Фальшиві пророки у світлі Біблії

1. Злочин Каїна та ідеологія сатани

З часу гріхопадіння перших людей в Едемі та першого кривавого злочину Каїна людство фактично вступило у відкриту конфронтацію з Богом. Коли Каїн “пішов від обличчя Божого”, тоді й почала формуватися безбожна генерація в людському роді: Божа любов, Його людинолюбні поради та Його Слово були відкинені та зневажені, а натомість формувалась так звана гуманістична філософія — ідеологія, яка в центрі Вселенної та на найвищому престолі замість Бога ставить людину.

Біблійна історія будівництва Вавилонської башти — найяскравіша ілюстрація цього зловіщого плану сатани. Головна ідея його плану — “зробити собі ім’я”. (1Мс. 11:4). Ця ідея залишається незмінною аж до кінця світу — тому що вона найбільше імпонує честолюбивому та егоїстичному характеру людини.

Але це був тільки перший засів великої сатанинської ниви, це ще були часи “золотого віку” з трьох причин:

1. Ці явища все-таки мали ще локальний характер.
2. Господь Бог, не дивлячись на особи, суворо карав за таке самовольство і духовні підробки.
3. Явище людської харизми ще не набуло статусу всенародної ідеології.

Але з плином часу Каїнова ідеологія і цивілізація все більше та більше набуває сили через її матеріалістичні засади, спрямовані на всестороннє задоволення низьких тілесних потреб і бажань широкого загалу, а тому здобуває собі дуже широку аудиторію прихильників і послідовників. Незважаючи на масове покарання людства всесвітнім потопом за сповідування Каїнової харизми, розсіяння і поділ народів при Вавилонській незбудованій вежі, знищення вогнем Содому та Гоморри з навколишніми містами, спалення Господнім вогнем синів первосвященика Аарона, Каїнова харизма і зв’язана з нею цивілізація не капітулювали і не збанкрутували. Навпаки, після кожної чергової поразки сатана ще з більшою силою та завзятістю надихав своїх прихильників на нові злочини проти людства, на нові духовні обмани.

Нащадки Каїна в ідеологічному плані все більше і більше зростають та поширюються, а богобійні нащадки Сифа залишаються в меншості.

Ще від Едемського гріхопадіння Адама і Єви ми пам’ятаємо, що ця провокація була здійснена не матеріальними засобами і не шляхом насильства над людиною,— там був використаний засіб духовного обману та дезорієнтації. Там була народжена і вперше випробувана сатанинська антихаризма, або як її у Новому Завіті назве апостол Яків — “мудрість земна, душевна, бісовська” (Як. 3:3-15). В Едемі сатана навіяв у серце прабатьків наших сумнів щодо абсолютної пріоритетності Бога і привів людину на відкриту конфронтацію з Богом. Йому цей засіб у першому експерименті повністю вдався, але він не міг вважатися досконалим, оскільки дуже скоро людина відчула всю згубність і нещастя свого становища, коли пішла вслід за дияволом. А так як Господь навіть тоді не відцурався людини, яка Його зрадила, то вона все-таки залишалася більше на боці Творця, ніж на боці провокатора і губителя.

Ось саме у цій ситуації противник Божий сатана змушений був докорінно міняти свою духовну стратегію і тактику. Що ж треба було робити? Одвічному обманщикові та убивці не потрібно було довго вишукувати нові стратегічні задуми. Його план був дивовижно диявольський і простий, прийнятливий для людей — почати говорити до них від імені Бога! А розрахунок тут був теж дуже простий:

1. 1. Людина в головній своїй субстанції є духовною, і вже один раз в Едемі вона легко пішла за духовним обманом.

1. Через гріхопадіння первісні люди почали боятися Бога і втікати від Його лиця, а тому все більше та більше вони прогресували в нерозумінні голосу Божого та у невмінні відрізняти голос Божий від інших — чужих і фальшивих голосів.

