Хасмонейський раб

В історії людства зустрічаються такі особистості, які появившись проходять крізь віки, тисячоліття, через усю доступну нашому розумовому сприйняттю зміну епох і поколінь. Такі люди по-суті вічні супутники людства. Ми говоримо про них в будь яку історичну епоху, в будь якій галузі людської діяльності. Чи коли мова заходить про державних і політичних діячів, за представників релігії, науки, культури, чи мистецтва. В цьому сенсі немає жодних обмежень, жодних умов. Вірніше, умова лише одна: вагомий, (як позитивний, так і негативний) вклад, внесений в розвиток людського суспільства його духовного й матеріального буття.

До таких “вічних супутників” людства з певністю належить й юдейський цар Ірод. Що це за постать? У чому її велич? Чому саме його зробили історія своїм обранцем? Адже, він далеко не позитивний герой. Напевно, в жодній особі високе й низьке не переплітались так тісно. Перед яким схилявся сам Октавіан, якому сенат надав ім’я Август (священний епітет, що застосовувався у стосунку Богів). Ірод був носієм якостей, які взаємно себе виключають, то ж, однозначні відповіді тут не можливі в принципі.

Його особистість вселяла страх кожному, з ким він стикався. Він був опанований люттю. Це найжорстокіша людина, яку мені доводилось бачити, свідчив Август. Він же неперевершений політик, один із найудатливіших полководців, зодчий і будівничий, за час правління якого виросли цілі міста й споруди які в дохристиянський період возвеличили Юдею, й поставили її ряд передових країн світу. Про звитяжні війни береже пам’ять історія. Архітектурні споруди навіть найміцніші давно розвалились, про колись квітучі міста, доносять лиш розкопки археологів, то чи не надто далека, так би мовити, “антикварна” фігура – Ірод Великий? Ні. Про це свідчить той факт що ця особистість прожила в людській пам’яті два тисячоліття і є близькою людям найрізноманітніших епох. Чим цікава ця неординарна особистість, чим приваблює й чим відштовхує. Відповіддю на це запитання й мала б бути дана книга.(розвідка, публікація).

Ірод – надзвичайно складна і суперечлива особистість, яка чудесним чином вмістила високі й палкі пориви кохання й найогидніших ревнощів. Яка будувала свою могутність, свій трон на крові рідних й близьких людей.

На що здатен холодний розум й неабиякі таланти людини, коли вони скеровані не у бік Творця, а для задоволення власного еґо, власних амбіцій і потреб.

Можливо, читачі виставлятимуть свої акценти в оцінці уславленого царя. З певністю можемо сказати одне – колиб він забезпечив матеріальне благополуччя кожній юдейській сім’ї, ізраїльтяни не знайшли б для нього доброго слова лише тому, що пріоритетом в своєму житті він не обрав Бога, який упродовж віків був для цього народу вищим за будь-які світські авторитети чи державні закони. Усе ж інше в їхніх очах марнота- марнот.

Історичні постаті, в Біблії

ХАСМОНЕЙСЬКИЙ РАБ

Часами про визначних історичних осіб Біблія згадує дуже скупо. Аби більше дізнатися про людей, та історичне середовище в якому вони жили й діяли, – серія наших розповідей.

Нинішня розповідь про юдейського царя Ірода, що правив Юдеєю в час римського правителя Октавіана, якому Сенат надав почесне ім’я – Август, (священний епітет, що застосовувався у стосунку Богів). Із цього часу в Італії починається епоха імперії.

