Статут християнської моралі

Реферат на міжнародній науково-практичній конференції
«Біоетика в системі охорони здоров’я і медичної освіти»
у Львівському національному медичному університеті
ім. Данила Галицького

26-27 березня 2009 року

Василь Боєчко
Єпископ Церкви ХВЄ

Львів – 2009 р.

 

1. Суверенність Бога та самодостатність людини

Від перших днів здійснення Богом Його творчого плану людина, як вінець Божого творіння, впала у гріх бажання «бути, немов боги» (1Мс. 3:5). У Біблії зроблений особливий акцент на сатанинському розумінні Бога – у множині. Адже його одвічна мета була – зайняти місце Бога, згідно його програми: «Зійду я на небо, повище зір Божих поставлю престола свого, піднімуся понад гори хмар, уподібнюсь Всевишньому!» (Іс. 14:13-14).

Цю свою зловісну ідею він передав людям, які її реалізовують у двох напрямках: або зовсім відрікатися від Бога, або у своїх діяннях ставити себе замість Бога або вище Його.

Ця нищівна ідея сьогодні охоплює увесь світ і сформульована у доктринах «філософського гуманізму», «політеїзму», «нового віку», «нового світового порядку» та в інших облудах.

Що людство від цього одержало – очевидно й відомо всім. Коли ж мова йде про етику, як науку про мораль і норми людської поведінки, то за цим розуміється доля людства у найширшому плані, тому що від моралі (духовності) витікають всі людські гаразди, коли вона є, і негаразди – коли вона відсутня.

У контексті християнської моралі вихідною точкою та єдиним джерелом є Особа Бога, Який є еталоном моралі, для Якого немає нічого неможливого. Він – суверенний Бог, незалежний ні від чого у світі, вічний і незмінний у величі Своїй та людинолюбстві.

У Своєму плані створення людини Господь Бог наділив її найвищими чеснотами Своєї природи, тобто створив її самодостатньою, що зберігає в самій собі усі необхідні засоби життєзабезпечення. Єдина умова для збереження самодостатності людини – не претендувати на суверенітет Божий, тобто не бажати самій бути еталоном етики та світоглядної культури.

Зрозуміло кожній пересічній людині, що було би у людському суспільстві, якби у метрології було визнано кожний ваговий чи вимірювальний інструмент еталоном.

Ось саме звідси витікають усі негаразди людського життя – ворог людства провокував їх: Не задовольняйтесь Божим дарунком самодостатності, а домагайтесь суверенності, щоб бути, як Бог. А коли людина, що йшла дорогою такого обману, раптом усвідомлює, що не тільки не досягла рівня Бога, але й втратила елементарні людські цінності, тоді той же провокатор радить їй: Шукай Бога поза собою, створи собі уяву Бога! – І бідна людина знову подалася у безплідні пошуки видимих, а найчастіше – обманних чудес, ніскільки не наблизившись до своєї омріяної щасливої долі.

Що ж робити людині, коли у бажаннях стати замість Бога вона розгубила свої життєдайні цінності?

2. Пошануй Бога – будеш шанований і щасливий

Ще раз згадаємо оце унікальне слово «біоетика» – це не що інше, як мораль, що захована у нас самих, у нашій природі. А оскільки наша дивовижна природа створена найдосконалішим Творцем, то значить Він заклав у нашу істоту найдорожчі та нетлінні цінності моралі та культури, від яких безпосередньо залежить уся наша доля.

А оскільки фундаментом нашої долі всі ми вважаємо насамперед наше здоров’я, то нехай згадаємо тут джерело його витоків або втрати його. Ось Заповідь Божа відносно здоров’я: «Коли дійсно ти будеш слухати голосу Господа, Бога твого, і будеш робити слушне в очах Його, і будеш слухатися Заповідей Його, і будеш виконувати всі настанови Його, то всю хворобу, що Я поклав був на Єгипет, не покладу на тебе, бо Я – Господь, Лікар твій!» (2Мс. 15:26).

