Міф чи історична дійсність?

Ісус Христос не міф, а дійсність!

В наші дні для людини, яка хоч трохи ознайомлена з історією, питання чи існу­вав Христос бринить дивно, але все ж це питання виринає на поверхню знову і зно­ву. Причина цього криється в тому, що все це в країнах офіційного атеїзму в істо­рії пропагується так звана міфологічна теорія постання християнства.

І так як ця фальшива теорія розповсю­джується в історії та літературі в кра­їнах атеїзму, то деякі люди, які не мають змоги провірити історичні факти, думають, що євангельська історія є вигадкою, а єдина правильна це міфологічна теорія.

Появлення цієї помилкової, неперекон­ливої теорії в науці не є чимось незви­чайним. Були різні теорії, гіпотези, які змінювали одна другу і багато з них піш­ли в забуття. Багато було проведено де­батів довкола різних біологічних та аст­рономічних проблем, які тепер виглядають безглуздими.

Та взагалі, яке може мати відношення до переконання та віри якась теорія про небесні тіла чи планети? Одні пояснюють, що так постав світ, інші тлумачать інак­ше. А взагалі, ні один з усіх учених як минулих віків, так і сучасних не може довести, як саме постав світ. Для вірую­чого це питання не є актуальним, бо він вірить тому, що написано в Божому Слові. І на цю тему не варто сперечатися.

Але коли справа торкається походження християнства, то це зовсім інше питання. Тут наукова теорія, яка зачіпає основу християнської віри, не е байдужою для християнина.

Євангельська релігія основана не на природному відкритті чи загальній міс­тичній інтуїції. Вона не походить від проголошення пророком пророцтва, в якому не важливо, чи той пророк існував важ­лива його наука. Але з християнством не є так. Християнство немислиме без Христа, як і Христос немислимий без християнства. Для правдивого християнина не тільки важлива Христова наука, але і сама Особа Ісуса Христа.

Коли знайшлися такі “вчені”, що хочуть від імені науки довести, що Ісус не жив в Юдеї 2000 років тому, то це є замах на Церкву Христову. Тому  і є важливим для християнської апологетики показати без­підставність міфологізму, цієї псевдона­уки та її фальшу.

Ми ставимо нашим завданням хоч коро­тенько насвітлити всю безпідставність аргументів, висунутих проти історичності Ісуса Христа. Вважаємо це важливим ще й тому, що кожна особа, незалежно її сві­тогляду, має намагатися вияснити і укріплювати істину.

Міфологи це ті псевдовчені, які на­магаються довести, що Ісус Христос не є історичною постаттю, а є міфом. їх запе­речення походять не від результатів об’єктивних дослідів, а є намаганням ви­користати наукову форму для підтвердження своєї тенденційної та фантастичної гіпотези. І саме ця гіпотеза стала скла­довою частиною ідеології антихристиянського руху 18го, 19го і нашого 20го віків.

Історики не є винні у виникненні цієї т. зв. міфологічної школи, В боротьбі про­ти християнства його противники старали­ся проголошувати Христа простим і навіть звичайним чоловіком та осміювали єван­гельську історію.

Але поступово вони зауважили, що на­віть простий, зведений до ступеня Учителя моральності, Христос продовжує притягати до Себе серця та уми людей. Тоді вороги Христові вдалися до іншої метода. Вони оголосили, що Ісуса ніколи не було.

 Прабатьком міфологізму можна назвати астронома та адвоката Шарля Дюпюї, який жив в кінці 18го та на початку 19го віку. Він себе не вважав атеїстом, але був запеклим ворогом християнства та го­нителем Церкви. В своїй книзі “Походжен­ня всіх культів”, яка появилася в 1794 році він твердив, що Христос не є істо­ричною Особою, а сонячним божеством. В цей самий історичний період появився на­рис “Руїни” лікаря Франсуа Вольнєя, в якому висловлювався подібний погляд. З часом боротьба проти християнства при­тихла і ці дві книжки на довший час піш­ли в забуття.

Другий раз відродилася “міфологічна школа” на зломі 19го і 20го віку. І знову ж її представниками були не істо­рики: Джон Робертсон економіст, Вільям Сміт математик, Поль Кушу домашній лікар, Андрій Нємоєвський журналіст, Едуард Дюжарден відомій як поет символіст та редактор одного з паризьких жур­налів, довкола якого згуртувалися пред­ставники модерністської літератури. І на кінець, правдивим стовпом міфологів є Артур Древе що теж не був істориком, а був професором філософії. В своїх кни­гах він поширював песимістичну та антихристиянську систему фон Гартмана. Одно­часно він захоплювався філософією войов­ничого анти християнства Ніцше, який називав християнство “ганебною плямою людства”. В останні роки життя Древс відкрито перейшов на ідеологію фашизму.

Древс ширше від інших виклав “міфологічну теорію”, а його послідовники тільки в основному переспівували його аргументи.

Цей же Древс виступав з лекціями в 1910р., в яких проповідував майбутню ре­лігію на уявній основі. Отож ми бачимо, що чисто наукові міркування в утворенні міфологізму мали дуже мале значення. Це особливо підтверджується тим фактом, що ні один знаний історик світової слави, незалежно до якої школи він не належав би, та незалежно свого світогляду, не поділяв міфологічної теорії. Її відкидали історики Едуард Майєр, Юліус Белль Гаузен, Арнольд Тойнби і всі інші стовпи історичної науки 19го та 20го віку. Навіть Джеме Фрезєр найбільший знавець стародавніх міфів твердив, що Христос з Назарету є історичного Особою.

Лекції Древса були критиковані істориками, і філософові довелося зазнати цілковитої поразки із своєю теорією про міф Христа. Єдиним її “заповідником” залишилися праці радянських істориків та антирелігійних пропагандистів. Книги,  брошури та лекції про походження християнства дивують нас своєю одноманітністю аргументів. Ввесь час вони переписують та перелицьовують того самого Древса.

