Воли

Воли, воли… Якби не ті воли,
То може б ті, що кликані були,
Були б також і вибрані в кінці…
Бо ось спішать повсюди посланці:
«Готове все! Настав вечері час,
Тому господар нас послав по вас:-
Приходьте всі, що кликані були!»

Але воли…Якби не ті воли!
«Купив волів хороших. Як кортить
Їх випробувати в найближчу мить!
О, ті воли – утіха для очей!
Ну, а вечеря? Буде ще вечер,
Сніданків і обідів без кінця…»
Відмова зустрічає посланця.

Воли і землі, й молоді жінки –
Не в них вся суть.
Прийшли би – навпаки,
Знайшли би радість, що не тій рівня,
Що є від поля чи волів щодня.
Та щоб прийти і сісти за столи,
Те не дало, що в серці, – не воли,
Не ці ось ситі, круторогі, пишні,
І не красуня, яка заміж вийшла,
А власне «я», що так для серця  миле…

«О Господи! Ти посилай нам сили,
Як на Іллі. Ні, вдвоє, як в Іллі…»
Якось Ілля проходив по ріллі.
Орав волами землю Єлисей.
Було все явним для Іллі очей:
При ділі чоловік: воли, рілля,
Та кидає на нього плащ Ілля:

«Іди за мною!» І не треба ждать –
Воли, як жертва, на вогні горять,
Горять плуги, лишаються поля.
А Єлисей пішов, і перед ним Ілля.
Коли Іллю на небо Бог забрав,
Подвійну силу Єлисею дав.

«Як в Єлисея силу нам пошли!»
А ти у жертву вже приніс воли?
Ще не приніс? «І спробувать кортить,
І на вечерю кличуть. Що за мить!
Співпало те і друге на біду.
Такі воли чудові! Не піду!»

Спішать по всіх усюдах посланці.
«Ведіть, збирайте, прийде хто – в кінці
У радості засяде за столи».

Ну, а воли? Зостануться воли –
Вогню наказано усе пожерти,
Але тоді то вже не буде жертва…

Подумай: чи зрівняється з волом
У Божім Царстві місце за столом?!

Ольга Лазарук