Втрата і повернення слави Господньої в Церкві Христовій
Реферат підготовлений до Біблійно-навчальної конференції
служителів ЦХВЄ Львівської області
23 червня 2012 року,
м. Львів, вул. Папарівка 1
Василь Боєчко
Єпископ Церкви ХВЄ
Головна мета Місії Христа і Його Церкви
Увесь світ і людство, що населяє Землю, виглядає як велетенська арена безкомпромісної та непримиренної боротьби двох могутніх духовних сил – Духа Божого і духа сатани. Обидва вони мають небесне походження і вікодавній досвід впливу на людей. Різниця між ними полягає в тому, що Дух Божий незмінно володіє цілою Вселенною – на добро людям, а дух сатани – «дух злоби піднебесної» – на зло та знищення роду людського.
Одвічний план Божий полягає у повному зруйнуванні діл диявола – згідно слів св. апостола Івана: «На те явився Син Божий, щоб зруйнувати діла диявола» (1Ів. 3:8). – Але не тільки зруйнувати діяльність сатани, але й навіки знищити його самого. Ось для цієї надзвичайної Місії прийшов на Землю Ісус Христос, Який першу стадію перемоги успішно виконав ціною Своєї голгофської жертви та славного Воскресіння. А остаточну перемогу над сатаною та вічне засудження його в озері вогненному Він повинен виконати у нерозривному зв’язку зі Своєю Церквою. Про це Бог-Отець заявив ще у прадавні часи, після першої провокації сатани наших прародителів: «Я покладу ворожнечу між тобою та між жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п’яту» (1Мс. 3:15).
Про рівні можливості з Христом Його Церкви у перемозі над сатаною заявив Христос, коли бачив надзвичайні можливості апостолів, набуті від Його влади: «Я бачив сатану, немов блискавку, що падав з неба. Ось даю вам владу наступати на всю силу ворожу, й ніщо вам не зашкодить» (Лк. 10:18-19).
У цьому ж дусі чуємо заяву св. апостола Павла: «А Бог спокою роздавить сатану під вашими ногами незабаром!» (Рим. 16:20).
Церква Христова взагалі чи кожна окрема спасенна людина цю перемогу над сатаною повинна відчувати, усвідомлювати і жити нею не уявно чи в далекому майбутньому, а в кожну мить свого земного життя та в кожній ситуації. Якщо ж цього немає, то в очах Господніх вони є неповноцінними та неоправданими. У цьому ми переконуємось, читаючи Послання Духа Святого до семи Церков на Ближньому Сході. Там Господь Свої звернення адресує тільки одній категорії віруючих людей – переможцям.
Для досягнень цієї мети Господь для Своїх вірних передбачив три головні засоби: Слово Боже, Духа Святого та Свою славу.
У стислому форматі розглянемо їх окремо:
Слава і непереможність Церкви – у Слові Божому
Цю істину Христос підкреслює у Своїй Первосвященницькій молитві: «Я дав їм Слово Твоє, і світ зненавидів їх, бо вони не від світу, як і Я не від світу. Освяти їх правдою Твоєю; Твоє Слово – це правда» (Ів. 17:14-17). Нам відомо, що Спаситель усі провокації сатани в час спокушування в пустелі переміг тільки Словом Божим.
Безумовно, що тут не йдеться про звичайне, навіть досконале знання Слова Божого, а життя віруючої людини у повній відповідності та гармонії зі Словом Божим.
Апостол Павло, описуючи всеозброєння віруючої людини, Слово Боже називає «мечем духовним», тобто духовною зброєю наступального та поражаючого характеру.
А у пророчій характеристиці Христа у пророка Ісаї остаточне знищення безбожності на землі належить теж Слову Божому: «Він вдарить землю жезлом уст Своїх, а віддихом губ Своїх Він смерть заподіє безбожному» (Іс. 11:4).
Остаточна перемога Церкви Христової над сатаною теж буде досягнута ціною Слова Божого. Про це читаємо в Об’явленні св. апостола Івана: «І вони перемогли його (сатану) кров’ю Агнця і словом свідоцтва свого, і не полюбили Життя свого аж до смерті» (Об. 12:11).
Нас зовсім не повинні бентежити вирази «віддихом уст Своїх» чи «словом свідоцтва Свого». Цими виразами якраз підтверджується попередня думка: не Слово Боже, цитоване людиною, а всеперемагаюче Слово Боже, яке стало основою та сутністю віруючої людини. Саме таким Словом у давнину Мойсей розділяв Червоне море і Йордан, пророк Ілля одержував блискучу перемогу над численним натовпом ідолопоклонників, а апостол Петро чи Іван-Христитель покоряли вірі тисячі людей.