Але це була тільки генеральна стратегія сатани. Її необхідно було забезпечити матеріальними атрибутами, наочними засобами Богошанування, які були б прийнятнішими для людини, ніж принципові та вимогливі правила Богошанування згідно з планом Божим. Ось тут вперше народилася у нього, ідея ідолів, тобто неживих, рукотворних подобин божества, перед яким не несеш жодної відповідальності. Цей план сатани був визнаний наймогутнішою силою в боротьбі проти живого Бога і засобом для одурманення роду людського. А тому він став дуже стрімко й блискавично розвиватися. Вже у перші роки після потопу будівництво Вавилонської вежі під девізом “зробимо собі ім’я” було першим офіційним кроком до створення рукотворних предметів поклоніння, для відвернення уваги людства від живого Бога-Творця. А далі ми бачимо, як нащадки Каїна, Ізмаїла та Езава все далі і далі відходять від живого Бога і все глибше занурюються в болото ідолопоклонства.

Історія перебування Якова в домі Лавана красномовно говорить, що навіть близькі родичі Авраама та Ісаака вже на той час були далекими від Бога-Творця, а тому не могли так користуватись благословеннями Божими, як ними користувалися Авраам, Ісак та Яків. А інцидент з викраденими Лавановими ідолами мало не переріс у криваву сутичку, а пізніше увінчався завчасною смертю самої Рахилі. Це свідчить про те, як глибоко вже на той час ідо-лопоклонство засіло та закоренилось у свідомості тодішніх патріархів.

Але ще раніше, за життя Авраама та Лота, це зло вже буйно процвітало, інакше не потрібно було б виводити Авраама з Ура халдейського, а Лота — з Содому. Цей духовний обман набув таких катастрофічних розмірів на царині моральної розбещеності, що рішення Боже було однозначним: знищити Содому і Гоморру та навколишні міста вогнем! Що і було вчинено. Але навіть у цій успішній для нього ситуації сатана не обмежився примітивним ідолопоклонством, безплідність і безперспективність якого могла будь-коли викритися, і йому загрожувало б банкрутство. А тому другим і головним етапом плану сатани було — створити ідеологічну базу ідолопоклонства, або альтернативну, власну харизму. Для втілення цієї пекельної ідеї в життя йому конче потрібні були кадри. Але де ж їх взяти? Хто-хто, але тільки не сатана міг допуститися помилки у підборі кадрів для зловіщої програми. І знову тут бере верх його підступність: раз ідея викрадена у Бога, то чому би не вкрасти у Бога і Його провидців-пророків?

Придумано — зроблено! Якими засобами завербовувати Божих пророків до безбожних програм? У сатани є випробуване правило: “Мета оправдовує засоби!” І тут найефективнішим засобом було визнано метод переважання матеріального фактора в людині над духовним. Як відбувається реалізація такої програми, дуже яскраво показано в Біблії на прикладі одного маловідомого, але дуже символічного пророка, який на очах читача духовно деградує і стає злим ворогом ізраїльського народу, і безславно гине разом з його ворогами.

2. Валаам. Чарівник чи Божий пророк?

Ім’я цього чоловіка, який був сином Беора і жив у Петорі, що над рікою Євфрат, і за походженням був моавітянин (4Мс.22:5), і донині викликає неабиякі дискусії серед богословів та священнослужителів. А це тому, що навіть сама Біблія ніби сприяє тому. Адже важко знайти йому аналог у Біблії, яка називає Валаама і пророком, і чарівником, про нього Біблія сповіщає, що “не пішов він, як кожного разу, на ворожбу”, і тут же говорить: “І на ньому був Дух Божий!” (4Мс.24:1-2).

Але дискусії щодо цього залишимо для богословів, а в даному дослідженні будемо керуватись тільки авторитетом Слова Божого! А найпереконливішим аргументом на користь того, що Валаама дійсно використовував Бог для виконання Своєї програми, і що пророцтва його не були фальшивими, свідчить те, що в історії народів, описаних у Біблії, найефективнішу роль виконували тільки пророки від Духа Божого. Фальшиві пророки ніколи не мали дієвого впливу на суспільство, на ті чи інші важливі події. Навіть такий непомітний штрих “не пішов він, як кожного разу, на ворожбу” говорить про якісь корінні зміни у духовності цього моавітянина. А раз моавітський цар Балак звернувся саме до нього за послугами, значить авторитет Валаама на той час був вищим і відмінним від авторитету звичайних чарівників.

