Як допомогти дитині-сироті
Які асоціації у нас викликає слово «сирота»? Можливо, хтось малює в своїй уяві маленьке замурзане личко хлопчика або дівчинки з великими, наповненими сльозами очима, які ніби благають про допомогу. Хтось бачить дитину в неохайній, брудній одежі зі зношеним взуттям. В когось виникає образ невихованого шибеника – згусток зла, який тільки те й думає, щоб зробити якусь шкоду. Деякі люди бачать майбутніх злочинців, матерів-одиначок, які пішли слідом за своїми горе-батьками, алко- чи наркозалежних людей, у яких немає майбутнього. А, можливо, дехто бачить дітей, яким потрібно допомогти матеріально, особливо в день святого Миколая, на Різдво чи Пасху. Що бачите ви?
На мою думку, найкраще зрозуміти дитину-сироту може справді відроджений християнин. Чому? На це запитання є дуже проста відповідь. В посланні апостола Павла до Ефесян 1:3,5 написано: «Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що нас у Христі поблагословив усяким благословенням духовним у небесах, … призначивши наперед, щоб нас усиновити для себе Ісусом Христом, за вподобанням волі Своєї…».
Якщо усиновив, значить ми були безбатченками, які потребували любові, прощення і багато праці. Бог усиновив нас, бачачи в нас майбутніх Його послідовників, євангелистів, місіонерів, вчителів і т.д. Для того, щоб допомогти цим дітям, ми повинні дивитись на них так, як дивиться на нас Бог. Господь бачив в нас своїх дітей, Він дивиться на нас через жертву Ісуса Христа. Ми колись «діти гніву», у Христі стали усиновлені Богом, домашніми для Бога, дітьми Божими, співспадкоємцями Христа.
Щоб здобути щось справді цінне, потрібно заплатити високу ціну. Діти – найвища цінність, а особливо діти-сироти, батьком яких є сам Бог (Пс. 67:6). Щоб вкласти щось добре в дитячі серця, які були травмовані найближчими людьми, донести їм Євангелію і відкрити їм Бога, потрібно теж заплатити ціну. Вони можуть бути замкнутими, ображеними, не йти на контакт, інколи агресивними. Інші, навпаки, відкритими, з осяйними усмішками, за якими ховаються недитячі переживання і біль, недовіра й страх, що тебе знову «кинуть». Хтось думає, що всі події трапились саме через нього і він дуже поганий. Декотрі навчились використовувати момент і дорослих, які їх жаліють, щоб вижити або просто задовольнити якесь своє бажання. Дехто з них може насміхатися з когось, бажаючи виглядати авторитетніше за рахунок приниження інших та домогтися поваги і послуху слабших за себе. Але такою поведінка є не тому, що погана дитина, а тому що недолюблена, невислухана, бо ж її ніколи не приділяли необхідної уваги і не проявляли до неї любові. Деякі діти здаються байдужими, голосно проказуючи: «А мені однаково, що хто про мене думає». Насправді ж вони хочуть, щоб хтось, все-таки, думав. Тому, люди, що бажають служити цим дітям повинні бути посвячені, невідступні, постійні в своїх діях, готові до різних важких ситуацій, які обов’язково траплятимуться.
Часто ми намагаємось допомогти, приносячи їм солодкі подарунки чи іграшки або одяг і заспокоюємось, думаючи, що зробили необхідне. Та коли приходимо в дитячі заклади, в яких проживають діти-сироти чи діти позбавлені батьківського піклування, пропускаємо повз нашу увагу негарну поведінку чи їх слова, виправдовуючи це тим, що дітки не виховувались в сім’ї. Не дивимось на те, що вони погано читають або не вміють робити звичних побутових речей. Слухаємо розповіді про те, з ким зустрічаються і не говоримо, що відносини – це відповідальність, а також, що секс до шлюбу є гріхом. Але саме відносинами з протилежною статтю вони стараються заповнити емоційну та духовну пустку, яка утворилася через відсутність батьківської любові та непізнання Божої. Жаліємо та ставимось до них поблажливо, стараємось задовольнити матеріальні потреби дітей. Але, думаючи і роблячи так, ми виховуємо людей, які, в результаті, не можуть потурбуватися про себе, а також про дітей, яких вони народжують, будучи незрілими.
Що потрібно робити, щоб справді допомогти? Будувати відносини і чинити з дітьми так, як Бог будує і чинить з нами. Він любить і прощає, але вказує нам на наші недоліки та гріхи і допомагає подолати їх, виховуючи в нас Свої якості. Якщо у нас складуться справжні дружні відносини з дітьми, ми зможемо говорити їм правду з любов’ю і вони будуть приймати її. Потрібно допомогти дітям стати господарними, навчити піклуватися про особисту гігієну та чистоту місця, в якому проживають, готувати прості страви, правильно розпоряджатися грошима та виробити інші практичні навики. Молоді люди, вийшовши з дитячих будинків чи інтернатів, розпочавши самостійне життя, не знають як оплатити комунальні послуги, в які служби звернутися в разі потреби, як написати звернення чи заяву. Ми можемо дати їм ці знання. Важливо показати їм християнський приклад сім’ї, щоб вони могли створити свою і бути щасливими. А також навчити їх жертвувати та піклуватись про інших, змінити думку про те, що всі навколо повинні допомагати тільки їм, показати, що краще давати, ніж брати (Дії 20:35).
Існує вислів: «Якщо ви дасте голодному рибу, то забезпечите один день його життя, якщо ж дасте вудочку – все життя». Люди, які бажають працювати з сиротами чи позбавленими батьківського піклування дітьми повинні розуміти, що їм потрібна не тільки матеріальна допомога. Вони повинні стати цілісними людьми, які можуть приймати рішення, бути відповідальними, навчатися, вміти працювати та самостійно забезпечувати свої потреби.
Шукаючи причину сирітства, бачу, що основною є гріх. В Україні є дітки, в яких батьки померли внаслідок хвороби, ДТП або нещасного випадку, а на сьогоднішній день, на жаль, воєнних дій на Сході країни. Але великий відсоток дітей втратили батьків або позбавлені батьківського піклування через їх аморальний спосіб життя та залежності або через відмову від виконання батьківських обов’язків.
Нашою відповідальністю, як християн, є поширення Євангелії та Біблійних сімейних цінностей всім верствам та віковим групам населення, попереджуючи наслідки безбожності, а не тільки працюючи з ними.
Юлія Савчак