У вірності Слову Божому та благоговінні перед ним полягала перша основа успіху, впливовості та слави Апостольської Церкви.
Непохитна опора – в силі Духа Святого
Коли ми з захопленням стежимо за могутньою діяльністю Духа Святого в Апостольській Церкві, то не можемо пройти мимо важливого витоку цього Господнього всеперемагаючого потоку. А цей витік ми знаходимо у час останньої зустрічі апостолів з Христом у День Його Вознесіння, коли у відповідь на їхнє патріотичне бажання щодо відновлення Царства Ізраїля вони чують неочікувану відповідь Христову: «Не вам розуміти час і пору, які Отець призначив у владі Своїй; та ви приймете силу, коли зійде на вас Дух Святий; і будете про Мене свідкувати в Єрусалимі й у всій Юдеї та Самарії, і аж до краю землі» (Дії 1:7-8).
Апостоли своїми щирими та чутливими серцями зрозуміли усю глибину цієї обітниці Христової, а тому їй вони віддали найвищий пріоритет – навіть понад свої глибинні патріотичні сподівання. Вони глибоко усвідомлювали, що Богонатхненне Слово Боже без вищого натхнення Духа Святого не може мати своєї впливовості на навколишній світ, воно не може бути всеперемагаючим.
У цьому аспекті можна без сумніву розуміти, що у цій поведінці апостолам дуже допомагали відомі слова Христові про головну Місію Духа Святого на землі: «Краще вам, щоб Я пішов; бо як Я не піду, то Утішитель не прийде до вас; а коли піду, то пришлю Його до вас. А Той, прийшовши, докорить світові за гріх, і за правду, і за суд. За гріх, бо не вірують в Мене, і за правду – бо Я до Отця Мого йду, і більше не побачите Мене; за суд – що князь цього світу Засуджений» (Ів. 16:7-11).
У цих словах Христових апостоли розуміли найголовніші три істини Нового Завіту і діяльності Церкви Христової, а саме:
– Тільки Дух Святий може визволити людство з віковічного полону гріха невірства та зневаги до Слова Божого, які є головним джерелом усіх інших гріхів та боговідступництва.
– Тільки Церква Христова у силі Духа Святого в силі повною мірою замінити світові відсутність Христа на землі у видимій подобі.
– Тільки силою Духа Святого сатану можна перевести зі статусу лева рикаючого у положення засудженого і переможеного.
Апостоли глибоко розуміли, що віковічний дракон-сатана зазнав двох нищівних ран у його війні з Христом та Його Церквою: на Голгофі та у День П’ятидесятниці.
Звідси нам стає зрозуміло, чому у дні апостольські питання хрещення Духом Святим завжди було таким актуальним та невідкладним. А про Духа Святого вони не дискутували, а благоговійно підкорилися Йому та були чудесно ведені Ним.
Слава Господня в Апостольській Церкві
За життя Христового на землі у дусі та поведінці апостолів ще не раз зустрічалися залишки їхньої невідродженої природи. А після Дня П’ятидесятниці ці негативні явища зовсім зникли з поля їхнього життя. Зрозуміло, що домінуючими недоліками апостолів до Дня П’ятидесятниці були славолюбство та релігійна нетерпимість. Ці вади властиві й донині численним людям на землі, не виключаючи й християн.
Чому людина так пристрасно й наполегливо шукає своєї слави?
Є для цього три причини:
– Вона інтуїтивно відчуває своє походження від славного Бога-Творця.
– Втративши впливовість та авторитетність, вона бажає вона бажає набути їх власними зусиллями, що веде її до неминучої поразки.
– Вона проігнорувала й пропустила мимо себе життєдайні обітниці Христові, серед яких – найвища: повернення людині втраченої слави її Небесного Творця.
Апостольська Церква, безумовно, була особливою спільнотою славних та авторитетних людей, які глибоко розуміли вікопомні слова Первосвященицької молитви Христа: «І славу, що дав Ти Мені, Я дав їм, щоб були вони єдині, як Ми єдині» (Ів. 17:22).
Апостоли добре розуміли глибину цих слів Христових, а саме: славні люди завжди єднаються та будують свій власний дім, а безславні – діляться та руйнують навіть те, що самі збудували.
