Шанс догнати, і перегнати Америку ми отримали лише зараз
і то лиш по кількості розлучень…
Мирослав Попович.
Клайв Льюіс – християнський письменник й один із найбільших релігійних філософів писав – “Не лише спільноті, а й усякому колу друзів Христос може сказати: “Не ви вибрали один одного, лиш Я вибрав вас”. Чи як воно у Ведах: – “Не ми обираємо, нас обирають”. Або звична, як про “дві половинки” фраза – “шлюби вершаться у небесах”. Високий штиль, сильно сказано! Слабкістю шлюбів, є хіба лиш – розлучення, – жартують нині. Таки, справді, кількість розлучень зробило їх настільки звичним явищем, що більше не сприймаємо як серйозну життєву проблему, та й громадська думка перестала на це реагувати – змирилась. Не роблять із цього трагедії подружні пари,- коли приходять у загс, і не скажеш, прийшли вони одружуватись, чи навпаки – розлучатись.
Років сто тому – (цілком невеликий проміжок часу), подружнє життя молодим улаштовували їхні батьки. Розлучення, чи радше уневажнення шлюбу було рідкістю. Яка архаїка! – вигукнуть обурено молоді. А як же любов? Наруга над почуттями! Звісно, нині вважається, що люди повинні одружуватись за взаємним коханням. Мотив любові є вирішальним і далі: якщо одне з подружжя розлюбить іншого чи, тим більше, покохає когось третього, то це серйозна підстава до розлучення. Виходить любов, цей Божий дар у нас у пошані. Багато вчинків мотивують, божественною любов’ю. От тільки чи люблять?.. Скільки людей, прочитавши ці рядки – скривиться, мовляв, – немає в написаному правди життя. Бо не таке вже й велике значення надаємо почуттю – колись дивились за “моргами”(див. примітки), нині – аби молодий мав престижну професію, бажано свою справу, молода – житло.
Як свідчить статистика, – ідея розлучитись в 81 відсотку випадків походить від жінки. У парах, що мають дітей, жінка мотивує своє бажання якнайшвидше розлучитись тим, що чим швидше вона виставить чоловіка, тим легше дитині буде прив’язатись до нового батька (якби ті “батьки” шикуються в чергу біля порога…). Ні, їх іще треба пошукати, і знову запитання, – де і як? Переважно чинять це методом перебору, руйнуючи не лише власну душу й серце, але, і нівечачи життя іншим людям. Самі ризикують деградувати, а й узагалі щезнути, як особистість, бо безладні статеві зв’язки з “нерідними” душами приводять лишень до втрати енергії й гальмують еволюцію людини, (зверніть увагу, як швидко “зношуються”, старіють і деградують повії…). Не очікуйте, що після цієї фрази я, семирозумний, одразу ж дам вам рецепт правильного пошуку. Напевно, у кожного він свій. Головне, – знати, кого ти шукаєш, – партнера по сексу чи споріднену душу…
Стереотипно помилкова думка, – “коли чоловік покохає мене, буде любити й дитину”. Якщо так і станеться, то лише до часу, поки кохатиме вас… Корисно й надалі вдатись до статистики: Коли в 80-х – повторний шлюб брали 55 відсотків жінок і 60 відсотків чоловіків, то зараз, відповідно, 33 і 40 відсотків. Ініціаторка розлучення дуже швидко починає розуміти, як складно взяти новий шлюб. Хоч би яким поганим не здавався їй залишений чоловік, нова дружина для нього знайдеться набагато швидше, ніж новий чоловік для тієї, котра затіяла розлучення. До того ж – другий шлюб, як свідчить та ж статистика має шанс розпастись набагато швидше першого. Адже пов’язують долю люди, які багато пережили, роздратовані, скривджені, розлучені з дітьми, або змушені їх привчати до нових мам, і тат.
Світове лідерство Америки в розлученнях не залишає каменя на камені від нашої теорії, що основною причиною розпаду сімей є фінансові негаразди й побутова невлаштованість. Середньостатистична американська сім’я, має доходи не порівнянні з нашими, розвалюється так само благополучно, як і наша, що живе за межею бідності. Хоча, як не парадоксально це звучить, саме злидні втримують багато наших сімей від розлучення. Куди роз’їжджатись, та ще з дітьми, коли маєш малогабаритну квартиру? Можливо, передовсім тому в слаборозвинутих країнах такий низьких відсоток розлучень…
Як зазначалось мотивами одружень, як, і розлучень, у переважної більшості є кохання – або ж його відсутність, або ж нове кохання – у час розлучень.
