Степан Касянюк – Про образу

Слава Ісусу Христу!

Як і ваш пастор, я не належу до тих ейфорійних проповідників, адже говорю не лише позитивне, але й негативне також. Можливо, тема цієї проповіді когось засмутить, але якщо і так, то це буде смуток Божий, про який говорить апостол Павло в Посланні до Коринтян. Цей благословенний смуток, який веде до покаяння.

Основа проповіді – з послання до Ізраїльтян 12:14-15: «Пильнуйте про мир зо всіма і про святість, без якої ніхто не побачить Господа. Дивіться, щоб хто не зостався без Божої благодаті, щоб «не виріс який гіркий корінь і не наробив непокою», і щоб багато хто не опоганились тим».

Автор послання до Ізраїльтян вживає тут таку досить сильну метафору як «корінь». Кожна жива рослина  має корінь і він знаходиться не на поверхні, він є всередині. Корінь завжди прихований, проте майже все саме від нього залежить. Якщо корінь добрий, то й рослина добра. Якщо корінь не гідний, то і рослина не може бути добра. Тому що саме корінь черпає з землі соки життя, через корінь проходять мінерали і всі поживні речовини. Теж саме і в нашому духовному житті: корінь – це наше внутрішнє єство, наші почуття, думки, воля, тобто наш людський дух. І він також може бути добрим або поганим, хворим або здоровим, солодким або гірким. Тут ми з вами читали про гіркий корінь. Це є поганий корінь. В іншому перекладі він ще названий «коренем смутку». Адже усякий гріх у наслідку призводить до гіркоти. Хоча спочатку, коли людина чинить його, він здається солодким, але зрештою призводить до смутку. І часто віруючі люди, які, можливо, і не чинять важкі гріхи тіла, вони все ж мають в своїй душі, в своєму серці таку гіркоту. Зародившись в глибині людського серця, цей злий корінь росте і розростається, підводячи душу до внутрішнього надлому і до повільного духовного розкладання. Причиною цієї гіркоти може бути розчарування, невдоволення, поразки, невдачі, заздрість, але зазвичай – образа. І найчастіше – це почуття затаєної образи.

Тому тема цієї проповіді – «Гіркий корінь образи». Образа – це  одна з найбільш розповсюджених вад людського характеру. Навіть серед християн.  Здавалось би, потрібно звертатися до кривдників, адже Бог має до них Слово для навернення і покаяння, щоб і вони спаслись, але моє слово сьогодні до ображених і скривджених людей. Найперше варто запитати, чи є хтось, кого б в житті не ображали і не кривдили?  Усі ми знаємо, що таких людей немає. Адже ми живемо з вами в далеко не досконалому суспільстві, де так багато себелюбства, егоїзму, несправедливості, нерівності, бездуховності і нелюбові. І тому, незалежно від того, хочемо ми цього чи не хочемо, але люди ображають один одного, і ми переживаємо почуття образи. Є люди, які дуже легко, дуже просто ображаються з будь-якої причини, а є й інші, яких не так просто образити. Ззовні ця гіркота проявляється у роздратованості, невдоволенні, які супроводжуються відповідними висловлюваннями. Гіркота накладає на обличчя ураженого нею свій похмурий відбиток. Іноді дивишся на людей на святкових Богослужіннях: більшість з такими радісними, осяйними очима, а деякі сидять, неначе кислого лимона проковтнули, невдоволені, недобрі і нехороші… У чому ж причина? У тому, що в серці у них є гіркота, невдоволення і неспокій. Вона через образу робить людей такими злими, а до того ж, гіркота робить їх духовно сліпими, хоча вони навіть про це не підозрюють, їм здається, що це інші такі, що з ними все в порядку. Саме образа є гріхом, який ми дуже часто вважаємо невинним, який ми з легкістю можемо оправдовувати, адже «не я спричинив комусь біль, а мене образили, мене скривдили, як тут не реагувати?… Невже дивитися крізь пальці і дозволяти щоб мене ображали? Зовсім ні», – часто думають люди. Причин для образ безліч: від дрібниці і до найбрутальнішого приниження. Знаєте, є дуже вразливі характери, дуже чутливі і образливі. З ними важко поводитися якось, адже вони дуже легко піддаються образі. А скільки буває таких образ в сім’ях: між чоловіками і дружинами, між батьками і дітьми, між рідними братами і сестрами, між зятями і тещами, між свекрухами і невістками, між далекими і близькими родичами… Навіть у церквах іноді бувають образи. Люди, буває, живуть і не хочуть знати один про одного, а при тому називаються християнами. Це, звичайно ж, є дуже сумне становище. Скажу вам, що усі віруючі люди діляться на кілька категорій. Їх можна нарахувати чотири, а може, п’ять.

