Сила молитви
Молитва займає вагоме місце в житті віруючого християнина. Це сокровенний духовний спосіб особистого спілкування людини з Богом. У молитві ми звертаємось до Господа з проханнями і подяками, просимо вибачення, несемо потреби своїх ближніх, зцілюємось морально та фізично.
Іноді ми недооцінюємо всієї значимості цього дару у повсякденному житті і невірно його застосовуємо: молимось не щодня або тільки тоді, коли нас охоплює біда, молимось нещиро чи про людське око. Згадаймо, як Наш мудрий Спаситель говорить про молитву: “І коли молишся, то не будь таким, як лицеміри; бо вони люблять молитися, стоячи в синагогах та на перехрестях, щоб їх бачили люди. Істинно кажу вам: вони вже мають свою нагороду. Ти ж, коли молишся, то увійди в свою кімнату, зачини за собою двері, і помолись Отцеві твоєму в тайні; а Отець твій, Який бачить потайне, віддасть тобі прилюдно. А коли молитесь, то не говоріть зайвого, як погани, бо вони думають, що за довгі молитви будуть вислухані. Не уподібнюйтеся ж до них; бо Отець ваш знає, чого вам треба, перш ніж ви просите в Нього. Тому-то моліться ось як: “Отче наш, що на небі! Нехай святиться Ім’я Твоє. Нехай прийде Царство Твоє. Нехай буде воля Твоя – як на небі, так і на землі. Хліб наш щоденний дай нам сьогодні. І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим. І не веди нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє Царство і сила, і слава навіки! Амінь”. (Євангеліє від Святого Матвія 6:5-13).
Важливо мати постійність та близькість у спілкуванні з Богом та повністю покладатися на Нього з вірою та покорою. Господь знає, чого ми потребуємо і чекає, коли ми станемо на коліна у своїй духовній кімнаті серця та звернемось до Його Святого Імені. Лише тоді ми можемо сподіватися на сповнення Божих святих обітниць, які записані у сьомому вірші п’ятнадцятого розділу Євангелія від Святого Івана: “Коли пробуватимете в Мені, а Слова Мої пробуватимуть у вас, то чого схочете, проситимете – станеться вам”. Як перебування у Слові Божому, так і розп’яття своєї гріховної натури, дають можливість віруючій людині отримувати відповіді від Бога на свої молитви та зростати духовно.
Молитва має різні властивості та виконує безліч функцій. Тому ми розглянемо детальніше багатогранність молитви на прикладі окремих Біблійних історій та повчальних ситуацій, які можуть статися з кожним із нас.
1) “Молився ж Ісаак Господу про дружину свою, бо неплідна вона була. І вислухав його Бог, і завагітніла Ревека, дружина його” (Буття 25:21). Ісаак одружився з Ревекою у віці сорока років. Двадцять літ у них не було дітей, перш ніж Господь відповів на молитви Ісаака і подарував цій подружній парі двох синів – Ісава та Якова. Бог виконав свою волю для цієї сім’ї, оскільки пересвідчився у постійності Ісаака в молитві, а також у його твердому упованні на Господа. Безпліддя може трапитися у житті будь-якого подружжя, як віруючого, так і невіруючого. Саме тому ми маємо покладатися у своєму житті на Боже милосердя і Його захист у часи випробувань задля того, щоб мати живу віру та силу молитви, які зможуть нас провести крізь найважчі періоди життя. Тож нехай дана історія послужить нам прикладом того, що варто бути постійним в молитві за свою потребу та не втрачати надію на Боже милосердя.
2) “Тоді промовив Господь до Мойсея: “Мерщій спускайся донизу! Бо розбестилися ці люди, яких ти вивів із єгипетської землі! Швидко звернули вони з дороги, що Я заповідав їм; зробили вони собі литого бичка та й поприпадали ниць перед ним, і принесли йому жертву та й вигукують: ось бог твій, Ізраїлю, який вивів тебе з єгипетської землі!” І промовив Господь до Мойсея: “Бачив Я цих людей; це люди затверділого серця. Іди ж від Мене, щоб запалав Я гнівом на них, і щоб Мені вигубити їх; тебе ж я зроблю народом великим”. І благав Мойсей Господа, Бога свого, і промовив: “Навіщо, Господи, палати Тобі гнівом на людей Твоїх, що вивів Ти їх з єгипетської землі силою великою й рукою міцною? Хіба добре буде, як говоритимуть єгиптяни: “На лихо він вивів їх, аби повбивати в горах та повикорінювати з лиця земного?” Відвернись від гніву Твого, зжалься та відверни зло від Твого народу! Спогадай Авраама, Ісаака й Ізраїля, слуг Твоїх, що їм клявся Ти Самим Собою словами: намножу насіння вашого, як зорі небесні, і всю цю землю, що про неї Я говорив, дам нащадкам вашим, і вони посядуть її навіки!” І зжалився Господь, і відвернув те зло, що хотів заподіяти людям Своїм” (Вихід 32:7-14).