Неважко згадати численні історії ізраїльського народу, в яких реальною загрозою для чужинних народів завжди були саме Божі пророки, що нерідко приносили для Ізраїля більше перемог, ніж сила війська та зброї.

Досить згадати хоч би історію Авраама з Авімелехом, царем герарським. Скільки страху і переживань зазнав увесь двір царя через одну тільки спробу заволодіти дружиною Авраама!

Грізна заява Самого Бога Авімелеху призвела їх до жахливих переживань. Ось що сказав Господь про Авраама: “А тепер верни жінку цього мужа, бо він пророк, і буде молитися за тебе, і живи. А коли ти не вернеш, то знай, що справді помреш ти, і усе, що твоє!” (1Мс. 20:7).

Тому й звернення моавітського царя Балака було добре вмотивоване і продумане. А після цього для нас залишається тільки одне важливе завдання: простежити пильно за деградацією Валаама і зрозуміти сутність головної кузні кадрів сатанинської лжехаризми.

Перша зустріч з Валаамом не дає нам жодної підозри у його причетності до магії. Він чесно й прямолінійно звертається до Бога, і без упередження виконує наказ Божий. У другій його зустрічі з посланцями моавітського царя бачимо його перший надлом, який, безсумнівно, був спровокований бацилою сріблолюбства, яка жила в його серці. Але й після цього надлому, а також після трагічної зустрічі з ангелом Божим Валаам ще не став фальшивим пророком — він чесно сповідує тільки Божественну Харизму, він повністю керований Духом Божим, Який повеліває йому тричі благословляти Ізраїль, замість того, щоб його проклинати! Мало того, у високій духовній ейфорії Валаама Бог змушує його говорити пророцтва проти самих моавітян та проти навколишніх ворогів Ізраїлю! Але і це ще не все — у цей час він фактично один із перших після Бога-Отця в Едемі виголошує пророцтво про грядущого Месію Христа (4Мс.22-24)!

Здавалось би: хоч і хиткий та неврівноважений цей пророк, але ж зумів виправитися і чесно закінчити свою земну дорогу! Але, якби то так було! Біблія не така Книга, щоб не сказати людям правду про своїх персонажів, як позитивних, так і негативних.

Ось зразу ж після повернення Валаама до свого дому читаємо дуже сумну картину морального становища Ізраїля, якого тільки що так щедро благос-ловляв Іменем Божим Валаам: “І осівся Ізраїль в Шіттімі, і народ став ходити на розпусту до моавських дочок, а вони закликали народ до жертов їхнім богам. І народ їв та вклонявся їхнім богам. І Ізраїль приліпився був до пеорського Ваала. І запалав гнів Господній на Ізраїль” (4Мс. 25:1-3).

Де ж причина-збудник цієї жахливої хвороби ізраїльського народу?

Про великий гріх Валаама читаємо наступне: “І сказав до них Мойсей: Чи ви позоставили живими всіх жінок? Тож вони були для Ізраїлевих синів — за радою Валаама — причиною відступлення від Господа через Пеора! І була поразка в Господній громаді” (4Мс. 31:15-16). Ще докладніше про злочин Валаама читаємо в Книзі Об’явлення св. Івана: “А до ангела Церкви в Пергамі напиши: “Але трохи Я маю на тебе, бо маєш там тих, хто тримається науки Валаама, що навчав Балака покласти спотикання перед синами Ізраїля, щоб їли ідольські жертви та розпусту чинили” (Об. 2:14). А в посланнях апостолів Петра та Юди є оцінка Валаама як такого, який, полюбивши неправедне багатство, пішов погибельною дорогою.

