ПЕРЕБУВАННЯ У СЛОВІ БОЖОМУ

Історія людства залишила нам численні приклади життя знаменитих людей, в тому числі дуже наближених до Бога, які в особистому житті були нещасливими та неподібними до тієї високої науки, яку вони несли людям: Т. Шевченко, І. Франко, Ф. Достоєвський, Л. Толстой, Леся Українка. Згадати їх хочеться зовсім не в аспекті їхньої знаменитості, а в аспекті їхньої особистої недолі. А єдиною причиною земної недолі всіх їх було часткове чи значне ігнорування ними Слова Божого. Таке ігнорування ні для кого не проходило безслідно, не проходить сьогодні, і не пройде навіки-віків.

Слово сталося тілом

 

Спаситель світу наділений найвищим титулом Втілене Слово: “І Слово сталося тілом, i перебувало поміж нами, повне благодаті й правди, i бачили ми славу Його, як однородженого від Отця” (Ів. 1:14). Це Його титул з неба, а на землі Він Сам Себе титулував єдиним Іменем – Син Людський.

Своїм життєвим прикладом Він показав, що Біблія, Святе Письмо – не збірник філософських абстрактних доктрин, а Божественний Збірник Законів життя людської долі для застосування їх у практичному служінні Богові та людям. Він прийшов на землю як звичайна людина, i жив поміж людьми звичайним життям цілих 30 років.

Про ці сторінки життя Спасителя на землі у Біблії маємо дуже мало інформації, але й того, що маємо, достатньо, щоб зрозуміти тайну Його формування як Бога-людини. Згадаймо деякі віхи цього періоду життя Христового: “Дитя ж росло i міцніло духом, сповняючись премудрістю; i благодать Божа була на Ньому” (Лк. 2:40). У віці 12-ти років: “А Він їм відповів: Хіба ви не знали, що Мені треба бути в тому, що належить Моєму Отцеві?” (Лк.2:49). І у вiцi 30-ти років: “Ось іду, як на початку Книги написано про Мене, вчинити волю Твою, Боже” (Ізр.l0:7). Воля Отця Небесного для Його Сина була не тільки суцільним добром, чудесами і славою, вона була досконалою: гіркість i солодощі були тісно у ній переплетені. У Божому плані чудесність i слава приходять через гіркість та пониження. Це прекрасно розумів Спаситель світу, а тому однаково радо сприймав Боже Слово як у гіркостях, так i в солодощах.

Божественний Учитель Ісус Христос проніс через усе Своє славетне земне життя беззавітну й беззастережну вірність Слову Божому – Ним Він зодягнувся, як найдорожчою мантією на переможному параді в небесах: “А одягнений Він в одежу, окроплену кров’ю, а ім’я Його – Слово Боже. А війська, що на небі йшли слідом за Ним на білих конях, одягнені у вісон білий і чистий” (Об. 19:11-14).

Усі вишукані провокації диявола в пустелі у час спокус Христос переміг тільки Словом Божим: “Написано!” – цим коротким словом, ніби мечем обосічним поражав Христос хитрого спокусника. Чому одне i те саме слово – “написано” – в устах сатани i Христа мало таку неоднозначну дію?

Сатана – знавець і фальсифікатор Слова Божого, але він ніколи не був і  повіки не буде Його виконавцем та шанувальником. Христос же був втіленим Словом Божим, а тому і володів Його всеперемагаючою силою.

У критичний момент конфронтації з підступними фарисеями Спаситель опирається на той самий вічний авторитет Божого Слова: “А Ісус відповів їм: “Коли Я прославляю Себе, то слава Моя – ніщо. Але є Отець Мій, Який прославляє Мене, про Якого ви кажете, що Він – Бог ваш. Але ви не пізнали Його; Я ж знаю Його. А коли Я скажу, що не знаю Його, то буду подібний до вас неправдомовець. Ні, Я знаю Його і Слово Його зберігаю! (Ів. 8:54-55).


Марно вони поклоняються Мені

Вічний ворог людства сатана, як вишуканий провокатор та спокусник, добре розумів, що коли після злочину Каїна людство розділилося на “дітей Божих” та “синів людських” відвернути остаточно “дітей Божих” від Закону Божого – неможливо. Відтоді він почав і продовжує донині здійснювати свій особливо підступний план: навчити “дітей Божих” вшановувати у видимих атрибутах Ім’я Боже та Його Слово, а за цим повністю відвернути людей від виконання Божого Закону. Про це фальшиве богошанування гнівно говорив Христос: “Народ цей приближається до Мене губами своїми й устами Мене шану е, а серце ж Їхнє далеко від Мене. Та марно вони поклоняються Мені, навчаючи наук та заповідей людських” (Мт. 15:8-9).

