Біблійна правда про Закон і благодать

Реферат на духовно-навчальних конференціях

Василь Боєчко
Єпископ Церкви ХВЄ

Львів – 2012 р.

1. Проблеми тлумачення Закону Мойсея

Від днів земного життя Ісуса Христа й аж донині у середовищі християнства не вщухають дискусії щодо пріоритетності та верховенства Закону Мойсея у період Нового Заповіту. Безумовно, найбільшого горя від цих дискусій та ревнителів Закону Мойсея (законників-фарисеїв) зазнав наш Спаситель, що і завершилося Його мученицькою смертю на хресті Голгофському. Головними і непримиренними ворогами Христа були ці законники, для яких чудесне зцілення невиліковних людей у суботу було смертельним гріхом, а розп’яття та наруга над Спасителем було справою вищого подвигу – згідно їхньої фальшивої релігії. Так було за днів Христових, так залишається й у наші дні.

Зрозуміти всю небезпеку законництва для спасіння людства можна з того, що Ісус Христос застерігає про нього, як одного із трьох факторів, які багатьом людям не дозволять увійти до Божого Царства, – а саме: світськість церкви, духовний занепад християнства та законництво. Ці небезпеки Христос виразив у трьох символах – вагітність, зима і субота (Мт. 24:19-20).

У цьому контексті виникає логічне питання: Невже Всемогутній, Мудрий та Справедливий Бог міг видати такий Закон, який послужив би людям не на добро, а на зло? – Бог ніколи не суперечить Самому Собі і нічого не робить такого, що було би на шкоду людям.

Отож, проблема законницьких дискусій лежить не у Авторі Закону, а в недобросовісних та некомпетентних інтерпретаторах цього Закону.

На таку ж саму руйнівну стежину стали мільйони номінальних християн та філософів, які Христа сприймають не як Спасителя та Життєдавця, а як предмет безплідних дискусій та нищівних змагань.

Про цю категорію людей так пише св. апостол Павло: «Дивуюсь я, що ви так швидко відвернулись від Того, Хто покликав вас благодаттю Христовою, на друге благовістя. Воно й не друге, та є такі, що вами колотять і бажають перевернути Євангелію Христову» (Гал. 1:6-7). А звісно, що від знання і мудрості Божої походить порядок та єднання поміж людьми, а колотнеча та руїна – від духовної некомпетентності та невігластва.

Про це говорив Йоан Золотоустий: «Причина всіх єресей та заблуджень у християнстві – від незнання Слова Божого».  Найбільша небезпека згубних єресей полягає в тому, що вони приходять до церкви не ззовні, а народжуються та розповсюджуються самими церковними провідниками.

Про це говорив св. апостол Павло: «Із вас самих повстануть люди, які будуть говорити неправду, щоб потягнути учнів за собою» (Дії 20:30). А оцінка цих людей у апостола Петра виглядає ще надто категоричною: «Були ж і лжепророки між людьми, як і між вами будуть лжевчителі, які введуть згубні єресі, і, відцуравшись від Господа-Відкупителя, накличуть на себе скору погибель. І багато піде по їхній ганебній дорозі, і які дорогу правди хулитимуть; і в зажерливості придуманими словами до вас підходитимуть, для яких суд з давнього часу не гаїться. І погибель їхня не дрімає» (2Птр. 2:1-3).

Зрозуміло, що вибірковість, неконтекстність та упередженість у читанні та інтерпретації Слова Божого неодмінно ведуть до духовних заблуджень у християнстві, до розділень та релігійної нетерпимості.

На таку небезпечну стежку можна легко потрапити, якщо односторонньо упереджено трактувати Євангельські оцінки Закону Мойсея.

Згадаймо тут хоч окремі здавалось би контроверсійні Євангельські оцінки Закону Мойсея.

Ось позитивні оцінки:

У Нагірній Проповіді чуємо слова Христові стосовно Закону: «Не думайте, що Я прийшов знівечити Закон або Пророків; не прийшов Я знівечити, а сповнити. Поправді кажу вам: Доки не перейде небо і земля, – жодна йота або значок з Закону не перейде аж поки все станеться» (Мт. 5:17-18).

А ось заява Христова про моральність Закону Мойсея: «Бо всі пророки й Закон пророкували до Івана» (Мт. 11:13).

