Ярослав Пристацький 17.07.2013

Слава Богу! Брати і сестри, я дуже радий бути у вашій церкві. Я сам львівський, ми приїхали до Львова, здається, в 56-му році. Я був ще… певні роки мені було, ну і всіх віруючих, майже, знав, бо вже з 56-го року усі церкви зналися, але у Вашій церкві я багатьох дуже не знаю, тому що по милості Божій, через працю братів Господь спас багатьох з Вас. Ви є спасенні, вже, як то кажуть, може хто 10 років, може хто 20, а може хтось і менше, через то я дуже мало кого знаю. Пастора, брата Василя, – то ми здавна знайомі, тим більше, що ми з ним не тільки тут жили, але й в Америці зустрічались не один раз, а декого не знаю. Але одне відчуваю, що Ви діти Божі, що Ви любите Господа, чудово співаєте, від серця співаєте, від серця славите Господа, і я чую, що це є Церква Божа. Тому мені приємно, брати і сестри, бути з Вами, є моя дружина, є син, є моя сестра, ну і Віталій – це мій шваґро, з яким ми також багато часу проводили колись тут у Львові, змолоду проповідували, на молодіжних бували, ну і такий час прийшов, що вже 22 роки, майже, як ми ось живемо в Америці. Але я Вам хочу сказати, брати і сестри, в Америці той самий Господь, що і тут, щоб Ви знали. І в Америки той самий диявол, що і тут. І в Америці є християни, які від всього серця люблять Господа, моляться, служать Богу, і є такі, що не зовсім так роблять. Через то Бог дивиться на нас, не хто ми є по віку, не хто ми є по расі, по грамоті, бо знаєте, часом люди мають свої категорії, а Бог дивиться, написано, на серце наше, на наше серце. Я пам’ятаю, колись я був молоденьким таким, ми збиралися ще так по домам, і мені дуже приємно було коли ми були на одному зібранні і одна сестра каже: «Я бачила видіння…», «..і на того..», – каже, «..молодого хлопця.. Так, як би він лежить на ліжку і було там, так як би написано, що Бог любить серце..». Вона мені то сказала, Ви знаєте, як я зрадів! Як я зрадів – Господь любить серце! Це не значить, що я був такий, може, добрий, ну але Бог любить. І я своє життя молоде віддав Господу, і вже, як то кажуть, з того часу заключив завіт з Господом, іду за Господом і Господь мені помагає, були різні моменти в житті. Я маю на увазі – різні труднощі приходилось переживати, різне горе, навіть біди, навіть хвороби в сім’ї, в дітях, але я Вам хочу сказати, не раз, що я завсіди відчував Божу поміч. Був такий час, дочка моя народилась, і ми, як молоді батьки, знаєте, не подивилися зразу, не повели до лікарів, ну і потім в кінці побачили, що одна ніжка більша, одна менша – по тих складках нерівні і все. І коли ми вже прийшли до лікарів, і вони кажуть: «що ж ви, батьки, – пізно.. ви упустили багато моменту, треба було то раніше…». І що нам сказали? Що треба на 1,5 року класти в гіпс. Ви знаєте, дуже заскорбів я духом, я вже також проповідував тоді, і кажу: «Господи, інших ми вчимо надіятись на Бога, ось тепер до мене прийшло..». Помолився Господу, і відповідь получив сам від Господа. Через мої уста було сказано: «Чи ти думаєщ, що вздоровлення є в тому, що тобі говорять?». Було сказано: «Надія є в Господі на уздоровлення». Ну, але ще є дружина, думаю, я вже так скажу. Я їй говорю: «Оля, як ти думаєш, ось така біда?…», вона також розплакалась – «..не будем давати..». А що будем робити? – Будем на Господа надіятись. І ми мали плани, як то щоб братів покликати і так дальше, але за деякий час віруючі люди приходять: «Брат Славік, треба надіятись на Бога, але й треба йти..» – ну і такі приводили приклади, які дали сумнів. І я знову: «Господи, …» – починаю молитися, і знову відповідь, та ж сама. Після цього я вже укріпився повністю. І були такі моменти, що вже приходили лікарі, хотіли дитину забрати, і один раз зібрали консіліум тих всіх лікарів, і пам’ятаю приходять до мене, і там один з них старший каже: «Батько, що ви робите для своєї дитини? Це є дівчинка, через рік, – він сказав,

