Біблійна правда про народження згори

1. Біблійні першоджерела

Від часу гріхопадіння наших прародителів у Едемі та й до наших днів у Господа Бога завжди був і є сьогодні найпріоритетніший план щодо людини – повернути їй втрачений духовний образ і подобу Божу. Для досягнення цієї мети, на прикладі ізраїльського народу, Господь застосував тільки два чинники: Своє Слово, яке виражалося у Десятьох Заповідях Божих («Свідоцтво») і помазання Духом Святим. Цей другий чинник в ізраїльському народі Господь застосовував тільки для окремих вибраних людей, яких Він назначав для проводу цього народу та на служіння пророче.

Зрозуміло, що широкий загал ізраїльського народу під супроводом Закону Божого, даного через Мойсея, не міг досягнути духовної досконалості, про що пізніше напише святий апостол Павло: «Закон нічого не довів до досконалості, але вводиться краща надія, якою наближаємось до Бога» (Ізр. 7:19). Але зовсім інші вимоги у Бога були до тих вибраних ізраїльтян, на яких зливався Дух Святий, – в них повинна була відображатись природа, авторитет та слава Господня, – вони ставали заново відродженими людьми, або, згідно вислову Ісуса Христа, – народженими згори.

Це явище характерно зображене на особі першого ізраїльського царя Саула, коли злинув на нього Дух Святий. Ось свідоцтво про нього пророка Самуїла: «І злине на тебе Дух Господній, і ти будеш з ними пророкувати, і станеш іншою людиною. І станеться, коли збудуться тобі ці ознаки, – роби собі, що знайде рука твоя, бо з тобою Бог» (1Сам. 10:6-7).

Але разом з наділенням таких людей особливою Божою авторитетністю, в такій же мірі зростала відповідальність їх за недотримання належного рівня святості та покори повелінням Божим та веденню їх силою Духа Святого.

Ця друга істина особливо виразно зображена у стосунках Бога з Мойсеєм, що виразилося у недопущенні Богом його входження до обітованої ханаанської землі. Бог пильно та ревно стежив за духовним зростанням та авторитетністю Мойсея. І вершиною такого духовного авторитету повинна була бути чудесна дія виведення води зі скали – тільки силою слів Мойсеєвих. Але, на жаль, у цей відповідальний момент тілесна природа Мойсея взяла верх над відродженою духовністю, що і стало причиною вироку Божого: «За те, що ви не ввірували в Мене, щоб явилася святість Моя на очах синів Ізраїлевих, ви не введете цієї громади до Краю, що Я дав їм» (4Мс. 20:12).

Чому такий суворий вирок Божому улюбленцеві? – Відповідь полягає в тому, що шляхом духовного відродження Господь формує таких авторитетних людей на землі, яким би люди вірили так само, як вірять Богові. Саме таким був Мойсей у час чудесного розділення ним вод Червоного моря: «І побачив Ізраїль сильну руку, яку виявив Господь у Єгипті, – і став боятися той народ Господа! І ввірував він у Господа та в Мойсея, раба Його» (2Мс. 14:31). А в час благословення наступника Мойсеєвого Ісуса Навина Господь повеліває дати йому від «влади своєї»: «Візьми собі Ісуса, Навинового сина, мужа, що в ньому дух, і покладеш свою руку на нього. І даси на нього з влади своєї, щоб чула уся громада Ізраїлевих синів» (4Мс. 27:18-20). Подібну до цієї ми бачимо ситуацію, коли на прохання Мойсея Господь благословляє 70-х ізраїлевих старійшин: «І зійшов Господь у хмарі, та й промовляв до нього, і взяв від Духа, що на ньому, і дав на сімдесятьох чоловік старших. І сталося, як спочив на них Дух той, то вони стали пророкувати» (4Мс. 11:25).

З численних Біблійних історій нам відомо, що впливовість та авторитетність духовно відроджених людей у Новому Завіті, коли доступ до помазання Духом Святим мають усі люди, всі спасенні люди несуть відповідальність за спасіння усіх народів, і для всіх них Христос здобув та передав славу Божу. Про це молився Спаситель у Своїй Первосвященицькій молитві: «І славу, що дав Ти Мені, Я дав їм, щоб вони були єдині, як і Ми єдині» (Ів. 17:22).

У контексті цієї молитви нам зрозумілий великий жаль та обурення Христа з причини невдачі апостолів у ситуації з одержимим юнаком: «О, роде невірний і розбещений! Доки буду з вами? Доки терпітиму вас?» (Мт. 17:17).

