Любов, як реальний факт
Нещодавно був на весіллі. Старий мій приятель женив сина. Молодим, як звикло, бажали, щастя, здоров’я, а вже опісля багатства, благополуччя, благ матеріальних. Іще я побажав, аби приймали себе такими, якими є, і не тратили роки, безцільно змагаючись – змінити свого життєвого подорожника…
В основі щастя лежить взаємна любов. Гадаю, таку аксіому ніхто не стане заперечувати. Любов, як і щастя – стан душі. Хоча на тому ж весіллі коли мовилось про любов, дуже багато людей кривились.
-Любов – це ілюзія – відповідали глибокодумно, (до речі, як старі, так і молоді).
– У любов уже й школярі не вірять. Такі відповіді глибоко вразили мене й примусили узятись за перо. Саме зараз у храмі Пресвятої Євхаристії сімейні пари, що прожили в шлюбі чверть віку будуть урочисто, і спільно відзначати своє свято. Бачили б ви, який це довгий список! Власне в цій групі я почув вислів, який до глибини душі мене зворушив:
– Слухай, я щиро позаздрив тобі коли почув, як твоя жінка у всьому тебе підтримує. Ти, справді, щаслива людина, визнав керівникові туристичної групи, після спільно проведеного маршруту.
– Можливо, – скромно відповів батько чотирьох дорослих дітей, – на щастя не маю із чим порівнювати…
Серце радіє. Скажіть комусь із тих людей, що всі ці роки, вони провели без любові, бо любов, це бачте, ілюзія. Гадаю, вони не будуть дуже запально й гаряче доводити вам, що помиляєтесь, мені мислиться, вас просто пошкодують… Бо усе ж для більшості (у тому я свято переконаний!), присутність любові, як і її відсутність є абсолютною реальністю. Це як зір, слух, зрештою, як талант – речі абсолютно реальні… Безруку чи безногу людину називають інвалідом, чи неповноправним, можемо їм лише поспівчувати. Так само й людині, яка не спізнала любові. Коли люди люблять, у їхній душі – рай! Але в людського щастя є злий завидник, ми всі його добре знаємо, хоча воліємо й не називати. Через друзів та найближчих подруг він намагається внести сум’яття в душі молодих. Або ж, демонструє свій “коронний номер” – пропонуючи закуштувати плід пізнання з дерева добра й зла. Тут можливі десятки варіантів: прикинемо на папері всі “плюси” і “мінуси” своїх обранців, зрівняємо з удатнішим вибором, твоїх друзів… Мета подібних витребеньків, теж дуже добре відома із третього розділу книги Буття, – посіяти сумнів. Дивує мене чому спрацьовує, ця всім відома класична схема! І це упродовж тисячоліть, бо нечистий цілком не надто розумний, і вишуканий фантазер. “Почерк” його сталий і незмінний, а чомусь не впізнаємо…
Коли появиться сумнів, навіть лишень натяк на сумнів! – замість раю в душі маємо пекло… Пекло, бо любов вимагає абсолютної віри й не терпить жодних сумнівів і порівнянь. Варто людині повірити, що її щастя відносне, і воно тут же починає розповзатись, і зникати мов фата моргана. Така в нього властивість і на то, як казав великий львівський музика, – нема ради!
Як бачимо, не лише в царині християнства, навіть аби засягти особистого щастя, щонайпершою необхідністю є непохитна віра. На якому ґрунті може виникнути тверда віра в молодого подружжя? На ґрунті чистоти й доброчесності. Іншими цнотами цей ґрунт не удобрюється. Насправді, хотів би почути, аби бодай хтось мені навів приклад, що щось путнє виросло на основі багатого позашлюбного досвіду, короткотривалих зв’язків. Сам за життя такими прикладами не збагатився.
Якщо людям із таким досвідом і посміхнеться щастя, вони – усе рівно в нього не повірять і своїми сумнівами й порівняннями розруйнують його.
У наш прагматичний час багато людей критерієм щастя добачають матеріальне благополуччя, (здобуте за будь-яку ціну!), але ми, українці, цікаві люди, відсутність власного епосу ми заміняємо своїми досконалими приповідками. Однією з них безумовно, є: “із милим і у халабуді рай!”, я б дозволив собі її продовжити: “із нелюбом і у палаці пекло”.
Щастя, як Царство Небесне – у середині нас! Чим засіємо, як зрощуємо, такі й плоди пожинаємо.
Юрій Кирик