Апостол Яків про Закон: «Не осуджуйте один одного, браття, бо хто обмовляє брата, той судить брата свого і осуджує Закон; коли ж ти судиш Закон, то ти не виконавець Закону, а суддя. Один є Законодавець, що може спасти і погубити» (Як. 4:11-12).

Послухаймо ще апостола Павла: «Що ж скажемо? Закон – це гріх? – Звичайно, ні! Бо Я й не знав гріха, як тільки через Закон; і пожадливості не знав би, коли б Закон не сказав: «Не жадай!» (Рим. 7:7). – «Тому ж оце Закон святий і заповідь свята, і праведна та добра. Ми знаємо, що Закон духовний, а я – тілесний, проданий гріхові» (Рим. 7:12, 14). – «Бо я кохаюсь у Законі Божому за внутрішньою людиною» (Рим. 7:22). – «То хіба Закон проти обітниць Божих? – Ніяк ні! – А до приходу віри – під Законом стережено нас, зачинених для віри, що мала відкритися. Тому-то Закон був нам учителем, щоб привести нас до Христа, щоб вірою нам оправдатись» (Гал. 3:21-24).

Можна було би продовжувати євангельські заяви про позитивність Закону Мойсея. І звісно, якщо читати Біблію вибірково і упереджено, то вже тут згаданих аргументів було би достатньо, щоб пропагувати абсолютну пріоритетність Закону Мойсеєвого у Новому Завіті.

Але у такому важливому питанні як Закон і благодать нам не слід поспішати з висновками, а послухатися благословенної поради Христової – «Дослідіть Писання, бо ви думаєте через них мати вічне життя; а вони свідчать про Мене» (Ів. 5:39).

У цьому контексті нам необхідно звернути увагу на інші оцінки Закону Мойсея, – у даному випадку – негативні, як нам здається на перший погляд.

Про прихід на землю нового Законодавця-Христа та встановлення Нового Завіту Бога з людьми через Ісуса Христа сповіщає нам пророк Єремія: «Ось дні наступають, – і складу з домом Ізраїлевим та домом Юдиним Новий Завіт, – дам Закона Свого в середину їхню, і на їхньому серці напишу, – і стану їхнім Богом, а вони будуть Моїм народом” (Єр. 31:31-33).

За час Свого земного життя Христос ніколи не давав негативних оцінок Законові Мойсея. Чому? – А тому, що самий факт Його приходу на землю та конфронтація з Ним юдейських законників говорили про те, що Він прийшов для того, щоб удосконалити цей Закон Своєю Голгофською жертвою та допомогти людям виконати Закон Божий – не для осудження ним, а для оправдання та вічного життя в Христі Ісусі.

Про цю місію Христову так сказав апостол Павло: “І у всьому, від чого ви не могли оправдатися в Законі Мойсеєвім, – у Христі кожний віруючий оправдується” (Дії 13:39).

Божим Провидінням було передбачено доручити апостолу Павлові практикування Закону Христової благодаті серед різних народів світу, включаючи і ізраїльтян. Але йому та його соратникам приходилося особливо болісно переживати зухвале ігнорування різними націями цього благодатного Закону Нового Завіту та небажання входити для нового та щасливого життя в новому Домі Христовому. А тому тон оцінок Закону Мойсея помітно відрізняється від Христового тону. І це зрозуміло: Христос у великій Своїй любові для людей прийшов збудувати їм цей прекрасний Дім, а люди в ожорсточенні своєму вперто бажали залишатися у старому та некомфортному домі.

Отож, згадаймо тут деякі вислови апостола Павла відносно Закону Мойсея: “А всі, що від діл Закону, ті під прокляттям, бо написано: “Проклятий, хто не встоїть у всьому написаному в Книзі Закону, щоб чинити це”. А що ніхто Законом не оправдується перед Богом, це явно, бо праведний вірою жити буде” (Гал. 3:10-12). І ще: “Сталося ж знищення попередньої заповіді через її неміч та некорисність. Закон нічого не довів до досконалості, але вводиться краща надія, якою наближаємось до Бога” (Ізр. 7:18-19). Поглиблюючи цю думку, апостол ще пише: “Закон, маючи тінь майбутніх благ, а не самий вигляд речей, ніколи не може вдосконалити винних” (Ізр. 10:1).