Ці короткі Біблійні спогади ведуть нас до відомого епізоду нічної розмови Христа з ізраїльським вчителем Никодимом. Перше наше враження від цієї зустрічі дещо інтригуюче – чому Христос не оцінив таку високу оцінку Своєї Місії цим визначним ізраїльським релігійним чиновником, як і саму його високу посаду? – А тому, що в очах Господніх зовсім не має ціни та значення людська титулярність чи високий стиль риторики, коли за ними не видно справжнього духовного відродження цієї людини, що є єдиним критерієм оцінки людини в очах Божих.

Ось чому ми чуємо з уст Христових слова, які зовсім випадають з контексту похвальних слів Никодима: «Коли хто не народиться від води і Духа, – не може ввійти до Царства Божого. Народжений від тіла є тіло, а народжений від Духа – є дух. Не дивуйся, що Я кажу тобі: Мусите ви народитися згори!» (Ів. 3:5-7). Додаткових коментарів Христових на ці Його слова не почув Никодим; та й нам більше від почутого тут нічого не залишилось.

З чим пішов від Ісуса Никодим та чи став він з тієї ночі Його учнем, – євангелист Іван нам нічого не повідомляє. Але достеменно знаємо одне: Посіяне у серце Никодима Слово Христове не могло бути безплідним. Про це маємо, на жаль, тільки два свідоцтва того ж апостола Івана: На вершині критики та озлоблення Христових опонентів проти Нього ми раптом чуємо ще не дуже міцний, але рішучий голос Никодима: «Чи Закон наш судить людину, коли не вислухають її та не дізнаються, що вона робить?» (Ів. 7:51). А у звершенні похорону розп’ятого Христа ми не можемо оцінювати Никодима менше, як справжнього мужа віри (Ів. 19:39).

Чи став Никодим людиною, народженою згори, а якщо став, то коли? – Охочих дискутувати на цю тему і донині є чимало, але чи не краще б нам задатися Никодимовим запитанням:

2. Як це може статися?

Насамперед, нам необхідно погодитись з незаперечною істиною: Пошуки відповіді на це питання повинні бути тільки Біблійні, знаючи, що поспішність та емоційність у серйозних дослідженнях є завжди недобрими та зрадливими союзниками.

Тому-то, варто ще раз повернутись до одного дуже лаконічного фрагменту зі слів Христових, звернених до Никодима, а саме: «а народжений від Дух є дух» (Ів. 3:6).

Невже Христос, наголошуючи на необхідності народження згори через Слово Боже (від води) та Духа Святого, раптом применшив роль Слова перед домінуючим пріоритетом Духа Святого? – Зовсім ні! – А може під впливом Духа Святого людина зовсім виходить за межі своєї тілесної істоти і стає безтілесною духовною істотою, подібною до ангелів? – Теж ні!

Цими словами Христос зробив особливий акцент на головному факторі Своєї спасительної Місії на землі, а саме: Повне звільнення людини від влади сатани та гріховної залежності, і повернення її до первозданного стану в образі та подобі Божій.

Чому цієї місії нездатний був виконати Закон Божий, даний через Мойсея, – на це питання дає грунтовну відповідь св. апостол Павло у 7-му розділі Послання до римлян. Суть їхньої ситуації була така: у Старому Завіті існували і Слово Боже, і Дух Святий, – але вони існували поза особистою природою людини, – Слово Боже у вигляді Закону виявляло гріх і карало за нього, а Дух Святий був пріоритетом тільки для окремих людей в Ізраїлі, – тож звісно, що сили для подолання гріха у ізраїльтян не було. І картина виглядала просто трагічно: Людина знала свою приреченість з причини гріха, але шляху виходу з такого стану вона не бачила.

Такий моральний стан людини апостол Павло виражає словами відчаю: «Нещасна я людина! Хто мене визволить від цього тіла смерті?» (Рим. 7:24). А причин для такого відчаю в ізраїльтян було більше ніж достатньо: Слово Закону грізно заявляло: «Бо плата за гріх – смерть!» (Рим. 6:23). А розв’язати цей «гордіїв вузол» зміг тільки Спаситель світу Ісус Христос, Який був втіленим Словом Божим та наповнений Духом Святим. І ці обидва благословенні чинники Христос передав безпосередньо спасенній Ним людині. Про цю небувалу Божественну реформу так пише св. апостол Павло: «Бо Закон Духа життя в Христі Ісусі визволив мене від закону гріха та смерті!» (Рим. 8:2).

