Подражаніє 11 псалму

Тарас Шевченко

Мій Боже милий, як-то мало

Святих людей на світі стало.

Один на другого кують

Кайдани в серці. А словами,

Медоточивими устами

Цілуються і часу ждуть,

Чи швидко брата в домовині

З гостей на цвинтар понесуть?

А ти, о Господи єдиний,

Скуєш лукавії уста,

Язик отой велеречивий,

Мовлявший: ми не суєта!

І возвеличимо надиво

І розум наш і наш язик…

Та й де той пан, що нам закаже

І думать так і говорить?

– Воскресну я! – той пан вам скаже, –

Воскресну нині! Ради їх,

Людей закованих моїх,

Убогих, нищих… Возвеличу

Малих отих рабов німих!

Я на сторожі коло їх

Поставлю слово. І пониче,

Неначе стоптана трава,

І думка ваша і слова –

Неначе срібло куте, бите

І семикрати перелите

Огнем в горнилі, словеса

Твої, о Господи, такії,

Розкинь же їх, твої святиє,

По всій землі. І чудесам

Твоїм увірують на світі

Твої малі убогі діти!

1859. 15 лютого