Перші – це є дійсно ті, які є серйозно ображені, скривджені, тому що їм нанесли якусь велику шкоду і велику кривду, можливо, через вбивство чи знущання над їхніми рідними, їхніми близькими, можливо, через якесь зрадництво, через великі збитки, крадіжки і тому подібне. Через наклепництво, лихослів’я і інше. І, звичайно, в таких випадках не так просто пробачити,  не так легко забути.

Є люди, які ображені не надто глибоко. Їхня образа виникла  як наслідок якихось помилок, недопрацювань, непорозумінь, а може, навіть просто внаслідок прямоти і відвертості. Вони також переживають стан образи.

Є також і третя категорія ображених. Це ті, які самі себе ображають, самі себе кривдять, самі на себе мають образу. Тому що вони невдоволені собою, своїм характером, слабістю своєї волі, тим, що роблять багато помилок, і в житті у них не все складається добре.

Наступна категорія – це люди, які самі вважають себе ображеними. Їх, можливо, ніхто сильно не ображав, але вони навіюють собі, що їх образили, або їм хтось нав’язав таку думку.

Але, зрештою, усі ображені поділяються лише на дві категорії: ті, які дійсно ображені, і ті, які вважають себе ображеними. А образа у їхньому серці з часом переростає у гнівливість. І Біллі Грем пише, що Біблія не забороняє нам висловлювати невдоволення, але вона показує два важелі влади над ним. Перший – це очистити своє серце від невдоволення, від гнівливості і від образи. Другий – щоденно слідкувати за собою, особливо за своїми почуттями. Є старе латинське прислів’я, яке говорить, що той, хто лягає спати в гніві, той ділить своє ліжко з дияволом. Звичайно ж, багато чого у житті може викликати роздратування, але пам’ятаймо, що коли ми не слідкуємо за своїми почуттями і дозволяємо цій образі проникнути у наше серце, диявол намагається заволодіти нами і нашими почуттями. А професійні душеопікуни стверджують, що сьогодні це тотальна хвороба. Дуже багато людей хворіють саме на цю душевну хворобу образи. І це, разом з тим, відбивається на їхньому фізичному здоров’ї: знижується їхня дієздатність, турбує безсоння, люди не можуть нормально спілкуватися один з одним, переживають стреси і депресії. Дійсно, того, хто носить образу у своєму серці, важко назвати здоровою людиною. Історія Каїна і Авеля є класичним прикладом цієї затаєної образи. Ви пам’ятаєте, чому Каїн образився на свого брата, Авеля? Хіба він його образив, хіба він його скривдив? Зовсім ні, просто Бог прийняв жертву Авеля, а жертву Каїна не прийняв. Тому Каїн сильно образився. Бог бачив це і застерігав його. Але, замість того щоб покаятися, він починає підживляти свою образу і вбиває брата, за що він був відкинутий Богом. Те чого Каїн боявся, його і спіткало.

Часто люди розповідають про те, як з ними несправедливо повелися, про свої образи, своє невдоволення, тому що шукають розуміння і підтримки. Але вони навіть не подумають шукати причину всіх своїх бід у собі, у своєму характері. Вони розповідають, а ви відчуваєте якусь затаєну гіркоту і образу. Що ж це таке? Це є гріх. Бог сказав Каїнові: «Пильнуй, біля дверей твоїх стоїть гріх…». Дуже подібну картину ми можемо бачити у притчі про блудного сина. На прикладі старшого брата, який також образився безпричинно, хоча його абсолютно ніхто не ображав. Коли він почув про те, що батько влаштував банкет з нагоди повернення його молодшого брата, який повернувся у батьківський дім, це його дуже засмутило і образило. Ця образа зародилася у його серці і він не хотів навіть прийти на святкування. Яка ж причина?