Але перше ніж зробити висновки, мусимо все-таки визначитися із статусом Валаама: чарівник, чи пророк Божий? Бо ж у Біблії маємо одну і другу його назви. Коли сповіщається про вбивство Валаама, то читаємо так: “А Валаама, Беорового сина, чарівника, Ізраїлеві сини забили мечем серед інших, яких вони побили” (Іс.Нав. 13:22). У Книзі Числа теж читаємо: “І побачив Валаам, що Господеві вгодно благословити Ізраїля, і не пішов, як кожного разу, на ворожбу, і звернув лице своє до пустині” (4Мс. 24:1). Але ж зразу після цього повідомлення там же читаємо: “І звів Валаам очі свої та й побачив Ізраїля, що пробував за своїми племенами. І на ньому був Дух Божий!” (4Мс. 24:2). А у Новому Завіті апостол Петро пише: “Вони покинули просту дорогу, та й заблудили, і пішли слідом за Валаамом Беоровим, що полюбив нагороду несправедливості, але був докорений у своїм беззаконні: німа під’яремна ослиця проговори¬ла людським голосом, та й безум пророка спинила” (2Птр. 2:15-16).

То де ж тут правда? Чому у Біблії таке переплетення? Хто все-таки був Валаам? На всі ці тривожні запитання у Біблії є проста відповідь. Треба серйозно брати до уваги те, що Валаам не був виходцем із ізраїльського народу (4Мс. 22:5). Ймовірно, у пошуках якогось божества, що у його народу називалось чарівництвом, йому у свій час зустрівся живий Бог Ізраїля, але чіткого і послідовного служіння Богові він так і не навчився, бо не мав стосунків з Божими людьми Ізраїля. Пріоритет Бога він визнавав і тремтів перед Ним, хоч був особою дуже роздвоєною.

Чому ж Біблія залишила нам такий суперечливий образ? І у цьому випадку Божий Дух працював дуже цілеспрямовано і повчально. Адже кожен, хто пильно вивчає духовний стан церкви від апостолів і до наших днів, бачить в ньому чітке відображення образу Валаама — напівпророка-напівчарівника, напівбожого-напівокультного, роздвоєного і незрозумілого ні ізраїльському народу, ні його ворогам. Він є збірним прообразом майбутньої вселенської церкви, в якій так сильно переплетуться і зростуться небесні та земні мотиви. Божа Харизма та антихаризма, вона буде ні холодна, ні гаряча, а матеріалізм та земні блага у ній стануть настільки пріоритетними, що вона стоятиме перед вибором: або покаятися, або назавжди бути виплюнутою “з уст Божих” (Об. 3:15-16).

Ця перша історія загадкового пророка дає нам цінний матеріал і розкриває панораму сатанинського завоювання людства духовними засобами. Якщо попередні історії великих мужів Божих, які особисто згрішили проти Господа, і понесли за це дуже суворі покарання, наводять на страх і трепет перед Богом всіх людей, то в час Валаама картина вже набагато змінилася. Порушення Закону Божого стає загальнонародним, а провокатором до цього стає людина, яка мала тісний зв’язок з Богом. Уста людини, яку недавно вживав Господь Бог, промовляють богохульні речі і дають сатанинські поради, а народ зорієнтуватись у цьому не може, бо вважає, що це далі промовляє Господь.

А злочин Валаама мав подвійну вагу: в Ізраїлі ідолопоклонство набрало державного, всенародного масштабу, а з ним поруч розливалося ціле море статевої розпусти та вседозволеності. Якраз у цей сумнозвісний час на арену історії ізраїльського народу виходить найбільш розповсюджений і найбільш зловісний ідол — пеорський Ваал. З його жерцями ще не раз будуть мати небезпечні сутички Божі пророки! Отже, велике ідеологічне зло пішло в ріст, і його смертельні метастази почали все глибше і глибше пронизувати тіло ізраїльського народу.

3. Божий закон про фальшивих пророків та ідолопоклонство

Загроза появи у роді людському фальшивих пророків та зв’язаного з ними ідолопоклонства вже в час Мойсея стали такими небезпечними, що про це застерігає Перша і Друга Заповіді Закону Божого. Перша Заповідь: “Я — Господь, Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю, з дому рабства. Хай не буде у тебе інших богів передо Мною!” Друга Заповідь: “Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі вдолі, і що у воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я — Господь, Бог твій, Бог ревний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене, і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто держиться Моїх Заповідей” (2Мс. 20:2-6).