Наскільки глибоко Христос уболівав і бажав бачити апостолів, усіх Своїх послідовників та Церкву у славі Господній, розуміємо хоч би з того одного епізоду, коли учні Його неспроможні були вигнати демона з одного юнака: «О, роде невірний та розбещений! Доки буду з вами? Доки терпітиму вас?» (Мт. 17:17).
Про це одвічне та глибинне бажання Боже підняти людей до гідності та слави Своєї через Ісуса Христа сповіщає апостол Павло: «Подобало, щоб Той, для Кого все і від Якого все, Того, Хто приводить багатьох синів у славу, Починателя їхнього спасіння, стражданнями зробити досконалими. Бо Той, Хто освячує, і ті, що освячуються, – всі від Одного; з цієї причини Він не соромиться звати їх братами, говорячи: «Звіщу Ім’я Твоє братам Моїм і посеред громади співатиму хвалу Тобі». Коли ж діти сталися спільниками тіла та крові, то і Він так само – спільником їхнім, щоб смертю знищити того, що має державу смерті, тобто диявола» (Ізр. 2:10-14).
Зрозуміло, що сатана, який навіки через свою гординю і марнославство втратив даровану йому колись Богом славу небесного осяйного херувима, споконвіку палає ненавистю проти тих, які жертвою Христовою набули нетлінну й вічну славу Божу.
Якими ж засобами він викрадає та знищує славу Церкви?
Причини втрати Церквою слави Господньої
Народження великого зла
Якщо головним критерієм непереможності та слави Церкви Христової стала обітниця Божа «він жалитиме тебе в п’яту, а ти зітреш йому (сатані) голову», то головною причиною ослаблення її та втрати слави Божої споконвіку була й до кінця віку буде провокація едемського обманщика – «будьте, як боги».
Вище уже згадувалось, як болісно Христос переживав прояви амбітності та честолюбства серед апостолів, і як чудесно Дух Святий від Дня П’ятидесятниці звільнив їх від цього зла. У Діяннях Апостольської Церкви повною мірою був відображений та втілений ключовий гуманістичний принцип людської толерантності та служіння людини людині. За зразком Ісуса Христа та згідно Його науки про недопустимість ієрархії та моральної дискримінації в Церкві.
Згадаймо Христову настанову: «Ви знаєте, що в поган князі панують над ними та великі управляють ними. Не так же буде у вас: ті, хто хоче бути великим між вами, нехай буде вам слугою. Бо Син Людський не прийшов, щоб служили Йому, а щоб служити й дати життя Своє як викуп за багатьох» (Мт. 20:25-26).
Даючи людству Свої перші застереження про майбутній прихід на Землю «іншого – в ім’я своє», «чоловіка гріха, сина погибелі», Христос звернув увагу на головну причину, через яку люди міняють Бога – людинолюбця на сатану – обманщика та вбивцю. І ця причина називається – славолюбство та вшановування людини понад Бога. Ось згадаймо це застереження Христове: «Як ви можете увірувати, коли славу один від одного приймаєте, а слави, що від Єдиного Бога, не шукаєте? Я слави від людей не приймаю. Та Я знаю, що любові Божої ви не маєте в собі» (Ів. 5:41-42, 44).
І ось таке здавалось би невинне людське бажання власної слави та чиношанування Христос міцно пов’язує з торуванням такими людьми дороги майбутньому антихристу.
Про це тривожне застереження Христове читаємо у безпосередньому контексті зі згаданими тільки-що словами Христа: «Я прийшов в Ім’я Отця Мого, і не приймаєте Мене. Коли ж інший прийде в ім’я своє, – того приймете» (Ів. 5:43).
Щоб глибше зрозуміти шляхи і причини втрати Церквою слави Господньої та нахил християн від Спасителя до «чоловіка гріха, сина погибелі, – варто простежити Біблійні характеристики їх та зробити порівняльне співставлення цих двох осіб. Ось вони:
- Христос прийшов у Ймення Отця Небесного – Ів. 5:43.
Антихрист прийде в ім’я своє – Ів. 5:43. - Христос принизив та упокорив Себе повністю – Фил. 2:8.
«Син погибелі» підвищить себе понад усе – 2Сол. 2:4. - Христос був зневажений та знеславлений – Іс. 53:3.
Антихрист прийме славу й поклоніння від всіх людей – Об. 13:8. - Христос є справжнім Господом – 5Мс. 18:15-18; Дії 3:22-23.