Таким чином, спасенна Христом людина одержує подвійну благодать Божу: Всередину в неї вкладені дві Божественні влади: законодавча та виконавча: Законодавча в особі Слова Божого діагностує і викриває гріх, а виконавча – в особі Духа Святого – дає людині силу долати будь-який гріх та попереджувати людину ще тоді, коли гріх на віддалі наближається до неї.

І такий стан людини Христос називає словом «народження від води і Духа». Так як у тілесній природі народження означає появу на світ зовсім нової, невідомої доти людини, так і в духовній сфері: Спасіння людини передбачає не реформування чи вдосконалення людини, підвищення її культурного, освітнього чи релігійного рівня, а повну переміну людини у всіх сферах її життя – аж до відображення в ній образу та характеру Христового. Цей процес також не означає досконалого вивчення та знання Слова Божого, та ще й більше того – навіть не самого факту хрещення людини Духом Святим.

Христос має на увазі наступне: Слово Боже втілюється у всі сфери діяльності людини, а Дух Святий допомагає їй виконувати та реалізовувати все те, що велить їй Слово Боже. Цей процес діяльності Духа Святого апостол Петро називає «підкоренням Духу Святому»: «Бог батьків наших підняв Ісуса, що Його ви вбили, розп’явши на хресті. Цього підняв Бог правицею Своєю на Князя і Спаса, щоб дати покаяння Ізраїлеві та прощення гріхів. І свідки Його і слів цих ми та Дух Святий, Якого дав Бог тим, хто кориться Йому» (Дії 5:30-32).

А про «ведення Духом Святим» ось як пише апостол Павло: «Бо всі, хто Духом Божим водяться, ті сини Божі» (Рим. 8:14).

У цьому ж 8-му розділі Послання до римлян апостол Павло дає нам дуже зрозумілу та влучну відповідь на дещо загадкові слова Христові «народжене від Духа є дух»: «Котрі ж живуть за тілом, ті Богові догодити не можуть. Ви ж не за тілом живете, а в дусі, коли тільки Дух Божий живе у вас. Коли ж хто Духа Христового не має, то цей не Його» (Рим. 8:8-9).

«Життя в дусі» – це життя під домінуючим впливом Духа Святого на всі сфери людської діяльності. Дух Святий сприяє повному відображенню Христа у житті людини та досягнення стану безгрішності: «Коли ж Христос у вас, тоді тіло мертве для гріха, а дух живий для праведності» (Рим. 8:10).

Але апостол особливо підкреслює, що спасительна діяльність Духа Святого ніколи не буде відбуватися відокремленою від волі самої людини, тобто коли людський дух повністю підкорений владі та керівництву Духа Святого: «Коли ви живете за тілом, то помрете, коли ж духом умертвляєте діла тілесні, то будете жити» (Рим. 8:13).

У цьому тексті нас зовсім не повинно хвилювати, що слово «духом» написане з малої букви. Тут помилки нема, тут все правильно: Мова йде про те, що Дух Святий настільки відроджує наш людський дух, що він набуває здатності перемагати будь-які гріховні спокуси та народжувати плоди духа, якими і буде визначатися оцінка людини на Божому Суді.

Виходячи з вищесказаного, ми не маємо жодних Біблійних підстав розглядати діяльність Слова Божого і Духа Святого в житті людини відокремлено, сепаратно або взаємовиключно.

У контексті цієї істини можемо зрозуміти, чому Ісус Христос та Його апостоли так наполегливо наголошували на необхідності хрещення Духом Святим тих, які увірували в Христа, – для досконалого їхнього духовного зростання та повноцінного відродження в образ та подобу Божу. Притому, у всіх відомих нам євангельських текстах акцент зроблений на особистісному факторі у духовному відродженні людини, як то: «покайтеся», «охрестіться», «прийміть Духа Святого», «духом живіть», «духом умертвляйте» тощо.

Це говорить про активний та свідомий процес духовного відродження людини, в якому вона вміло та жертовно використовує скарби Божої благодаті, переносячи їх у горизонтальні площини своєї повсякденної життєдіяльності.