Хто краще, крім Бога-Творця, міг розуміти те велике зло для роду людського, яке несуть йому мертві ідоли та поклоніння їм! Цим підступним засобом сатана споконвіку планував відвернути людство повністю від живого Бога, і цим позбавити його всіх небесних і земних благ, передбачених для нього людинолюбним Богом.

З часу першого гріхопадіння в Едемі Господь бачив, як легко людина піддається провокації та обману сатани, і які тяжкі наслідки вона несе за свою непокору Богові. Людина, яка один раз зрадила свого Творця і відцуралась від Нього, стає під впливом диявола настільки нечутливою, що навіть її власні втрати та недоля не діють на неї. Ще до часу видання Закону Божого людство зазнало дуже багато нищівних ударів від сатани і справедливих покарань зі сторони Божої, а тому для його порятунку Господь змушений був застосовувати радикальні та рішучі засоби. Першим таким засобом був Закон Божий, переданий ізраїльському народові на горі Сінай через Мойсея.

Ми повинні віддати належне цьому дуже ефективному засобу Господньому, який особливо себе проявив у час 40-літнього подорожування Ізраїльського народу через пустиню до Ханаан-землі. Навіть для цього особливо непокірного та бунтівного народу повеління “Так сказав Господь Бог!” завжди було вищим авторитетом і могутньою дисциплінуючою силою. Це особливо ми бачимо при описі в Книзі “Числа” порядку дислокування полків племен ізраїльських, відчутна чітка субординація, особлива повага до всіх команд, які виходили від скинії завіту, високий рівень особистої гігієни та громадської санітарії, зразкова військова дисципліна та абсолютний авторитет Єдиного Бога Ізраїлевого. Все це слід нагадати для того, щоб дати достойну відсіч всім лукавим філософам, які готові сьогодні принижувати значимість Закону Божого, даного через Мойсея, або говорити про його слабкість та неефективність. Біблія не солідарна з такими твердженнями! Інша справа, коли мова йде про досконалу духовну дію цього Закону в порівнянні з Великим Законом Господа нашого Ісуса Христа.

Цьому порівняльному аналізу двох Законів святий апостол Павло присвячує 7 і 8-ий розділи Послання до римлян. Але і там він дає дуже високу оцінку моральній стороні Закону Мойсея. Ось слова ап. Павла: “Що ж скажемо? Чи 3акон — то гріх? Зовсім ні! Тому-то Закон святий, і заповідь свята, і праведна і добра. Бо ми знаємо, що Закон духовний, а я тілесний, проданий під гріх. Бо маю задоволення в Законі Божому за внутрішнім чоловіком” (Рим. 7:7-22). Отож, запровадження Закону Божого запобігало і спасало ізраїльський народ від поширення гріха.

Біблійна історія ізраїльського народу переконливо свідчить, що абсолютна більшість усіх негараздів і бід цього народу виникали виключно від гріха ідолопоклонства. І це зрозуміло: неповага до живого Бога залишала народ без Божого заступництва і Божої охорони. Тому навколишні ворожі народи, що походять від Каїнового насіння і мають величезний досвід безбожної цивілізації, навмисне провокували Ізраїль на різні форми ідолопоклонства, щоб після того легко поневолити цей народ. Навіть іноземні загарбники, які вносили на землі Ізраїлю ідольські культи і служіння, терпіли серйозні покарання від Господа, і ці завойовники мусили самотужки шукати відповідного навернення до служіння Богові Ізраїля (2Цар. 17). А до ізраїльського народу, який грішив ідолопоклонством, Божа ласка поверталася тільки тоді, коли який-небудь побожний цар Ізраїля починав своє царювання з докорінного очищення країни і власного свого дому від ідолів. Перша умова примирення народу з живим Богом — знищити всіх ідолів! Тільки тоді Господь знову повертав Своє лице з любов’ю та доброзичливістю до Свого народу.

Божа огида до рукотворних ідолів була настільки великою, що від Його руки терпіли великі поразки і бували цілком знищені навіть цілі іноземні держави, які не належали до ізраїльського народу. До таких могутніх світових правителів Господь часто посилав Своїх пророків, щоб попередити їх про неминучу загибель за гріх ідолопоклонства. Досить тут згадати хоч би посольство Даниїла до Вавилонії чи Йони до Ніневії.