Можна хіба-що дивуватися такій уявній контроверсійності поглядів великого апостола: від найкращих позитивних оцінок Закону – до “вироку” про його знищення через некорисність.

Але не поспішаймо з висновками: Біблія ніколи й нічого не вводить в заблудження, – якщо таке заблудження людина сама собі не знаходить та осідає в ньому.

Тому з Божим натхненням і мудрістю постараймось ввійти у високий та прекрасний світ глибини духовної мудрості апостола. Зрозуміймо насамперед Божий план щодо Закону Мойсея.

2. Закон діагностики – без лікування

Одвічний Божий план створення людини “за образом та подобою Божою”, як повноцінного соратника Божого, – не передбачив для неї будь-яких обмежень, дискримінації чи силового впливу на її діяльність на землі. У цьому полягав найцінніший дарунок Божий Своєму найвищому творінні. Ось саме такі відносини людини з Богом у Біблії називаються Завітом Божої благодаті (доброго дарунка) для усього роду людського.

Навіть у часи боговідступництва людей люб’язний і милосердний Бог продовжував бути вірним цьому Завітові, і ніколи не спішив карати людей за їхні гріхи.

Цей особливий Божий гуманізм щодо непокірних людей апостол Павло називає “Завітом Божим про Христа” (Гал. 3:17).

І навіть коли через велике розбещення та гріховність народів, а ізраїльського народу – зокрема, Господь Бог змушений був ввести відповідні запобіжні та дисциплінарні санкції у вигляді Закону Мойсея, – цей “Завіт про Христа” ніколи не втрачав своєї чинності.

Про це дослівно так пише апостол Павло: “Оце ж говорю, що Завіту, перше ствердженого від Бога про Христа, Закон, який впроваджений чотириста тридцять років пізніше, не нехтує, так щоб обернути обітницю в ніщо” (Гал. 3:17).

“Завіт про Христа” – це вічна Божа програма благодаті та повернення людини до благословенного спілкування з її Творцем. Введення ж дисциплінарного Закону Мойсеєвого було в задумі Божому не що інше, як люб’язні батько-мати застосовують короткочасні обмеження для своєї непокірної дитини, – у той же час глибоко уболіваючи за свою дитину, і бажаючи ще з більшою любов’ю і турботливістю знову бачити її вільною, щасливою та суверенною у своїй поведінці. А мудрі батьки у цей час чекають від своєї дитини тільки одного – її покаяння та усвідомлення неправильної своєї поведінки.

Без усякого сумніву таку поведінку, таку життєву педагогіку батьків можна назвати правильною, розумною, перспективною та досконалою.

Отож, саме у такому напрямку діяв милосердний та люб’язний Господь Бог, вводячи в Ізраїлі дисциплінарний Закон Мойсея. Ось чому цей Закон одержав такі позитивні оцінки від Христа та апостолів, про що було згадано вище.

Чи можемо ми називати Закон Мойсеїв каральним Законом? – Ні, не можемо.

Він був виховним Законом, який у Божому задумі мав одну стратегічну мету – розбудити поражене сумління ізраїльтян та чимшвидше повернути їх до радісного та щасливого життя в Отчому Домі, який збудує для всього людства Бог-Син – Спаситель Ісус Христос.

Про цей благодатний задум Божий знову читаємо у посланні до Галатів св. апостола Павла: “То хіба Закон проти обітниць Божих? Ніяк ні! Бо коли б Закон був таким, що міг би оживляти, то справді від Закону була би праведність. Ні, зачинило Писання усе під гріхом, щоб обітниця із віри в Ісуса Христа, дана була віруючим. А до приходу віри – під Законом стережено нас, зачинених для віри, що мала відкритись. Тому-то Закон був нам учителем, щоб привести нас до Христа, щоб вірою нам оправдатись” (Гал. 3:21-24).

Можна без сумніву вважати цей текст найдосконалішою Біблійною відповіддю про Божий задум відносно тимчасового функціонування Закону Мойсеєвого. У цей період Господь усіма Своїми гуманістичними засобами наголошував і доводив ізраїльтянам: “Юдеї, Я створив вас вільними і щасливими людьми, ви не повинні довіку бути зачиненими і стереженими! Протверезіться від своєї впертості та чимшвидше навертайтеся до Отчого дому!”

