Мовчання віку

(есей)

Знаємо історію Єгипту, Шумерського царства, зрештою, Греції та Риму – ці епохи набагато більше віддалені від нас у часі, ніж, скажімо, початок нашої доби, яка все ще у пелені таємниці. Цей період називають іще «мовчанням віку». Про нього, мовби змовившись, зберігають мовчанку античні письменники. Можливо, тому саме той час став чудовим полем для наукових, навколонаукових та літературних спекуляцій.

…Початок нового віку, нової ери. Безумовно, чільною особистістю цього перехідного періоду, поряд з Ісусом, був Іван Хреститель. Коли ж брати в хронологічному порядку, то спочатку на світовій арені бачимо Івана Хрестителя, опісля вже охрещеного ним Ісуса: «А коли видано Івана, Ісус прийшов у Галілею і проповідував там Божу Євангелію»( Мар.1:14).

Долі усіх людей, що мали щастя жити в той період, були незвичайними, Іванові ж випала особлива роль – стати своєрідним містком між Старим і Новим Завітом. Їм дано було перегорнути останню сторінку старої історії, почати з чистого аркуша. Побачити й відчути те, чого ніхто й ніколи не відчував.

Іван Хреститель –  феномен, який важко піддавався тлумаченню навіть у тому часі, в якому жив, можливо, тому, що сам був понадчасовим явищем. Іван – Божим провидінням – став пророком кінця часів, та, попри свою велич, і сам до кінця не міг усвідомити всього того, чому був не лише свідком, а й причиною. У Божому замислі спасіння Іван поруч з Ісусом відігравав одну із центральних ролей. Усе, що сказали Євангелисти  про Хрестителя, навіки карбує йому місце і визначає роль в історії християнства, та кожен уважний читач Письма з певністю відчув, що про Хаматбіла (так називали Івана Хрестителя), найяскравішу особистість в історії християнства, сказано надто мало, рівно стільки, аби роль і місія його були чітко окреслені, раз і назавжди зайняли своє місце – як у Писанні, так і в умах усього християнського світу.

Уважно читаючи Новий Завіт, важко не помітити деякі нерівності: уже будучи ув’язненим, Іван шукає відповідь на питання: «Чи дійсно Ісус був Христом?» Що дало підставу для такого сумніву? Насправді у секти есенів – кумранців, що в той час були найбільш просяклі месіанським духом (їхній духовний наставник – «Учитель Праведності» чітко сформував у свідомості послідовників образ Месії), підстав для сумнівів  було більш ніж достатньо. Ісус поводився цілком не так, як проповідував засновник кумранської общини.

Відтак Ісуса вони не прийняли, не визнали своїм Богом і Спасителем, як не прийняли Його послідовники Івана Хрестителя – «Іваніти», як пізніше їх назвали, «християни Св. Івана», або менданти (в арабів El Mogtasia – хрестителі). Живуть «іваніти», як і дві тисячі років тому, на східному березі Мертвого моря, до речі, поряд з есенами, з якими, хоча й підтримують найтісніші контакти, усе ж не об’єднались, не стали одним цілим… Учні Івана Хрестителя (до речі, секта їхня збереглася й існує понині) усі враз не перейшли на бік прибічників Христа, та вони й не розтанули в небутті.

Феномен вартий уваги. Автор «Природничої історії», далекий від релігійних пошуків Пліній Старший захоплено відгукувався про соціальну організацію пустельників-кумранців. Називав їх особливою породою людей, а ще народом, що виділявся серед усіх своїм загадковим побутом (серед кумранців не було жінок і вони відмовлялися від статевих стосунків, отже, не мали й дітей, не визнавали вони й грошей — і все ж цей людський рід існує віками, не втрачаючи своєї чисельності).  Їхній склад постійно оновлюється завдяки новим прибульцям, людям, що втомились від життя, не витримали мінливості долі. «Сини світла» були дуже природно, органічно пов’язані як з іванітами, так і християнами, а за твердженням багатьох учених, слугували фундаментом для збудування обох громад.