Антихрист є фальшивим пророком – Об. 16:13; 20:10. - Христос свідкував про істину – Ів. 18:37.
Беззаконник кине правду на землю – Дан. 8:36. - Христос прийшов виконати волю Божу – Ізр. 10:7-10.
Антихрист буде діяти за своїми уподобаннями – Дан. 11:36. - Христос прийшов відшукати і спасти те, що загинуло – Лк. 19:10.
Антихрист винищить сильних і народ святий – Дан. 8:24. - Христос прийшов виконати Закон Божий – Мт. 5:17.
Антихрист названий беззаконником – 2Сол. 2:8; Дан. 7:25. - Христос є Сином Божим – Лк. 1:35.
Антихрист є сином погибелі – 2Сол. 2:3. - Христос є тайною благочестя – 1Тим. 3:16.
Антихрист є тайною беззаконня – 2Сол. 2:7.
Вдумуючись у вищезгадане та аналізуючи походження та дії цих абсолютно протилежних осіб-антонімів, можна хіба думати, що антихрист прийде у наш світ із самого пекла, і від страху перед ним будуть втікати всі народи. І якби не справедливе та неупереджене Слово Боже, ми ніколи не повірили б, що ця зловісна постать народжується і формується у лоні Церкви та під егідою дуже авторитетних церковних провідників.
Вже згадані слова Христові про приймання слави один від одного були звернені до релігійних провідників; а щоб у людей не виникло неправильної думки, що Церкву це зло обходить стороною, то Дух Святий повелів апостолу Івану спростувати таку думку. Ось послухаймо: «Діти, остання година! А що чули були, що антихрист іде, а тепер багато антихристів появилось, то з цього пізнаємо, що остання година! З-поміж нас вони вийшли, але нашими не були» (1Ів. 2:18-19).
А щоб не залишати людей у невідомості, яким чином у колі Церкви може формуватися дух антихриста, Дух Святий через цього же апостола дає нам чітке роз’яснення: «Любі, не всякому духові вірте, а випробовуйте духів, чи від Бога вони; бо багато лжепророків з’явилося у світі. Ось як пізнавайте Духа Божого: всякий дух, який визнає Ісуса Христа, що прийшов у тілі, є від Бога. А всякий дух, який не визнає Ісуса Христа, що прийшов у тілі, не є від Бога; то є дух антихриста, про якого ви чули, що прийде, і тепер вже є у світі» (1Ів. 4:1-3).
Із цих слів зрозуміло, що диверсія сатани у лоні Церкви полягає у спотворенні вчення Христового та життя Його, коли Він жив у тілі на землі.
Відсутність духовного знання
Звичайно, що така провокація диявола через лжепророків та лжевчителів не мала б бажаного успіху, якби християни знали Слово Боже та були виховані на його священних та високогуманних засадах. Але переважна більшість християн, на жаль, пішла іншим шляхом – уподобала собі традиційну релігію, яка фактично проігнорувала та відкинула Слово Боже.
А релігія, якщо навіть вона називається християнською, без світла і натхнення від Слова Божого породила цілу низку антигуманних явищ у християнському світі, як то: релігійну нетерпимість, неєвангельську ієрархію, аморальність духовенства і мирян, грошолюбство та духовну безликість. Така релігія повністю втрачає свої пріоритетні права та можливості впливу на негативні суспільні, державні чи міжнародні процеси. Така церква не в змозі оздоровити суспільство та очистити його, – вона навіть сама стає негативним зразком для суспільства; вона не може повторити відомі слова Христові: «Ось іде князь цього світу, але в Мені немає він нічого» (Ів. 14:30).
Такою дорогою віддавна й донині йдуть численні християнські релігійні спільноти, які для порятунку суспільства втратили свої можливості та духовну впливовість й оригінальність.
Але ще не було би так сумно якби ці явища були притаманні тільки номінальним, удержавленим християнським спільнотам.
Велика загроза нависла й над реформованими та традиційно євангельськими церквами. А небезпека полягає ось чому: якщо номінальних християн споконвіку виховували на мертвих церковних традиціях та антибіблійних догмах, то євангельські церкви, які отримали широкий доступ до Слова Божого, позволили собі вільне та хаотичне трактування Його. А це привело до численних розділень, духовних заблуджень та релігійної нетерпимості. Таким чином, ця церква не спроможна створити у своєму лоні здорову та консолідуючу Біблійну теологію, яка може захистити віруючих від різних духовних заблуджень та віровчень.
