Туман покрив місцевість за рікою

Туман покрив місцевість за рікою:
Зелені луки, у плодах сади, –
Жаданий край утіхи і спокою.
Хто б не хотів потрапити туди!

Але ріка – широка, швидкоплинна –
І ні моста, ні кладки на той бік,
Тут зупинялась будь-яка людина,
Коли її закінчувався вік.

Тут були старці. Були зовсім юні,
Були такі, що у розквіті сил.
Не дивлячись на лиця, на минуле,
Всіх шлях земний на берег приводив.

А там вже поруч те, що вишнім містом
В земній мандрівці наповняло дні;
Але туди потрібно було плисти
І не абияк, а по глибині.

Хтось говорив: «Я плавати не вмію»,
Хтось сумнівався: «Течія знесе»,
А хтось казав: «А може є надія,
Що трапиться візник й перевезе».

Та всі були в однакових умовах.
Тут ні до чого гроші чи зв’язки…
Мандрівники – готові й не готові –
На березі великої ріки.

Ті, що готові – ті відразу плили,
Хоча й уперше – не тонули, ні.
Хтось навіть брів, коли ріка бурхлива
Спадала так, щоб йти по мілині.

І то відомо Господу одному.
Чому бувала різна глибина…
Мандрівники верталися до дому
І в водах річки не ішли до дна.

Але яка була сумна картина
Як не готовий до води ступав,
Із ношами важкими за плечима,
У путах, що в житті не розв’язав.

Метався він то з берега у воду,
То знов на берег, – утонути страх.
Як важко там знов віднайти свободу
Від того, що зібралось за весь шлях.

Бувало, що на березі роками
Чекали дехто із мандрівників,
Поки скидали ноші, що мов камінь,
Який лежав на серці і гнітив.

І то відомо Господу одному,
Як з милості і вічної любові
Він не готових готував додому,
Бо викупив Він їх ціною крові.

Текла ріка – то тиха, то бурхлива,
То геть міліла, то сповнялась вщерть…
І не було душі, щоб не входила
У ту ріку, якої ймення «смерть».

То там, за нею луки зеленіють
І від плодів вгинаються гілки,
І про спочинок в тому краї мріють
Без винятку усі мандрівники.

Та перед тою радістю без міри
Не обминути і сумний кордон,
Тож не лякаймось і очима віри
Дивімося не лиш за горизонт.

Ми приходу Господнього бажаєм,
Говоримо: «Хоча б уже скоріш!»
Його ми ждем, а смерті не чекаєм,
Яка до когось надійде раніш.

За кимось прийде ще слуга Господній,
Щоби забрати душу до Христа.
Хай не лише служіння похоронне
На прихід цей увагу приверта.

Хай тема ця чужою не здається. –
На берег стежка приведе і нас.
Дай Господи, набути мудре серце.
Щоби готовим бути повсякчас!