Принагідно слід відзначити, що правителі чужих народів часто-густо були значно чутливішими до голосу попередження Господнього через Божих пророків, ніж народ та його правителі у рідному краю.

Але не слід забувати про те, що ідол ніколи не виникне сам по собі, для цього обов’язково мусить попереду йти ідеологічна підготовка фальшивих пророків, які своєю брехнею найперше присипляють свідомість і совість народу, вбивають в ньому живі почуття любові та поваги до живого Бога, а далі не складає жодних труднощів схилити його до поклоніння мертвим рукотворним виробам. Тому Господь Бог, споконвіку знаючи про цю сатанинську стратегію, у Законі Своєму закладав одночасно два напрямки боротьби з окультизмом: боротьба з ідолопоклонством та боротьба з фальшивими пророками як розсадниками зла ідолопоклонства та богозневаги. Цю першу настанову Божу щодо фальшивих пророків описано у 5-ій Книзі Мойсея: “Якщо повстане серед тебе пророк або сновидець, і дасть тобі ознаку або чудо, і збудеться та ознака й те чудо, що сказав він тобі, до того говорячи: “Ходімо ж за іншими богами, яких ти не знав, і будемо їм служити”, то не слухайся слів того пророка або того сновидця, бо цим Господь, Бог ваш, випробовує вас, щоб пізнати, чи ви любите Господа, Бога вашого, усім серцем і всією своєю душею. За Господом, Богом вашим, будете ходити, і Його будете боятися, і заповіді Його будете виконувати, і голосу Його будете слухатися, і Йому будете служити, і до Нього будете линути. А пророк той або той сновидець нехай буде забитий, бо він намовляв на відступництво від Господа, Бога вашого, який вивів вас із єгипетського краю й викупив із дому рабства, щоб звести тебе з дороги, що наказав тобі Господь, Бог твій, ходити нею. І вигубиш зло з-посеред тебе!” (5Мс. 13:2-6). Тут дуже доцільно зразу ж нагадати застереження Христа щодо діяльності лжехристів та лжепророків напередодні Його другого приходу на землю: “Бо постануть христи неправдиві, і неправдиві пророки, і будуть чинити великі ознаки та чуда, що звели б, коли можна, і вибраних” (Мт. 24:24). А щоб картина їх появи і характеру діяльності була повною і довершеною, наведемо ще пророцтво апостола Павла: “І тоді з’явиться той беззаконник, що його Господь Ісус вб’є Духом уст Своїх і знищить з’явленням приходу Свого. Його прихід — за чином сатани — буде з усякою силою, знаками та з неправдивими чудами, й з усякою оманою неправди між тими, хто гине, бо любові правди вони не прийняли, щоб їм спастися. І за це пошле їм Бог дію обмани, щоб у неправду повірили, щоб стали засуджені всі, хто не вірив у правду, але полюбив неправду” (2Сол. 2:8-12).

Ці три важливі місця Старого і Нового Завітів ми навели з двох причин:

1. Щоб показати особливу небезпеку появи фальшивих пророків та слідування за ними. Адже фальшиві пророки — не звичайні безбожники а підступні розбещувачі народу, які вводять його в оману говорячи брехню від імені Бога. Якраз ім’я Валаам дослівно означає “розбещувач народу”.
2. Щоб звільнитися від фальшивого та примітивного уявлення про лжепророків як про жалюгідних ілюзіоністів, що ніколи не володіють якоюсь реальною духовною силою. Всі наведені тут місця Слова Божого говорять про щось інше. Вони таки володіють відповідною реальною силою, що не йде від Бога і яка може не тільки одурманювати людей, але й вступати при необхідності в серйозну конкуренцію з силою Божого Духа. Першими їхніми жертвами завжди були і будуть формальні християни, які “любові правди не прийняли”.