Помилитесь, коли гадатимете, що причиною розлучень є подружня невірність. Іще думаєте, – із сім’ї йде обманутий. Аж ніяк – переважно обманщик(!) – бо має куди йти. Що ж стосується того, кого зрадили, – він може влаштовувати бурхливі сцени, але насправді розлучення не хоче. Хоче, аби позашлюбний зв’язок розірвався, а в сім’ї все залишилось, як і раніше.
Найпоширеніший мотив – не зійшлись характерами. Далі – не бажання терпіти узалежнення алкоголем наркотиками одного з партнерів. Найбільше розлучень на другому й третьому роках шлюбу. Це, вочевидь, пов’язано з тим, що в перший рік жінка переважно вагітна, або дитині менше року, і наш гуманний суд не дозволяє в цих випадках розлучень. З роками кількість розлучень зменшується, але дуже повільно. Навіть через 20 років спільного життя, вона все ще становить 15 відсотків.
Колись жартівливе: “сходити заміж” з анекдотів перейшло в побут. Мільйони людей разом сплять, їдять, їздять у відпустку й ведуть господарство, не закликаючи державу, ані, тим більше Церкву в гаранти своїх стосунків. Це перестало бути осудним. Такий “пробний шлюб” толерують батьки, ще й діляться із чадами житловою площею, мовляв, “нехай випробують одне одного”. Це уже не пошук двох половинок, й далеко не віра у те, що шлюби укладаються на небесах, радше нагадує прислів’я яким користуються в Китаї і Японії, Мексиці і Португалії – “При виборі кавуна і дружини важливе везіння…”
Десь так за рік після розлучення, кожна жінка, коли лиш захоче бути щирою, визнає вам, що під час розлучення валиться не дім, а світ. Не свободу, а самотність здобуває жінка. Усуваються спільні друзі. Початі спільно справи бурхливо прогорають. “Звільнене” чоловіком місце ніхто не поспішає зайняти, бо, фактично, воно не порожнє – там купа руїн, які доведеться розгрібати роками.
Стали ми іншими, сучаснішими, по-іншому дивимось на світ і на процеси в ньому. Лишень чи стали ми від того, ще й щасливішими?
Юрій Кирик
Примітки:
Морг — одиниця виміру – 0,57 га. , використовувалась з XIII ст. переважно в Зах. Україні
Автор шлюбу – Бог, тому шлюб освячується Небесами, а не “кадилом”, як дехто помилково вважає. У книзi Екклезіястовiй написано, що нитка скручена втроє, не скоро порветься. Чому втроє? Він, Вона, а мiж ними – Бог. Тому не можна говорити про Завiт мiж двома, не маючи завiту з Богом. Бо душевний завiт ніколи не не матиме такоi сили, як завiт духовний. Шлюб без Бога крихкий, i при першому ж випробуваннi, розвалюється, як будиночок iз карт. Навiть дiти не допомагають …
А усі цi сучасні фiлософськi мудрування, що жiнка вiльна особа i має право чинити як вважає за потрiбне, нiщo iнше, як перебування у полонi своїх власних мiражiв.
Жiнка – вiльна особа до вступу у шлюб, а потiм уже “тiло одне.., отже, що Бог з’єднав, нехай людина не розлучає”,- каже Біблія. Звичайно, можна з Богом сперечатися, але треба пам’ятати, що “Бог осмiяний бути не може,бо що тiльки людина посiє, те i пожне”,- пише святий апостол Павло до Галатійської церкви.
Кажу це з власного досвіду,бо маю за плечима два “щасливi” розлучення. Як наслідок, маю старшого сина на цвинтарi ( помер у 28 рокiв вiд наркотичної залежностi) і маю молодшого уже 12 рокiв у Iзраїлi. Поїхав, коли ми розлучилися з його батьком. Коли їхав від мене, так i сказав: – Мамо,я тебе дуже люблю, але без тата я жити не зможу.