Єдиним винятком є хіба версія теорії Віппера. Віппер стверджував, що христи­янство не є релігією бідняків, як твер­дили більшість, але що Євангелія, на його погляд, є результатом обману, яка вийшла із середовища таємничої общини єврейсь­кий та грецьких фінансистів, які дали по­чаток Церкви. Виникнення цієї общини Віппер відніс до кінця 2го століття на­шої ери. Не дивлячись на те, що археоло­гічні відкриття та мовні аналізи довели, що рання християнська література написа­на мовою нижчих шарів населення. Але в обличчі цих фактів Віппер все ж таки не змінив своїх поглядів. Щодо аргументів, які Віппер висунув проти історичності Христа, то вони нічим не відрізняються від інших міфологів, та не являють собою нічого нового.

Ось сім аргументів, на основі яких міфологи вважають, що Христос не є істо­ричною Особою:

1. Що Христос не згадується в співчасних Йому нехристиянських письменників.
2. Образ Христа створювався поступово, шляхом олюднення стародавнього єврейського бога Ісуса.
3. Археологія не знає портрета зображен­ня Ісуса Христа.
4. Євангелії недостовірні. В них є запе­речення, помилки і оповідання про чуда.
5. Існує неясність відносно місця і часу народження Христа.
6. Міф про Христа є варіантом стародав­ніх східних легенд про страждаючих богів.
7. Що Євангелії не є правдивими, що вони написані не тими особами, про яких гово­рить традиція, а пізніше, і тому не можуть бути історичними джерелами.

Це є властиво ввесь арсенал міфологічної теорії, з яким вона виступає проти реальності основоположника християн­ства Ісуса Христа.

Любі друзі, в наступних лекціях ми постараємось дати відповіді на цих 7 аргументів і доведемо їх неправдивість.

Ісус Христос є історичною Особою, а для християнина, який прийняв Його в своє серце, Він є Спасителем, найкращим і найдорожчим Приятелем. Ісус Христос є не тільки історичною Особою, Який жив колись, але Він є Вічно Живим Богом. Цього Христа ми проповідуємо, в Нього віруємо і пропонуємо всім тим, хто ще не знає Його як свого Спасителя, прийняти Його в своє серце і Він дасть дар вічного життя, а серце наповнить Його святим спокоєм. Нехай Дух Святий відкриє вам очі на цю вічну правду.

Чи писали про Христа письменники та історики, які жили на землі в той самий час, що й Ісус Христос?

В попередній лекції ми говорили про так звану міфологічну школу, яка твердить, що Христос був легендою, міфом. Як перший із 7ох доказів цього вони висувають твердження, що, мовляв, сучасники Христа нічого не писали про Нього.. “Чому, запитують вони, мовчать про Христа і християн сучасники первісного християнства як: Сенека, Пліній Старший, Ювенал, Марціал, Філон Александрійський , і Юстин із Тиверіади, Діон Хрізостом? Чим пояснити цю загадкову змову мовчання?”

Перед тим, як дамо хоч коротку відпо­відь на це питання, слід зробити застереження, що стародавня література з 1го і 2го століть дійшла до нас в пізніх середньовічних перекладах. Багато її Творів знищено під час варварських наїз­дів, війн і революцій. Тоді ще не було друкування книг, і тому дуже багато книг пропало цілковито. Це стосується як хрис­тиянської, так і нехристиянської літера­тури. Також дуже багато християнських манускриптів було спалено під час переслідування Церкви імператорами. Для кра­щого уявлення наведемо приклад. Із 142 історичних книг Тіта Лівія збереглося тільки 35. Із 40 книжок, історичних праць Діодора Сіцілійського, збереглося тільки 10. А скільки книг збереглося лише частково? Таким чином є безпідставно катего­рично стверджувати, що в літературі немає написано про когось.

Подруге, дивно вимагати від римських або грецьких письменників сучасників Христа, обов’язкового повідомлення про таке незначне в їх очах, як проповідь Юдейського Учителя в далекій східній провінції. В той час як на Сході так і на Заході було багато різних проповідни­ків. А Слово Боже власне й учить, що ве­лич Христа полягає в тому, що “Царство Боже не приходить помітно…”

Римські письменники могли згадати про Христа тільки з появою християнства, як масового руху. А з історії відомо, що в Римі християнство стало широко знане тільки 30 років після розп’яття Ісуса, в зв’язку з пожежою  в місті і гонінням християн літом 64го.

Чи міг знати філософ Сенека про хрис­тиян до цього часу? Тим більше, що, піс­ля підпалення Риму, його оскаржено в ан­тидержавній змові і Нерон наказав і розтя­ти йому вени. Крім того, не всі твори цього філософа збереглися.

Марціал і Діон Хрізостом істориками не були. А від таких істориків, як Тіт Лівій та Миколай Дамаський також не слід сподіватися відомостей, бо вони померли ще перед тим, як Христос виступив на при­людне служіння.

А чи всі інші мовчать? Зовсім ні. Ве­ликий історик Корнелій Тацит (55-120р.), розповідаючи про пожежу в Римі при Неро­нов і, говорить про нову релігію, як згубне марновірство. За його, словами: “Хрис­тос був страчений під час правління Тиверія прокуратором Пилатом, але придушене на деякий час марновірство розповсюди­лось не тільки в Юдеї, де воно взяло свій початок, але і в Римі, до якого сходяться з усіх сторін та широко горнуться до мерзенної і безсоромної справи”.

Історики не можуть пройти повз такого історичного свідчення про християнство. Коли деякі пробують доводити, що то хрис­тиянські переписувачі вставили таку цитату про християн під час перепису кни­ги, то зовсім ясно, що немає в тім ніякої логіки. Цей історик Тацит тут дуже різко, з ненавистю пише про християн. В якого християнина переписувача піднялася б рука писати таке блюзнірство? Тому то радянські історики, хоч із неохотою, признають цю цитату як правдивий вислів Тацита.