Ірод для римського імператора Августа, щось на зразок священного жука скарабея. Іродове царство, як його гордо величали в Палестині, бо для Риму, це була лиш провінція, (зрештою, як і всі підкорені ним землі, а тогочасна Римська держава включала в себе, фактично, усе Середземномор’я, у Західній Європі її кордони проходили по Рейну й Дунаю, римські легіони стояли і в Британії), не сплачувало данини, і навіть не утримувало римських легіонів, які перебували на його території. Чи це була лише плата за добре ставлення й підтримку Августа? В якійсь мірі – так. Треба відзначити, що Ірод був хитрим політиком, який усе життя тримав сторону сильнішого. Спочатку він був палким і гарячим прибічником Юлія Цезаря, та, прибічником лише на словах, партійником (членом його партії) так і не став. Не забажав накладати на себе жодних обов’язків.

Після вбивства Юлія Цезаря, перейшов на сторону його вбивці – Касія Брута, до нього теж демонстрував палку прихильність. Але республіканцем, як Брут, так і не став! Він марафонець, змагун на довгу дистанцію. Від Касія, Ірод перейшов до його ворога Антонія, а після поразки Антонія, став найвірнішим слугою Октавіана, йому він слуга найвірніший, та тільки тому, що той став всемогутнім Августом…

– Така поведінка дозволила йому довго триматись при владі, хоча, безумовно, демагогом він ніколи не був. Був він далеким від народу Юдеї, ба, не мав навіть юдейського походження! Оце річ, справді, феноменальна: Мати Ірода Кірос, була арабкою, а батько – Антапар, ідумейцем. Знаючи жорстокість цієї людини, можна припустити, що його попросту боялися. Його підвладні з певністю, та не “божественний Август”, який проголосив себе верховним божеством Зевсом, культ якого втілив єдність космосу й ойкумени який почав формувати культ імператорів, не міг нікого боятись.

Натура ласолюбна й пристрасна, він усе ж не піддався чарам Клеопатри – відкинув її любов. Римський імператор Октавіан Август і останній цар незалежної Юдеї Ірод Великий разом із Клеопатрою – жінкою-фараоном, поховали епоху єгипетських фараонів, що налічувала 33 династії й правили цією дивною країною 4500 років . У храмі Озіріса в присутності Цісаря й Ірода вона колись вінчалась на царство й змушена була рятуватися втечею разом зі своїми маєтностями в піраміду, яку за життя так і не встигла добудувати.

– Звичайно, Август не боявся його, як особи, але особистість його вселяла страх кожному з ким він стикався. Він був опанований люттю. Це найжорстокіша людина, яку мені доводилось бачити, – свідчив імператор. Лиш декілька фактів, з його життя: У 37 за його наказом умертвили 45 партійників його суперника Асмонея Антігона та багатьох членів синедріону: у 35 наказав втопити в басейні в Єрихоні свого 16 літнього швагра Аристобула, якого сам попередньо висунув на найвищого архірея; у 34 засудив до смертної кари свого небожа – Йосифа; у 29 засудив до смертної кари свою дружину Маріянну, а трохи згодом і свою тещу, матір померлої Маріянни.

За життя Ірод був одружений 10 разів, але по-справжньому любив лише Маріянну, та хасмонейська княжна Маріамна не відповідала на палку пристрасть чоловіка. Він її ревнував, і відслідковував кожен крок. Так само він ревнував її й до її рідні, уважав, що ті допомагають у її амурних справах, а тому зачислив їх у сонм своїх ворогів. Коли в 30 р. після битви при Акції Іроду довелось їхати до Октавіана, він про всяк випадок наказав зрубати голову дідові цариці Гіркана-II, товариша свого батька. Миролюбний старий, якого не зачепили ні римляни, ні парфяни, був брехливо звинувачений у державній зраді.

