Цивілізація і духовність

Реферат на  конференції
“Християнство – основа європейської цивілізації”
у Львівському національному університеті ім. Івана Франка
10-13 травня 2000 року

Василь Боєчко
Єпископ Церкви ХВЄ

Львів – 2000 р.

1. З витоків Біблійної історії

Цивілізація (від лат. “civilis” – гідний, вихований) – рівень суспільного розвитку і матеріальної культури, досягнутий даною суспільно-економічною формацією.

Саме визначення поняття “цивілізація” веде нас до двох її першопричин: духовної гідності і матеріальної культури, тобто взаємозв’язаних причини і її наслідків.

Коли вимовляємо слово “Бог”, то з ним нерозривно проголошуємо “гідність у моралі” і “прекрасне у культурі”, бо тільки єдиним пріоритетом у царині прекрасного й досконалого може бути Творець. Тому-то Христос, як засновник довершеної цивілізації на землі свого часу заявив: “Я те говорю, що Я бачив в Отця” – Ів. 8:38. І щоб передати людям всю велич і красу неба, Спаситель виконав дві функції:

1. Сам став людиною, щоб землянам натурально передати силу і непоборність небесної культури на землі.
2. Закони Небесного Царства вклав Він у дух та істоту людську. (Лк. 17:21).

Тільки враховуючи дивовижну силу “Царства Небесного в середині людини”, Спаситель вводить у натуральне Небесне Царство розп’ятого разом з Ним на хресті злочинця – за один-єдиний вияв його сердечного покаяння і навернення до живого Бога.

Говорячи про цивілізацію і культуру, ми не маємо права християнство ставити у виключно-пріоритетне становище. Кожному відомо, що дохристиянські культури не поступались християнським: Єгипет, Вавілонія, Ассірія, Мідо-Персія, Греція, Римська імперія, Індія чи Китай ще до Христа створили не менш дивовижні шедеври архітектури, писемності, літератури і права, ніж генії християнської культури і зодчества.

Тож чи варто говорити про унікальність і неперевершеність християнської цивілізації? – Варто й необхідно, тільки при умові, що акцентуватимемо на духовних аспектах християнської культури і грандіозному прикладному її значенні.

Уважне дослідження Біблії, рівнож як і археологічні дослідження, переконують нас у тому, що розвиток суспільної цивілізації, як і самої людини, не був еволюційним, як то намагалась доказати фальшива теорія дарвінізму.

Творець водночас створив людину у вищій мірі досконалою, “у Свій образ і подобу” – 1Мс. 1:26-27. А створивши людину досконалою, Творець тут же залучив її до творчої і високоінтелектуальної праці – з такими ж можливостями, якими Він Сам володіє – 1Мс. 1:28. І навіть після гріхопадіння Бог не позбавив людину Богонатхненності і необмеженої творчості. У плані Божому людина ніколи не розглядалась рабом, або підневоленою, а як пан і управитель, господар і хранитель Його творіння. Людині не був закритий доступ до тайн і можливостей Божих.

Але такі прекрасні можливості людина добровільно втрачала, через гріх переходячи з-під влади Бога-Творця під владу диявола-руйнівника, втрачаючи статус Божественної свободи і творчого злету, і набуваючи становища раба і руйнівника себе і всього довкілля.

2. Причини занепаду і зникнення цивілізіцій

Щоб збагнути трагічність людського роду, а найперше християнства, при дивовижному розвитку цивілізації, дуже корисно й необхідно заглянути на сторінки Вічної Книги Біблії. Ось що нам сповіщає 4-ий розділ 1-ї Книги Мойсея: Після смерті Авеля людство продовжує розвиватись двома духовно-протилежними напрямками, від двох генетичних коренів: від Каїна і третього сина Адамового – Сифа.

Що ж ми бачимо? – У п’ятому роді нащадків Каїна появляється Ламех. За днів його процвітає господарство та мистецтво. – 1Мс. 4:20-22. Росте цивілізація. Але на фоні розквіту Каїнової цивілізації бачимо аж чотири фальшиві духовні ноти, які, на жаль, майже ніколи не замічають біблійні дослідники:

1. Всупереч Творцеві Ламех стає основоположником полігамії.
2. Він переповнений гординею, самохвальством та кривавою помстою.
3. Він повністю ігнорує Заповідь Божу про недопустимість кривавої помсти (1Мс. 4:15), і зухвало заявляє: “І як буде за Каїна помста всемеро, то за Ламеха – у сімдесят сім раз!” – 1Мс. 4:24.
4. Каїн став основоположником культу особи, назвавши вперше на землі місто іменем свого сина Еноха – 1Мс. 4:17.