Але, на жаль, багатомилостивий Отець Небесний віками чув від цього народу одну жорстоку і зухвалу відповідь: “Не вийдемо зі свого зачинення! Бо ми вже тут влаштували собі власний “отчий дім”!” Так подібно нерідко поводяться окремі ожорсточені діти: люб’язне дисциплінування та добру науку батьківську вони перетворюють у непримиренну конфронтацію з батьками та на безумну втечу із отчого дому.

Що ж тоді повинен робити Небесний Батько? Невже Він повинен визнати Свою поразку і банкрутство? Невже Він діяв помилково і люди непокірні перемогли Його? – Зовсім ні! – Він дає повеління Своєму Однородженому Синові Ісусу Христу захопити увесь цей велетенський табір з зачиненими в ньому людьми, і розвалити його, щоб уже з новими  серцями і свідомістю випустити на волю мільйони добровільних в’язнів. Про це Спаситель проголосив у Своїй програмній заяві: “Дух Господа Бога на Мені, бо Господь помазав Мене благовістити сумирним, послав Мене перев’язати зламаних серцем, полоненим звіщати свободу, а в’язням – відчинення в’язниць, щоб потішити всіх, хто в жалобі…” (Іс. 61:1-3).

Про цю визвольну Місію Христа так говорить св. апостол Павло: “Зійшовши на висоту, полонив полонених та дав дари людям” (Рим. 4:8).

А результат Своєї спасительної Місії на землі Воскреслий Христос виразив словами: “Дана Мені всяка влада на небі та на землі” (Мт. 28:18). Та ще більше того: ще за життя Свого земного Христос заповідав таку ж владу над демонічними силами кожному зі Своїх послідовників: “Я бачив сатану, як блискавку, що падав з неба. Ось даю вам владу наступати на змій, на скорпіонів та на всю силу ворожу, – й ніщо вам не шкодитиме” (Лк. 10:18-19).

Ці Господні обітниці говорять про дарування повної духовної влади над сатаною всім, хто чистосердно довірився Христові та послідував за Ним. Ця унікальна духовна перемога Христа над сатаною була повною мірою доказана на практичній діяльності апостольської Церкви.

Але, на жаль, у той час, коли мільйони звільнених з полону диявола створювали непереможну Церкву Христову, – значна більшість населення землі зухвало відкинула Визвольний Декрет Христа, і цинічно заявила Спасителю, що бажає назавжди залишатися у в’язниці та рабстві сатани. А в авангарді цього повсталого проти Бога і Христа народу виявився ізраїльський народ.

Тому-то, можна зрозуміти гостроту тону у посланнях апостола Павла у питанні дисциплінарності Закону Мойсея – про неміцність цієї сторони Закону та про те, що “Закон нічого не довів до досконалості”. Він цими заявами не критикує чи принижує Закон Мойсея, а тільки з глибоким сердечним тоном констатує таку неординарну ситуацію, коли люди зухвало не бажають покидати тимчасове місце свого ув’язнення тоді, коли Христос збудував для них прекрасний та світлий Отчий Дім, в якому людина відчуває повною мірою свою гармонійність та визволення від нещадного “закону гріха і смерті” у власному своєму тілі.

Христос і апостоли найбільше уболівали над тим, коли євреї штучно розділили Закон Мойсея: духовну і виховну функцію його вони відкинули, а дисциплінарну та обмежувальну розширили непомірно, так що вона стала непосильним ярмом для людей.

Цій темі апостол Павло присвячує цілий 7-ий розділ свого Послання до римлян. Там він представляє Закон Мойсеїв як діагностичний засіб, який точно визначав духовний і моральний стан ізраїльтян, але не мав у собі Божої лікувальної властивості. І це тому, що він наполегливо вів народ до Христа, в Якому люди одержують не тільки повне звільнення від будь-якої гріховної залежності, але й одержують від Бога стабільний імунітет проти гріха та різних провокацій диявола.

В кінці цього 7-го розділу Послання до римлян апостол озвучує розпачливий вигук ізраїльського народу у власному ярмі діагностики без лікування – під дисциплінарним Законом, який не в силі був подолати власний людський закон гріха і смерті, під Законом, який з ласки Божої втратив свою чинність, або краще сказати – набув нового звучання й сили у єднанні з благодаттю Господа Ісуса Христа.