Після вбивства улюбленої дружини, яке вчинив особисто, бо вважав, що його любов має загинути від його таки власної руки, його охопив смертельний відчай. Він втратив сон спокій і сон. Та, знову ж, не тому, що жахнувся скоєного злодійства, не тому, що схаменувся – йому не в силі було вибачити Маріанну, яка не захотіла віддати йому своє почуття. Як же ? Усе, що побажає правитель, має належати йому. По ночах мов сновида блукав залами свого палацу й кликав свою померлу Маріанну. “Кається грішник. Сумління врешті вхопило його за горло”, – шепотіли слуги, а й близькі йому люди – теж. Взагалі поводився, мов навіжений, закинув державні справи, пиячив без просвітку, двірня вважала, що цей ненависний правитель шукає смерті: попустивши віжки носився верхи серед диких пустель на необ’їждженому коні. Кінь падав замертво, а на ньому жодної подряпини. Його злий геній видати беріг і не покидав його.

Проминав час, і Ірод став поправлятися. Та розкаяння не змінило його. Навпаки, він іще більше зачерствів. Нікуди не поділась його хвороблива підозріливість: арешти, катування, страти, знову стали звичною справою. Жертвами його манії ставали родичі й навіть друзі.

Якось поступово він найближче зійшовся зі своїм старшим сином – Антіпатрою, якому вдалось налаштувати батька проти двох синів Маріянни. Мовляв, вони готують супроти нього змову. Він писав про це Августу, навіть їздив особисто з ним радитись. Август скептично поставився до його підозр, та дозволив діяти на власний розсуд. Рішення Ірода було просте: з наказу батька його два сини були задушені, причому в тій самій Самарії, де він вінчався з їхньою матір’ю – Маріянною. Сталося це в 7 році д. н. е. При дворі Август пожартував, що „В Ірода безпечніше бути свинею, ніж сином”.

Згідно з християнським віруванням, довідавшись про народження Божою Дитини – майбутнього царя Юдеї, Ірод віддав наказ повбивати у Вифлеємі усіх новонароджених хлопчиків. Нажаль, цей епізод не має підтвердження в незалежних джерелах.

Між фарисеями й Іродом відносини були натягнуті, та до повного розриву не доходило. Його презирливо називали „Хасмонейським рабом” і дивились на його потуги здобути славу, як на безглузду суєтну затію.

Чим похмурішим ставало ставало царювання Ірода, тим сильніше есеї уповали на Господа. Вони не покинули храму, навпаки, їхні священики й учителі пророкували, що саме там явить себе світові Помазаник Божий. Підтвердження тому віднаходили в книзі пророка Аггея: „Велич цього останнього храму, буде більша, ніж першого, – говорить Господь Саваот. І на це місце пошлю мир, – говорить Господь Саваот”. (Аг.2:9). Деякі есеї боялися пропустити жадане торжество, тому селились біля Храму і проводили в тіні його притворів свій вільний час. Влада їх не зачіпала, уважаючи нешкідливими мрійниками. Серед них святий Лука називає старця Сімеона й пророчицю Анну. До них очевидно, належали св. Захарій і його дружина Єлизавета, і, урешті, юна Маріам із міста Назарету…

– Та бачити в Іродові лише „душогуба” – надто спрощений підхід до його особистості. У трагедії Ірода досягло граничної межі протиріччя Старозавітної історії: антагонізм між самодержавством і теократичним ідеалом Біблії, між світською політикою, і месіанством. Флавій твердить, що основною його пристрастю було ненаситне марнославство. Принижуючись перед Римом, цар прагнув вигородити себе поклонінням юдеїв. Та він не міг забути, що захопив владу проти волі народу. Ірод ніколи не забував, як шість місяців осаджував Єрусалим, і люди в нього на очах кидались зі стін, аби не потрапити під іго римського ставленика.

Свої неабиякі здібності Ірод віддавав тому, аби перевищити сусідніх володарів й довести, що він заслуговує на царське звання. Він відновлював міста, і будував фортеці, палаци, іподроми, його енергія й фантазія були невичерпні. Сам Август визнавав, що Ірод створений аби володіти усією Сирією й навіть Єгиптом.