Ось так народився перший напрямок розвитку цивілізації – без Бога і всупереч Його Законів.

Але поруч із ним у тому ж 4-му розділі простежуємо народження другого напрямку розвитку цивілізації – від Адамового сина Сифа: “А Сифові теж народився син, і він назвав ймення йому Енош. Тоді зачали призивати Ймення Господнє”. – 1Мс. 4:26.

Якщо перший напрямок народився серед буйноцвіття гордині, розбещеності, самохвальства, музики і розквіту господарства, – то другий – скромно й непримітно. Якщо перші будували цивілізацію, опершись на власний розум, гординю та власний культ, геть забувши Творця, то другі цю будову поклали виключно на наріжному камені Творця, з повною пріоритетністю Його у всіх відношеннях.

Результати цих двох першопричин не загаїлися проявитися: Каїнова цивілізація увінчалась повним знищенням її Богом через всесвітній потоп – бо безбожна цивілізація здатна тільки зруйнувати людство, а тому вирок Божий був один щодо цивілізації і її творців – знищення.

Але високе мистецтво і гординя Каїнових нащадків навіть потопом не були викорінені, – вони знову беруться за будову “споруди аж до неба” – Вавілонської башти. Навіщо? – Вони задумали пам’ятник своїй власній гордині і безбожності: “Збудуймо собі башту з вершиною аж до неба, – і вчинімо для себе ймення!” – 1Мс. 11:4.

Але й тут наступає для них оцінка Божа їхньої цивілізації – повне фіаско і трагедія поділення народів світу.

А паралельно з першою бачимо наслідки другої, побожної цивілізації: Напередодні всесвітньої трагедії – потопу – на фоні всезагального морального зіпсуття появляється Енох, якого чудесно врятовує Бог: “І ходив Енох із Богом, і не стало Його, – бо забрав його Бог” – 1Мс. 5:24. А за ним бачимо і рятівника роду людського Ноя. Ось його характеристика: “Але Ной знайшов милість у Господніх очах. Ной був чоловік праведний і невинний у своїх поколіннях. Ной ходив з Богом.” – 1Мс. 6:8-9.

Не маємо підстав припускати, що богобійність Ноя заважала його творчому розвитку: адже збудувати справжній океанський лайнер було далеко вищим мистецтвом, ніж грати на сопілці або добувати мідь чи залізну руду.

Але, на жаль, людство не взяло собі уроків з цих перших витоків побожної й безбожної цивілізації. Інакше ми мали б діючими не сім, а тисячі “чудес світу”, і екскурсоводи не водили б мільйони туристів на руїни “Баельбекської тераси”, руїн Ассірії, Вавілонії, Греції та Риму, до єгипетських підрамід та до “стіни плачу” в Єрусалимі.

3. Христос і апостоли – засновники вічної цивілізації

Якщо йти суто історично-мистецькою стежиною, то, здається, не маємо підстав називати Христа чи Його апостолів засновниками нового напрямку культури і мистецтва, в тому числі – навіть сакрального мистецтва. Але це тільки поверхневий погляд на питання культури й цивілізації взагалі.

Щоб збагнути всю глибину Христа, як засновника абсолютно нової цивілізації на землі, то досить згадати останні дні Христа, коли Він знаходився в лоні одного з семи “чудес світу” – в Єрусалимському храмі. На захоплений вигук апостолів: “Подивися, Учителю, – яке то каміння, та що за будівлі!” – Христос із сумом відповідає: “Не залишиться тут навіть камінь на камені, який не зруйнується!” – Мр. 13:1-2. У той час, коли мільйони паломників з цілого світу захоплювались неповторним мистецтвом храмової будівлі, то Син Божий бачив його в духовному плані, як “дім торговий, та вертеп розбійників” (Мт. 21:13) і “порожнім домом” (Мт. 23:38). Що ж спонукало Спасителя бути таким категоричним в оцінці чуда сакрального мистецтва? – Тому що мистецтво втратило свою Богошанувальну і Богоцентричну функцію: “Дім мій буде домом молитви для всіх народів” – Мр. 11:17. Божественне провіщення Христа про трагедію Єрусалимського храму збулося з дивовижною точністю у 70-му році руками легіонерів Тита Веспасіана, у 135 році – через імператора Адріана і у 6-му столітті – через імператора Юліана-відступника.