точно не пам’ятаю, – ваша дитина буде ходити як качка», і так показав. Ви знаєте, я тоді отримав таку впевненість від Бога, і я кажу: «А я Вам хочу сказати, що я через рік прийду і наша дитина буде ходити здорова, рівно. Не тому, що.. з вашої сторони, ви лікарі, ви знаєте склад людини і так далі, але я уповаю на Бога, такого, Який може зробите те, що неможливе людям». І після того, головна лікарка, яка знала нас, каже: «Це віруючі люди, вони мають надію на Бога..» і так дальше, і нас пустили. І донині, наша дочка вже має сорок років, має вже двоє дочок, вже одну дочку видала заміж, і ніколи не хворіла, ніколи та проблема не була – Господь повністю її зцілив. Ми маємо чудового Бога, брати і сестри, я тішуся, знаєте, я вже не раз казав, ну не знаю, бачите, що пішла така тема, думав щось друге проповідувати, не знаю чому. Але, як каже: «Хвалящийся – хвались Господом…», і я хочу тільки Господом похвалитись.

Жили ми на першому поверсі, навіть не перший, такий, що вікно було, вхід був з вікна зроблений, вікна наші низько були, десь так по пояс. І був час, що ми в одній кімнаті жили навіть десять чоловік, і спали, був час, четверо на одному ліжку. І в мене в той час, коли я був так, як кажуть, наближений до Бога, коли Бог мене так в той час благословляв, і знаєте я дуже мав велике бажання. Моя сестра старша, брат Василь напевно знає Дару, вона відступила від Бога, відійшла від Бога, вийшла заміж за невіруючого. Ну а брат мій, Роман, його тут нема, він був, також вже поїхав туди, в той час будучи юнаком – ми всі в сім’ї молимося, а він спить собі, він не встає, вже й мама каже: «Та ти б хоч пішов хоч в якусь церкву, любу…». Ну, таке було. І була така в мене велика скорбота, печаль. І я молився, і мені було показано сновидіння, я би сказав то реальне видіння від Бога. Хоч воно було в сні, але воно збулося буквально. І мені було показано, що я, так як би сказати, десь тут, як на Винники їхати, якесь там озеро, Піонерське, чи Комсомольське – я вже забув, бо вже не впізнаю навіть вулиць. І коли, я їду і підійшов на то озеро і дивлюся, з того озера отак рука видна – хтось тоне. Я бігом спасати. І коли я наблизився, почав за руку підіймати, дивлюся, брат мій. Я його витягнув з тої води. І знаєте що? Був такий період, що він пройшов, через деякий час навіть в тюрму попав, і знов, Бог почав робити свою роботу щоби його витягнули з тої води, що мені було знову показано як він вийшов з тюрми, як він вийде, як будуть його друзі стояти, як він перший день вийде з тюрми і я йому скажу: «Ходи на зібрання.», і ті друзі будуть стояти, він піде, вони на нього не будуть звертати увагу – так було показано. І буквально, буквально так все відбулося – буквально. Ну, я хочу до чого довести – ось коли ми спимо четверо на ліжку, сестра в такому положенні, вони сплять всі, а я молюся: «Господи…», і ви чуєте, до неї я кажу це, хвалюся Господом, пам’ятаю і не забуду поки буду жити, – чую, з сторони вулиці, вікна мого, якась подоба, ну мені так уявилось як то Єзекіїль бачив, що багато крил, шум великий – щось летить, щось летить. І ось так чую, летить, летить, летить – долетіло до ліжка і над моїм вухом зупинилося, я не бачив, тільки чув. І чую слова: «Так говорить Господь. …» – людським голосом, і я зразу став, знаєте, як паралізований. І мені було сказано оту всю історію, що має бути і як то має Бог проводити. І знов, коли було це все сказано, з таким же шумом ця вся подоба відійшла, відлетіла. А я довший час, думав, чи я мертвий чи живий, ну але потім відійшов по-трошки.