Другий римський історик Светоній (70-140 рр.), пишучи про корисні заходи неронового уряду, згадує про переслідування “нового шкідливого виду релігійної сек­ти”. В іншому місці він говорить про за­мішання серед римських юдеїв із за Християнства. З Дій Святих Апостолів знаємо, що в цей час якраз відбувалися завзяті дискусії в синагогах поміж юдеями наверненими до християнства та прибічниками Закону.

Коли не збереглося ніяких праць Плінія Старшого, то збереглась переписка його небожа Плінія Молодшого (61-113рр.), в якій він оповідає про своє знайомство з християнами. З 111р. до 113р. він був губернатором малоазіатської провінції Віфанії. Виконуючи службу, він переслі­дував християн. У своїх повідомпеннях ім­ператору він описував життя християн, їх зібрання та молитви для Христа. Він пише, що на допитах. деякі християни говорили, що вони належать до общини вже 20 років (тобто це сягає до 90 року).

Міфологи твердять, що “ні Цельс ні Лукіан нічого не згадують про проповід­ника Ісуса Христа” . Лукіан, який любив насміхатись над релігіями, в 150р. про християн писав наступне: “Перший їх За­конодавець вселив в них переконання, що вони будуть один одному братами, після того, як відмовляться від еллінських бо­ргів, та кланятимуться своєму розп’ятому Мудрецю і житимуть по Його законах”.

Інший ворог християн Цельс в своїй книзі “Правдиве слово” про Христа гово­рить: як про історичну особу, називаючи Його “Страченим Вождем…” нарікаючи, що Юдеї повстали проти своєї держави та послідували за Ісусом.

Таким чином, перераховуючи майже всіх найбільших римських істориків тієї епохи, ми переконуємося, що всі вони сум­лінно передали про Христа і християн всі ті відомості, які були для них знані.

Філософ Філон Александрійський народив­ся і жив в Єгипті. Помер він 49р. До часу його смерті в Єгипті ще не було християн, тому цілком природно, що він нічого не пише про Христа, а крім того далеко не всі твори його збереглися.

Йосип Флавій – це один з найбільш надійних свідків історії. Карл Маркс писав, що “дійсна історія може бути написана тільки на підставі таких документів, як твори Флавія, та інших йому рівних”, і Крім того, Флавій жив якраз під час подій описаних в Євангелії. Флавій також не був послідовником Ісуса Христа, а тому немає жодних підстав чекати від нього якихось перебільшень, вигідних християнам.

Ось, що писав Флавій: “В цей час (тобто в роки правління Пилата) виступив Ісус, це чоловік глибокої мудрості, коли це буде правильно назвати його тільки чоловіком. Він творив діла та був Учителем людей , щ які з радістю приймали істину, приваблю  вав до себе багатьох, в тому числі і Геленів. Його називали Христос. Пилат розіп’яв Його по доносу наших старшин. Алеї ті, які Його любили, не відступили від Нього, бо на третій день Він знову з’явився їм живий, як про це було і пророковано Богом натхненими пророками, які також звістили про Його багато чудових речей. Та й до теперішнього дня є люди, які називаються Його ім’ям християни”.

В своїй книзі “Археологія” Флавій два рази згадує про Христа.

Як історичний документ збереглося письмо сирійського мудреця Мари бен Серапіона, яке він писав своєму си­нові коло 75 р.н.е. В цьому письмі, а в правдивості його немає жодного сумніву, Мара викладає свої погляди на життя та мінливість долі. Між іншим він пише: “Що ж нам казати, коли мудреці зазнають на­сильства від тиранів, а вони сами осві­чені, терплять ганебне відношення і не можуть себе захищати. Бо яку користь отримали Атени від того, що стратили Сок­рата, бо відплата за це був голод і чу­ма, або самойци від того, що спалили Піфагора – в одну мить ціла їх країна була занесена піском, або юдеї від страти сво­го мудрого Царя бо з цього часу від них було забране царство. Бо Бог спра­ведливо заплатив за цих 3-х мудреців, атеняни померли від води, самойци були затоплені морем, юдеї розбиті і вигнані з своєї країни в розсіяння…”

Мара, тут пишучи про юдейського Царя, має на увазі Ісуса Христа, бо ніхто із Іродової династії не був страченим свої­ми. Крім того, в Талмуді ніде не заперечується історичності Ісуса Христа. Тал­муд це величезний збірник єврейського права та переказів, зібраний на протязі багатьох віків, але початок бере від другої половини першого віку. В Талмуді не згадується Ісус по імені, але за звичаєм називають Його “Той чоловік”, “На­зарянин” та що Він був научений Єгипет­ської магії і був страчений перед Пасхою .

На закінчення пригадаємо дуже імовір­ні документи, в яких ніякий історик не може сумніватися, а це послання апостола Павла. Павла міфолог Древс називає основоположником християнства. Офіційний підручник історії так характеризує апос­тола Павла: “В числі апостолів на перше місце висунувся Павло, юдей із Тарсу, Малої Азії, який змінив своє єврейське ім’я Савл на римське. Це був вчений юдей, який пройшов сувору канонічну школу, але знайомий з грецькою філософією. Він про­вадив проповідь християнства (до нас збереглося 8 його послань)…”

Нам не відомий точно рік смерти Пав­ла. Думають, що він помер 64 чи 67р. Але факт ясний, що Павло помер до часу падін­ня Єрусалиму (70р.), бо ні в одному пос­ланні Павло не згадує про зруйнування храму. Коли б храм був би вже зруйнова­ний, то хіба Павло не вказав би своїм противникам на здійснене пророцтво Хрис­та про храм? Доведено, що послання були написані Павлом з 57 до 63 р.н.е., то значить, вони є історичними документами, які свідчать про Христа, бо Павло згадує про людей, які особисто були знайомими з Христом.