Ось послухаймо цей крик душі самообманутої людини: “Нещасна я людина! Хто мене визволить від цього тіла смерті?” (Рим. 7:24).

І ось у наступному 8-му розділі цього Послання апостол Духом Святим проголошує Надзвичайний Маніфест визволення, свободи й перемоги в Христі Ісусі: “Отже, тепер нема жодного осуду тим, що в Христі Ісусі не за тілом ходять, а за духом. Бо Закон Духа Життя в Христі Ісусі визволив мене від Закону гріха і смерті!” (Рим. 8:1-2).

Але чи народи світу з радістю та вдячністю сприйняли цей Життєдайний Маніфест Христа? – На жаль – ні. Чимало людей ще й донині залишаються у статусі нещасної та роздвоєної людини; а замість свободи у Христі все тугіше зав’язують вузли й кайдани надуманого законництва та антагоністичної самоправедності.

Аналізуючи життя і діяльність Христа та апостолів, ми пам’ятаємо, що нещадним аргументом законників-фарисеїв проти них було питання дотримання 4-ої Заповіді щодо дня відпочинку – суботи. Нерідко вони акцентували ще й на обряді обрізання, але, оскільки цей обряд не був внесений у 10 Заповідей Божих, тому головним аргументом законників залишалася субота.

Отож, проаналізуймо Біблійні критерії цього питання.

3. Субота, або коли Бог відпочиває

Насамперед звертаємося до періоду творення Богом Вселенної, до відпочинку Божого на сьомий день: “І були скінчені небо й земля та всі світила небесні. І закінчив Бог дня сьомого працю Свою, яку Він чинив. І поблагословив Бог день сьомий, і освятив його, бо в ньому відпочив Він від усієї праці Своєї, яку, чинячи, Бог створив” (1Мс. 2:1-3).

Тут перед нами постає перше питання: Що означають слова “Бог відпочив”, коли Він є невтомним та таким, що на силах не слабне? Про таку природу Божу сповіщає пророк Ісая: “Хіба ти не знаєш, або ти не чув: Бог відвічний – Господь, що кінці землі Він створив? Він не втомлюється та не змучується, і розум Його незбагненний. Він втомленому дає силу, а безсилому – міць” (Іс. 40:28-29).

Щоб глибше зрозуміти питання відпочинку Божого, нам варто звернутися ще до одного Біблійного епізоду – до заключної молитви Соломона у час освячення Єрусалимського храму: “А тепер, – устань же, о Господи Боже, на Свій відпочинок, Ти та ковчег сили Твоєї! Священики Твої, о Господи Боже, нехай у спасіння зодягнуться, а побожні Твої нехай добром веселяться!” (2Хр. 6:41).

Вже згадані тут ці два епізоди наводять нас на думку, що мова йде про духовну суть Божого відпочинку. Тим більше, що в гебрейському оригіналі слово “відпочив” звучить дослівно “перервав свою працю”, тобто любувався гармонійністю всього Свого  творива.

Такий самий зміст вкладений у слова молитви Соломона “стань, о Господи, на місце відпочинку Свого”. Це означає, що найвищим задоволенням і захопленням та радістю Божою є стан суспільного життя, коли священики Його не просто сповіщають народу про спасіння Боже, а вони мають у собі цей безцінний Божий скарб спасіння, який з радістю передають народові, якому вони служать. Божий Дух радіє з того, і для Бога це є найбільшою приємністю, радістю та духовним задоволенням.

А оскільки людина створена за образом та подобою Божою, тому Господь одвіку бажає, щоб вона мала найвище задоволення у гармонійній спільності з Богом, так само як і Бог радіє та відпочиває духом у спільності з людьми, які зберігають у собі природу Божу та Його спасіння.

Що ж насправді відбувалося в народі ізраїльському, який жив уже століттями під Законом Мойсеєвим, який ревно і запопадливо дотримувався всіх ритуалів цього Закону та особливо шанував суботу?