І я хочу сказати, брати і сестри, я тільки хвалюся Господом, який так чудово любить тих, хто Його любить, хто Йому служить, і Він сьогодні такий самий. І саме головне, ви знаєте, саме головне, є написано, в п’ятій книзі Мойсея, здається, до Божого народу було сказано такі слова: «В тому буде ваша праведність, коли ви будете

старатися виконувати…». Ви знаєте, часом є таке, ми не можемо все, і Бог бачить кожного із нас, наші сили, наші спосібності. Він це все бачить, і вимоги відносно того будуть до кожного з нас по наших силах, по наших спосібностях. Але Бог бачить старання, каже: «..коли будете старатися…». І от є таке, діти наші, маленькі, часом щось роблять, і ми бачимо, ну хочуть щось підносити, хочуть десь працювати – воно не має сили, але батько дуже цінить це, бо вони, бачить, стараються, хочуть. І так і Бог до нас.

Ну, я довго ніколи не говорю, навіть і в себе, браття, так стараюся, але поскільки я з вами знайомлюся, то хоч про себе трошки розказав, свою історію, свою біографію, хоч і не всю.

Але хочу тепер почитати Слово Боже, яке написано в книзі пророка Ісаї 6:1: «Року смерті царя Озії бачив я Господа, що сидів на високому та піднесеному престолі, а кінці одежі Його переповнювали храм. Серафими стояли зверху Його, по шість крил у кожного: двома закривав обличчя своє, і двома закривав ноги свої, а двома літав. І кликав один до одного й говорив: «Свят, свят, свят Господь Саваот, уся земля повна слави Його!» І захиталися чопи порогів від голосу того, хто кликав, а храм переповнився димом! Тоді я сказав: «Горе мені, бо я занапащений! Бо я чоловік нечистоустий, і сиджу посеред народу нечистоустого, а очі мої бачили Царя, Господа Саваота!» І прилетів до мене один з Серафимів, а в руці його вугіль розпалений, якого він узяв щипцями з-над жертівника. І він доторкнувся до уст моїх та й сказав: «Ось доторкнулося це твоїх уст, і відійшло беззаконня твоє, і гріх твій окуплений».

Ви знаєте, коли читати до кого це було сказано, це не було сказано до грішного чоловіка. Пророк Ісая – це один із великих мужів Божих, і який, можна сказати, увійшов в Біблію як знаменитий пророк. Кажуть, що він настільки пророкував, що його часом називають євангелистом Нового Заповіту. І ось дивіться. Я собі так думаю – перші розділи от ми читаємо, пророка Ісаї, що він докоряв багато народ, єврейський, або Божий народ, що відступив від Бога, стали непослушні, і каже: «..Куди вас ще бити?.. Тіло в ранах від підошви ноги до тім’я голови..» і так дальше і так дальше.. І пророкував, і дійсно це був Божий пророк, він був посланий від Бога і так історія подає, що він був покликаний Богом приблизно коли мав 15 років, і прожив він всього, кажуть, 85 років – так історія подає. І своє життя закінчив, як би сказати, коли цар Манасія, нечестивий цар, помістив його в дерево таке і перепилив його пилою.

Цей великий пророк говорив дуже багато і докоряв свій народ, і, знаєте, тут є багато таких слів сказано, і він говорив яким людям горе. Говорив: «Горе тим, що долучують дома до дому, а поле до поля приточують, аж місця бракує для інших, так ніби самі сидите серед краю!».