Починаючи від Каїна, а за ним від гріха Аарона та Еровоама – і до наших днів християнський люд з великим задоволенням готовий вшанувати будь-які релігійні символи, атрибути чи сакраменти, тільки би не наслідувати Христа через виконання Його Заповідей. Поклоніння мощам, сакраментам, вшановування пам’яті померлих, ходіння “до святих місць” не тільки не зробили християн христоподібними, а навпаки все більше і більше зводять їх до прірви язичництва та окультизму, все більше роблять їх ворогами Слова Божого та євангельського наслідування Христа.

Найзапеклішими ворогами Христовими і безпосередніми винуватцями Його смерті були єврейські фанатичні релігійні лідери. Це ті, які на буквах рахували Закон Божий, які носили на чолах та на руках філактерії з текстами цього Закону, які вміли про людське око молитися і постити, але готові були вбити Христа тільки за те, що Він у суботу чудесно зціляв невиліковних хворих. З Божого Закону вони зробили надуманого ідола, чим довели себе до крайньої богозневаги та жорстокості. Таким чином язичницьке ідольство вміло реформувалося в юдейсько-законницьке, а в християнську епоху – в ідольство християнське.

Про цей великий злочин фальшивого богошанування в атрибутах, а не від серця, так із сумом говорить Господь Бог: “Я можу йому (Ізраїльському народу) написати Закон Свій хоч тисячу разів, але за чуже це буде пораховане!” (Ос. 8:12).

Сам Господь більше дбає про дотримання людьми Свого Закону, ніж про увіковічення його, Він не карав Мойсея за те, що той в хвилину надзвичайного зворушення та ревності розбив в друзки ці священні таблиці із Заповідями, написаними власноруч Господом (2Мс.32:15-19). Після цього Господь покірно велить Мойсеєві витесати нові кам’яні таблиці, на яких знову власноручно виписує слова 10-ти Заповідей (2Mc.34:l). Зате, за гріх ідолопоклоніння Господь хотів залишити ізраїльтян і не провадити їх пустелею.

У Своїй Первосвященицькій молитві за ознакою прийняття або неприйняття Слова Божого Христос умовно розділив людство на дві категорії. “Мої” і “світ”. “Я дав їм Слово Твоє, але світ зненавид! В їх, бо вони не від світу, як і Я не від світу”. (lв.17:14). Бо слова, що дав Ти Мені, Я дав їм; і вони прийняли й зрозуміли справді, що від Тебе Я прийшов, і увірували, що Ти Мене послав. Я про них молю, не про світ молю, а про тих, яких дав Ти Мені, бо вони Твої” (Ів. 17:8-9). Звичайно, Христос під “світом” не розумів тільки нехристиянський світ, але, що найбільш болюче, – номінальних християн, які марно вшановують Бога у мертвих символах, але навіть вбиваючи вірних християн, думають, що тим служать Богові (див. Iв.16:2.) І найбільш тривожним в молитві Христовій є те, що Він позбавляє їх Своєї молитовної опіки – “не за них молю Тебе”.

 

Справжнє учнівство у Христа

У 8-му розділі Євангелії св. Івана описаний один із апогеїв конфронтації юдейських законників з Христом. І ось, у самому розпалі цієї дискусії читаємо: “Коли Він так говорив, багато увірували в Нього” (Ів. 8:30).

З людської точки зору цей випадок можна було би вважати великою перемогою та тріумфом Христа над законниками. Але не так оцінив цю подію Христос. Ось ми чуємо Його звернення до цих новонавернених послідовників: “Коли пробуватимете в слові Моєму, то справді ви учнями Моїми будете. І зрозумієте правду, і правда визволить вас” (Ів. 8:31,32).

Що образливого було для цих неофітів у словах, Христа про пробування у Слові Його? Але вони двічі обзивають Його Вельзевулом, а накінець готові Його вкаменувати. Ось тут найбільш яскраво розкрита сатанинська облуда фальшивого видимого богошанування. Мабуть, ці неофіти не відмовилися б за власні кошти поставити пам’ятник Іcycові або збудувати величний храм в честь свого увірування. Однак заклик до справжнього учнівства та наслідування Христа у житті збудив у їхніх душах поістині сатанинську злобу та бажання помсти Тому, В Кого вони ніби увірували.

Зауважмо, що у згаданій ситуації Христос не вимагав від цих людей вивчення чи дослідження Його Слова, – на це вони би радо погодились. Але Він говорив їм про ”перебування у Слові’, тобто відображення в собі життя і слави Христової.

Така людина стає великим Божим авторитетом, смертельною загрозою для сатани.

Справжнє християнське учнівство Христос розглядає як таке, що будується на єдиній основі – безумовному виконанні та дотриманні Слова Божого.

“Коли любите Мене, то виконуйте заповіді Мої! А Ісус відповів йому: “Коли хто любить Мене, той береже Слово Моє, і Отець Мій полюбить його, і до нього Ми прийдемо, і оселю в нього зробимо (Ів. 14:15,23).