На це питання дає відповідь Сам Господь Бог через пророка Ісаю: «Послухайте слова Господнього, князі содомські, почуйте Закон Бога нашого, народе содомський: Нащо Мені многота ваших жертов? – говорить Господь. – Наситився Я цілопаленнями баранів та жиром ситих телят, а крові биків та овець і козлів Я не жадаю! Не приносьте ви більше марнотного дару, ваше кадило – огида воно для Мене; новомісяччя та ті суботи і скликання зборів, – не можу Я знести марноти цієї! Новомісяччя ваші та усі ваші свята – ненавидить душа Моя їх; вони стали Мені тягарем, – Я змучений зносити їх! – Умийтесь, очистите себе! Відкиньте зло ваших учинків з-перед очей Моїх, перестаньте чинити лихе! Навчіться чинити добро, правосуддя бажайте, карайте грабіжника, дайте суд сироті та за вдову заступайтеся!» (Іс. 1:10-18).

Що сталося? Що викликало такий палкий гнів Божий на ревнителів Його же Закону? Що спонукало довготерпеливого та милосердного Бога називати суботу та ритуальні святкування, Ним Самим започатковані, марнотою, а виконавців цих святкувань князями содомськими та гоморськими? – А відповідь на ці тривожні запитання вже була дана раніше, а саме: ізраїльські законники поняття «відпочинок» зрозуміли у прямій протилежності з розумінням Божим, – вони з суботи  зробили ідола власної надуманої релігії, геть викинувши з неї Божу сутність духовного єднання з Богом, моральної та гуманної поведінки з людьми, рівно ж як часу підведення підсумків прожитих минулих днів та духовної реабілітації. Така лицемірна, фальшива та людиноненависницька поведінка євреїв, як і будь-якого іншого народу, викликає особливий гнів, обурення та огиду у серці Божому.

Біблія дає нам чимало прикладів Божого осуду, неприйняття та огиди щодо людського релігійного фальшивства. Згадаємо тут хоч деякі випадки. Перший випадок: Нам відомий трагічний 32-ий розділ Книги «Вихід» – про масове ідолопоклонство ізраїльського народу за участю первосвященика Аарона та розбиття Мойсеєм двох кам’них таблиць  з 10-ма Заповідями Божими. Про них ми читаємо: «А таблиці – Божа робота вони, а письмо – Боже письмо воно, вирізьблене на таблицях» (2Мс. 32:16).

Варто зауважити, що останнє наставлення Боже на горі Хориві (Синаї) стосувалося вічного Завіту Божого про суботу: «І будуть Ізраїлеві сини додержувати суботу, щоб зробити суботу вічним заповітом для своїх поколінь. Це знак навіки поміж Мною та поміж Ізраїлевими синами» (2Мс. 31:16-17).

І ось цю 4-у Заповідь про суботу Сам Господь Бог вписує поміж 10-ма Заповідями – власною рукою та Ним Самим виготовлених 2-х кам’яних таблицях.

Але в той же вікопомний  момент Господь бачить нечуване богохульство у цьому народі, наругу над Богом та над усіма Його чудесами та добродійствами.

Господь Бог побачив у цьому злочині євреїв нечувану наругу над Його вічною суботою – тобто брутальний розрив гармонійних стосунків людей з Богом та руйнівну безвідповідальність найвищого Божого творіння з Його Творцем.

У цей трагічний час Бог готовий був знищити увесь цей народ, а за розбиті таблиці з Законом Божим Він жодним словом не докоряє Мойсея.

Із цього епізоду висновок: Для боговідступницького народу у Бога не залишається жодних проміжних і видимих засобів, якими можна було би загоїти цю жахливу рану, цей злочин проти Бога. В такій ситуації ритуальна субота безбожного народу не тільки не викликає хоч найменшого задоволення у Бога, а навпаки – гнів, огиду та обурення. Про це ми вже згадували, цитуючи слова Господні у 1-му розділі пророка Ісаї.

Другий випадок: Збудування надзвичайного та пишного Єрусалимського Храму та нещадне пограбування його та зруйнування Вавилонським імператором Навуходоносором. Свого часу Бог Своєю присутністю та славою освятив цей храм, а в час його безпощадної руїни Бог зберігав повне мовчання та абсолютно не захищав цю ізраїльську святиню на Його Ім’я.