Хоч апостол Павло не бачив Христа на землі, то ясно, що говорячи про Христа, Павло мав на увазі не легендарний якийсь образ, а Особу Ісуса, народженого від земної матері Марії, Який жив, терпів і умер. Апостол знає і багатьох свідків, які бачили Христа після воскресіння.

Так що, хоч би навіть не було б Єван­гелії, то ми все таки довідались би про Ісуса Христа, як історичну Особу від Тацита, Йосипа Флавія, апостола Павла й інших історичних джерел.

На закінчення варто послатись на все­світню історію, яка свідчить, що ні один ідеологічний рух, чи то Іслам чи Рефор­мація не виник без керівників. Тож на якій підставі можна робити виняток для християнства і вважати його, як необґрунтоване самозародження?

Один історик сказав, що коли Христос є створений християнством, то в такому випадку хто створив саме християнство?

Любі друзі! Нехай Дух Святий освітить ваше мислення і спрямує ваше серце не тільки до автора християнства, але й ав­тора вашого життя і спасіння Ісуса Христа.

“Бог Ісус”

Розглянемо сьогодні твердження міфологів (тобто тих, які вважають, що Ісус Христос не є історичною Особою, але міфом, легендою), як виник образ Христа?

Міфологи вважають, що Ісус ніколи не існував. А на питання, як і де виник об­раз Ісуса Христа, вони відповідають, що Ісус Христос є культом староєврейського божества Ісуса Навина. Вони кажуть, що в Ханаані ще до появлення там євреїв існував культ бога по гебрейські Іешуа, а по нашому Ісуса. Мабуть від нього, твердять міфологи, і походить ім’я вигаданого основоположника християнства.

Про бога Ісуса багато здогадів і мір­кувань знаходимо в творах міфологів як Древса, Нємоєвського, Робертсона, Віппера та інших. Але ці безбожники не дають історичних доказів, а лише свої здогади та міркування. Історичні ж пам’я­тники, як археологічні, палеографічні нічого не говорять про культ бога Ісуса в дохристиянських часах.

Які підстави для свого твердження приводять міфологи? Насамперед, вони вважають, що пошанування Ісуса Навина в Ста­рому Заповіті є слідом культу бога Ісуса. Але хто хоч трохи знайомий з Біблією, знає, що Ісус Навин ніколи ніяким божеством не був. В його біографії немає ніяких рис божества. Він був військовим вождем та керівником ізраїльських племен коло 1200 р. до н.е. То власне під його керівництвом ізраїльтяни завойовували Па­лестину. Він є народнім героєм. Його ім’я зовсім не означає спаситель, як хочуть переконати нас міфологи, а в перекладі ім’я Ісуса Навина значить “Господь є спасіння”. Ісус Навин нікого не спасав, але все життя проводив в жорстоких боях з місцевим населенням Ханаану. Коли шу­кати вже в Старому Заповіті “спасителя”, то скоріше ним можна вважати Мойсея, який вивів свій народ з неволі.

Після 1200р. до н.е. ми ніде не зна­ходимо ніяких слідів обоження Ісуса. Навпаки, ім’я Ісус стає в Палестині все більше і більше поширеним, як звичайне ім’я серед населення. Цим іменем “Ісус” називали в Палестині ізраїльтяни своїх дітей.

Другим доказом міфологи вважають той факт, що в перших роках християнства, в молитвах про оздоровлення хворих, часто згадували ім’я Ісуса. Як підставу, вони беруть текст Дії Святих Апостолів 19:13 “Дехто ж із мандрівних ворожбитів юдейських зачали закликати Ім’я Господа Ісуса над тими, хто мав злих духів, прока­зуючи: “Заклинаємо вас Ісусом, Якого Павло проповідує!”

На це твердження міфологів дуже вірно відповів один історик, що це є один із самих сильних доказів того, що Ісус Хрис­тос був знаний серед юдеїв та язичників як чудотворець зцілитель.

Як ми вже згадували в попередній лек­ції, найбільший збірник єврейських пере­казів і традицій Талмуд не заперечує то­го, що Ісус зціляв хворих, але пояснює, що Він був научений єгипетської магії.

Далі міфологи беруть другий текст з книги Дії Святих Апостолів 18:24-26 вірші: “Один же юдей, на ім’я Аполлос, ро­дом з Олександрії, красномовець та силь­ний в Писанні, прибув до Ефесу. Він був навчений дороги Господньої, і палаючи духом, промовляв і про Господа пильно навчав, знаючи тільки Іванове хрещення. І він сміливо став промовляти в синагозі. Як Акила й Прискилла почули його, то його прийняли, і докладніше розповіли йому про дорогу Господню”. Для тих, хто хоч трохи знайомий з історією апостолів, зміст цього тексту є цілком ясний і зро­зумілий. Один юдей Аполлос, повірив в Христа, але ще не прилучившись до християнської общини, думав, що хрещення є подібним до хрещення Івана Хрестителя. Але, познайомившись ближче з членами Церкви, він зрозумів зміст та особливос­ті християнської тайни, що захована в хрещенні. І зовсім незрозуміло, як могли міфологи робити висновки з цього опові­дання про існування якогось там бога Ісуса.

Міфолог Виппер звертає увагу на одну молитву, яка записана в “Дідахе” (Дідахе це наука 12ти апостолів), яка похо­дить з 2-го століття нашої ери. На думку Виппера, там говориться про бога Ісуса. Слухайте, ось ця молитва: “Дякую Тобі, Отче наш, за святу вітку Давида, отрока Твого, яку Ти дав нам пізнати, через Ісу­са, отрока Твого. Тобі слава повіки”.