Перше горе тим.. – говорить про жадність людську. Людині все мало. Ви знаєте, там де ми живемо також, не раз думається, такі були люди в нас, і я це знаю – був до нас приїхав один чоловік, ми йому помагали, він в нас жив і каже, що один міліонер, ну, міліонер вже був, а потім так сталося, що, каже просився на кусок хліба. Але він казав: «Мені треба ще один мільйон здобути, ще один мільйон..» – жадність. І от каже пророк Ісая – горе таким, які думають, що дім до дому, поле до поля, ну, розширяються. І ви знаєте, в світі так є. І навіть в країні, де ви живете, де ми живем, то є люди, які тільки, ви думаєте, не раз я думаю, ну що вам потрібно, дорогенькі? Ну мають вже

мільйони, мають вже мільярди. Мало, мало і мало – все би хотіли захватити. Каже: «..горе…».

«Горе тим,…» – друге горе, він казав «що встають рано-вранці і женуть за напоєм п’янким, і тривають при нім аж до вечора…». Це ті, які роблять гріх і, ми бачимо, насміхаються над Богом – горе таким, це пророка Ісаю читаю, 5 розділ, був 8 вірш і тепер прочитав 11.

І далі, каже, третє горе, яке він казав горе людям: «Горе тим, що вину притягають до себе шнурами марноти, а гріх – як мотуззям від воза,..». Третє горе тим, які відкрито роблять гріх за гріхом і не бояться Бога.

Четверте, він казав: «Горе тим, що зло називають добром, а добро – злом,..». Це також говорить до людей гордих – гордість в людини.

І, каже, п’яте горе це таке: «…мудрим у власних очах та розумним перед собою самим!».

Шосте: «Горе тим, що хоробрі винце попивати, і силачі до мішання п’янкого напою,..».

І пророкував пророк Ісая. І ви знаєте, це правда. Докоряв людей – «горе вам», «горе вам», «горе вам», «горе вам» … Але, брати і сестри, я тут замічаю – підмічається час року смерті царя Озії, він якраз, можна сказати, пророкував за декількох царів, а тут підмічається: «..за року царя Озії бачив я Господа…» і «…він сидів на високому, піднесеному престолі і кінці одежі його переповнювали храм…». Серафими, тобто ангели є, є архангели. Серафими, херувими – це служителі Божі, рід ангелів високих. І от, каже, стояли вони зверху, кожний мав по шість крил, двома літали, двома ноги закривали, двома обличчя своє закривали. І що ті ангели говорили? Дивіться, брати і сестри, вони тільки говорили: «..і говорили один до одного..» – скільки їх там було, – «Свят, свят, свят Господь Саваот, уся земля повна слави Його!». Від того, що вони говорили: «Свят, свят, свят Господь Саваот…», написано, «..захиталися чопи порогів від голосу того, хто кликав, а храм переповнився димом!». Як за часів Соломона, коли вони посвячували цей дім, написано, що також священники не могли стояти, не могли ввійти – слава Божа там явилася. І ось тут явилась слава Божа і тоді Ісая пророк, Ісая, пророк Божий святий, сказав: «Горе мені..». Ви знаєте, брати і сестри, я так собі не раз думаю, наша святість, наша праведність, і не раз так люди впадають навіть в спокуси, від великої, так думаючи, святості. Ну, думають, що вони освятилися настільки, що хтось грішніший, вони, може, вищі щось трошки і так дальше. І від того всього можна впасти в біду, в спокусу. Ми повинні бути святими – брат прочитував: «Будьте святі, бо Я Святий, і коли ви Отцем зовете Того, що не дивиться на лице і судить кожного, тож з страхом і з шанобою проводьте час вашого домування.», але ми настільки святі, коли ми далеко від Бога, або дальше від Бога, від слави Божої. Коли ми б побачили славу Божу, то найсвятіший із нас, напевно би кричав: «Горе мені, горе мені, загинув я…». Бо люди розуміли, бачивши святість велику, Божу, то люди розуміли, що це, можна сказати, смерть для таких людей. І ось пророк Ісая, великий пророк, каже: «Горе мені, я занапащений, я чоловік нечистоустий, я сиджу серед народу нечистоустого і очі мої бачили Господа..». Ви знаєте, це велике, бачив Господа.