Усі ці біблійні застереження повинні наповнювати вірних Божих дітей глибокою свідомістю, що діяльність сатани через фальшивих пророків та антибіблійні науки є не просто фактом, а реальною серйозною силою впливу на людей і для руйнації Господньої будови на землі. Найбільшою помилкою християн є применшення значення цієї сили або короткозорість та примітивізм у виборі методів боротьби з фальшивками диявола, або повна відсутність такої боротьби. До цієї останньої ідеї схилили віруючих людей не хто інший, як самі церковні провідники, особливо в епоху середньовіччя, коли Слово Боже було недоступним для широкого людського загалу, а натомість народові підносились найбільш спотворені релігійні догми, далекі від Слова Божого, а сатана-провокатор змальовувався в різноманітній церковній літературі та в мистецтві в карикатурному вигляді. Цей обман міцно зберігає свої позиції, на жаль, і в наші дні. Правильний погляд на всі фальшиві провокативні дії сатани і методи остаточної перемоги над ним можуть виникати тільки від глибокого сприйняття Божих обітниць щодо церкви Христової на землі, щодо Духа Святого та остаточної перемоги Христа над сатаною та його злими ангелами.

Але було б великою помилкою зосереджуватись тільки на зловіщій і підступній діяльності сатани через його агентів — фальшивих пророків, не оцінивши і не збагнувши сили і величі Духа Святого, коли він перебував навіть в окремих особах в часи Старого Завіту. Погляд на світ та усі його перипетії внаслідок підступної діяльності диявола через призму Слова Божого та Духа Святого докорінно міняє сутність людини, підносить її на високий п’єдестал богопізнання та богоподібності. Тому кожній побожній людині, яка щиро бажає зрозуміти зміст і суть сучасної харизматії, обов’язково потрібно заглянути у минулі часи, коли на землі домінувала справжня небесна Харизма, і на що були здатні тодішні харизматики.

Але, перш ніж перейти до викладу цієї історії, слід звернути увагу на одну дуже важливу деталь. Над фальшивими харизматиками завжди тяготів дамоклів меч судів Божих. Про це завжди добре знали Божі пророки. Цю небесну формулу долі сатани найкраще виразив Сам Господь Бог: “І до змія сказав Господь Бог: За те, що зробив ти оце, то ти проклятіший над усю худобу, і над усю звірину польову! На своїм череві будеш плазувати, і порох ти їстимеш у всі дні свого життя. І Я покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п’яту” (1Мс. 3:¬14-15). Навіть у часи Старого Завіту ця обітниця Божа завжди реалізовувалась вірними Його пророками і посланцями, які не завжди усвідомлювали майбутню повну поразку сатани ціною смерті та воскресіння Христа, а також заснування Ним Своєї Церкви, яку неспроможні подолати навіть пекельні ворота.

Про перемогу над сатаною Христос урочисто заявив ще перед своєю голгофською смертю: “Тепер суд цьому світові. Тепер князь цього світу буде вигнаний геть” (Ів. 12:31). А даючи обітницю Духа Святого апостолам і Церкві, Спаситель світу про поразку та засудження сатани нагадав ще раз: “Та Я правду кажу вам: краще для вас, щоб пішов Я, бо як Я не піду, то Утішитель не прийде до вас. А коли Я піду, то пошлю Його вам. А як прийде, Він світові виявить про гріх, і про правду, і про суд: тож про гріх, що не вірують у Мене, а про правду, — що Я до Отця Свого йду, і Мене не побачите вже, а про суд, — що засуджений князь цього світу” (Ів. 16:7-10).

Ці та багато інших Божих обітниць щодо приреченості сатани протягом багатьох століть давали особливу силу та натхнення Божим пророкам і служителям у боротьбі з засиллям фальшивих пророків та за звільнення людства від влади диявола та його вірних слуг — фальшивих пророків. У кожній серйозній боротьбі людина Божа найперше мусить знати: з ким вона воює і які шанси на перемогу вона має на підставі Слова Божого.

А в цій справедливій боротьбі богобійна людина не має права ні розм’якшуватися серцем, ні, тим більше, — ожорсточуватись. Її погляди повинні бути звернені тільки на Господа, Який дав вірним людям не тільки духовні обітниці переможного життя, але й показав на конкретних прикладах, як досягати перемоги над сатаною.