У Китаї число християн усіх конфесій досягло ста мільйонів

Число християн усіх конфесій в Китайській Народній Республіці, все населення якої становить майже 1 мільярд 367 мільйонів чоловік, за останніми даними, досягла ста мільйонів. Християн в Китаї стрімко стає все більше – до 2030 року, за деякими прогнозами, їх може налічуватися вже 240-250 мільйонів. Дана обставина не може не турбувати керівництво правлячої Комуністичної партії Китаю, яка як і раніше підозріло відноситься до будь-якої релігії, і вже тим більше до такої, яку прийнято вважати «іноземною».

У 2014 році в Китаї, згідно з останньою доповіддю міжнародної благодійної організації «Всесвітня християнська солідарність», за наказом влади були знесені більше 30 церков, в основному в прибережній східній провінції Чжецзян, де християн історично багато. У доповіді говориться про загальну тенденцію у зростанні антихристиянських інцидентів в КНР. Більше 100 чоловік, що належать до різних християнських церков, були арештовані або піддалися нападам натовпу.

Американський професор Карстен Валу, який викладає в «Центрі вивчення релігії та Китаю» при університеті Пердью в штаті Індіана, в інтерв’ю Радіо Свобода розповідає про нинішній стан християн різних конфесій в Китайській Народній Республіці та про їхнє минуле і ймовірне майбутнє:

– Твердої думки про реальну чисельність християн в Китаї немає. Згідно з офіційними даними, в країні налічується 10 – 12 мільйонів католиків і 40 – 60 мільйонів протестантів. Деякі оцінюють чисельність протестантської громади в 100 мільйонів, але це, на мій погляд, завищена цифра. Як би там не було, не побоюся сказати, що християн у Китаї сьогодні ніяк не менше, ніж членів Компартії. Християнське співтовариство в Китаї не зменшувалася і в найважчі часи релігійних переслідувань, а з настанням відлиги, років тридцять тому, почалося його бурхливе зростання, особливо протестантських громад. Хочу зазначити, що якщо раніше християнами були переважно літні, хворі і жінки, то сьогодні демографічно їх громада виглядає майже так само, як і все китайське суспільство в цілому. Більше молодих і здорових, більше чоловіків, набагато більше осіб з вищою освітою. Якщо говорити про територіальний розподіл, то знову християни концентруються в місцях, де багато років тому були активні іноземні місіонери. Або в місцях, де церкви існували ще з 19-го століття. Проповідники були, на мій погляд, головним зовнішнім стимулом зростання християнського співтовариства в Китаї з початку епохи реформ в першій половині 80-х.

– Які останні тенденції у відносинах між Пекіном і Ватиканом? Не так давно папа Франциск під невиразним приводом ухилився від зустрічі з Далай-ламою – мабуть, заради того, щоб не викликати зайвий гнів керівництва КПК?

– Вони стали більш спокійними за останні тридцять років, це помітно. Однак, у лютому було оголошено про смерть в ув’язненні (де точно, не повідомлялося) католицького єпископа, і це нагадало всім нам, що про повну нормалізацію відносин говорити рано. Кілька років тому на церемонії інтронізації одного важливого ієрарха в Шанхаї він раптом заявив, що не визнає примату держави над церквою. Чим викликав оплески присутніх. Розплатою було приміщення його під домашній арешт, але це, погодьтеся, прогрес у порівнянні з альтернативою у вигляді ув’язнення в таборі. Католицька спільнота Китаю розколота на офіційну, визнану державою, і підпільну, «катакомбну», якою відхилено «конкордат» із Пекіном.

– І кого підтримує папський престол?

– Ватикан виступає за розширення діалогу з владою, про що відкрито говорив папа Франциск. Від римської курії ми дізналися, що він направив особисте послання Сі Цзінпін, але відповіді не отримав. Раніше призначення католицьких прелатів відбувалися за взаємним погодженням Пекіна і Ватикану, але в останні роки мали місце і призначення, що не затверджені понтифіком. Повторю: відносини держави з католиками стали кращими, але вони як і раніше далекі від нормальних.

– Короткий історичний екскурс, причому не стільки в минуле Китаю, скільки сусідній Японії. Там у 16-му і 17-му століттях діяли активно і католицькі, і протестантські місіонери, і вони не дуже між собою ладили. У той час міжконфесійні чвари відображали в чималому ступені геополітичне суперництво великих світових держав тієї епохи, католицьких Іспанії та Португалії та протестантської Голландії. Зараз відносини католиків і протестантів в Китаї більш дружні?

– Католицька і протестантська громади в Китаї відгородилися одна від одної. Навіть китайські ієрогліфи, що позначають бога, у католиків і протестантів різні! Як і тексти Біблії, якими вони користуються. Можу сказати, що швидке зростання числа протестантів у Китаї стимулювував католиків до освоєння нових методик проповідування, прозелітизму. Я думаю, що структурна організація католицизму як релігійного інституту заважає його швидкому поширенню в нашому столітті гіпершвидкостей; всі рішення вимагають тривалого узгодження. Протестантство децентралізовано і, що називається, легке на підйом. Воно більш орієнтоване на пастирські якості кожного окремого священика. У Китаї католики і протестанти не так суперничають між собою, оскільки живуть в абсолютно різних духовних і навіть фізичних світах. Католики в минулому направляли своїх місіонерів переважно в села, і якщо їм супроводив успіх, то вони навертали в свою віру не просто окремих людей, а цілі комуни; колективний початок сильніший у селах, ніж у містах. Протестанти, завдяки молодим, високоосвіченим національним кадрам, виявилися більш адекватні викликам сучасності і стрімкої урбанізації Китаю.