Про що нам говорить цей фрагмент з Біблії? Хіба Господь не знав зіпсованих сердець цих людей, які впали в гріх ідолопоклонства та сексуальної розпусти, і їхнє падіння стало для нього вражаючою несподіванкою? Чи може Бог виступає тут в ролі жорстокого судді, якому потрібен спротив Мойсея, який є сильнішим за Господа і саме тому здатен відвернути Його покарання, спрямоване на грішників? Так може здатись на перший погляд, але при глибокому роздумуванні над Божим Словом та розумінні сутності Бога, як Творця милосердя, любові та довготерпіння, можна з впевненістю сказати, що наш Спаситель не бажає смерті жодного грішника і до останнього бажає спасти його від вічної погибелі. В даному випадку Господь прийняв рішення знищити цей непокірний Йому народ тільки через те, що ці люди невпинно продовжували порушувати Божі стандарти моралі та праведності, викликаючи Господній осуд і гнів. Заступницька молитва Мойсея за ізраїльський народ є для кожного з нас актом неймовірної любові до людей та свідченням надзвичайно близьких стосунків з Богом. Тільки наш Творець може зростити в серці віруючої людини такий смуток і жаль за людьми, які можуть загинути від Господнього правосуддя та піти у пекло.
Це і викликало в сутності Мойсея той крик, який вилився у молитву, принесену до Бога. Ми не здатні осягнути всієї величі милосердя Небесного Отця, який може відвернути свій караючий вирок, почувши щирість та благання Мойсея або інших мужів віри. Ця історія служить для нас взірцем того, як слід заступатися за грішних людей, які є в немилості Божій та потребують нашого засвідчення перед Отцем, що їхня доля нам небайдужа.
3) “Сказав Ісус і до інших, що уповали на себе, що вони праведні, та гордували іншими, таку притчу: “Два чоловіки ввійшли до храму помолитись: один був фарисей, а другий – митник. Фарисей, ставши, так собі молився: “Боже, дякую Тобі, що я не такий, як інші люди, здирники, неправедні, перелюбні, або як оцей митник. Я пощу два рази на тиждень, даю десятину з усього, що придбаю”. А митник, віддалік ставши, не хотів і очей до неба звести, а бив себе у груди, кажучи: “Боже, будь милостивий до мене, грішного!” Кажу вам: Пішов цей додому більше оправданий, ніж той; бо кожен, хто несеться вгору, принизиться, хто ж принижується, той піде вгору” (Євангеліє від Святого Луки 18:9-14).
Ми не можемо допускати навіть найменшої думки про власну праведність, тому що сама поява такого характеру мислення в нашій духовній сфері рано чи пізно призведе до гордині та падіння. Митник уособлює людину, яка вірно оцінює себе у світлі Слова Божого та не дозволяє своїй недосконалій істоті вивищуватися над своїм ближнім, як це зробив самоправедний фарисей. Наші зовнішні прояви поклоніння Богу, як піст, виділення десятини, допомога нужденним, стабільність у молитві чи участь у багатьох служіннях лише наближує нас до Христа і його всеохоплюючої любові до нас. Тому спасіння, дане нам Богом, перш за все є вищим проявом Господньої благодаті, яку Бог з власної волі дає вірним дітям своїм, і ця благодать є безцінним даром, який не можна заслужити тим способом, яким це прагнув здійснити фарисей. Спасіння дається лише через істинну віру в Ісуса Христа, який помер за наші гріхи, а праведні вчинки можуть лише збільшити Божу прихильність до нас і дарувати нагороду на небесах. Молитва митника є прикладом покаяння, пониження своєї гріховної природи і визнання власної нікчемності без Бога, як Судді правди і Отця милосердя.
4) “Того часу смертельно захворів Езекія. І прийшов до нього пророк Ісая, син Амоса, та й сказав до нього: “Так говорить Господь: Упорядкуй дім свій, бо помреш, не одужаєш”. І повернувся Езекія лицем до стіни, й молився Господу такими словами: “О, Господи! Спогадай же, що я щиро й неподіленим серцем ходив перед лицем Твоїм і чинив те, що Тобі до вподоби!” Та й заплакав Езекія гірко. І прийшло слово Господнє до Ісаї таке: Іди та й промов до Езекії: Так говорить Господь, Бог предка твого Давида. Почув Я молитву твою, побачив сльози твої, і ось Я додаю тобі віку ще п’ятнадцять років” (Книга пророка Ісаї 38:1-5).