У зв’язку з цим необхідно в контексті Біблії визначитися та розв’язати найбільш дискусійне питання у сучасній практичній теології. Чи Божа благодать Слова Його та Духа Святого робить людину народженою згори в час одержання її, чи це є відповідний процес, який визначається вмінням та покорою віруючої людини використовувати цю благодать для досягнення повного духовного відродження або, згідно слів Христових, «народження згори». У цьому аспекті нам необхідно розв’язати питання:

3. Біблійні фактори народження згори

Насамперед звертаємо увагу на сприйняття людьми Слова Божого. Без сумніву притчу Христову про сіяча можна вважати базовою у цьому питанні (Мт. 13). Там зображено чотири категорії слухачів Слова Божого, і ні один із них не відкидав Слова Божого, але тільки один з-поміж них виявився здатним дати Слову Божому належне місце перебування та діяльності його в ньому. І на цьому Христос робить особливий акцент: Не той є учасником Царства Небесного, хто навіть з охотою прийняв Слово Боже, а в кому воно перебуває та плодоносить.

Характерним підтвердженням цієї істини є епізод, описаний у 8-му розділі Євангелії св. Івана: Слухачі проповіді Христової не тільки прийняли Слово Боже, але навіть увірували в Христа: «Коли Він так говорив, то багато увірували в Нього» (Ів. 8:30). Але Христос звертає їхню увагу, що справжнє учнівство полягає в перебуванні Слова Божого у віруючій людині та підпорядкуванні її цьому Слову: «Коли перебуватимете в Слові Моєму, то справді ви учнями Моїми будете. І зрозумієте правду, і правда визволить вас» (Ів. 8:31-32).

Але ці слова Христові спричинили справжній вибух гніву зі сторони його фальшивих «учнів». Щось подібне було з Христом у Назаретській синагозі, коли Він вперше читав там фрагмент із 61-го розділу пророка Ісаї.

Ці та подібні до них епізоди свідчать, який великий спротив проти підкорення Слову Божому живе у багатьох людях, які навіть називають себе християнами та є членами Церкви Христової. Тільки у згаданих євангельських епізодах цей спротив відбувався відкрито, а в багатьох християнах він відбувається скрито, – коли живуча у них антиєвангельська філософія життя настільки подолала голос Слова Божого в їхньому сумлінні, що вони навіть не знають, що знаходяться у прямій конфронтації з Богом та Його святим Законом.

Про цей сумний факт Христос із сердечним болем говорив Своїм опонентам: «І Отець, Який послав Мене, Сам свідчив про Мене. Але ви голосу Його не чули ніколи, ні обличчя Його ви не бачили; і Слова Його ви не маєте, яке б пробувало у вас» (Ів. 5:37-38).

А щоб люди істину перебування в Слові Божому не сприйняли абстрактно, то Христос визначив реальний та видимий показник такого перебування: Молитви такої людини вислуховуються Богом, і така людина стає здатною робити чудеса Господні. Про це читаємо: «Коли пробуватимете в Мені, а Слова Мої пробуватимуть у вас, то чого забажаєте, проситимете, – і станеться вам» (Ів. 15:7).

І тут виникає ключове питання: Скільки часу потрібно для того, щоб Слово Боже творило в людині чудесні діяння? – Відповідь проста: Треба бути добрим грунтом, де зберігається та діє Слово Боже, – і таке народження від Слова Божого відбувається безпосередньо з моменту прийняття Його віруючою людиною. Такими були учні Христові, про яких читаємо: «Вони ж, вийшовши, проповідували всюди, а Господь допомагав їм, і Слово стверджував услід ознаками» (Мр. 16:20).

Безумовно, що покаяння людини під дією почутого Слова Божого робить її чистою від гріха, але це очищення необхідно зберігати та примножувати невідривним прирощенням до істоти Христової. Про це чуємо з уст Христових: «Ви вже чисті через Слово, яке Я говорив вам. Пробувайте в Мені, і Я у вас. Так як вітка не може плоду родити сама від себе, так і ви, коли в Мені не будете перебувати» (Ів. 15:3-4).

Але чи в кожній віруючій людині процес перебування в Христі та Його Слові відбувається так безпосередньо з моменту увірування, як це було в апостолів Христових? – Слово Боже відповідає нам на це питання негативно.

Прикладом цього є сум та уболівання апостола Павла за галатійську Церкву. Послухаймо слова апостола: «Діточки мої, ви, якими знову мучусь, як породілля, доки Христос не відобразиться у вас! Бажав би я бути у вас сьогодні та змінити голос мій, бо я в непевності про вас» (Гал. 4:19-20).