В цій молитві ми знаходимо якраз про­тилежне тому, що хотіли б знайти міфоло­ги. В цій молитві Ісус названий “отроком Божим” як і цар Давид, отже вважається Чоловіком.

Ще більше безглуздо брати, як це ро­бить міфолог Древс текст із пророка Захарії з 3го розділу про великого свя­щеника Ісуса, якого Бог покликає на слу­жіння. Там іде мова про сучасника Захарії, юдейського первосвященика Іешуа бен Іегоцадек, що виконував службу коло 520р. до н.е. Він був священиком чоловіком і ніяким божественним єством. При чому, в Захарії говориться про те, що Бог знімає з первосвященика його провину та наказує в майбутньому слідувати Божим заповітам.

І нарешті міфологи, для своїх цілей, хочуть використати питання про датування новозаповітньої літератури. Вони вказу­ють, що в останній книзі Нового Заповіту “Об’явленні Івана Богослова” образ Хрис­та поданий в чисто містичному плані, майже без земних рис. В апостола Павла, тобто в його Посланнях, з’являються більш конкретні вказівки на земне життя Ісуса Христа. І на кінець в Євангеліях даються важливіші моменти Ісусового служіння та проповіді в історичних, земних обставинах.

З цієї різниці опису Ісуса Христа міфологи роблять висновок про хронологію новозаповітних книг. Вони оголошують, що Найперше появилася книга Об’явлення, пізніше Послання Апостола Павла і на­ кінець Євангелія. Про це писали Древс, Ранович в книзі “Про раннє християнство”, Ковальов в книзі “Основні питання” та Кривельов в книзі “Євангельські сказан­ня та їх зміст” (видана в Москві 1957р.). Книга Об’явлення по теорії міфологів відображує період, коли християнство ще не відірвалося від юдаїзму, а Христос був лише неземним, небесним єством. “Пос­лання” пояснюють міфологи, є пам’ятни­ком розриву із Старим Заповітом та пос­тупового “олюднення” Ісуса, а “Єванге­лія”, це вже “чисте” християнство з “іс­торичним” Христом.

На перший погляд подібна побудова ви­дається переконливою. Але ж виникає питання: на підставі чого міфологи зробили таке датування новозавітних книг? Вони відповідають, що власне на підставі тих ознак олюднення Христа. Виходить так, що міфологи хочуть довести нам припущення або гіпотезу, яка базується на датуванні. А датування вони зробили самі таке, бо воно підходить під їхню гіпотезу, під ту науку, що вони проповідують. Вони, ці псевдовчені, не шукають історичних даних для вияснення правди, але історію підга­няють так, щоб виправдати свою безбожну науку. А в дійсності, хронологія новозавітніх книг немає нічого спільного з юдаїзмом.

Що історія знає про час написання ногвозавітніх книг? Отож, Послання апостола Павла були написані від 57 до 63 року. Книга Об’явлення написана коло 68р.н.е. Книги Євангелії написані в різні часи від 50 до 90 р.н.е.

Чому в книзі Об’явлення є мало земних рис Ісуса Христа? Там ми бачимо образ прославленого Христа Переможця. І це зовсім не тому, що Іван Богослов, який писав книгу Об’явлення, не вірив в земне життя Ісуса. Апостол Іван був Христовим учеником і жив разом з Ним, ходив, був свідком Ісусової смерти, бачив Його піс­ля воскресіння і вознесіння на небо.

Історія християнства, як і всяка інша історія, не підкоряється мертвим схемам і приписам. Ніхто не має права підганяти історію під свою конструкцію. А безбожники власне перекручують історичні факти і взагалі підганяють історію, щоб вип­равдати свою ідеологію.

Отож, ми приходимо до висновку, що версія про олюднення бога Ісуса є саморобним міфом, легендою в найгіршому ро­зумінні цього слова. І цей міф якраз ви­думали міфологи.

Шановний друже! Ти живеш тільки одним життям і тому важливо тобі знати правду, бо від цього залежить де ти проведеш вічність. Власне тому то ми і подали коротко правду про Ісуса Христа, як іс­торичну Особу, Яка була на землі, помер­ла на хресті, воскресла на третій день і вознеслася на небо. Цією Особою є Ісус Христос, Божий Син Спаситель.

В доказ Свого воскресіння Ісус послав в 50й день після воскресіння Святого Духа на Своїх послідовників. Христос жи­вий, він і сьогодні хрестить Духом Свя­тим Своїх дітей.

Любий друже, невже ти і далі будеш обдурювати себе тією безбожною видумкою про міф Ісуса Христа? Невже ти і далі будеш жити в тумані безбожної науки для заспокоєння свого сумління? Невже ти хо­чеш і далі кормити свою безсмертну душу крилатими лозунгами, в змісті яких є тільки лушпиння, а не здорова пожива? Ти потребуєш правди. Христос сказав “Я є Дорога, Правда і Життя”. Ось все те що тобі потрібно. Прийми Христа в своє сер­це.

Агнець і Пастир

Крім того твердження міфологів, що, мовляв, образ Христа створювався посту­пово шляхом олюднення староєврейського бога Ісуса і тому Христос є легендою, міфологи подають ще інше твердження, що археологія не знає портретного зображен­ня Ісуса Христа.

Слово “археологія” в дослівному пе­рекладі означає вивчення старих речей. Але в дійсності археологія це ціла на­ука, що вивчає давні побут і культуру людського суспільства на підставі речо­вих пам’яток минулого, добутих розкопка­ми. Коли ми говоримо про біблійну архе­ологію, то розуміємо, що тут іде мова про дослідження старих речей, колись затрачених, але тепер знайдених, і що ці речі мають відношення до того, що опису­ється в Святому Письмі Біблії. При до­помозі науки археології були знайдені цінні дані про культуру і цивілізації цілих народів.