Сподіваючись завоювати любов побожних людей, (а таких у Юдеї – більшість), цар приступив до виконання грандіозного проекту – реконструкції Храму. Ніколи іще Дім Божий не сягнув такої краси: його строгі форми оживили дорогі прикраси з корінфської бронзи, мармуру й золота. Ряди колон і скриті галереї оточували подвір’я. Дах святині увінчували позолочені зубці. Величезне золочене виноградне лоно прикрашало портал… Як у прикрасах Храму, так і в будівництві громадських споруд, використовувались так звані коринфські колони прикрашені стилізованими листками й завитками, а також капітеллю. Ці колони зводились в будівлях по усіх містах Середземномор’я, як на Сході, так і на Заході, що слугувало своєрідним зовнішнім виявом культурної єдності “римського світу”. Багатії теж будували будинки римського типу, а в масових забудовах стали переважати інсули – багатоквартирні будинки в декілька поверхів. То ж можемо з певністю сказати, що за часів правління Ірода екстер’єри міст набули нового, незвичного для консервативної Юдеї вигляду.

Краса Іродової столиці вражала не лише паломників – юдеїв, але й іноземців, які приїжджали в Єрусалим. Сам Август посилав у дарунок храму дорогоцінні посудини. Мешканці могли гордитись своїм містом, і його перлиною – Домом Господнім із певністю гордилися ним, та про Ірода все рівно не мовили жодного доброго слова. Можливо тому, що це бурхливе будівництво Ірода було непосильним тягарем для народу? Парадоксально, але ні, цар був до того ж добрим економістом, або мав таких при своєму дворі, вони встигали своєчасно знижувати податки, і тим заспокоювали невдоволених. Такого господарника як Ірод, ще треба було пошукати. У неврожайні роки, а таких було багато в час його правління, він розвивав бурхливу діяльність, поставляючи в Юдею імпортний хліб, і народ не знав голоду.

У своїй зовнішній політиці він був удачливим дипломатом, вправно лавіруючи між Антонієм і Октавіаном, Ірод домігся підтримки обох могутніх володарів.

Про те, що був неабияким політиком, свідчить і той факт, що він зумів протистояти навіть такій неперевершеній інтриганці, і надзвичайно привабливій жінці, як Клеопатра, яка намагалася спокусити його, аби затягти у свої тенета. Ірод зазвичай швидкий і пристрасний устояв, і тим урятував голову, і корону.

У великих і малих війнах цар, як правило перемагав. Його відвага була повсюди відома; навіть Рим просив допомоги в його військ.

Кожен народ схильний прощати гріхи переможцям; так було не раз у Юдеї. Та тепер картина змінилась, хоча й знаходились улесливі люди, які оголошували Ірода Месією, суспільство виховане на Законі дуже важко було підкупити усім тим, що в очах світу могло виглядати, як позитив. Воно прагнуло бачити в монархові помазаника, на якому б спочив Дух Божий, захисника справедливості, а не еллінського царя, що заявляв: „У власній країні робитиму все, що тільки мені заманеться!”

Ірод намагався дорівнювати своєму покровителеві Октавіану, але й це мало прислужилося його популярності. На відміну від Римлян, піддані Ірода ізраїльтяни шукали не твердої руки, а правди й вірності Закону. Який для них був, і залишався понад усе. Ірод же був прихильником грецько-римської культури. До його оточення належали еллінські філософи й літератори, цар у столиці Юдеї дозволяв собі влаштовувати гладіаторські ігри, зводив храми на честь Августа. Усе це не могло додати йому авторитету серед народу Юдеї. Більшість віруючих уважало його кимось на зразок розбійника, що віроломно засів на престолі Давида.

Поцарювавши 38 років, помер він у Єрихоні на 70 році життя в жахливих муках.

Примітки:
Демагог – має дослівне тлумачення – вождь народу. В Стародавній Греції демагогами називали політичних вождів демократичного напрямку.
Ойкумена (гр.) – населення світу

Юрій Кирик, християнський письменник, перекладач.