Але, згадуючи ці сумні події, ми не маємо підстав думати, що Син Божий був якимось “Геростратом” сакрального мистецтва. Ні, Він був, є і завжди буде будівником, а не руйнівником. Тут спрацьовує єдина Божественна логіка: всяке мистецтво і цивілізація, що йдуть шляхом і за принципом Каїна – приречені на руїну і знищення. У Божих очах таке мистецтво не має жодної ціни. Єрусалимський храм часів Христа був уже третім за відбудовою й реконструкцією з часів Соломона. Загальновідомо, що натхненником і зодчим “чуда світу” Соломонового храму був Сам Господь Бог. Але Каїнова мораль священиків і народу Ізраїля призвели до того, що той же Господь Бог повелів язичникові Навуходоносорові зруйнувати цей храм. А пізніше, коли він був відбудований Зоровавелем, Бог не покарав ні сирійця Антіоха Єпіфана, ні римлянина Помпея, які оскверняли “святе святих” і жертівник храму, як і не стримав руку Тита Веспасіана, коли вояки його нищили й палили оте “чудо”. Така Божа логіка, така Божа правда і правосуддя: Каїнове безбожне мистецтво для Нього не має ніякої вартості.

Тому-то, всім, хто ревнує за досконалу цивілізацію та життєдайне мистецтво, неможливо ігнорувати великі застереження Божі у Старому й Новому Завітах: “Небеса – Мій престол, а земля – то підніжок для ніг Моїх: який же то храм, що для мене збудуєте ви, і яке ото місце Мого відпочинку? Та ж усе це створила рука Моя і так все це сталося, – говорить Господь! – І при тому Я дивлюся на вбогого й на розбитого духом, і на того, хто тремтить перед словом Моїм”. – Іс. 66:1-2. Цю величну істину Отця Небесного урочисто підтвердив Син Божий Ісус Христос у розмові з простою жінкою-самарянкою: “Наступає година, і тепер вона є, коли правдиві богомільці вклонятися будуть Отцеві в дусі та в правді, бо Отець Собі прагне таких богомільців. Бог є дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та в правді вклонятися” – Ів. 4:23-24.

Благоговійно беручи до уваги ці фундаментальні біблійні істини, мусимо бути мудрими, щоб не впасти в тенета двох крайнощів: примітивізму чи помпезності у церковному Богослужінні. Творці й натхненники базиліки св.Петра в Римі, Софії в Константинополі чи Києві, Вестмінстеру в Лондоні чи Ісакіївського Собору в Санкт-Петербурзі, напевно, керувалися принципом “дай Богові щонакраще,” і брали приклад з царя Соломона, але, на жаль, не враховували сумної історії Єрусалимського Храму і всякого рукотворного служіння Богові, коли в душі богомільців запановувала порожнеча і видима атрибутика витісняла Богоугодне поклоніння “в дусі та правді, і на всякому місці”. Біблія зовсім обходить стороною і не надає значення сакральному мистецтву, коли закони Небесного Царства перестають діяти в житті богомільців.

Але величність і славу неруктворного мистецтва і культури спасенних Христом душ неодноразово оспівує і возвелучує Біблія. Згадаймо хоч би два приклади: 1. Ув’язнені, побиті і зранені апостоли Павло і Сила у Филипійській в’язниці в Дусі Святому виявляють таку надприродну силу й сенсацію, що захиталась уся в’язниця, кайдани поспадали та двері самі-собою повідчинялись, а в’язничний охоронець одержує зовсім нове життя, мислення й культуру – Дії 16:25-34.

А про Небесний Новий Єрусалим і долю спасенних народів апостол Іван сповіщає: “І принесуть до Нього славу й честь народів” – Об. 21:26. – Зрозуміло, що у цій славі й честі не буде місця найвеличнішим творам земного мистецтва. Це буде славний початок вічної цивілізації спасенних людей, які на землі зуміли жити за Законами Небесного Царства і не згубили та не проміняли слави Божої, переданої їм через жертву Сина Божого Ісуса Христа; про що Він сповістив у Своїй Первосвященицькій молитві: “А ту славу, що дав Ти Мені, Я їм передав, щоб єдині були, як Єдині і Ми” – Ів.17:22.

