Церква Христова напередодні свого підхоплення

Реферат на XVI з’їзді Церкви Християн Віри Євангельської

У День Христового Вознесіння апостоли, а в їхній особі – Церква Христова, одержали три важливі застереження, а саме:

1. Сила Церкви – в її постійному помазанні та супроводі Духом Святим.
2. Вся діяльність Церкви повинна бути у перспективі Другого Приходу Христа на землю та її підхоплення назустріч Господу.
3. Віра Христова – не у шуканні та спогляданні чудес, а участь у чудесах Господніх та творення їх.

З цими настановами Господніми учні Христові однодушно зустріли славний День П’ятидесятниці, коли була заснована непереможна Церква Христова.

Вірна Церква Христова ні на мить не повинна забувати про своє надзвичайне  посольство у цьому світі та про своє найвище призначення – «стерти голову сатані» (1Мс. 3:15) та бути непереможною та славною Церквою (Мт. 16:18; Ів. 17:22).

Жива Христова Церква ніколи не повинна асоціювати себе з великим псевдохристиянським полем, на якому поміж пшеницею росте чимало бур’яну та боговідступництва. Господь Бог має особливі стосунки з вірними Своїми та відступниками (1Сам. 2:30; Ів. 17:6-9).

У контексті питання Другого приходу Христа на землю Слово Боже дає нам обширну інформацію про світові події та природні аномалії. У достовірності їх ніхто сьогодні не має сумніву, вони очевидні.

Але для Церкви Христової найголовнішим показником наближення Дня Господнього є її духовний стан. А тому Послання Господнє до семи Церков у Азії дає нам найбільш вичерпну відповідь на це питання. Оскільки Церква Христова є планетарною, єдиною в цілому світі, з єдиними Господніми Законами – від Дня її заснування і до Дня її підхоплення, тому ці Послання не можуть трактуватися як такі, що відносяться до окремих національних Церков чи до періодів історії Церкви. Тому-то Церква останніх днів світової історії свій духовний стан повинна оцінювати на підставі позитивних та негативних оцінок усіх семи згаданих в Книзі Об’явлення семи Церков.

Отож, звернімо наш погляд на характеристики цих Церков, які всі разом сконцентровані у характеристиці Церкви останніх днів:

1. Ефеська Церква: Втрата першої любові – найболючіше питання наших днів. Розділення в Церкві, сепаратизм і тоталітаризм – все це є сумною і трагічною альтернативою євангельської характеристики Церкви: «Бо дав нам Бог не духа страху, а духа сили, любові та здорового розуму» (2Тим. 1:7). Любов Христова є духовною матір’ю сили й авторитетності та здорового розуму Церкви. А без любові нема ні сили, ні здорового розуму. Якщо Церква не подолає в собі це зло, – вона не в стані буде «стерти голову змієві», тому що вона не засудила його та не вигнала зі свого лона (Ів. 16:8-11; 12:31).

2. Смірнська Церква: Зневага від псевдохристиян. Їх ми толерантно називаємо «братами і сестрами», а Бог їх називає «зборищем сатани» (Об. 2:9). Але у цьому захований великий позитив Церкви: якщо вона зневажена та зненавиджена сатаною – значить вона жива, небезпечна для нього, а отже, має гарантію на перемогу над сатаною.

Але велика небезпека для Церкви криється в тому, коли вона нездатна відрізняти Біблійне християнство від псевдохристиян, а ще більше того – коли вона вносить у своє служіння антибіблійні явища лжехристиян.

3. Пергамська Церква: Вплив лженауки Валаама та Николаїтів, що означає: розбещення та панування над народом Божим. Навіть при досить позитивній характеристиці Пергамської Церкви захоплення окремих її членів доктриною лібералізму та вседозволеності, які ведуть до духовної руїни Церкви, – Дух Святий б’є тривогу. Такою ж тривогою для Господа є дух панування пастирів над отарою Христовою – всупереч духу Христового служіння людям (Мт. 20:25-28).

Отож, навіть незначні відхилення від істини Євангелії Христової ведуть до входження у лоно Церкви руйнівного духу валаамізму та николаїтства.

4. Фіатирська Церква: Духовна некомпетентність, або нездатність відрізняти голос Духа Святого від голосів лжепророків. Як і Пергамська, Церква в Фіатирі одержала від Господа багато позитивних оцінок, але один недолік – духовна некомпетентність – в очах Господніх викликає серйозну тривогу. Оскільки лжепророк ніколи не говорить правди Божої та не відкриває тайн людських, то його діяльність у Церкві віддаляє віруючих від страху Божого, що веде до намноження тілесної гріховності та входження в Церкву духу цього світу. А під ідольством тут розуміється створення ідола з самого лжепророка чи зі служителя Церкви.