Уважний аналіз апостольського служіння приводить нас до єдиного висновку: Апостольська Церква набувала силу та світовий авторитет тільки тому, що свято дотримувалася настанови Христа – перебувала у Слові Його: “Хто ж охоче прийняв слово Його, ті охрестились. і приєдналось до них того дня близько трьох тисяч людей! І перебували вони у науці апостольській, в спільноті, переломленні хліба і в молитвах. Був же на кожній душі страх, і багато чудес і ознак робилось через апостолів. А всі віруючі були разом, і все було в них спільне” (Дії 2:41-44).

Такий небесний авторитет сьогодні необхідний Церкві Христовій, а особливо – християнській молоді. – «Писав я вам, батьки, що ви пізнали Того, що від початку. Писав я вам, молодь, що ви сильні, і Слово Боже у вас пробуває, і що перемогли ви лукавого.» 1Ів.2:14; «Як держатиме юнак чисто стежку свою? Тільки як дбатиме про неї згідно Слів Твоїх!» (Пс. 119:9).

Запам’ятаймо: Вивчення Слова Божого робить нас біблійно грамотними та ерудованими, а перебування у Господньому Слові — христоподібними.

У таких людей їхній людський голос і мова сприймаються як голос і мова Божі. В кінцевому рахунку переможцями у вічності вважаються не ті, які голосили свідоцтво Христове, а ті, які голосили власне свідоцтво у силі та владі Христовій. – « І вони перемогли його кров’ю Агнця, і словом свідоцтва свого, і не полюбили життя свого аж до смерті» (Об. 12:11).

 

Від стану здоров’я до суду Божого

Якщо люди легко обходять повеління Христове відносно перебування у Слові Його, то їм ніяк не обійти проблеми власного здоров’я, сімейного благополуччя та безпеки життя. Усі ці згадані так любимі нами життєві цінності, з кожним днем для людства стають все більше й більше проблематичними та недосяжними. Чому мільйони християн з давніх-давен і понині не мають власної живої та всеперемагаючої молитви, а увесь час шукають заступників та посередників. А всі ці сумні явища – результат відкинення Слова Божого, яке якраз у Собі тримає усі секрети нашого здоров’я та відповіді на всі найболючіші проблеми нашого життя. “Коли пробуватимете в Мені, а Слова Мої пробуватимуть у вас, то, чого схочете, проситимете – і станеться вам. У тому прославиться Отець Мій, якщо ви принесете багато плоду, ви й будете Моїми учнями” (Ів. 15:7-8).

Людські мрії про щасливе сімейне життя розбиваються, як морська хвиля об скелі, коли це життя планується створюється без Бога або всупереч Його святим Законам. Однак слідування Біблійним істинам неодмінно гарантує щасливе подружнє життя “Коли Господь не будує дому, то даремно трудяться будівничі! Коли Господь не стереже міста, то даремно пильнують сторожі! Даремно встаєте ви рано, лягаєте пізно і їсте хліб гіркий; а Він же дає і сон тим, кого любить! (Пс. 12: 7)”;

“Нехай у всіх буде чесне вінчання у всіх і ложе непорочне, а блудників і перелюбників судитиме Бог” (Ізр.1З:4).

А Він відповів їм: “Хіба ви не читали, що Творець їхній спочатку чоловіком і дружиною створив їх?” І сказав: “Тому чоловік покине батька й матір та пригорнеться до дружини своєї; й будуть двоє одним тілом; так що вже не двоє, а тіло одне. Отже, що Бог з’єднав, людина нехай не розлучає!” (Мт. 19:4-6)

Про нашу особисту чи громадську безпеку та охорону у цьому світі теж подбав Господь у Своєму Слові – “Не молю, щоб узяв їх зі світу, а щоб зберіг їх від злого. Не від світу вони, як і Я не від світу. Освяти їх правдою Твоєю; Слово Твоє – то  правда. (lв.17:15-17).

Але не забудьмо, що і Божий справедливий суд відбудеться на підставі Головного Обвинувального Висновку, Який вручений людству майже 2000 років перед судом Божим. – ,,І коли хто слухає слова Мої та й не вірує, – Я не суджу його; бо Я прийшов, не щоб судити світ, а щоб спасти світ. Хто відкидає Мене й не приймає Слів Моїх, той має собі суддю: Слово, що Я говорив, – воно судитиме його останнього дня (Ів. 12:47-48).

Отож, висновки хай зробить кожна людина особисто.

А суть проблеми проста: сатана відвів людство від живого та спасительного Слова Божого, лякаючи людей дискомфортом, який несе з собою це слово.

Який “комфорт” люди набули від сатани-обманщика – нам всім відомо та очевидно. Але це ще не кінець: якщо людство не схаменеться й не покається, відрікшись від сатани-губителя, то його неодмінно чекає вічний дискомфорт у пеклі з дияволом та з усіма його послідовниками.

Василь Боєчко