Ім’я  засновника секти есенів (їх іще називають общиною й навіть орденом) донині залишається таємницею. У текстах Кумранських рукописів (або, як їх іще називають, “Рукописи Мертвого моря”)[1] він фігурує як «священик», «єдиний учитель», «учитель праведності». Цей титул узято із пророка Йоіла (особистість  якого теж оповита загадкою), який обіцяв, що в кінці часів Бог пошле Ізраїлю “Море хаседек” – Учителя Праведності, чи Праведного Наставника. “Не бійся ж ти, земле; радій і веселися, бо Господь великий, Він довершить це! Не лякайтесь, тварини, бо пасовища в степах знову зазеленіють травою, дерева почнуть наново родити, фігові дерева й виноградники знову покажуть свою силу. То й ви, сини Сіонові, радійте та втішайтесь Господом, Богом вашим, бо Він подасть вам дощу доволі, посилатиме дощ, – дощ ранній і пізній, як і перед тим” (Йоіла 2:21-23). Не лише  пророком і збавителем буде Учитель Праведності, саме він відкриє еру Священної Історії. Для Йоіла прихід Учителя Праведності – знак падіння перешкоди, що розділяє Бога й людину. Сущий відкриває Себе не лише вибраним, але й усім вірним. Саме тому Учитель Праведності    кумранітів не може бути тим самим, якого чекав Йоіла.

Учитель Праведності, як і Іван Хреститель, ніколи не називав себе Месією, а також не творив чудес. Коли місією Івана Хрестителя (Хаматбіла), було звістити прихід Христа, то місія керівника есенів зводилась передовсім до Богонатхненного тлумачення Слова Божого. Себе ж він уважав немічною й грішною людиною. Центральна думка Кумранських “Гімнів” – ницість смертного перед лицем Всевишнього.

Я – творіння з пороху земного.
Що я таке?
Глина, замішана з водою.
Для чого мене створено?
У чому сила моя?
Ти – Бог вічності,
І всі шляхи Твої затверджені повік,
І нічого немає, що було б не від Тебе,
І нічого поза Тобою немає!
Що таке людина, ця непотріб?
Немає у неї нічого, окрім дихання.
Як може вона збагнути дивні діла Твої
Без Твого наставництва?
Ти покликав мене по милості Твоїй
Через безмірність милосердя Твого.

Напередодні месіанських днів Учитель Праведності задумав заснувати спільноту “Синів Світла”, вірячи, що появиться  вищий суддя й усі, хто оголосив про готовність приєднатися до «обранців», будуть врятовані. «Це час приготувати шлях в пустелі й навчити їх усьому, що доведеться чинити в цей час» – проголошував безіменний Учитель.

Таким чином, секта відносила до себе ті ж слова Ісаї, що й Іван Хреститель. І, якщо він був безпосереднім Предтечею Господа, то есенського Учителя,  своєю чергою, можна вважати попередником пророка, що сповіщав про настання Царства Божого. «Праведний Учитель», засновник «Нового союзу», як згодом і Христос, терпить переслідування нечестивих жерців, а по закінченню часів мав би судити людей згідно з їхніми справами і вчинками.

Союз «Божих Обранців» (ще одна назва секти есенів), зародився через 390 р. після захоплення Єрусалима Навуходоносором, тобто близько 190 р. до н.е. Кумранці уявляли  собі месіанську еру як повне винищення людства. На думку їхнього Учителя, на землі мали залишитись тільки «Сини Світла». Закони, за якими жили, так само правила співжиття у спільноті були таїною під сімома замками. Лише ініційовані учні отримували до них доступ, заразом і місце в ієрархічному укладі спільноти. Місіонерський дух був есенам чужий. Світ видавався їм зловорожим, усім своїм життям вони готувались до вирішальної сутички. З нетерпінням чекали, коли їх покличуть на битву з «синами пітьми». Згідно з теорією есенського провідника, «обрані» мали вступити в бій разом з ангелами, аби ніхто із «синів пітьми» не уникнув загибелі (есхатологія схожа на ту, яку в майбутньому сповідували комуністи – світова революція – це терор «праведників». Військова підготовка в общині займала важливе місце. При прийомі в общину, як і в армії, вирішальним був віковий ценз, що становив 30 років;  не  брали людей із фізичними вадами. Кумранці, хоча й не носили зброї, завжди ходили підперезані широкими шкіряними поясами, що мало засвідчити, що вони повсякчас готові до бою.