Отож, наведені тут Біблійні аргументи говорять про одне: Слово Боже, яке є сутністю Бога-Отця та Сина Божого Ісуса Христа, покликане народжувати нових людей – на подобу Божу. Саме у цьому полягає головна Місія Христова на землі: Повернути людству втрачену через гріх Божу подобу.

Але чи може це духовне відродження відбуватися тільки під впливом Слова Божого? – Христос не дав на це питання ствердної відповіді. І тут мусимо ще раз повернутися до відомих слів Христа у розмові з Никодимом: «Коли хто не народиться від води і Духа, – не може ввійти до Царства Небесного» (Ів. 3:5).

Не можемо розуміти ці слова Христові як визначення якихось двох послідовних та незалежних один від одного періодів духовного відродження людини. Зовсім ні! – Христос акцентує на одночасному, солідарному та синхронному впливі Слова Божого та Духа Святого на формування в людині нової її істоти – за образом та подобою Божою.

Христос прекрасно розумів, що Слово Боже ніколи не слід розглядати відокремлено від Духа Святого, Який є автором Слова Божого. А тому Христос, говорячи про силу Духа Святого насамперед акцентує на Його ролі інтерпретатора (пояснювача) Слова Божого: «Утішитель же, Дух Святий, Якого пошле Отець в Ім’я Моє, Той навчить вас усього та пригадає усе, що Я говорив вам» (Ів. 14:26).

Ці слова Христові про навчальну та збудовуючу функцію Духа Святого спільно зі Словом Божим повністю заперечують існуючі твердження про недоцільність хрещення Духом Святим або про якусь відокремлену роль Духа Святого у народженій звише людині для її більшої досконалості та зростання у вірі.

Тому-то, слідуючи за істиною про народження людини звише через Слово Боже і Духа Святого, Христос перед Своїм Вознесінням на небо дає апостолам головну обітницю Нового Завіту – необхідності хрещення Духом Святим: «Не відлучайтеся з Єрусалиму, а очікуйте обітницю Отця, про яку ви чули від Мене. Бо Іван хрестив водою, – ви ж будете охрещені Духом Святим через декілька днів. Не вам розуміти час і пору, які Отець призначив у Своїй владі; та ви приймете силу, як зійде на вас Дух Святий; і ви будете свідкувати про Мене в Єрусалимі й усій Юдеї та Самарії, і до краю землі» (Дії 1:4-5, 7-8).

Апостоли беззаперечно підкорились повелінню Христовому, – і у славний День П’ятидесятниці учні Христові одержали обітницю Духа Святого, після чого вони дійсно стали іншими людьми: поміж ними вже не чуємо змагань за першість, про пріоритетне місце у Царстві Небесному, про помсту недоброзичливцям, про заборону тим, хто не з ними тощо.

Те ж саме відбувалося у Старому Завіті з уже згадуваним першим ізраїльським царем Саулом – згідно слів Самуїла: «І злине на тебе Дух Господній, – і станеш іншою людиною» (1Сам. 10:6). Подібні явища відбувалися з усіма відомими старозавітними героями віри, яких Господь вживав для виконання Його особливих доручень.

Але й у явищі хрещення Духом Святим у питанні народження людини звише ще не можна ставити крапку – як це є звичай у багатьох, які вважають зіслання Духа Святого на людину завершальним та остаточним чинником у її духовному відродженні.

Тут дуже важливо звернути увагу на два вислови апостола Павла щодо відношення людини до праці Духа Святого, а саме: «Кожному дається явлення Духа на користь» (1Кор. 12:7), і «Бо всі, хто Духом Божим водяться, ті сини Божі» (Рим. 8:14). А це означає, що йдеться не про раптове чи хвилеве у часі явище хрещення Духом Святим, а про відповідний процес впливу Духа Святого на всі життєві сфери людини, а насамперед на зрощення Ним у ній відповідних плодів її духа, що і є головним та визначальним показником народженої звише, або духовно відродженої людини.

Ось тут перед нами постає ще одне питання: «Чи кожна охрещена Духом Святим людина дозволила Йому бути веденою Ним та одержати від Нього користь для власного духовного відродження?»