І не раз так я дивуюся деяким людям, які кажуть: «Я бачив Господа, я був у небі, я там був, я ходив по Раю, я вітався з апостолом Петром, з апостолом Павлом…» і так далі. Ви знаєте, я, наприклад, цього не можу ніяк зрозуміти, не можу зрозуміти. Ви дивіться, апостол Павло, який був підхоплений аж до третього неба і, каже, чув слова невимовні, яких не можна передати. Він ніде не написав, знаєте, міг би написати багато, що він там бачив, з ким зустрічався, а він тільки по скромності написав «слів, яких не можна передати». Сьогодні є дуже багато таких, які передають, можуть навіть цілі томи написати, з того що вони передають. І недавно така одна жінка приїхала, також, що вона була в небі, Бог її воскресив і так дальше, я тільки подивився на її вигляд, і зразу відчув, ти людина, ніде не була, ти навіть Бога напевно не знаєш. І так потім виявилося. Ви знаєте, люди сьогодні жартують з Богом, Бога хочуть мати за панібрата, але Бог настільки великий, що, ви бачите, самі ангели, серафими, говорили: «Свят, свят, свят Господь Саваот, вся земля повна слави Його..». Вони в присутності Божій постійно, говорять про велич, про славу велику Божу. Тим більше ми, люди, які є на землі. І ось, Ісая каже: «Горе мені, горе мені, загинув я…», і що він визнав про себе – «..бо я занапащений, бо я чоловік нечистоустий, бо я живу серед народу нечитоустого..». Так, брати і сестри, ми всі. Наша праведність і наша святість, хоча Слово Боже нас називає, є такі люди, які не можуть собі сказати, що вони святі. Але, брати і сестри, ми святі з одної сторони. То треба зрозуміти, бо ми освячені самим Господом і Він зробив нас святими, і ми є праведні, бо Він нас оправдав. І тому, то тільки в розумінні правильному щоб ми зрозуміли, бо колись я вже нагадував в одному зібранні, коли задали питання: «Хто з вас не грішить?», і так подивилися, і думаю, напевно ніхто не насмілиться підняти руку. І що думаєте? Піднялась одна рука. Всі так обернулися і тільки головою похитали і все зрозуміли. Знаєте, як апостол Іван каже, що всі ми багато согрішаємо і він і себе туди включив. Чим людина дальше від Бога, вона каже: «а я не грішний». Ось людина, коли є дальше від Бога, коли не бачить Бога, не спілкується з Ним, каже: «я не вкрав, я не спалив, я не вбив нікого, я добрий чоловік..» – чуть не святий, правда? Але віруюча людина, яка приблизиться до Бога, як брат Віталій говорив, то він казав: «напевно ті люди, які ще не знають Бога більше блаженні і я про себе так казав, розумієте, я подивився, коли мене Бог навідав, коли хрестив Духом Святим, я подивився, правда, на тих всіх людей і думаю: «які вони бідні, вони не знають Бога. Я щасливий.» І я на зібранні коли був, на зібранні, то я себе розумів самим меншим, самим біднішим – це народ Божий, це святіші люди. Тому-то, брати і сестри, коли ми приближаємось до Бога, коли ми бачимо Бога, і тоді, коли ми бачимо Бога, то коли навіть ми молимося, я не знаю, напевно й ви таке переживали і я таке переживав в своєму житті. Ви знаєте, часом, коли Бог наповняє силою Своєю, то тоді і уста не відкриваються – тільки сльози течуть і вздохи. Це чудові молитви такі. Часом так думається, ну хтось, треба Богу щось сказати, тоді нічого не говориться, а Бог нас розуміє, наше мовчання, наші, тільки, сльози, і один брат каже: «Він розкодує наші ті сльози». І тому-то, Ісая настрашився – я такий, такий, такий. І після того, ви знаєте, я собі так колись читаю, ніде він вже більше не казав в своїм пророцтві до когось «горе». Він говорив дещо, але «горе тому, горе тому..» я більше не зустрічаю. Тому, брати і сестри, і ми, і ми так само. В Слові Божому є написано про нашу святість, про то, і дехто дає таке питання: «Ну як ми будемо в небі?». Ну от ми живемо всі і буває моменти – відходимо до Господа, і ясно, ми не є досконалі, хоч брат читав: «Будьте досконалі, як Отець ваш досконалий..» – це є, можна сказати, дорога, взірець,