Дуже точну характеристику сучасним “феміністкам” дав мудрий Соломон : “Розумна жінка дiм свiй будує, безумна ж розвалить його своiми руками”. До того ж , не варто забувати, що дуже скоро мине молодість, і у двері постукає одинока i невтiшна старiсть … Отака думка у мене, “щасливо – розлученої” сестри Ольги
Якби-ж то все так було просто: намалював діаграму, вивів правила, встановив регламент, проголосив проповідь із кафедри, підбив підсумки статистик — і все чудово…
От тільки гірко те, що таким шляхом майже нічого не працює. І одна з причин та, що фізично світ таким чином не побудований. Якщо ми, як люди, є результатом дизайну Творця, то й Земля, на якій ми живемо є теж таким самим результатом. Відповідно, ми живемо по низці різних фізачних законів, які і є створені, власне, тим самим Творцем і ніким іншим.
Якщо дивитися з наукової точки зору, то холоду як такого не існує. Існує відсутність джерела тепла. Не існує також темноти. Існує відсутність фотонів світла. Ми не можемо дослідити темряву — її просто немає. Ми можемо дослідити тільки світло, вирахувати його потужність, швидкість, густоту тощо. Також ми отримуємо холод тільки методом елімінування чинника джерела тепла на той чи інший об’єкт тощо.
Відповідно, розлучення як такого не існує. Розлучення — це тільки мета-термін, за яким є ціла сукупність соціальних суперечок. Розлучення є результатом відсутності відносин, яка (відсутність) і результує в «абсолютний нуль» у взаємодії між двома особами. Ще можна сказати що розлучення є процесом. Дві особи не обривають спільність за секунду часу і це не трапляється в один момент, а навпаки йде шляхом «дозрівання». Отже, відставляючи стардатні штампи в сторону, всякий погляд на сімейне життя за іншим ракурсом ніж як на відносини між двома людьми веде тільки до регресії подружжя. Відняти відносини — і шлюб як такий є ніщо і нічим, хіба що набором якихось правил та зобов’язань. Так само як і відняти відносини між нами та Ісусом, і наше отаке «християнство» стає таким самим нікчемним релігійним дійством виключно на соціальному рівні, адже Богу це є звичайним непотрібом.
Гарант шлюбу держава?.. Церква?.. Хіба це є можливим? Як взагалі Церква (люди) може бути гарантом шлюбу?.. Держава — гарант?.. Інакше кажучи, що ще може гарантувати присутність тепла за його відсутності, якщо ми тільки не говоримо про юридичні методи компенсування та регламентовані стимулювання збереження законного фактору?
Насправді-ж єдиним гарантом шлюбу є тільки відносини. Щирі, відкриті відносини. Крапка. Відкіля вони беруться і як підтримуються — здогадатись дуже просто: так само як і у випадку темряви, яка зникає від джерела світла, або холоду, який щезає за наявності джерела тепла. Проте, розуміння того, що Бог є нашим джерелом світла і тепла замало, оскільки Він тільки стукає до дверей. А нам, як особам з втіленим вибором, ще треба Його впустити відкривши двері свого-ж серця і вечеряти з Ним, перетворюючись в Його образ. Це теж процес і теж тривалий, а також не простий і потребує щоденної праці над собою.
Отже, щоби жити разом (або ні) — це залежить тільки від самих людей і тільки від обох разом. Ні від кого іншого. Ніхто не зможе ґарантувати (чи ні) наше подружжя окрім нас самих. Як і наше життя з Ісусом теж залежить тільки від того чи хочемо ми бути із Ним, чи ні — так само чи хочемо ми бути разом у шлюбі, чи ні. Вибір тут виключно за нами.
От тільки чи хочемо ми і чого ми прагнемо, якими цілями задаємось і чого бажаємо досягти у кінцевому результаті? Це питання риторичне.
Я за те, щоб все було рожево-білим і прекрасним. А шлюб ЛИШЕ щасливим.
Проте я сам знаю стільки щасливих людей розведених, а тих, що у шлюбі незнаю щасливими. Це напевне парадокс, але шлюб не сам по собі не приносить щастя. І для того аби жити разом треба і мудрість і толерантність і РОЗУМ, а ще багато всякого. А як правило егоїзм, цинічність і грубість вилазить на поверхню гублячи ЛЮБОВ.
А коли нема любові, то як жити з тим хто тобі ВЖЕ став противний. Питання риторичне. І чи можна жити з нелюбові, з користі, обов”язку? Чи це не гріх?