«Ідіть і навчіть всі народи» – учив Христос; девіз секти есенів можна окреслити словами: «Знищіть всі народи!» Вони вважали, що тим, хто в гріху, немає ні спасіння, ні помилування.

Здавалось, після того як Кумранські рукописи було знайдено, бодай про кумранську общину можемо говорити з абсолютною достовірністю. Так, ми знаємо, за яким уставом жили члени цієї секти, як трактували Святе Письмо, та виявляється, вчені й донині мають великий сумнів стосовно того, чи були взагалі вони юдеями… Немає сумніву, що есенізм взяв свій початок у Палестині й виріс на ґрунті юдаїзму. Основні частини їхнього вчення мають коріння в самому єврействі, та не можна в них не помітити й деяких сторонніх елементів, які чужі ортодоксальному єврейству. Вражає їхній звичай звертатися вранці з молитвою до сонця, так само заперечення подружжя. Та й увесь аскетичний характер ордену не має нічого спільного з юдаїзмом, усе це на той час  вони могли запозичити лише у вченні Піфагора…

Прихід на землю Христа мав чималий вплив на кумранську спільноту «Синів Світла». Очевидно, проповідь Христа примусила багатьох із них змінити не лише свої погляди, а й увесь уклад життя, адже їхній Устав був строгішим від Закону юдеїв: у суботу заборонялося брати в руки дитину, підмітати підлогу, витягати скотину, чи й людину, яка потрапила в яму. У цей день не дозволялося не лише працювати, а й вести мову про роботу. Це справжній антипод християнства: «Субота для людини, а не людина для суботи».

Із секти есенів, вочевидь, вийшов євангелист Іван, або був із ними тісно пов’язаний – його Євангеліє стилем найбільше нагадує есенські писання. Про те що в ранню Церкву влилось чимало людей із Кумрану, свідчать і пізніші писання: «Дідахе» і «Пастир» (так вважають вчені теологи). Та, безумовно, такий перехід був під силу не всім. Якщо фарисей ще якось міг вважати себе християнином, то есен, що прийняв Христове Благовістя, повинен був докорінно змінити свої погляди, порвати зі своїми звичаями і, звісно ж, вийти з общини.

Що ж Хаматбіл – Іван Хреститель? Яке його місце у тому проміжку історії, що його називають «мовчанням віку»? Деякі дослідники схиляються до думки, що був він вихідцем саме із цієї секти,  хоча, безумовно, в час, коли приступив до свого служіння, мусив залишити її. Був самітним аскетом, що в есенів не практикувалось. Займав активну позицію в громадському житті суспільства ( а Устав есенів таке засуджував) – не вагаючись викривав аморальність безпутного царя. А його уявлення про Месію дуже сильно відрізнялась від того, що Іван чув про Нього. Будучи людиною, яка виросла в середовищі есенів, йому було важко зрозуміти – чому Ісус не аскет, як сам Іван, як усі есени? Чому він шукає товариства грішників, у той час, коли есени їх нещадно  засуджують  і по можливості уникають спілкування… Йому, людині, навіть найвищій серед народжених, важко було осягнути Божі плани й вчинки.

Важко й нам, навіть із позицій сьогодення, збагнути велич цих неординарних особистостей. Покликаний звіщати Відкуплення, Іван Хреститель, як і Мойсей, зупинився на межі Землі Обіцяної, на кордоні Нового Завіту, і… не перейшов його. Така трагічна доля Пророка, та вона робить ще прекраснішим цього праведника Старого Заповіту, так само, як і Учителя Праведності й усю історію есенів, яка все ще залишається прихованою для людського загалу. Зрештою, вони самі цього хотіли, бо ще за життя свого Учителя знищували усі документальні свідоцтва про себе.