маяк на який ми повинні рівнятися. Бо от якщо трошки більше зробили – ще мають, ще мають і до безкінечності. Але ми не можемо бути такі досконалі як Отець наш небесний. І так само, Слово Боже каже: «Будьте святі, бо Я Святий». Знову ж таки, порівняно з Богом, ми не можемо бути. І хоча ми співаємо пісню «Небо місце є святе, друже не дури себе, ти з гріхом та ж не ввійдеш», але тоді, брати і сестри, я памְ’ятаю колись роздумували браття послання до Галатів з п’ятого розділу, і там є написано: «Діла тіла і плід духа» і колись так брати, так трошки смирилися один перед одним. Знаєте, часом, ми повинні також смирятися. Я колись був на такій конференції, де кажуть — ми вчимо людей каятись, браття, і це правильно, але й нам самим треба каятись також, давати приклад. І ось коли смирилися, кажуть, ну браття, хто з нас в тому одному зовсім себе не знайде? Всі промовчали, правда, але один брат каже, ну але як же ми будем спасенні тоді? Бо, здається, кожен себе десь побачив.

А я хочу прочитати, брати і сестри, так мені Бог, як кажуть, багато разів читав то Слово Боже, але одного разу воно мені ширше і ширше відкрилося. Це послання до Солунян, 5 розділ, перше послання і 23 вірш, є написані такі слова: «А Сам Бог миру нехай освятить вас цілком досконало, а непорушний дух ваш, і душа, і тіло нехай непорочно збережені будуть на прихід Господа нашого Ісуса Христа! Вірний Той, Хто вас кличе, — Він і вчинить оте!». Тут, для мене, відкрились глибокі слова, — ми повинні себе освячувати, ми повинні себе оправдувати, як написано «праведний, оправдується ще, святий, хай ще освячується», наскільки ми можем. Згідно нашої святості, нашої праведності, ми б в небі не були, ніколи, чуєте? І ось то слово: «Сам Бог миру нехай освятить вас цілком досконало..», — ось Хто може нас освятити і освячує, коли ми до Нього приходимо, і коли ми навіть, може приходиться переходити в вічність, коли ми дійсно стоїмо на тім порозі і бачимо багато недостатків, коли пройде та картина нашого життя, ми можемо побачити багато своїх прогріхів і т. д. Але коли ви старалися, стремилися, Сам Бог миру, Сам Бог, не людина, Він нас може освятити цілком і досконало, і каже — і ваш дух, і душа, і тіло. І каже, вірний Той, Хто вас кличе, Він і вчинить оте! Слава Йому, брати і сестри!