Чи Біблійна або світова історія підтвердила цю життєдайну обітницю Божу? – Безумовно!

Для шанувальників Біблії доказом цього є 40-літня подорож по пустелі ізраїльського народу без жодного санітарного й медичного забезпечення, але де не згадуються будь-які випадки інфекційних чи інших захворювань або передчасної смерті.

А для шанувальників Біблії та прагматиків – доказ нашої сьогоденної історії: пошукайте в історіях хвороб населення цілого Краю ВІЛ-інфікованих, наркоманів чи алкоголіків, венерично хворих чи у судових архівах – кримінальних злочинців з числа тих, хто вірно й чесно слідує за Господом, шануючи й виконуючи Його Заповіді.

Поки настане час правосуддя Божого, безбожна людина насамперед карає себе саму власною зневагою до милосердя та людинолюбства Божого. Про це читаємо у пророка Єремії: «Нехай карає тебе твоє зло, і відступництво твоє нехай картає тебе, і пізнай та побач, що лихе та гірке те, що покинув ти Господа, Бога свого, і страху Мого нема над Тобою, – говорить Господь-Вседержитель» (Єр. 2:19).

Чого ж досягло людство, вступивши у конфронтацію з Богом та зневаживши Його Закони? – А того самого, чого досягає кожний порушник державних законів чи законів дорожнього руху: цілившись у Бога, попадаємо в самих себе.

Цей гіркий досвід найперше відчув на своїй долі ізраїльський народ, якого Господь вибрав серед усіх народів, щоб показати усім народам на ньому щасливу долю Богоцентричного народу. І таку долю цього народу віками Господь плекав і оберігав. Але настав час його боговідступництва, а за ним – цілий ланцюг національних бід та нещасть. Про це з болем сповіщає Господь через пророка Осія: «Ти сам погубив себе, о Ізраїлю, бо ти був проти Мене, джерела спасіння твого» (Ос. 13:9).

Тому-то, доля будь-якого народу, його духовний та культурний рівень є немислимим всупереч Закону Божому, Який покликаний Самим Богом бути єдиним статутом моралі та регулювання суспільних відносин.

Отож, шануючи та оберігаючи Статут Біблійної моралі, ми скарбуємо для себе стабільність нашої долі та пошани в Бога і серед людей.

3. Зловісна тінь руйнівного сепаратизму

Сепаратизм (від лат. «separatus» – відокремлення) ми сприймаємо у подвійному аспекті – позитивному й негативному.

Біблія наповнена Божими побажаннями та закликами до позитивного сепаратизму, тобто відокремлення від усього негативного, що нищить наш дух та наше тіло. Саме цей позитивний сепаратизм заховує наше життя під надійним захистом Божим, Який є оборонною баштою для захисту кожної людини, яка захована в Бозі.

Але над людством споконвіку висить дамоклів нищівний меч згубного сепаратизму – відокремлення людини від Бога.

Нам відомо, що першим сепаратистом на землі був Каїн, який зневажив людинолюбні застереження Божі, зухвало повівся з Богом після скоєння ним братовбивчого злочину, а, на кінець, зневажив милосердя і помилування Боже. У Біблії читаємо справді трагічні слова: «І вийшов Каїн з-перед обличчя Божого» (1Мс. 4:16).

Наступні сторінки Біблії сповіщають нам про сумні здобутки Каїна-сепаратиста і його нащадків, а саме: полігамія, кривава помста та непрощення, культ особи та огидне ідолопоклонство.

Подібні до Каїнових «дивіденди» набув собі і новозавітний блудний син-сепаратист.

Сьогодні важко порахувати у світі незчисленні втрати на моральному й соціальному полі людства, яке слідує за безглуздими будівельниками «Вавилонської башти», яка носила назву «зробімо собі ім’я, щоб ми не розпорошилися по поверхні всієї землі» (1Мс. 11:4). Відокремлені від Бога Каїнові нащадки придумали збудувати пам’ятник-башту «вершиною аж до неба», як об’єднавчу силу їхнього збереження на землі. Але безглуздий витвір вавилонських сепаратистів зруйнував Бог, а «вавилонське помішання», коли не в силі зрозуміти народ народа і навіть брат брата, своєю нищівною силою все більше й більше руйнує рід людський в цілому світі.