4. З поглядом на кінцевий результат

Дуже прикро усвідомлювати, що ключове питання Нового Завіту про народження згори у більшій мірі у євангельському християнстві стало дискусійним, ніж таким, що збудовує та зрощує віруючих у благодаті Божій та веде до справжнього духовного відродження. У цьому аспекті всім нам треба було би взяти приклад з того самого Никодима, з яким вів Свою нічну розмову Ісус Христос, а саме: Він зовсім не образився на Христа за його неординарну відповідь на похвальні слова щодо Божественного походження Христової науки. Він не став дискутувати з Христом, – він прийняв до серця свого науку Христову, як благодатні життєдайні зернята, які з часом принесли у його житті та поведінці благословенні плоди, – про що вже згадувалося раніше.

Наша ж дискусійна проблема полягає у нашій категоричності та нездатності до аналітичного Біблійного мислення. Не варто тут згадувати численні духовні руїни в Церкві, які народилися саме на цьому грунті. Ми хіба з глибоким сердечним болем можемо констатувати гіркі плоди деяких «перел» релігійної обмеженості, нетерпимості та радикалізму, як наприклад: «Хто Духа Христового не має, – той не Його» («тобто – хто не говорить іншими мовами»); «хрещення Духом Святим та дари Святого Духа закінчились з відходом з землі апостолів!»; «жінка спасеться через народження дітей» (значить, небагатодітна – не спасеться»); «не шануєш суботу – не спасешся»; «не омиваєш ноги – не спасешся». І немає кінця цим жорстоким та самовпевненим людським судам та самозваним суддям, які геть чисто забули та проігнорували високий гуманізм Христа: «Бо не послав Бог Сина Свого на світ, щоб осудив Він світ, а щоб спасся Ним світ» (Ів. 3:17).

Подібні згаданим вище явища, на жаль, і донині відбуваються і навколо питання народження згори. І головна проблема дискусій з цього питання полягає у суттєвій розбіжності нашого мислення з духовною мудрістю Христовою, а саме: Ми категорично ставимо питання точного часового виміру, коли відбувається народження згори; а Христос вбачав у цьому питанні кінцевий результат духовного відродження людини та відображення в ній образу Його.

У цьому полягає найвища мета Місії Христа на землю. А оскільки фізичне народження не може бути частковим чи умовним, тому-то духовне відродження людини Христос назвав «народження згори». Тільки таких, повністю відроджених людей Христос називає Своєю Нареченою-Церквою, тільки таких Він чекає у Своєму Небесному Царстві.

Цю істину неодноразово підтверджують апостоли Христові у своїх Посланнях. Ось два вирази з цього питання св. апостола Павла: «А коли хто в Христі, той нове створіння; старе минуло, – ось стало все нове. Усе ж від Бога, Який примирив нас із Собою через Ісуса Христа» (2Кор. 5:17-18), і «Бо в Христі Ісусі ні обрізання нічого не значить, ні необрізання, а нове створіння. А всі, що за таким законом житимуть, – мир на них, і на Ізраїлі Божому» (Гал. 6:15-16).

А для досягнення цієї мети у роді людському Господь віддав найдорожчий Свій небесний скарб – Сина Свого, як втілене Вічне Слово Боже, та Третю Особу Божества – Духа Святого. Ні одного з цих небесних дарів Господь не затримав для людей і тим більше – не обмежив до них доступу нікому із людей. Після цього вся відповідальність людей за їхнє духовне відродження та вічне спасіння лежить виключно на них самих. – У цьому контексті найкраще світло на згадану проблему проливає відома притча Христова про таланти. Згадаймо собі її ще раз: «Отож, пильнуйте, бо не знаєте дня ні години, коли Син Людський прийде! Бо Він зробить як один чоловік, який, від’їжджаючи, прикликав слуг своїх і передав їм достатки свої. По довгому ж часі приходить пан отих слуг і бере перелік із них» (Мт. 25:13-19).

Про часові виміри та обмеження тут не сказано нічого. А слова Христові «по довгому часі» зовсім не означають довгого та невизначеного часу духовного відродження людини, або народження її згори – згідно слів Христових. У цих словах розуміється тривалий час Божої спасительної благодаті в Христі Ісусі та Його довготерпеливого очікування на наше повне відродження в Його образ.

Усю цю величну та людинолюбну програму Христового спасіння людей можна виразити такою простою формулою: «Я дав вам, люди, найбільший скарб спасительної благодаті – Слово Боже і Духа Святого, – а навзаєм від вас Я чекаю тільки одного – вашого повного відродження, яке Я назвав «народженням згори».