Бувають і в церквах люди з характером старшого брата: вони дуже часто ображаються, хочуть, щоб до їхнього слова завжди дослухалися, а якщо якась їхня пропозиція не знаходить підтримки, вони одразу висловлюють своє невдоволення. Трапляється, що вони навіть готові залишити церкву і служіння. Я знаю одного брата, який 7 років не ходив до церкви через те, що його не обрали пресвітером. Дорогі мої, це правда, що у житті нам будуть траплятися прояви  несправедливого ставлення до нас. Адже ми живемо не серед ангелів, а серед недосконалих людей, егоїстичних і самозакоханих, нахабних і злих. Можливо, Бог допускає такі кривди тому, що тим самим Він хоче формувати наш характер. Але, дорогі мої, важливо не це. Важливо, якою буде наша реакція на всі ці прояви несправедливості до нас, на всі наші кривди. На мою думку, може бути три реакції на образу.

Перша: я її назвав «агресивна» або «наступальна» реакція. Вона передбачає віддавати злом за зло, лайкою за лайку, несправедливістю за несправедливість. Але це неправильний шлях. Слово Боже говорить: якщо можливо з вашого боку, будьте в мирі зі всіма людьми.

Друга реакція – «пасивна». Це означає, що ви затамуєте в собі образу, не реагуватимете на неї, певний час просто нічого не робитимете.

І є третя реакція – правильна. Я її назвав «активна» реакція. Це реакція розв’язання проблеми, реакція примирення і прощення.

Я вам скажу, що той, хто іде агресивним першим шляхом, шляхом помсти, стає на дорогу, яка не є євангельською, де немає Духу Христа. Дух Христа – є Духом прощення, милосердя і злагоди. Той, хто йде шляхом, яким іде світ, руйнує найперше свою душу, а потім і стосунки з братом, який наніс образу.  Адже ображена людина у гніві починає зводити наклеп на того, хто скривдив, збирати компромати. Вона перестає любити цю людину, а ця нелюбов згодом може перетворитися у ненависть. А ми знаємо, що той, хто ненавидить брата свого, є убивцею, а жоден убивця Царства Божого не успадкує.

Звичайно ж, можна подумати, чому б не піти другим шляхом – пасивним. Це означає не реагувати, затаїти в собі цю образу. Є люди, які кажуть: «Я не хочу нічого спільного з ним мати. Не маю нічого проти нього, але в майбутньому навіть не хотів би з ним зустрічатися». Але це не є шлях розв’язання проблеми, адже прийде час – і ця затаєна образа може проявитися у житті людини. Безумовно, багато чого залежить від характеру людини. Якщо людина має м’який характер, можливо, вона іноді і може образитись. І якщо вона не піде шляхом розв’язання проблеми, а піде пасивним шляхом, нічого не роблячи, то можливо, вона і не буде підніматися на свого кривдника, але все ж ця гіркота в серці залишиться і буде руйнувати душу. Але якщо в людини характер важкий і підступний, то затаєна образа у серці такої людини – дуже небезпечно, тому що може пройти багато часу і ця образа вирветься з людини! І це буде як грім посеред ясного неба… Пригадайте випадок з Авесаломом, це є син Давида. Він був внуком Ешурського царя Феломая. Характером він не був подібний до Давида: у нього було зовсім інше серце. Пригадаймо трагедію у сім’ї Давида, коли його син, Амнон, збезчестив свою сестру по батькові, рідну і улюблену сестру Авесалома, Тамару. Взнавши про це, Авесалом сильно запалився гнівом, сильно образився. Але ззовні ця образа не проявлялася нічим, він її заховав у собі, і Писання говорить, що Авесалом не говорив нічого доброго, ані поганого. Давид повинен би був строго наказати Амнона, але через свою якусь слабкість не зробив це. І ось, проходить час, здавалося, що все залишилося у минулому, пройшло два роки, але коли вже це все стало забуватися, цей гіркий корінь образи, який був у серці Авесалома, став розростатися. І вибравши потрібний момент, Авесалом здійснює такий підступний план: він запрошує усіх царських синів на банкет і під час цього банкету підступно вбиває Амнона. Як бачимо, цей гіркий корінь проявив себе. Але на цьому не закінчилось, тому що цей гіркий корінь не вирвався, а затаєна образа на батька також проявилася: коли Авесалом віроломно повстає на свого батька, коли він підбурює народ, піднімає їх на повстання. Вибухнула громадянська війна, в результаті якої загинули десятки тисяч людей. І це десять років опісля випадку з дочкою Тамарою. Десять років Авесалом тримав у своєму серці образу на батька, а вона, як могутній вулкан, вивергнулася назовні, змітаючи усе на своєму шляху. І ця образа, звичайно, погубила і самого Авесалома. Ви знаєте, що за своєю грішною сутністю людина не може простити так, щоб навіть на самому дні серця не залишилося ніякої образи і сліду від неї. І більшість проблем виникає тому, що ми не вміємо так цілковито прощати. Тому що ми є далеко не досконалі. Тому Слово Боже говорить: «Пильнуйте … щоб «не виріс який гіркий корінь і не наробив непокою», і щоб багато хто не опоганились тим». Ми бачимо, як цей гіркий корінь розрісся в душі і в серці Авесалома, і скільки він наробив неспокою.