І знову висновок: Беззаконний народ ніколи не сховається від Божого гніву за найвищими зразками сакрального мистецтва та храмових чи ритуальних сакраментів.

Третій випадок: Чудесне зцілення ізраїльтян від смертельних укусів змій-сарафів (4Мс. 21:8-9), та нещадне знищення його благочестивим юдейським царем Єзекією (2Цар. 18:4). Сталося це тому, що євреї після чудесного свого порятунку вірою у Слово Боже через погляд на мідного змія повідпадали від живої віри в Бога, а мідного змія внесли до храму, кадили перед ним та поклонялись цьому мертвому ідолу.

І ще висновок: Боговідступницькому народові нічого не допоможуть навіть ті сакраменти, які виготовлені за наказом Божим.

І ось на землю прийшов Справжній Господар та Натхненник суботи – Спаситель Людства Ісус Христос. Ми вже згадували, що Христос заявив, що Він прийшов не зруйнувати Закон, а виповнити. В тому числі й 4-ту Заповідь про суботу – але не в ритуальному та спотвореному вигляді, а у її глибоко духовному змісті. Він міцно й непорушно заклав фундамент Нового Завіту – не букви, а духа, не роздвоєння людської особи, коли «повинен зробити, але не можу», – Він став Гарантом та Законодавцем «Закону Духа Життя, який назавжди звільняє людей від «закону гріха та смерті».

Ця Божественна Місія Христова охарактеризована дуже лаконічно та влучно апостолом Павлом: «Кінець Закону – Христос, на праведність кожному віруючому» (Рим. 10:4).

Важливо відзначити, що Христос за увесь період Своєї Місії на землі ні разу не закликав людей до вшанування суботи, про те постійно був інтригований маловірними юдейськими  законниками, які не раз готові були вбити Його за чудеса, які Він творив на порятунок людям у суботу. Він захистив аргументами Старого Завіту Своїх учнів, які не робили чудес у суботу, а зголоднілі зривали колосся в суботу та їли сире зерно (Мт. 12; Лк. 6). І як квінтесенцію Свого відношення до суботи Христос заявив: «Суботу створено для людини, а не людину – для суботи. Тому Син Людський – Він Господь і суботи» (Мр. 2:27-28).

Христос був абсолютно одностайний з Отцем Небесним в оцінці фальшивих шанувальників суботи. Він Своїм Божественним поглядом бачив, як жорстокі та кровожерні законники видадуть Його на катування та мученицьку смерть, – аби тільки «чистими святкувати суботу».

Христос, як Спаситель усього людства, не тільки зосереджувався на моральних деформаціях окремо ізраїльського народу, – Він бачив панораму всесвітньої християнізації усіх народів світу, для яких календарне значення суботнього дня не може мати реального значення, оскільки у різних народів світу – різне літочислення та різний обрахунок днів тижня й року.

 Тому-то Спаситель не мав права зосереджуватись на ритуальних аспектах Закону Мойсея, а вузьке законницьке розуміння суботи Він перевів у благословенну площину справжнього новозавітного суботування – у духовному єднанні з Христом та у натхненні Духа Святого.

Але сьогодні, як і в часи Христа та апостолів, на землі залишається чимало людей, для яких Великий Маніфест Свободи у Христі Ісусі проігнорований та неприйнятий, вони бажають довіку бути замкненими під охороною ритуального Закону Мойсеєвого, а у вічну Суботу – відпочинок Христа вони не бажають увійти. Про це з тривогою сповіщає Дух Святий через апостола Павла: «Біймося ж оце, щоб коли залишається обітниця ввійти у відпочинок Його, хтось із вас не запізнився. Бо коли б Ісус Навин дав їм спокій, то не говорив би про інший день після того. Оце ж для народу Божого залишається ще субота – відпочинок. Бо хто ввійшов у відпочинок Його (Христа), той відпочив від діл своїх, так як і Бог – від Своїх. Стараймося ж увійти в той відпочинок, щоб хто не впав таким же чином у непокірність» (Ізр. 4:1, 8-11).