– Історично як змінювалося ставлення китайської влади до християн в цілому, і до католиків і протестантів окремо?

– Католицькі місіонери знаходяться в Китаї ще з 16-17 століть, протестантські у великій кількості з’явилися в країні тільки після закінчення Першої опіумної війни в 1842 році. Тому протестантська Біблія довгий час асоціювалася у свідомості китайців з гарматами. Вплив європейських католиків на Китай було величезним, вони принесли з собою найважливіші нововведення: друкарські верстати, вищі навчальні заклади, школи для дівчаток, лікарні, жіночі клініки. Якщо звернутися до сучасної історії, то відразу після перемоги комуністів у Китаї їх відносини з християнами були цілком стерпними. Але як тільки Мао Цзедун цементував свою владу, він пригадав протестантам Опіумні війни; протестантство було прирівняне до зовнішньої агресії, імперіалізму. На момент початку Корейської війни в 1950 році все було скінчено: видворенню піддалися всі іноземні місіонери – і католики, і протестанти. Для християн, щоправда, створили контактні організації, окремо для католиків і протестантів, але укомплектовані ті й інші були суцільно партійними функціонерами. Католики, що підкоряються єдиному центру, перебували в непримиренній опозиції до влади, що відображало в 50-і роки непримиренність Святого престолу до комуністів. Відкритих баламутів запроторюють у табори, частина віруючих зі страху за своє життя перервала зв’язок з церквою. В епоху «Культурної революції» християнство вважалося різновидом горезвісних «феодальних пережитків», що підлягали викоріненню. Щоб полегшити це викорінювання, всі християнські конфесії були загнані в єдиний «табір», без поділу на католиків і протестантів.

Після смерті Мао Ден Сяопін послабив натиск на християн, зберігши, щоправда, заборону на діяльність іноземних місіонерів. Чим були продиктовані ці послаблення? Почасти – обіцянкою, даною американському президентові Джиммі Картеру, ревному баптисту, в очікуванні того, що він відкриє «зелену вулицю» американським інвестиціям в Китай. Почасти – бажанням встановити контроль над «катакомбними» християнами, чисельність яких не зменшилася під час репресій, а з настанням ліберальної ери стала різко збільшуватися. Відносна толерантність зберігається і донині, якщо місцеві громади поводяться тихо. Як свідчить китайська приказка, «одне око відкритий, інше око закритий».

Частина старих віруючих відновили контакти зі своїми церквами в епоху Ден Сяопіна, але головне прирощення чисельності парафій настало, коли додому повернулися молоді священики, які поїхали вчитися в семінарії за кордоном , підкреслює професор Карстен Валу з «Центру вивчення релігії та Китаю»:

– Навіть підпільні церкви, образно кажучи, не «партизанять» і сильно не ховаються, вони просто не реєструються, але влада знає про їх існування. Ці громади підкреслюють свою аполітичність або навіть лояльність існуючих порядків, і просять тільки, щоб їх залишили в спокої. Церкви не є розсадниками політичного інакомислення, їм не до вподоби лише втручання функціонерів в їхнє внутрішнє життя. У партійній літературі, присвяченій регулюванню релігійних культів, часом з’являються визнання позитивної ролі, яку відіграли іноземні місіонери у розвитку Китаю. Ставлення КПК до християнства не однорідне: в її центральному апараті переважає негативний настрій, побоювання «чужих впливів», можливого розколу суспільства; місцеві ж комітети партії проявляють більшу терпимість. Не в останню чергу тому, що через християнські громади йде приплив в їх вотчини інвестиційного капіталу від одновірців за кордоном. На додаток до засобів, які переводяться на будівництво нових і відновлення старих церков. Для місцевого партійного апарату це має велике значення, оскільки центр поклав на них відповідальність за підвищення рівня матеріального добробуту населення, а сьогодні це, як ми знаємо, наріжний камінь легітимності режиму.

Крім того, місцева влада цінує зміцнення моральних підвалин, яке привносить християнство, і те, що церковна адміністрація бере на себе важливі соціальні функції, традиційно недофінансованих державою, а саме – турботу про літніх. При церквах засновуються також сирітські притулки – ще одна прогалина в державній системі соціального захисту населення. І парафіяльні школи. Слід зазначити, що після страшного землетрусу в провінції Сичуань в 2008 році церкви по всій країні, офіційні та незареєстровані, багато зробили для реконструкції постраждалих районів – через збір пожертвувань або шляхом відправлення волонтерів. Повторю: місцева влада бачать для себе користь від існування християн і виявляє до них більшу терпимість, ніж центральні органи.

Професор Карстен Валу, співробітник «Центру вивчення релігії та Китаю» при університеті Пердью в Індіані розповідає, що останнім часом з’явилися перші слабкі ознаки участі християн у політичній опозиційної діяльності. Так, деякі молоді адвокати-протестанти стали захищати дисидентів. Або надавати безоплатно професійні послуги селянам, чию земельну власність влади відчужують по грабіжницьки низькими цінами і передають забудовникам. На закінчення професор Валу сказав:

– Китайська культура дозволяє тонко синтезувати різні ідейні впливи, так що християнство без великої складності уживається з духовними традиціями предків. У неофітів не виникає гострого внутрішнього конфлікту на грунті відступництва. Та й суспільство не ставиться до них як до віровідступників і зрадників.

Євген Аронов, Радіо Свобода