Чи може християнин бути повноцінним без церкви?

Як же хочеться бути хорошим християнином, жити свято, служити людям, зростати духовно, бути благословенним! Але чи можливо вести таке життя поза церквою? Чи може бути християнин повноцінним без церкви? Слово Боже дає чітку відповідь на це запитання: “Не кидаймо збору свого, як то звичай у деяких, але заохочуймося, і тим більше, скільки більше ви бачите, що зближається день той” (Євреїв 10:25).
            Ми розглядаємо церкву як локальну громаду, яка є елементом вселенської Церкви, що описана в Слові Божому як Тіло Христове: “А з Нього все тіло, складене й зв’язане всяким допомічним суглобом, у міру чинності кожного члена, чинить зріст тіла на будування самого себе любов’ю” (Еф.4:16). Поміркуймо, які позитиви має спільність з святими, рівно ж і руйнівні наслідки для тих, хто нехтує настанову Божого Слова не залишати свій збір:

• Передусім, церква є середовищем, в якому кожен віруючий, незалежно від свого рівня, може зростати і приносити благословіння іншим. “Коли бачить хто брата свого, що грішить гріхом не на смерть, нехай молиться за нього – і Він життя йому дасть, тим, хто грішить не на смерть. Є й гріх на смерть, не про нього кажу, щоб молився” (1Ів. 5:16).
• “Товариство лихе псує добрі звичаї” (1Кор.15:33). Християнин повинен перебувати в товаристві, яке заохочує до святого та чистого життя. Тільки в церкві можна знайти справжніх друзів, так як написано: “До чужого ярма не впрягайтесь з невірними; бо що спільного між праведністю та беззаконням, або яка спільність у світла з темрявою? Яка згода в Христа з белійяаром? Або яка частка вірного з невірним?” (2Кор. 6:15-15). Друзі в громаді Божій мають спільний дух, що дуже важливо. Така дружба буде набагато міцнішою ніж світська, оскільки віруючі в громаді проводять багато часу разом у різноманітній праці, де виявляються всі слабі і сильні сторони людського характеру. Такі друзі зможуть підтримати молитовно в критичний момент. Тому можна зробити висновок, що дружба в житті християнина впливає не тільки на звички, але і на спасіння душі.
• В громаді молоді люди можуть знайти свою другу половинку. Знову ж таки, саме в служінні Бог з’єднує людські серця і благословляє своїх дітей, рівно ж як і відкриває лицемірство нещирих. Модель “зустрічання”, яка є в світі, заохочує до приховування своїх недоліків, тоді як в церкві все відбувається абсолютно навпаки, і свідомі люди хочуть допомогти один одному бути об’єктивними та визнають свої вади і помилки.
• В церкві Бог посилає людей, які виконують роль душеопікунів. Це не обов’язково мають бути служителі, але кожен, хто має особистий досвід життя за Словом. Часто люди малодушні, або ті, хто недавно увірував, потребують молитовної підтримки та поради. Не можна нехтувати служінням душеопікуна, кажучи, що я і сам з Божою допомогою справлюсь зі своїми гріхами, адже принцип душеопікунства є Біблійним: “Ми, сильні, повинні нести слабості безсилих, а не собі догоджати. Кожен із нас нехай догоджає ближньому на добро для збудування.” (Рим.15:1-2).
• В церкві віруючий вчиться виявляти любов до ближніх. Бог закликає любити всіх, але найбільше одновірних: “Тож тому, поки маємо час, усім робімо добро, а найбільш одновірним” (Гал. 6:10).
• Бог закликає свій народ, щоб він мав одні думки і одні бажання, що неможливе без спільності в згромадженні: “Отож, коли є в Христі яка заохота, коли є яка потіха любови, коли є яка спільнота духа, коли є яке серце та милосердя, то доповніть радість мою: щоб думали ви одне й те, щоб мали ту саму любов, одну згоду й один розум! Не робіть нічого підступом або з чванливости, але в покорі майте один одного за більшого від себе. Нехай кожен дбає не про своє, але кожен і про інших. Нехай у вас будуть ті самі думки, що й у Христі Ісусі!” (Флп. 2:1-5).
• Віруючі отримують підкріплення в слові через проповіді, псалми та спільну молитву.
• Жива церква є свідоцтвом для людей зі світу, що Божі принципи та цінності є цілком реальними для прийняття і виконання.
• В церкві Бог докоряє тих, хто не зростає духовно, хто заснув чи згордів. Бог посилає людей, які запалюють своєю ревністю до служіння і любов’ю до Бога тих, які згасли, залишили першу любов. Також віруючий може порівняти своє життя з іншими. Хоч і кожен має власний унікальний шлях до Бога, але часто потрібно проаналізувати життя і досвід інших людей, щоб правильно сформувати свій світогляд правильно.

За кожну душу ведеться велика боротьба, ворог не спить, і використовує усі свої сили і досвід для зведення людей невкорінених у вірі, рівно ж і тих, які думають, що стоять міцно. Тому в ці останні часи є особливо важливо все більше шукати спільності зі святими, пильнувати за собою, бути прикладом для інших, а також потурбуватись про свій світильник, щоб не виявитись як немудра діва. Нехай любов Божа продовжує свою роботу в серці кожного з нас, і нехай Йому буде слава за всі чудні діла, звершені в моєму і твоєму житті!

Юрій Субботський