Ісус Навин увів ізраїльський народ у ханаанську землю, яка «текла медом і молоком», але цей народ не знайшов там справжнього відпочинку, справжньої Божої суботи, тому що й там постійно продовжував віддалятися від Бога та зраджувати Його. Про це боговідступництво ізраїльтян в Обітованій землі нам сповіщає Книга Суддів: «І помер Ісус, син Навинів, раб Господній. І також усе це покоління було прилучене до батьків своїх; а по них настало інше покоління, що не знало Господа, а також тих діл, які Він чинив Ізраїлеві. А Ізраїлеві сини чинили зло в Господніх очах, і служили Ваалам. І вони покинули Господа, Бога батьків своїх, що вивів їх з єгипетського краю, та й пішли за іншими богами. І запалав Господній гнів на Ізраїля, і Він дав їх у руки грабіжників. У всьому, де вони ходили, Господня рука була проти них на зло. І Господь дуже їх тиснув» (Суд. 2:8-15).

Де ж тоді була їхня ритуальна субота?

4. Висновки:

1. Господь Бог, освячуючи день суботній у 4-ій Заповіді, не мав на увазі, що інші 6 днів тижня не є в такій же мірі освячені. Цей окремий день у тижні Господь передбачив для глибокого аналізу людиною свого життя у минулих днях, для зміцнення духовного єднання її з Богом, для духовної реабілітації та ля фізичного відпочинку.

2. 10 Заповідей Божих, які апостол Павло називає «Закон духовний» (Рим. 7:14), у Божому плані не передбачали бути непосильним ярмом для людей, а благословенним супроводом їх до благодаті Христової, яка допоможе їм виконати Закон.

А тому і 4-та Заповідь не містила в собі категоричного ритуалу, і не карала підзаконних за здійснення в суботу обряду обрізання (Ів. 7:22-23) або працю людини в суботу з ліквідації екстремальних ситуацій (Лк. 14:5).

3. Коли люди втрачали свій духовний відпочинок у єднанні з Богом, тоді для Бога ритуальне вшанування ними суботи було неприйнятним та чужим.

4. Христос, як єдиний засіб єднання людини з Богом, приніс усьому людству справжню суботу та вічний відпочинок людського Духа. Він зняв з людей ярмо людського розуміння суботи. Христос не відмінив 4-ої Заповіді, а, як вершина та кінець Закону – на праведність кожному віруючому (Рим. 10:4), ввів людство у спасительну силу Новозавітної Суботи.

5. На заяві підстав Христа: «Син Людський – Господь суботи» (Мт. 12:8) і «Суботу створено для людини, а не людину – для суботи» (Мр. 2:27) – день духовного і фізичного відпочинку, день єднання людини з Богом та її духовної реабілітації для різних народів світу не може бути прив’язаний до календарного дня суботи, – оскільки в різних народів, які стали християнами, є різні літочислення та різні календарі.

6. Христос не дав жодного повеління Своїм послідовникам дотримуватися дня відпочинку суботи. У цьому ж дусі була прийнята Постанова Першого Апостольського Собору, головним питанням якого було – дотримання віруючими всіх народів світу Закону Мойсея. Дух Святий повелів учасникам Собору написати відоме вікопомне Рішення (Дії 15:28-29), в якому нема жодного слова про ритуальне дотримання суботи.

7. Все вищезгадане не означає, що Новий Завіт Господа нашого Ісуса Христа звільняє християн від дотримання Богом даного людям дня відпочинку. – Зовсім ні. Але, враховуючи те, що Новий Завіт був утверджений Воскресінням Засновника цього Завіту Христа, яке сталося у перший день тижня – в неділю, – і що Церква Христова народилась у День зіслання Духа Святого на учнів Христових, що сталося теж у неділю, і що апостольська церква свою духовну діяльність ніколи не прив’язувала тільки до суботнього дня, – вважається логічним та Біблійно правильним, коли християнський світ днем Господнім, як сказав апостол Іван, вважає неділю, а Господа Бога святить, шанує та не відступає від нього кожного дня в тижні та в кожну мить свого життя.

А всім лжезаконникам нашого часу адресуємо відповідь від св. апостола Павла: «У волі ж оце, до якої Христос визволив вас, стійте, а під ярмо неволі знову не піддавайтесь. Ви, що оправдуєтесь Законом, від благодаті відпали. Покладаюсь на вас у Господі, що ви не думатимете нічого іншого, а хто колотить вами, той понесе свій осуд, хто б він не був» (Гал. 5:1, 4, 10).