Чудесне одужання царя Езекії символізує не лише те, що Бог може змінити свою волю внаслідок наших молитов, як Він це зробив і у вищенаведеному прикладі з ізраїльським народом, який чинив розпусту та поклонявся золотому тельцю, але й те, що Господь має Свій досконалий план на кожну людину. Бог хотів переконатися чи буде Езекія звертатися до Нього в такій фатальній ситуації і чи цар дійсно дорожить своїм життям, яке одного дня йому дарував Творець. Гіркі сльози Езекії говорять про те, що він не хотів помирати так рано і покладав всі свої надії на Бога, одразу звернувшись до Нього у молитві, як тільки почув Господній вирок для себе від пророка Ісаї. Нехай же ця дивовижна і чудесна історія буде для нас символом віри людини у зцілення Богом від смертельної недуги та Його милість, навіть у невідворотній біді.
5) “Дарій задумав настановити над царством сто двадцять намісників, щоб були вони над усім царством. А над ними – трьох князів, між котрими був і Даниїл, – щоб намісники звітували перед ними, та й щоб цар не був надто обтяжений. А Даниїл перевищував усіх інших князів та намісників, бо в ньому був високий дух, і цар мав уже на думці настановити його над усім царством. Тоді князі й намісники почали шукати причини, щоб звинуватити Даниїла в управі царством, але не могли знайти ніякої причини ані промаху, бо він був вірний, і не знаходилось на ньому ніякої провини або промаху, І сказали ці люди: “Не знайти нам причини на Даниїла, коли не знайдемо її проти нього в Законі Бога його”. Тоді прийшли ці князі та намісники перед царя і сказали так до нього: “Царю Дарію, живи нам навіки! Усі князі з царства, намісники, сатрапи, радники й отамани порадились між собою, щоб вийшла така царська постанова й оповіщено наказ, щоб того, хто в тридцятьох днях засилатиме будь-яке прохання до іншого бога або до чоловіка, окрім тебе, царю, вкинути в яму поміж левів. То затверди ж, царю, цю постанову й підпиши указ, щоб він був незмінний, як закон у Мідії та в Персії, та й щоб ніхто його не порушував.” І цар Дарій підписав таку постанову і такий указ. Але Даниїл, хоч і довідався, що підписаний такий указ, пішов до свого дому. А тут він, відчинивши в горниці вікна навпроти Єрусалиму, припадав тричі на день навколішки й молився своєму Богові й славив Його, як це він робив і до цього” (Книга пророка Даниїла 6:1-10).
Саме так виглядає постійність у молитовному спілкуванні з Богом та слідування за Господом попри найважчі життєві обставини. Даниїл не лише знехтував царськими законами і наказами, надавши перевагу Господнім настановам щодо молитви та вірності Богу, а й на практиці втілив інші слова зі Святого Писання: “Бо хто хоче спасти душу свою, той погубить її; хто ж погубить душу свою задля Мене, той знайде її” (Євангелія від Святого Матвія 16:25). Даниїл не побоявся вчергове помолитися, як він це робив і до цього, усвідомлюючи, що його власне життя через це знаходитиметься у смертельній небезпеці. Ми добре знаємо, де опинився Даниїл після того, як звершив молитву у горниці, і ми радіємо з вірності та любові Божої, завдяки яким левові пащі зачинилися і Даниїл вийшов неушкодженим з обіймів смерті. Безбожність і гріховність царя Дарія та його уряду сумно перекликаються зі словами, які записані у двадцять шостому вірші шістнадцятого розділу Євангелія від Святого Матвія: “Що за користь людині, коли хоч би світ увесь здобула, а душу свою занапастила? Або що дасть людина взамін за душу свою?”. На жаль, абсолютна влада псує людей цього світу і вони стають нечутливими до Божого Слова та його застережень щодо спасіння своєї душі. Ця доля спіткала Дарія і його однодумців, які через заздрість та зіпсованість своїх сердець забажали смерті побожного Даниїла. Цей фрагмент з Біблії вчить нас щоденної постійності у молитві, довіри та слідуванню за Господом, нехтуючи всім, навіть своїм життям.
Отже, у цій статті ми розглянули роль молитви у житті віруючого християнина і змогли ще раз нагадати собі повчальні історії про могутність та силу молитовного спілкування з Богом. Я щиро вірю у те, що тепер ми будемо ще більше молитися, ніж звикли до цього. Сподіваюсь, що приклади Ісаака, Мойсея, митника, Даниїла та Езекії займуть в нашому серці особливі місця, як свідчення молитовної величі та уповання на Всемогутнього Господа. Ми так мало знаємо про велич Божу і Його милість до нас. Тому бажаю усім нам не припиняти молитися до Бога і пам’ятати такі слова: “Поклич до Мене – і Я відізвуся, та й об’явлю тобі велике й недосяжне, чого досі ти не знав” (Книга пророка Єремії 33:3).
Слава Ісусу Христу!
Голод Богдан