Закінчується Біблія книгою Відкриття, і там є написано про наречену Христову, про Церкву, і там є написано, правда, щоб вона приготувала себе. І якщо б то так зрозуміти, що то самі ми себе так приготовили, але там є такі слова, я хочу прочитати, це 19 розділ Відкриття і 8 вірш, наречена, каже, приготовила себе, і тут поясняється як вона себе приготувала: «І їй дано було зодягнутися в чистий та світлий вісон, бо вісон — то праведність святих.» Алілуя! Слава Богу! Нам дана ця праведність від Господа, брати і сестри, на нашу, так звану, праведність, буде пролита Божа праведність, вісон чистий і світлий. Їй дано зодягнутися, і ми зодягаємося. Через то, будемо, брати і сестри, старатися і розуміючи Божу велику Святість, Божу велику величність, всемогутність, щоб ніколи не прийшла така думка нам, нікому, я до себе це говорю, що я святіший, я вже святий, я вже такий, можна подивитись на інших людей, то нижчі люди від мене — ні! Коли будеш бачити Господа, коли будем бачити ближче Господа, то ми побачим, Господи, я не такий, я не такий. В нас є один такий брат Беспалов, брат Василь знає його, і от він каже, як дивишся в дзеркало, стоїть, і як сам не раз дивишся в то дзеркало і говорить до себе: «Який ти лукавий, який ти недобрий, який ти то…», — висварив сам себе. І то добре, якщо то щиро робити, щоб тільки навпаки не було. Бо дзеркало все покаже точно нас, навіть це земне дзеркало, знаєте. Якщо я буду в окулярах — воно мене покаже в окулярах, трошки сивий — покаже сивого, правда? А

тим більше Слово Боже! Слово Боже, це є дзеркало таке, яке покаже не тільки зовнішнє, бо це покаже, дзеркло, завнішню сторону нашу, а Слово Боже покаже нашу внутрішню сторону. Хто бачить якщо я лукавий? Хто бачить, коли я завидний? Хто бачить, коли я можу сидіти тихенько, голову схилити, а гордості наповнений? А це зробить тільки дзеркало Слова Божого і Бог, як кажуть, нам просвітить, Він то все висвітить, хто я є.

І тому, брати і сестри, хай вам Бог допоможе і мені. Ми знаємо, що будемо в небі не нашими заслугами, не нашими ділами, Слово Боже каже — благодаттю ви спасенні, через віру, це не від вас, це Божий дар, щоб ніхто не хвалився. І тому похвалитись нашим, що ми такі добрі, ми йдемо до неба — не варто того робити. Тільки похвалитися милістю Божою — слава Йому. Коли б Бог не милував нас, коли б Бог не являв Своє милосердя, і є такий псалом один, здається, 137 і там дуже багато тих віршів і після кожного вірша сказано «Добрий-бо Він, бо навіки Його милосердя!» Там після кожного вірша, бо навіки Боже милосердя! І, здається, в Плачі Єремії написано, що ми не вигинули, тому що Боже милосердя обновляється, або відновляється кожного ранку, велика Його вірність. Хіба не варто такому Богу служити, брати і сестри? Хіба не варто йти за Ним молодим людям, хіба не варто свою юність віддати, хіба не варто ради того боротися, трудитися, як одну пісню співаємо «Стоит трудится, стоит боротся, стоит за это жизнь всю отдать», — варто, варто і варто! І ви щасливі, що ви вибрали ту дорогу йти за Господом, і я казав, може ми не є такі сильні, і не раз бачимо свої недостатки багато, і коли я читав таку книгу «Подорож Пілігрима», і ви знаєте, там є такі слова про християнина одного сказано, що він виразився такими словами: «Коли я не зможу пробігти, я буду йти, коли я не зможу йти, я буду повзти, аби вперед, бо попереду є спасіння, а ззаду погибіль». Хто не має сили, брати і сестри, не відступаймо вбік, не вертаймося назад, просим в Господа «Господи, я хочу дійти, я хочу бути з Тобою!», і Він тобі дасть сили, Він тобі поможе, Він тебе благословить, Він бачить бажання твоє, що ти хочеш, що ти стараєшся, може часом і не все получається — Він тебе не залишить, Він не залишить, сказав: «Це Я з вами буду всі дні, до кінця віку.»