4. Біблійна концепція соціальної цивілізації

Коли на порозі третього тисячоліття тут і там у світі зустрічаємо безкрайній розлив моральної деградації, корупції, криміналітету, антагонізму, кровопролиття, засилля фальшивих релігій та прогресуючого сатанізму, то у розпачі, риторично вигукуємо: “І це робиться у цивілізованих країнах? Що сталося з нашою цивілізацією?! Чи є ще порятунок?” І відчайдушно шукаємо виходу з ситуації: у євросоюзі, єдиному парламенті, в єдиній банківській системі і валюті, в єдиній армії, в інтерполі, в ідентифікації всіх людей світу і в багатьох інших сферах і заходах.

Шукаємо дуже активно, але, на жаль, безрезультатно. Ще на черзі, згідно Біблії, – пошук і реалізація останнього засобу – єдиного релігійно-політичного лідера, перед яким схиляться всі народи і віддадуть Йому честь, як Богові, але це буде короткочасний початок великого і фатально-трагічного кінця роду людського. Бо під видом найзнаменитішого світового лідера людство прийме Антихриста – людиновтіленого диявола. Ця сумна тема в очах Божих має надзвичайно важливе значення, а тому Біблія приділяє їй дуже багато місця і уваги, щоб попередити і застерегти людство від того, що воно само собі вишукує, слідуючи прикладу Каїнових нащадків у побудові фальшивої цивілізації без Бога і всупереч Його Законів. Ось тільки декотрі з них: 1Мс. 49:17-18; Дан. 11:36-39; Ів. 5:43; 2Сол. 2:1-2; Об. 13.

Щоб до кінця збагнути трагічність нашого сьогодення й найближчого майбуття, ми хоч на короткий час глянемо на часи Христового буття на землі, на діяння апостолів і окремих героїв Христової віри післяапостольського періоду. Неупереджений погляд на діяння Христа і апостолів переконує нас у тому, що вони були справжніми і реальними засновниками суто нової цивілізації, заснованої на засадах любові і взаємної пошани поміж людьми, милосердя і справжнього гуманізму, вибачливості й толерантності, – усіх тих чеснот, які повертали людям втрачену Богоподобу і небесний авторитет. Розбуджена людська совість кликала їх до жертовності (як Йосиф Ариматейський і Никодим), до гуманізму без спонукань і примусу (як Закхей), до покаяння і примирення з Богом (як розбійник на хресті), до самоосуду (як Пилат чи римський сотник на Голгофі). Всі згадані і незгадані факти закладали основи нової цивілізації, докорінно відмінної від усіх попередніх і майбутніх.

А Божественні зерна, кинуті у народний грунт, в часи апостолів могутньо проросли і зарясніли щедрими плодами. Зовсім нова на землі християнська спільнота у ті часи показала цілому світові взірці справжньої культури й цивілізації: дивовижна єдність людей, життя у супроводі постійних чудес Божих, мужність і героїзм, небесна чистота моралі, абсолютна пріоритетність Законів Божих і верховенство їх над усіма іншими законами. Цей унікальний процес розвивався так інтенсивно й потужно, що серед жорстоких, нелюдських, кривавих переслідувань Церкви Христової з метою її повного фізичного знищення впродовж неповних трьох століть вона не тільки не зійшла зі світової арени, а стала державною Церквою наймогутнішої в світі держави!

Одне тільки повеління Христа: “Ідіть і навчіть всі народи, хрестячи їх в Ім’я Отця і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів” (Мт. 28:19-20) – говорило про Божественну унікальність Христа і Його Церкви, і неземний авторитет громадян Небесного Царства на землі.

Сучасники Христа і апостолів були живими свідками всеперемагаючої сили Слова Божого і його чудодійного впливу на будь-які життєві явища чи події.

У кожному суспільстві серед численних проблем домінуючими є три: здоров’я суспільства, мир і соціальне забезпечення. Всі ці проблеми чудесно вирішуються силою Слова Божого. І ця практика не була надбанням і пріоритетом вузької еліти Церкви, а широкого її загалу – згідно слів Христа: “Хто вірує в Мене, той учинить діла, які чиню Я, і ще більші від них він учинить” – Ів. 14:12; і “А тих хто ввірує, будуть супроводжувати ознаки…” – Мр. 16:17-18. Ці та подібні до них заповіти Христа не були сприйняті апостолами як богословська теорія, а як жива практика і керівництво до конкретних дій.