Археологічні відкриття на Близькому Сході кинули багато світла на незрозумі­лі раніше деякі місця в Біблії. Багато грецьких та гебрейських слів раніше були не докладно перекладені, або не цілком вірно зрозумілі, але при вивченні розко­паних речей з біблійних часів, тепер яс­но розуміють так звані трудні місця Біб­лії. Крім того, археологія дає чудові докази того, що те все, що написано в Біблії, є дійсною правдою. Ті події, які подає Біблія, є історичними подіями. Ар­хеологія вже багатьох критиків Біблії змусила, замовкнути, а інших підходити до Біблії з більшою повагою. Наприклад, ар­хеолог Вільям Рамсай, починаючи археоло­гічні розшуки в Малій Азії, мав сумніви щодо вірності книги Дії Святих Апосто­лів. Але після розшуків переконався в її дійсності і став гарячим захисником на­писаних Лукою як Євангелії так і книги Дії Святих Апостолів.

Директор Британського музею Федеріко Кенйон сказав: “Можемо підтвердити з повагою, що ті місця Старого Заповіту, проти яких виступали критики в другий половині 19го віку, археологічні дані підтвердили їх вірність, , придаючи їм більше авторитету і значення. Тепер ці події з історичним фондом розуміються ясніше. Результати археологічних винахо­дів підтверджують і збагачують наші знання Біблії”.

Але на світі є ще і такі люди, що за­бажали послуговуватися археологією на користь своїх безбожних переконань. Такими людьми є міфологи, які, перекру­чуючи історичні факти, хочуть довести, що Ісус Христос ніколи не був історичною Особою, що Він є міфом, легендою. Ось що вони пишуть: “Археологія не знайшла ні одного реального зображення Ісуса… Це говорить про те, що не було прототипу, не існувало тієї певної конкретно істо­ричної особи, яку християнські художники та віруючи могли б в першу чергу, як ос­новоположника і голову їх секти фігуративно зобразити на стінах в місцях своїх релігійних обрядів”, так пише Дмитрієв в своїй книзі “Питання про історичність Христа в світлі археології” і Нікольський в “Атласі історії релігії”.

Чи правильне це твердження і чи пра­вильно з цього твердження зроблений висновок? Дійсно, в катакомбах, тобто під­земеллях, де ховалися і збиралися на богослужения християни перших віків, ми бачимо в основному тільки символічні зображення. Звичайно це або пастир з овечкою на плечах, чи агнець з хрестом. Пастиря міфологи завжди порівнюють з аналогічними статуями Гермеса. Гермес це з грецької міфології бог пасовищ й худо­би, торгівлі та доріг. Слово “агнець” міфолог Древс пов’язує з індійським сло­вом “Агні”. Цим він хоче показати, що культ Ісуса походить від поганського культу вогню. Але давайте проаналізуємо уважно.

По-перше, усім відомо, що в час гонін­ня, християнські молитовні доми неодноразово були знищені та пограбовані, в деяких країнах подібні практики застосо­вуються і в наші дні. Так що зображений могли бути знищені і не збереглися до нашого часу.

По-друге, ми не маємо вірогідних порт­ретних зображень багатьох знаних людей стародавності. Ми не знаємо як виглядав цар Ірод, Пилат, Йосип Флавій, Пліній, Тацит, Петроній, Бар кохба і багато, багато інших істо­ричних діячів з першого, другого і тре­тього віків. Причому, необхідно взяти до уваги ще той факт, що первісне хрис­тиянство поширювалося в юдейському сере­довищі, де, як правило, були заборонені всякі зображення, крім символів та але­горій. Характерне є те, що ватажок юдей­ського повстання Баркохба, який оголо­сив себе Месією, не карбував на монетах свого зображення, а тільки зображення лілії, або виноградної гілки. В 10-тьох заповідях Божих написано: “Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на не­бі вгорі, і що на землі долі, і що в во­ді під землею” (Вихід 20:4).

Портрети, символи, які знайдені в під­земеллях, катакомбах не попереджують Євангелій, але якраз основуються на них. Отож, зображення агнця з хрестом є ілюстрацією євангельських слів та Відкриття про Христа, як про Агнця Божого, Який бере на Себе гріхи світу (Ів.4:36). Аг­нець, в юдейському уявленні завжди був символом непорочної жертви, тому індій­ський “Агні” тут не має ніякого значен­ня. Це мелодія із зовсім іншої опери. Виноградна гілка також нагадує нам Хрис­тові слова, коли Він порівнює Себе з ви­ноградиною в Єв. від Івана 15:1 написа­ні Христові слова “Я правдива Виногради­на, а Отець Мій Виноградар”.

Тільки завданнями атеїстичної пропа­ганди можна пояснити таку натяжку, як виведення образу Ісуса з образу Гермеса, бога пасовиськ і худоби, і то тільки на тій основі, що статуї Гермеса подібні до статуї доброго Пастиря. Знову ж тут ми маємо євангельську ілюстрацію до Ісусових слів “Я є Пастир Добрий”. А схожість статуй та фресок пояснюється по-перше, тим, що пастухи на сході і до сьогодні носять ягнят на плечах чи руках, як но­сили і колись. І подруге, в мистецтві існує ще спадкоємність в зображенні. Той факт, що малювання та пластика в старо­давній церкві успадковувалась від антич­ного зображення, ніхто не заперечує, та всі про це знають.

Але ми бажаємо запитати, чи можна ро­бити такі необґрунтовані, свавільні висновки, які стараються робити міфологи? Наприклад, застосовуючи логіку міфологів, ми можемо сказати, що французького коро­ля Людовика 14-го ніколи не було, він є міфом, легендою. І це пояснимо так, як пояснюють міфологи про Христа. Людовик є міфом тому, що на портреті він одягне­ний в античне убрання, зрештою, по стилю тієї епохи.