Для ілюстрації цієї істини маємо 4 категорії Євангельських осіб:

1. В апостолів Христових та численних мучеників за віру Христову цей процес увінчався повним успіхом та входженням у славу Божу, – хоч про періоди та тривалість цього процесу Слово Боже нам не говорить нічого.
2. Зі співрозмовником Христовим Никодимом ми попрощалися у Євангелії від св. Івана; бачимо позитивний перебіг у ньому цього процесу, але кінця його Слово Боже нам не сповістило.
3. У розбійника, розп’ятого разом з Христом на хресті, цей процес розпочався і закінчився в лічені хвилини – з особистим запевненням Самого Христа про його прийняття до раю. І відбувся він без видимого хрещення Духом Святим та водного хрещення, – про що нераз окремим «розпорядникам місць та участі в Небесному Царстві» дуже хотілось би подискутувати, – але, на щастя, Христові у справі спасіння людей зовсім не потрібна наша порада, а ще більше – наша дискусійність.
4. І насамкінець – численна кількість народів світу, які не прийняли та зухвало відкинули Христову спасительну благодать. Для них процес народження згори ніколи не починався, а тому зрозуміло, що їхній кінець – справедливий Суд Божий, згідно слів Христових: «Коли хто відкидає Мене та не приймає Слів Моїх, – той має суддю в собі: Слово, що Я говорив, – воно судитиме його останнього дня» (Ів. 12:48). У цьому самому дусі звучать слова св. апостола Павла: «Ми ж, співробітники Його, благаємо вас, щоб ви намарно не приймали Божу благодать. Бо сказано: «Приємного часу Я вислухав тебе і в день спасіння допоміг Я тобі». Ось тепер година приємна, ось тепер день спасіння» (2Кор. 6:1-2).

Отож, збагнувши глибину любові Христової, унікальну простоту Його плану спасіння людей та Йому Одному відому тайну процесу цього спасіння, зрозуміймо, наскільки ми можемо зашкодити людям та образити Бога нашими власними поглядами та висновками про спасіння та відродження людей.

Подумаймо над нашими формулами спасіння дещо глибше. Зупинімося ще на хвилинку над ними.

1. Оголошуючи момент покаяння людини її «народження згори», не враховуючи необхідності у цьому процесі розуміння Слова Божого та супроводу Духа Святого, – ми ризикуємо допуститися двох суттєвих помилок, а саме:
   —   незнання глибини та щирості цього покаяння людини;
   —   ігнорування участі Духа Святого у народженні згори, – всупереч науці Ісуса Христа.
2. Віддаючи Духу Святому надуману роль у подальшому духовному зростанні «народженої згори» людини, ми несвідомо можемо позбавляти таку людину бажання реального хрещення Духом Святим. Адже існує чимала кількість віруючих людей, яким питання духовного зростання та відродження є зовсім зайве. Для них формальне приєднання до євангельської Церкви є самоціллю, а про своє місце у вічності вони мало думають, або й зовсім не думають; а якщо й думають – то за зразком поширеного світогляду: «У Церкві я слухач, а у вічності – хоч би біля порога Небесного Царства». Хто відповідатиме за таку неєвангельську філософію життя віруючих?
3. Не меншу небезпеку для справи духовного відродження та спасіння людей представляє помилкова доктрина про завершальний процес народження згори у час хрещення Святим Духом та досягання дарів Святого Духа, – коли не акцентується на вкрай необхідному для спасіння процесі трансформування благодаті Духа Святого у плоди нашого духа. Адже, згідно вчення Христового, тільки плоди нашого відродженого звише життя будуть визначальними та домінуючими в оцінці Христом нашого християнського життя та нашого місця у вічності (Мт. 25).

Отож, Спаситель світу Ісус Христос дарувавши нам увесь скарб для нашого спасіння, чекає на кінцевий результат – наше народження згори – згідно Його повеління: «Мусите ви народитися згори!»

Досягаймо цієї мети згідно формули Христової, а не нашої!

А при цьому пам’ятаймо мудрі слова пророка Осії: «Хто мудрий, то це зрозуміє, а розумний – пізнає, бо прості Господні дороги, і праведні ходять по них, а грішні спіткнуться на них!» (Ос. 14:10).

У відповідь на це нехай будуть наші слова разом з апостолом Павлом: «Ми ж не малодушні собі на погибель, а віруючі на спасіння душі» (Ізр. 10:39).