Щасливі розлучення

Шанс догнати, і перегнати Америку ми отримали лише зараз
і то лиш по кількості розлучень…
Мирослав Попович.

Клайв Льюіс – християнський письменник й один із найбільших релігійних філософів писав – “Не лише спільноті, а й усякому колу друзів Христос може сказати: “Не ви вибрали один одного, лиш Я вибрав вас”. Чи як воно у Ведах: – “Не ми обираємо, нас обирають”. Або звична, як про “дві половинки” фраза – “шлюби вершаться у небесах”. Високий штиль, сильно сказано! Слабкістю шлюбів, є хіба лиш – розлучення, – жартують нині. Таки, справді, кількість розлучень зробило їх настільки звичним явищем, що більше не сприймаємо як серйозну життєву проблему, та й громадська думка перестала на це реагувати – змирилась. Не роблять із цього трагедії подружні пари,- коли приходять у загс, і не скажеш, прийшли вони одружуватись, чи навпаки – розлучатись.

Років сто тому – (цілком невеликий проміжок часу), подружнє життя молодим улаштовували їхні батьки. Розлучення, чи радше уневажнення шлюбу було рідкістю. Яка архаїка! – вигукнуть обурено молоді. А як же любов? Наруга над почуттями! Звісно, нині вважається, що люди повинні одружуватись за взаємним коханням. Мотив любові є вирішальним і далі: якщо одне з подружжя розлюбить іншого чи, тим більше, покохає когось третього, то це серйозна підстава до розлучення. Виходить любов, цей Божий дар у нас у пошані. Багато вчинків мотивують, божественною любов’ю. От тільки чи люблять?.. Скільки людей, прочитавши ці рядки – скривиться, мовляв, – немає в написаному правди життя. Бо не таке вже й велике значення надаємо почуттю – колись дивились за “моргами”(див. примітки), нині – аби молодий мав престижну професію, бажано свою справу, молода – житло.

Як свідчить статистика, – ідея розлучитись в 81 відсотку випадків походить від жінки. У парах, що мають дітей, жінка мотивує своє бажання якнайшвидше розлучитись тим, що чим швидше вона виставить чоловіка, тим легше дитині буде прив’язатись до нового батька (якби ті “батьки” шикуються в чергу біля порога…). Ні, їх іще треба пошукати, і знову запитання, – де і як?  Переважно чинять це методом перебору, руйнуючи не лише власну душу й серце, але, і нівечачи життя іншим людям. Самі ризикують деградувати, а й узагалі щезнути, як особистість, бо безладні статеві зв’язки з “нерідними” душами приводять лишень до втрати енергії й гальмують еволюцію людини, (зверніть увагу, як швидко “зношуються”, старіють і деградують повії…). Не очікуйте, що після цієї фрази я, семирозумний, одразу ж дам вам рецепт правильного пошуку. Напевно, у кожного він свій. Головне, – знати, кого ти шукаєш, – партнера по сексу чи споріднену душу…

Стереотипно помилкова думка, – “коли чоловік покохає мене, буде любити й дитину”. Якщо так і станеться, то лише до часу, поки кохатиме вас… Корисно й надалі вдатись до статистики: Коли в 80-х – повторний шлюб брали 55 відсотків жінок і 60 відсотків чоловіків, то зараз, відповідно, 33 і 40 відсотків. Ініціаторка розлучення дуже швидко починає розуміти, як складно взяти новий шлюб. Хоч би яким поганим не здавався їй залишений чоловік, нова дружина для нього знайдеться набагато швидше, ніж новий чоловік для тієї, котра затіяла розлучення. До того ж – другий шлюб, як свідчить та ж статистика має шанс розпастись набагато швидше першого. Адже пов’язують долю люди, які багато пережили, роздратовані, скривджені, розлучені з дітьми, або змушені їх привчати до нових мам, і тат.

Світове лідерство Америки в розлученнях не залишає каменя на камені від нашої теорії, що основною причиною розпаду сімей є фінансові негаразди й побутова невлаштованість. Середньостатистична  американська сім’я, має доходи не порівнянні з нашими, розвалюється так само благополучно, як і наша, що живе за межею бідності. Хоча, як не парадоксально це звучить, саме злидні втримують багато наших сімей від розлучення. Куди роз’їжджатись, та ще з дітьми, коли маєш малогабаритну квартиру? Можливо, передовсім тому в слаборозвинутих країнах такий низьких відсоток розлучень…

Як зазначалось мотивами одружень, як, і розлучень, у переважної більшості є кохання – або ж його відсутність,  або ж нове кохання – у час розлучень.

Помилитесь, коли гадатимете, що причиною розлучень є подружня невірність. Іще думаєте, – із сім’ї йде обманутий. Аж ніяк – переважно обманщик(!) – бо має куди йти. Що ж стосується того, кого зрадили, – він може влаштовувати бурхливі сцени, але насправді розлучення не хоче. Хоче, аби позашлюбний зв’язок розірвався, а в сім’ї все залишилось, як і раніше.

Найпоширеніший мотив – не зійшлись характерами. Далі – не бажання терпіти узалежнення  алкоголем наркотиками одного з партнерів. Найбільше розлучень на другому й третьому роках шлюбу. Це, вочевидь, пов’язано з тим, що в перший рік жінка переважно вагітна, або дитині менше року, і наш гуманний суд не дозволяє в цих випадках розлучень. З роками кількість розлучень зменшується, але дуже повільно. Навіть через 20 років спільного життя, вона все ще становить 15 відсотків.

Колись жартівливе: “сходити заміж” з анекдотів перейшло в побут. Мільйони людей разом сплять, їдять, їздять у відпустку й ведуть господарство, не закликаючи державу, ані, тим більше Церкву в гаранти своїх стосунків. Це перестало бути осудним. Такий “пробний шлюб” толерують батьки, ще й діляться із чадами житловою площею, мовляв, “нехай випробують одне одного”. Це уже не пошук двох половинок, й далеко не віра у те, що шлюби укладаються на небесах, радше нагадує прислів’я яким користуються в Китаї і Японії, Мексиці і Португалії – “При виборі кавуна і дружини важливе везіння…”

Десь так за рік після розлучення, кожна жінка, коли лиш захоче бути щирою, визнає вам, що під час розлучення валиться не дім, а світ. Не свободу, а самотність здобуває жінка. Усуваються спільні друзі. Початі спільно справи бурхливо прогорають. “Звільнене” чоловіком місце ніхто не поспішає зайняти, бо, фактично, воно не порожнє – там купа руїн, які доведеться розгрібати роками.

Стали ми іншими, сучаснішими, по-іншому дивимось на світ і на процеси в ньому. Лишень чи стали ми від того, ще й щасливішими?

Юрій Кирик

Примітки:
Морг — одиниця виміру – 0,57 га. , використовувалась з XIII ст. переважно в Зах. Україні