В результаті – Церква опиняється в такому стані, про який Дух Святий ще в давнину через апостола Павла: «Бо прийде час, коли здорової науки не послухають, а за своїми бажаннями виберуть собі вчителів, які будуть їм лестити. Вони від правди слух відвернуть, а до байок прихиляться» (2Тим. 4:3-4).
У словах «виберуть собі вчителів» чуємо тривожне застереження, що у цей час Біблійний принцип поставлення служителів та вчителів Церкви Духом Святим буде зневажений.
Зрозуміло, що лжевчитель чи лжепророк, який служить для улещування слуху людей, ніколи не підніметься на висоту древнього пророка Іллі чи Предтечі Христового Івана-Хрестителя.
Але цей негативний фактор у житті Церкви Христової, не є ще останнім. З ним вкупі йдуть ще два, не менш небезпечні та руйнівні фактори – небіблійне відношення та вживання сили Духа Святого у церкві та церковний тоталітаризм.
Без всякого сумніву, відсутність у Церкві здорової Біблійної науки та духовно тверезого керівництва призводить до процвітання в ній духовних заблуджень та відсутності функціонування дарів Святого Духа або до хаотичного духовного життя.
Духовний хаос та зловживання дарами Духа Святого становлять для Церкви чи не більшу загрозу, ніж духовно мертва церковна ієрархія, – тому що в останній є місце для мислячих і богобійних людей піддати сумніву диктатуру та лжевчення духовенства. Але значно важче знайти вихід із ситуації в Церкві, в якій церковна диктатура та лжевчення представляють людям як незаперечний голос Божий, як повеління Духа Святого.
Ось на цьому ґрунті ще у першому столітті християнської ери Дух Святий запримітив один із різновидів лжевчення антихриста, яке не визнає Христа, Який прийшов у тілі. В Об’явленні св. апостола Івана це лжевчення називається «николаїтством», за яким вільно вживається лжевчення Валаама. «Николаїтство» означає «володій народом», а слово Валаам означає «розбещувач».
Ми пам’ятаємо, що Христос, коли застерігав апостолів проти бажання старшинувати та панувати в Церкві, то вживав слова «це у поган панують князі та вельможі управляють ними». Цими словами Христос підкреслював абсолютну недопустимість будь якого насильства, гноблення та зневаги гідності людини у Його Церкві. А оскільки увесь світ, готуючи престол для антихриста все більше захоплюється язичницьким марновірствам, тому явище «николаїтства» недопустиме у Церкві Христовій.
Важливо зазначити, що зовсім не випадково у посланні до Пергамської Церкви ми чуємо тривогу Господню, що там вже не просто появилися вчинки «неколаїтства», а ці вчинки переросли у «науку николаїтів», тобто тоталірне управління Церквою вже було обґрунтоване доктринально. А це означало, що Духові Святому, Який оберігає Церкву Христову від заблуджень та аморальності, там вже не було місця.
А такі заблудження в Церкві неодмінно ведуть ще до більшого злочину віровідступництва, яке Дух Святий у Посланні до Пергамської Церкви називає «наука Валаама», тобто наукою морального та статевого розбещення і вседозволеності.
З усього вищезгаданого випливає єдиний логічний висновок: Церква в такому стані не може мати жодного впливу на руйнівні процеси, які сатана провокує у роді людському.
У підсумку можна назвати головні критерії втрати Церкви слави Господньої:
1. Запровадження в Церкві ієрархічної структури – на відміну від Христового принципу служіння людям.
2. Витіснення з Церкви Живого Слова Божого та відсутність здорової Біблійної науки.
3. Зневага діяльності Духа Святого або зловживання духовними діями
4. Внесення у Церкву чужого духа лібералізму та секуляризму.
5. Релігійна нетерпимість, яка породжує численні нищівні розділення в церкві.
Але на фоні всього путі згаданого Церква Христова є живою і у Господа є реальні ресурси повернення до Неї слави Божої.
Хто і коли поверне Церкві славу Божу?
Суміш святих і несвятих
Було би великою помилкою на підставі усього вищезгаданого вважати Христову Церкву у стані невідворотного банкрутства, і що ніби Христос не досягнув Своєї мети у створенні Церкви «на скелі, яку сили пекла не здолають» (Мт. 16:18).