Таким чином несумлінне змішування іс­торії релігії з історією мистецтва може привести тільки до плутанини і фальсифі­кації.

А крім того, раннє християнство не обмежилось тільки одними символами.

Знайдено портретне зображення Ісуса Хри­ста в катакомбах Каліста, яке належить до початку другого століття нашої ери’. На цьому зображенні ми бачимо лице, обрамлене довгим волоссям, яке спадає хвилями на плечі. Очі дивляться серйозно, майже сумно. Лице м’ягко овальне, простий ніс, невелика борідка, високо підняті брови. На одному плечі накинений плащ. Дуже подібна до цього портретного зображення фреска в катакомбах Понцідна. Там нашу увагу звертають великі сумно замислені очі, простий ніс, коротка бо­рідка та волосся, яке спадає на плечі. Ця фреска походить з 3го століття н.е. Ще є інша фреска подібна до неї в бапти­стерії тих же катакомб.

В катакомбах Домицілли є ще інше чу­дове зображення Христа, яке належить приблизно до 320 р.н.е. На цьому зобра­женні Спаситель показаний в півпрофіля з благословляючою рукою. Над Його головою є анх, єгипетський символ вічного життя.

Є ще декілька статуй і фресок, де Ісус зображений як юнак. Ці зображення мають дві причини. Або тут мається на увазі Ісусові юні літа, як наприклад бесіда з учителями закону, або ж мистець був з Риму і зобразив Ісуса так, як уважав чоловіка літ тридцяти без бороди.

Але коли б до нас дійшли тільки аг­нець і пастир то ніколи це не постави­ло б нас в сумнів правдивості Євангель­ської історії. Щодо нашого переконання, яке основане виключно на Євангельській науці, ми також, як і перші християни, не робимо зображення Ісуса Христа і всі зображення не вважаємо за святиню, не молимося до них, а лише цінимо як твори мистецтва. Молимось, як учить Святе Пись­мо, тільки до Живого Бога, Який чує і відповідає на молитви.

При закінченні слід ще згадати один дуже поширений знак в час переслідування перших християн, і це знак риби. Перші християни карбували форму риби на медалях, могилах, печатках. Чому властиво форму риби? Запитаєте ви. Тому, що грецьке слово “риба”, яке вони взяли, складається з п’яти букв і кожну букву вони взяли як ініціал до п’ятьох слів. Ось ці назви: Ісус Христос Син Божий Спа­ситель. Ставлячи, цей знак риби, вони тим самим сповідали свою віру в Ісуса Христа Божого Сина Спасителя.

Ми бажаємо від усього серця, щоб Він був і вашим Спасителем, дорогий прияте­лю! Нехай в цьому вам допоможе Дух Свя­тий.

Про “суперечності і помилки”

Улюбленим способом міфологів є вияв­лення в Євангелії суперечностей, географічних та історичних помилок , з ціллю заперечення вірності Євангельських опо­відань. Коли навіть Ісус в дійсності і був, але, якщо відомості про Нього не можуть бути признаними вірогідними, ка­жуть міфологи, то що тоді залишається від Його історії? Тільки імена та деякі дані.

Проте, дуже легко переконатися, що всі нападки на вірність Євангелії так само слабо науково обґрунтовані, як і спроби довести, що ніхто про Христа ні­чого не писав із Його сучасників. Але пе­ред тим, як говорити про вигадані “суперечності і помилки в Євангелії”, важливо зазначити одну річ. Коли декілька людей описують якийсь той самий випадок, чи якусь сцену, або навіть, скажімо, якийсь пейзаж, що трапляється? Оповідання кож­ного з них буде в дечому відрізнятись від інших. Один приділить більше уваги одній стороні випадку, інший зверне біль­ше уваги на іншу сторону. Наприклад, при описі автомобільної катастрофи кожний свідок оповідає більше про те, на що більше звернув увагу, або що для нього мало більше значення.

Так само один автор може промовчати про якийсь факт знаючи що про це вже написав інший. Власне, це ми зустрічаємо в Євангелії. Наприклад, Марко нічого не пише про дитинство Ісуса Христа, єванге­лист Матвій згадує лише деякі факти, а Лука, наприклад, навіть згадує події, які мали місце перед народженням Христо­вим.

Переважно міфологи вказують на два типи “суперечностей” в Євангелії: на фак­тичні, та “суперечності” у вченні. Отож, розгляньмо спершу “суперечності” фактич­ні, тобто де факти “заперечують” подіям.

Міфологи запитують: “Яким чином Йосип, будучи попереджений про наміри Ірода забити Дитя Ісуса, як про це описує еван­гелист Матвій, осмілився нести Ісуса до Єрусалиму в храм?” Відповідь на це питан­ня є дуже проста. Коли Дитину Ісуса принесли до Єрусалиму, то Ісусові не було навіть півтора місяця. Обряд очищення по Закону звершався через 40 днів від дня народження. А в Євангелії Матвія в 2:16 читаємо, що Ірод послав повбивати в Вифлеємі і по всій тій околиці всіх дітей від 2х років і менше, за часом, що його в мудреців був випитав…” Так що Ірод не відразу послав вбивати дітей, але щойно на другій рік. Та й мудреці прийшли пізніше, не так, як призвичаїлися люди думати, що відразу після народження Ісуса, бо Матвій в 2:11 описує, що не в яс­лах вже знайшли вони Ісуса, а в домі. Так що, як бачите, тут немає ніякої суперечності.

Ось яку другу “суперечність” винайшли міфологи: “Де Ісус провів Своє життя? Перших 3 євангелісти говорять, що в Галілеї, а евангелист Іван пише, що в Єрусалимі” , запитує Кривельов в своїй книзі “Євангельські оповідання та їх зміст”, яка видана в Москві в 1957 році.