5. Сардиська Церква: Церква, яка впала у полон самообману та самооцінки: «Ти носиш ім’я, ніби живий, але ти мертвий» (Об. 3:1). З цієї Господньої оцінки пресвітера Церкви неважко зрозуміти жалюгідний стан Церкви. Отож, Церква несе втрати, яка має самовпевненого та гордого служителя, який ігнорує оцінки свого служіння зі сторони людей і Бога, та живе в полоні самообману. В такій Церкві хіба деякі зберігають свою неоскверненість, а більшість може стати жертвами авторитарного лжепастиря. Пастирський авторитаризм – найближча за змістом модель грядущого антихриста.

6. Філадельфійська Церква: Перемога силою Слова Божого. Тільки животворною силою Слова Божого та Його непошкодженістю Церква буде збережена у час найбільших випробувань, і силу її благовістя навіть сили пекла не здолають. Отож, поряд з численними недоліками у лоні Церкви останніх днів зберігатиметься незнищенний та непереможний дух Філадельфійської Церкви.

7. Лаодикійська Церква: Духовна безликість – коли Церква не знає своєї справжньої оцінки в очах Божих, а для світу вона не значить нічого. Але найбільша трагедія такої Церкви полягає в тому, коли вона свою незрячість та духовну убогість щільно покриває власною гординею та самовпевненістю. Але у Господа і для неї є можливість для покаяння. Якщо ж цього не станеться – вона буде «викинена з уст Господніх».

Таким чином, в образі цих семи Церков представлена загальна панорама Всесвітньої Церкви Христової, позитиви та недоліки якої особливо будуть виражені в останній період її земної історії. Ці характеристики дуже близько асоціюються з притчею Христовою про 10 дівчат, в якій всі вони представляють рівень духовної свідомості віруючих людей.

Як у притчі, так і в семи Посланнях кожній особі та кожній Церкві визначено багато можливостей для покаяння та виправлення свого духовного стану. Але, на жаль, ці можливості та милосердя Боже багатьма віруючими будуть зневажені, а тому вони першими впадуть перед зловіщим одним рогом антихриста (Дан. 7:21; Об. 13:7-8), а на Суді Божому вони одержать вирок Господній – «не знаю Я вас!» (Мт. 25:12).

Отож, було би великою помилкою вважати Церкву останнього часу прирівняною тільки до Церкви в Лаодикії. Слово Боже категорично заперечує таке розуміння: В лоні Всесвітньої Церкви Христової аж до дня її підхоплення буде рости кукіль, в ній будуть нерозумні діви, її намагатимуться зруйнувати лжепророки, розбестити Валаами та взяти над нею владу николаїти.

Але серед цієї різносторонньої агресії в її лоні незмінно буде жити та діяти згідно волі Божої «народ, який знає свого Бога», який «зміцніє та буде діяти» (Дан. 11:32).

А тому в час агресивних викликів Церкві зі сторони світу, що прямує до своєї погибелі, Жива Христова Церква на чолі зі своїми мудрими та благословенними пастирями повинна всіма силами плекати в собі чесноти Смірнської та Філадельфійської Церков, та не допускати росту і впливів усіх згаданих у семи Посланнях негативних явищ у лоні Церкви Христової.

У підсумку наведеного вище вважається вкрай необхідним нагадати Церкві Христовій та її служителям головні Біблійні застереження щодо духовного відродження та підняття Церкви до рівня переможної та такої, яку сили пекла не здолають:

1. Відокремитися від всесвітнього гріховного «Вавилону» – (Іс. 52:10-12; Об. 18:4-5).
2. Повернути в Церкву Христову абсолютний авторитет та спасительну силу Христової Євангелії, – і цим очистити Церкву від підступного лібералізму та нищівного секуляризму (світського духа) – (Об. 3:10; 12:11).
3. Постійно і невтомно боротися за підвищення загального духовного рівня Церкви, а особливо – її служителів; ревнувати про плідне функціонування Біблійних дарів Духа Святого у Церкві; вийти зі стану духовної некомпетентності та не допускати будь-якого впливу на Церкву лжепророків та лжевчителів.
4. Відновити в Церкві Біблійні засади обрання священнослужителів, рівно ж як і припинення їхньої діяльності.
5. Досягати благословенної гармонії відносин служителів Церкви та народу Божого. Церква повинна від найменшого зародку не допускати та викорінювати дух авторитаризму та тоталітаризму в її служителях.
6. Церква повинна повернутися до стану апостольської Церкви, в якій панував дух єдності, сила Духа Святого та перебування в науці апостольській. Служителі Церкви та її члени повинні завжди пам’ятати застереження пророків Осії (Ос. 4:6) та Малахії (Мал. 2:7-9) – «Загине народ Мій за те, що не має знання» і «Уста священика знання стережуть і Закона шукають із уст його, бо він – Ангел Господа-Вседержителя».
7. Церква повинна виключити у своїй діяльності небіблійні засоби досягнення хрещення Духом Святим; вона повинна практикувати здорову Біблійну науку про хрещення Духом Святим та народження згори; вона повинна триматися Біблійної істини про есхатологію Церкви – тобто про її місце в останній період світової історії та про час її підхоплення назустріч Господу.

Василь Боєчко