Такі висновки можна робити хіба що на ґрунті повного нерозуміння Слова Божого чи власного духовного занепаду.
Насемперед нам необхідно розуміти, що Церква Христова на землі ніколи не була сепаративною спільнотою особливо вибраних та відділених від світу людей.
Багато притч Христових зображають Церкву як суміш людей побожних, відроджених і невідроджених, святих і не святих. Згадаймо тільки деякі притчі щодо Царства Небесного (Церкви) на землі: про розумних і нерозумних дівчат; про невід з усякою всячиною; про поле, засіяне пшеницею і куколем; про весільну гостину царя та інші.
Ніби підводячи підсумок науці Христа про Його Церкву, апостол Павло зображає її у вигляді «великого дому з різним посудом: «У великому ж домі є не тільки посуд золотий та срібний, але й дерев’яний і глиняний; один для почесного вжитку, а другий для низького. Оце ж, коли хто очистить себе від цього, той буде посудиною на честь, освяченою та потрібною Володареві, на всяке добре діло наготовленою» (2Тим. 20:21).
Так виглядає унікальний Божий план спасіння людства: Він дозволяє численним людям входити до Його Дому-Церкви, користуватися Його благословеннями, бути свідками Його чудес і слави, – може такі привілеї та людинолюбство Боже колись таки зворушать їхнє окам’яніле серце. Так само Господь поступав у час визволення Ізраїльського народу численному «різному народові, який у Біблії називається «мішаниною», – хоч Господь наперед добре знав, скільки зла у пустелі принесе Йому оця вередлива «мішанина».
Така суміш святого і несвятого в Церкві Христовій досить часто створює у свідомості навіть дуже побожних людей хибне мислення про повний занепад Церкви в есхатологічному періоді та про блискучу перемогу володаря цього світу сатани. – Збережи нас, Господи, від такого занепадницького мислення.
А мусимо визнати одну сумну істину: Негативізм та занепадництво християнського світогляду походять насамперед від незнання Слова Божого або некоректного його читання та трактування.
До цього мусимо додати ще й фактор недосконалості Біблійних перекладів. Цей недолік особливо помітний, коли досліджуємо події останнього, описані у Книзі Даниїла та в «Об’явленні Івана».
Біблійні критерії
Звернімо увагу на деякі з них:
У 12-му розділі Книги Даниїла відповідь Божого послання на запитання про час, коли будуть відбуватися ці дивні події, читаємо у 2-х варіантах (у різних перекладах):
1. «Коли зовсім впаде сила святого народу» – Дан. 12:7.
2. «Коли закінчиться розбивання сили святого народу» – Дан. 12:7.
У першому варіанті напрошується розуміння про повний занепад сили святого народу (його капітуляція). У другому ж – мова йде про закінчення першого півперіоду панування антихриста (3,5 роки), в якому він мав програму на повне знищення святого народу, але Господь не дозволив йому здійснити цю програму.
Підтвердженням цьому є наступний текст із цього ж 12-го розділу: «Багато-хто будуть очищені, вибіляться, і будуть перетоплені; а несправедливі будуть несправедливими, і цього не зрозуміють усі несправедливі, а розумні – зрозуміють» (Дан. 12:10).
Звідси логічний висновок: Якщо би «зовсім впала сила святого народу», то хто тоді очищався би, вибілювався би та був би перетоплений? – У цій ситуації – вина недосконалості перекладів.
Але й не менші непорозуміння для власного духовного бачення створюють собі багато християн і теологів, які беруться трактувати Біблію у відриві від близького та обширного контексту, щоб не залишатися у полоні власних помилок та заблуджень, нам варто знову звернутися до Книги Даниїла та до «Об’явлення св. Івана».
Ось два фрагменти із 7-го розділу: «Я бачив, що цей ріг учинив бій зо святими, – і переміг їх» (Дан. 7-21).
«Аж ось прийшов Старий днями, і даний був суд святи Всевишнього, і надійшов умовлений час, – і царство взяли святі» (Дан. 7:22).
Чи є тут контроверсія? – Ніскільки! – Мова йде про Церкву, яка стала «великим домом з різним посудом» (2Тим. 2:20), з сумішшю святих і несвятих. І ось у згаданому епізоді показана повна поразка псевдосвятих (церковної мішанини) і вихід з перемогою натурально святих. Псевдосвятих чекає ганебна поразка у двобої з антихристом, а дійсно святих – чекає блискуча перемога.
