ні. У випадку царя Давида це ще й було відчуття власної причетності до смерті сина Авесалома, та й зрештою до смерті інших його дітей. Через усвідомлення тяжкості свого падіння Давид перестав володіти авторитетом батька-християнина у своїй сім’ї та втратив контроль над вихованням власних синів і дочок. Це призвело до духовного розтління та катастрофи у родині царя.
Ми добре знаємо подальшу долю цієї багатостраждальної особи і можемо зробити логічний висновок: смерть близької людини здатна нанести нам не лише глибоку рану, а й привести нас до кращого духовного стану чи змінити людей навколо. Ця велика мудрість записана у Євангелії від Івана: “Поправді, поправді кажу вам: коли зерно пшеничне, як у землю впаде, не помре, то одне зостається; як умре ж, плід рясний принесе. Хто кохає душу свою, той погубить її; хто ж ненавидить душу свою на цім світі, збереже її в вічне життя” (Від Івана 12:24-25).
Господь міг зберегти життя Давидовим дітям, але тоді Давид не став би тим взірцем покаяння та віри, яким ми його назавжди запам’ятаємо. Подібно і в нашому житті, коли ми втрачаємо рідних, то зосереджуємось на печалі та гіркоті втрати, але наш люблячий і милостивий Господь ніколи не заподіє нам болю з метою дошкулити чи зробити нас нещасними. Навпаки, Спаситель бажає провести кожного з нас через важкі випробування задля нашого ж спасіння і задля спасіння інших людей.
Якщо розглянути ситуацію, коли помирає батько чи матір, і діти залишаються напівсиротами чи помирає син і батьки його оплакують, то зі сторони все це наповнене одним лиш болем і скорботою. Але Господь у всі свої діла вкладає мету: спасти людей від вічної загибелі душі та дарувати радість Нового Єрусалиму кожній людині. Тому, навіть смертельна хвороба може примирити людину з нею же самою і з Богом, може дати її рідним бажання переоцінити власне життя і самим теж прийти до Бога. Ось, що таке смерть зерна. Давид зненавидів свою душу і умертвив гріховні нахили серця. Це призвело до того, що він зумів пережити глибоке покаяння і не повторив помилок минулого. Господь пробачив йому.
Які рясні та цінні плоди зійшли на ниві, де померло зерно Давидової гріховної природи!
Приймаймо з покорою все, що приходить у наше життя: радість чи смуток. Стараймося дякувати Господу як в час випробувань, так і в час Його великих благословінь. Те, що на перший погляд може здаватися невимовною втратою та незагоєним болем серця, насправді містить в собі великі майбутні зміни та є спасительним дотиком Христа до нашої душі. Особистий досвід трагедії допомагає зрозуміти інших людей, які проходять через такі самі ситуації, і в майбутньому допомагати їм.
Тож просімо в Бога серце, яке може каятись і умертвляти свою гріховну сутність, щоб Господь мав бажання дарувати нам рясні плоди спасіння: “Яке мені ще діло до ідолів”, – скаже Єфрем. Я ж вислухаю його й зглянуся на нього; Я буду йому зеленим кипарисом, від Мене він буде мати плоди. Хто мудрий, нехай це зрозуміє! Хто має розум, нехай це знає! Бо праві дороги Господні, й праведні ходять ними, а беззаконники впадуть на них!” (Книга Пророка Осії 14:9-10).
Богдан Голод