Але дорогі мої, у нас є третій вихід. Цей вихід – це миролюбний шлях примирення і прощення. І Слово Боже дає нам цей вихід у 18 розділі Євангелії від Матвія, де ми читаємо такі слова: «А коли прогрішиться твій брат проти тебе, іди й йому викажи поміж тобою та ним самим; як тебе він послухає, ти придбав свого брата.  А коли не послухає він, то візьми з собою ще одного чи двох, щоб справа всіляка ствердилась устами двох чи трьох свідків. А коли не послухає їх, скажи Церкві; коли ж не послухає й Церкви, хай буде тобі, як поганин і митник!»  Тому,  дорогі брати та сестри, якщо Вас справді хтось серйозно образив, або якщо Ви знаєте, що хтось має на Вас образу, є правильний євангельський шлях. Просто треба піти до тієї людини, іти з миром, іти з серцем, повним прощення, іти з наміром, що Ви розв’яжете цю проблему,  Господь Вам допоможе. І якщо ми так чинимо, у 90% це працює. Можу довести це на власному прикладі. Ми, служителі, буває, також ображаємо когось. Може, ми не хочемо цього робити, але ми все ж у своєму житті інколи мимоволі ображаємо людей, кривдимо їх. І, можливо, найбільше кривдимо тих, кого ми любимо. Так, буває, що ми когось образили, але коли йдеш до такої людини, коли починаєш розмовляти – спадає цей камінь, знімається уся напруга.

Я хочу нагадати усім нам, що ми є певною мірою відповідальні за наших кривдників. Зрозумійте мене правильно: ми не відповідатимемо за їхні вчинки, але ми,  які маємо дух Христа і серце, наповнене Його любов’ю, повинні іти для того, щоб спасти цього брата, щоб допомогти йому. Христос нас так вчив, щоб ми з вами молилися за тих, хто нас ображає, хто нас кривдить. Такий дух Христа, Він молився за тих, які Його розпинали. Муж Божий, Степан, він молився за тих, які побивали його камінням, тому що була любов, а любов – це всепереможна сила у світі егоїзму і зла.

Проте дехто вважає, що прощати ми повинні лише у тих випадках, коли у нас просять прощення. А деякі ще хочуть, щоб у них просили прощення не просто так, а з рясними сльозами. Якщо ж цього немає, вони кажуть: «О-о-о, я не бачу ніякого розкаяння…» Але, дорогі мої, незалежно від того, просять у нас прощення чи ні, – це вже їхній обов’язок, але наше завдання – простити. Інші вважають, що простити вони можуть, але простити тільки при умові, «якщо він зробить те і те, а якщо ні – тоді ні». Але, дорогі мої, якщо ми будемо прощати тільки за певних умов, ми так можемо ніколи не вирішити проблеми, не розв’язати конфлікту, якщо ми будемо зважувати усі «за» і «проти».

Скажіть, як простив нас Христос? Хіба Він ставив умови? Якщо би Христос ставив для нас умови, то ми, мабуть, ніколи б не були з вами прощені. Деякі люди вважають образу не таким великим гріхом, вони кажуть, що кривдити – це великий гріх, а ображатися – це недолік характеру, або просто це така реакція на кривду. Але я Вам кажу, що не тільки ображати, але і носити образу – це також гріх. І ця образа може бути для нас перешкодою, щоб ввійти у Царство Боже. Я знаю такі випадки, що деякі люди, які переживали клінічну смерть, коли повертались назад, говорили, що одна маленька образа була перешкодою для того, щоб вони могли увійти  у Царство Боже. Звичайно ж, є люди, які називаються християнами, але їхні серця дуже ожорсточені, вони не можуть простити, навіть коли їх благають про прощення неодноразово. Є такі, які кажуть, що певна кривда у їхню адресу не прощається навіть у вічності, але це великий самообман. Слово Боже говорить, що ображений брат є неприступніший від фортеці. І ті люди, які думають, що вони будують навколо себе таким чином фортечні мури, будують лише в’язницю, у якій замикають самих себе.