Майже аналогічну картину битви антихриста з Церквою ми бачимо Книзі «Об’явлення»: «І дана йому влада провадити війну сорок два місяці. І дана йому провадити війну зі святими і перемогти їх. І поклоняться йому всі, що живуть на землі, чиї імена не записані в Книзі Життя Агнця» (Об. 16:5-8).
Як прикро, що у цьому надважливому питанні останніх днів Церкви Христової на землі у Божому народі відсутнє здорове Біблійне бачення: Одні зовсім не визнають, що Церква буде у цій битві з дияволом 3,5 роки (42 місяці, 1260 днів); а другі твердять, що Церква буде зовсім переможена антихристом – грубо ігноруючи дві очевидні істини щодо перемоги Церкви над антихристом, а саме: 1. Вірні святі Господні записані в Книзі життя Агнця, а тому є непереможні. 2. Ще до приходу до влади антихриста святі Господні приймуть від Господа попечатання від Бога, про що читаємо у Книзі Об’явлення: «Не робіть шкоди землі, ні морю, ні деревині, – доки ми не попечатаємо слуг Бога нашого на чолах їхніх» (Об. 7:3).
А це означає, що попечатання антихриста (Об. 13:16-17) не повинно торкнутися святих Христових. Але це зрозуміють тільки ті вірні Христові, які глибинні плани сатани розуміють у їхньому зародку, бережуть себе чистими та неоскверненими подібно древнім праведникам Йосифу та Даниїлу з його друзями.
Коли Біблія говорить про християн-переможців та християн-переможених, то може виникнути непорозуміння, чому останні також називаються святими? – Відповідь на це питання лежить у площині надзвичайного Божого гуманізму та милосердя: Господь не забирає Свого високого титулу з людини, аж поки вона сама брутально не відречеться від нього та остаточно не зневажить доброту Божу.
У контексті цієї істини ми добре пам’ятаємо, як довго Господь терпів відкиненому Саулу та повертав йому присутність Духа Святого, коли Він вже покинув його. А в Новому Завіті прикладом цього є високогуманна поведінка Христа по відношенню до Його зрадника Юди.
А тепер знову повертаємось до основного питання: Хто і коли поверне Церкві Христовій втрачену славу Господню?
Святі-переможці серед нас
Наведенні вище Біблійні істини вже фактично відповіли нам на це питання, а саме: Ці Божі посудини знаходяться у лоні Церкви Христової, навіть коли у ній негативи переважають позитиви.
Тут якраз слід нам признатися у нашій суттєвій помилці: Ми, люди, звикли оцінювати Церкву за її негативами, а оцінки Господні – протилежні: Він Церкву, події чи окремих осіб завжди оцінює за позитивами, які часто-густо ми, люди, чомусь не запримічаємо. У цьому аспекті дуже повчальними у форматі високого гуманізму Христового є послання до Семи Церков у Малій Азії. Згадаємо тут тільки послання до Сардійської Церкви, пресвітера якої Дух Святий називає духовно мертвим. І ось у цій Занепалій Церкві Батьківські люб’язні очі вигляділи тільки декілька вірних та не осквернених осіб: «Ти маєш небагато імен в Сардах, що не осквернили одягу свого; вони ходитимуть зі Мною в білому, бо достойні» (Об. 3:4).
Ми добре пам’ятаємо відповідь Христову фарисеям на запитання «Коли прийде Царство Боже?» – «Не прийде Царство Боже помітно, бо Царство Боже у вас всередині» (Лк. 17:20-21). Там же, за цією відповіддю чуємо особливе застереження Христове про недопустимість пошуків сили Божої та сили Його Царства осторонь себе, – що стало просто нищівним явищем у номінальному християнстві: безконечні ходіння до «святих місць» та масове обдурювання марновірних людей фальшивими чудесами.
Численні Біблійні історії про особливих та духовно могутніх Божих посланників на землі мають у собі одну спільну рису: Ці люди жили звичайним життям, були непомітні в суспільстві, але відрізнялись вони від навколишніх людей своєю моральною чистотою та розумінням чути голос Божий в собі та покорятися цьому голосу. Ці люди до самого моменту покликання їх на особливу місію Божу навіть не знали про те, що на них лежить особливе покликання Господнє. Тут принагідно запам’ятаймо важливу істину Божу: Божі авторитети ніколи не шукають авторитету, визнання та слави від людей; а безавторитетні та духовно порожні люди все життя своє присвячують шуканню та боротьбі за авторитет і славу.