До кінця першого століття Добра Новина Христової науки охопила майже весь світ: від Ефіопії до Індії, від Палестини до Скіфії (України), від Персії до Скандінавії. Чи була це тільки релігійна пропаганда та богословська теорія? На яскравих епізодах з життя і діяльності апостола Павла бачимо, що це було справжнє утвердження нової не тільки європейської, але й всесвітньої цивілізації. Саме в ап. Павлі бачимо справжнього воїна Христового, який ніколи не йшов “низами” людського суспільства, а завойовував наймогутніші цитаделі окультизму, язичництва та гордовито-пустої філософії: Филипи, Коринф, Ефес, Афіни, Рим. І всюди він залишав за собою слід не просто проповідника, а великого і могутнього реформатора цілої державної і суспільної системи: чудесно зцілялися люди від невиліковних хвороб, зазнавали повного банкрутства чарівники, люди звільнялись від демонічних сил, приборкувались природні стихії, раби і рабовласники ставали братами, мінялись суспільні і міжнародні відносини, Закон Божий ставав пріоритетом у законотворенні й державотворенні. Вже у 2-му столітті, на зміну апостолам прийшли славетні вчені-апологети, люди зі світовим іменем, такі як Арістид з Афін, Юстин-мученик (філософ), Татіан, Афінагор, Тертулліан і ін. Ці високоосвічені героїчні люди до глибоких основ розхитали фальшиву будову язичницької мертвої філософії, науково, аналітично і Біблійно утверджуючи засади нового світового мислення і світової християнської цивілізації. Любов Христова так могутньо діяла в цих мужах віри, що вони за торжество ідей Христа без вагань віддавали себе на муки і страждання. Так сталося з Юстином-філософом, який у 165 році разом із 6-ма своїми соратниками після жорстокого катування був обезглавлений в Римі за наказом язичницького філософа, римського імператора Марка Аврелія. Тільки через всеперемагаючу силу науки Христа змогла втілитися в життя вічна мрія людства про суспільство, кероване Божими Законами і домінуючим голосом людської совісті. Ці сподівання висловлювали у своїх творах найвідоміші язичницькі вчені-філософи:

Арістотель: “Культурна і вільна людина завжди буде поводитись так, ніби сама для себе вона є законом”.

Плутарх: “Хто повинен керувати правителем? – Закон, що не записаний на папірусі або дощечці, – володарем всіх смертних і безсмертних повинен бути закон порядності, що живе в душі людини і керує нею”.

Що ж сталося з нами, цивілізованим європейським суспільством? – Ми створили грандіозний музей-пантеон во славу Христа – в архітектурі, в образотворчому мистецтві, в літературі й музиці. А до нього ще долучили безконечні темні галереї фальшивих релігій, доктрин і різноманітного окультизму. У нерозумі своєму та короткозорій гордині стараємось створити нову всесвітню релігію на кшталт “Новий вік”, але чим далі стараємось, тим більше заплутуємось. Чи не варто хоч зараз зупинитись та прислухатись до мудрих застережень Божих?

“Я ж посадив тебе добірним виноградом. Як же ти змінився у Мене на виродка чужого винограду?”
– Єр. 2:21.

“Зупиніться на дорогах ваших і спитайте про стежки давні, де та добра дорога, – то нею йдіть, і знайдете спокій для душі своєї! Та вони відповіли: “Не підемо!” – Єр. 6:16.

Що ж відповість Україна?

У Господа для нашого Краю є прекрасний шанс: “І впокоряться люди Мої, що над ними кличеться Ім’я Моє, і помоляться, і будуть шукати Ім’я Мого, і повернуть зо злих своїх доріг, то Я вислухаю з небес, і прощу їхній гріх, та й вилікую їхній Край!” – 2Хр. 7:14;

“Бо Я знаю ті думки, які думаю про вас, – говорить Господь, – думки спокою, а не на зло, щоб дати вам майбуття та надію. І ви кликатимете до Мене, і підете, і будете молитися Мені, а Я буду прислуховуватися до вас. І будете шукати Мене, і знайдете, коли шукатимете Мене всім своїм серцем” – Єр. 29:11-13.

Ось над чим би замислитись Україні, Європі й цілому світові, щоб наша цивілізація не зникла так безслідно, як позникали могутні цивілізації попередніх віків – і тільки тому, що будувались за планом Каїна, ігноруючи Закони Бога-Творця.

10-13. 05. 2000