Що може бути більш трагічним для нації, для держави, коли її сини й дочки, з єдиного генетичного кореня, розмовляють між собою мовою «вавилонського помішання»?

Втрата духовного авторитету людиною чи народом насамперед відображається на втраті культури їхньої мови та мистецтва взаємного спілкування. А за цими втратами неодмінно слідує дисгармонія сімейних стосунків, руїна подружжя, аморальність політиків та державних діячів. Все це разом спровоковує конфлікт між поколіннями, конфлікт всередині нації та між народами й державами.

4. Дорога ціна аморальності

Вищий зразок моральності подарований людству Богом в Особі Сина Божого Ісуса Христа. Він тому прийшов на землю, прийнявши на Себе людське тіло, щоб не вчити людей моральності здалека, а щоб Собою показати їм найвищі зразки моральності. Подумаймо самі, чи життя земне не заганяє нас часто-густо в глухі кути, в які намагалися заганяти Христа Його непримиренні опоненти і сам сатана. Але в жодному разі Він не був переможений і не зазнавав поразки.

А тому для людства через Ісуса Христа дарована наймогутніша та всеперемагаюча зброя у найтяжчих життєвих ситуаціях – це висока мораль Христова, про яку св. апостол Іван говорить як про «дух Христа, що в тілі прийшов» (1Ів. 4:2).

Ця мораль володіє неземною силою, і перемагає без крові, без гніву та навіть без приниження честі супротивника.

Але людство, на жаль, пішло іншою дорогою, освятивши свої власні стандарти моральності (а насправді – аморальності). У цьому згубному винахідництві воно пішло двома стежками: Перша – конфронтаційна з Богом. Ось її програма: «Піднімаються царі земні, та князі радять раду проти Господа та проти Помазанника Його: «Розірвімо кайдани та скиньмо з себе пута їхні!» (Пс. 2:2-3).

Ось відповідь Божа цим повстанцям та змовникам проти Бога: «Господь, що сидить на небесах, сміється й кепкує над ними. Тоді промовить Він до них у гніві Своєму і запалом Своїм перелякає їх. Тож Я помазав Царя Мого над Сіоном, святою горою Моєю. Зрозумійте ж це, царі, та одумайтесь, усі судді землі. Служіть Господу зі страхом та радійте з тремтінням! Прославляйте Сина, щоб не прогнівався Він, а вам щоб не загинути на дорозі вашій, бо незабаром загориться гнів Його. Блаженні всі, що надіються на Нього!» (Пс. 2).

Тут наші коментарі не потрібні.

Другою стежиною йдуть християни, які над усе люблять вшановувати Христа, але не бажають наслідувати Його. У роді людському знаходиться дуже велика кількість християн, які готові півжиття віддати за вшанування пам’яті Христа та святих подвижників Божих, але нізащо не бажають наслідувати Христа. Їм чомусь і донині незрозумілі та чужі слова Христові: «Царство Боже – у вас всередині». Вони конче бажають зарадити своїй долі зовнішніми ознаками та людськими сакраментами.

Безпосереднє перебування з людьми в Дусі Святому Христос назвав «Днем Сина Людського», тобто спасительною і навчальною Божою благодаттю, яка готова надати нам допомогу й порятунок всякий час і негайно.

А відкидають її люди з однієї причини: вона насамперед вимагає від людей відділитися від улюблених гріхів: «Бо з’явилася Божа благодать, яка спасає всіх людей і навчає нас, щоб, відцуравшись нечестя та світських похотей, розумно, праведно та благочесно жили ми в сьогоднішньому віці» (Титу 2:11-12).

Отож зрозуміймо: за порушення чи несприйняття християнської моралі не Христос страждає, а ми самі. Тож чи не варто зробити спасительні висновки для щастя нашого та наших нащадків?

Нехай допоможе нам у тому Господь Бог!