Дорогі мої брати та сестри, я знаю, що декому є дуже нелегко простити, нелегко прощати, тому що нанесений жорстокий удар, спричинена дуже глибока рана. Скажіть, чи просто простити в такій ситуації, коли чоловік залишає свою дружину з дітьми і йде до іншої; або коли партнер по бізнесу зраджує тебе, коли він тебе підводить; або коли сестра чи брат заради вигоди переступає через тебе, поступає несправедливо і жорстоко з тобою? Особливо непросто прощати кривду від своїх близьких, від своїх рідних людей. Але ж у нас є лише один вихід – простити. Іншого шляху немає. Ви скажете, це несправедливо? Але Слово Боже говорить: «..чи не краще вам залишитися скривдженими?..». Давид чудово розумів, що найважче переживати образу від рідних, адже він перетерпів багато несправедливостей. І він говорить в одному із своїх псалмів: «…Бо ж не ворог злорічить на мене, це я переніс би, і не ненависник мій побільшивсь надо мною, я сховався б від нього, але ти, чоловік мені рівня, мій приятель близький і знайомий мені, з яким солодко щиру розмову провадимо, і ходимо до Божого дому серед бурхливого натовпу…» Давид знав, що означає переживати кривду і образу від своїх близьких, він терпів ненависть свого тестя, Саула, нерозуміння дружини, витівки Амнона, віроломство Авесалома, зрадництво Ахітофела. Але Давид мав серце, здатне прощати, Давид мав серце Боже.

Я знаю, що нелегко простити своїм близьким, своїм рідним, коли ти чуєш, що на тебе наговорює той, хто сидить з тобою поряд на одній церковній лавці. Ви думаєте, просто було Йосипові простити своїх братів, їхню зраду? Непросто, але Йосип знайшов в собі сили вирвати цей гіркий корінь образи зі свого серця, забути і простити своїх братів. А як буває нелегко деяким віруючим прощати тим людям, які нанесли їм жорстокі удари.

Якось у нашому штаті у сім’ї Лінник трапився трагічний випадок: дванадцятирічну дівчинку зґвалтував один нелюд. Та не дивлячись на це, її сім’я знайшла в собі сили для того, щоб простити його – вони дійсно мали дух прощення. І ми не маємо з вами права розписуватися у своєму безсиллі, маючи помічником Того, Хто дав нам приклад прощення, Хто дає нам сили прощати. Якщо Христос живе у нас Духом Святим, то Він вже може за нас прощати і любити, і наше серце не може мати гіркого кореня. Ми даємо місце Тому, Хто назвав Себе: «Я є корінь і рід Давида, зоря ясна й досвітня..» І ми повинні вкорінятися в Його любові!

Якщо є ще діти, які носять образу на своїх батьків, може, тому, що ви були небажаними дітьми у сім’ї – простіть, звільніться від цієї образи. Тому що, чим довше ми її носимо, тим важче від неї звільнитися. Якщо тут є батьки, які мають образу на своїх дітей, тому що вони причинили рани і болі – простіть ваших дітей. Якщо ви мате образи на своїх вчителів або на своїх керівників – звільніться від цих образ.

Знаю, що це непросто. Я у своєму житті мав три великі образи:  на одну свою вчительку, яка сильно скривдила мене, тому що я був віруючий; на одного свого однокласника, який ображав мене з цього ж приводу; і ще на одного чоловіка, який спричинив мені багато шкоди. Щоб простити і забути, тільки Господь міг дати сили.

Якщо є ще такі, які не простили комусь – простіть у своєму серці, звільніться від цієї образи, на кого б то вона не була. Ми не маємо права жити з нею, Господь хоче нас звільнити і дати нам Свою свободу. Ми не можемо отримати прощення від Господа, якщо ми не звільнені, якщо у нас є цей гіркий корінь образи. Сьогодні Бог говорить до наших сердець, Бог хоче звільнити нас, хоче щоб ми мали Його серце, Його любов і Його прощення.

Комп’ютерний набір Субботський Богдан

Редактор Лазуркевич Ірина