Дуже сумно, що Книгу Об’явлення численні християни, проповідники та теологи обходять стороною, або невірно трактують, часто плагіюючи чужі думки та розуміння, не зважаючи на те, що вони є хибними.
А саме ця Книга подає нам найбільше корисної та правдивої інформації про Божу підготовку Церкви Христової до зловісного часу панування на землі антихриста. Про особливе попечатання вірних слуг Христових ми вже згадували вище, посилаючись на 7-ий розділ «Об’явлення». 10-ий і 11-ий розділ цієї Книги сповіщають нам про особливу силу та могутність проповіді Євангелії Христової та небувалі чудеса Церкви Христової у переддень панування антихриста.
У 10-му розділі виконавцем особливого проповідництва є, так нам здається, сам апостол Іван. А в 11-му розділі чудотворцями виступають тільки дві особи – «два свідки Господні, дві сливини, два світильники» (Об. 11:3-4).
А в кінці Книги пророка Малахії ми знову зустрічаємо тільки одну особу – могутнього проповідника пророка Іллю (Мал. 4:5-6).
Тож невже у доленосний час останньої сутички Церкви Христової на землі з сатаною у її лоні залишаються тільки один символічний Ілля, один воскреслий апостол Іван та два невідомі нам свідки та світильники Господні? – Зовсім ні! Думати так – було би найбільшим дарунком Церкви дияволові, або актом її беззастережної капітуляції.
Господь Бог має на це питання особливе бачення, яке докорінно відрізняється від бачення людського.
Біблія часто у своїх дослідженнях та пророцтвах використовує аналітичний метод дедукції (дослідження від окремого до загального або навпаки).Вище ми вже зустрічалися з цим методом, яким користувався апостол Павло, говорячи у 7-му розділі Послання до римлян про ізраїльський народ – ніби в одній його же особі.
Коли ми думаємо або говоримо про чудеса Господні, то насамперед готові чудотворців обожнювати чи йти за ними на край землі.
Але ми, на жаль, забуваємо одну важливу істину, що до Своєї чудесної Місії Господь закликає Своїх вірних виконавців тоді, коли Він Сам уже підготував благодатний ґрунт у серцях тих людей, до яких Він посилає Своїх виконавців.
Так було за днів древнього Йосифа, Мойсея, Йони, Даниїла, Івана-Хрестителя, апостолів та всіх могутніх посудин Божих, яких Він використовував у Своїх чудесних програмах.
У наш технічно прогресивний вік нам уже неважко повірити, що маленький ключик системи запалювання могутнього двигуна в руці капітана великого океанського чи повітряного лайнера може зрушити з місця та повести через грізні стихії ці посудини. Цей легкий поворот маленьким ключиком може зробити навіть маленька дитина. Але у світі немає безумних людей, які довірили б дитині керувати кораблем чи літаком в океані чи повітрі. Знаючи простоту заведення двигунів, ми добре розуміємо, що здійснення плавання чи польоту відбувається завдяки злагодженій, солідарній та синхронній праці численної команди екіпажу судна.
Майже щось тотожне відбувається у лоні Церкви Христової: високо свідома, ревна та беззавітно віддана Христові громада мудрих дів у її лоні своїми молитвами та праведним життям підготовляє грунт людських сердець навколо себе. Ця робота завжди є непомітною для навколишніх людей. А коли ця праця досягає своєї вершини, тоді Господь вживає поодинокі особи для «запуску в дію могутнього Божого двигуна», після чого у працю євангелизму вже видимим способом включається уся ця побожна та благословенна громада Христова.
Щаслива та благословенна Богом ота побожна людина, яка невтомно, молитовно і жертовно підготовляє до запуску цей могутній та унікальний Божий двигун, яким на землі є вірна та жертовна Церква Христова.
Кожний член цієї благословенної спільноти ніколи не думає про себе високо, не претендує на статус чудотворця, але у Божому баченні він може бути сучасним Йосифом, Мойсеєм, Даниїлом, світильником та оливиною у планах Господніх.
До цієї унікальної та чудесної місії всіх нас закликає Дух Святий через св. апостола Петра: «Ви ж, любі, знаючи це наперед, бережіться, щоб і вас не зведено блудом безбожників, і не відпали ви від свого утвердження; а ростіть у благодаті Господа нашого і Спаса Ісуса Христа. Йому слава тепер і по день вічний! Амінь».