По-перше, всі чотири євангелісти роз­казують тільки про останні роки життя Ісуса Христа і по друге, евангелист Іван не раз описує Ісусове служіння в Галілеї. Так само 3 перших євангелісти описують неодноразову подорож Ісуса до Єрусалиму. Виходить, що Кривельов неуваж­но читав Євангелію. Тут немає ніяких суперечностей.

Далі, ось що зауважили міфологи: “В Євангелії згідно Матвія 12-им апостолом був Левій на прізвище Тадей (10:3). В Євангелиста Луки ми не знаходимо ні Левія ні Тадея, а є тільки Юда Яковів”. Міфологи кажуть: “Це є суперечність, по­милка в Євангелії”. Ні, тут немає ніякої суперечності. Є відомо, що юдеї вживали по декілька імен, до яких добавляли ще грецьке. В цьому випадку до Левія добав­лене ім’я Тадей. На заході і тепер можна знайти багато людей з двома і більше іменами. Наприклад, всі мої діти мають по два імені.

А ось ще одна суперечність на думку міфологів: “Євангелісти Матвій та Марко докладно оповідають, як Ісус був охреще­ний в Йордані Іваном Хрестителем. Натомість, евангелист Лука ясно говорить, що в той час Іван Хреститель був у в’язниці і Ісус хрестився без нього. Це так чи­тають міфологи. Але уважно прочитайте цілий текст і ви переконаєтесь самі в безглуздості такого твердження. Лука, говорячи про Івана Хрестителя, між іншим, повідомляє, що він був схоплений за на­казом Ірода, але з цілого оповідання цілком ясно, що це охоплення Івана було після Ісусового хрещення.

Міфологи кажуть: “Ось суперечність: тільки недавно весь народ приходив до храму, щоб слухати Христа, а первосвяще­ники та книжники хотіли тихо, “не при­людно” схопити Його. Аж ось виявляється, що “ввесь народ проти Христа і вимагає Його розп’яття”. На жаль, це є свідоцтво крайньої несталості юрби, а не “єван­гельська суперечність”. Історія повна подібних прикладів несталості натовпу, і в більшості випадків тим жорстокіше ста­виться юрба до свого вчорашнього героя, чим більше його вивищувала. Яка ж тут суперечність, коли подібні випадки тра­плялися та трапляються і в наші дні? Такий самий характер мають всі інші “суперечності”, видумані недобросовісною критикою, яка старається за всяку ціну підірвати авторитет Євангелії як істо­ричного джерела.

В Євангеліях є одна, на перший погляд, суперечність, яка при вивченні вияснюєть­ся, що так було вигідно Духу Святому скерувати євангелистів Матвія і Луку при описі, а це 2 родоводи Ісуса Христа.

Отож, євангелист Матвій описує Ісуса Христа як Царя, бо він писав Євангелію для євреїв, які очікували Месію Царя. Матвій записав пророцтво про Христа як Царя, і Христос це пророцтво повторює, даючи до зрозуміння, що воно сповнилося в Ньому “Ось Цар твій йде до тебе!”. Зображуючи Христа як Царя, євангелист Матвій в родоводі Христа подав лінію Йосипового роду, який походив від роду Да­вида, щоб показати, що по праву земного спадку Христос є законним володарем Із­раїльського престолу.

“Книга родоводу Ісуса Христа, сина Давида, сина Авраама” так розпочинає Матвій Євангелію. Лінію родоводу Матвій доводить тільки до Авраама, бо йому було важливо вказати на спорідненість Месії з праотцем Ізраїля як родоначальника народу.

Другий родовід подає євангелист Лука. Він писав Євангелію для греків, зображу­ючи Христа як Людського Сина. Девізом його Євангелії є “Це Чоловік”. Як дос­коналого чоловіка, Лука розпочинає родо­від Ісуса Христа від першого чоловіка від Адама. Не так як Матвій від Авра­ама, а від Адама. Бачите, Матвій мав од­ну ціль при описі, Лука іншу. Лука мав завдання від Духа Святого підкреслити дві риси: 1) Описати родовід Христа не по Йосипові, як це робить Матвій, а по Марії, Христовій матері. Чому так, запи­таєте ви, яка ціль є в цьому? А це тому, що Йосип не був природнім батьком Ісуса Христа, але Марія була справжньою Хрис­товою матір’ю. Цим підкреслює Лука, опи­суючи Христа як Людського Сина, Його людську природу. 2) Родовід поданий Лу­кою не обмежується Аврашом, родоначаль­ником єврейського народу, як це робить Матвій, а досягає до прародителів всього людства, до Адама щоб показати зв’язок Ісуса Христа з усім людством, та щоб по­казати, що в Ісусі Христі виконались обітниці, які були дані для всіх: про народження Спасителя від насіння жінки, про що ми читаємо в 1-й книзі Біблії Буття 3:15.

Вважаємо за доцільне пригадати, чому Марко та Іван не подали родоводу Ісуса Христа. Отож, евангелист Марко писав Євангелію для римлян і Христа він зобра­жує як слугу Єгови. Через всю Євангелію згідно. Марка червоною ниткою проходить думка, яку висловив пророк Ісая в 42:1 “Ось раб Мій”. Марко не тільки не подає родоводу, але навіть не згадує нічого про перших тридцять років Ісусового жит­тя на землі, а знайомить нас з Ним лише від початку Його служіння. Марко зобра­жує Христа як Божого раба, а раб родово­ду не має. Для рабів не пишуться родово­ди. Христос відразу виконує роль Месії в служінні для інших.

Чому ж евангелист Іван не подав родо­воду? Щось тут не в порядку, на думку критиків Євангелії. Зовсім ні. Євангелист Іван писав Євангелію для Церкви Христової. В цій Євангелії Христос зоб­ражений як Син Божий. Девізом до цієї Євангелії можуть бути слова, сказані про­роком Ісаєю в 40:9 “Ось Бог ваш!”. Власне з цієї ж причини, що в Євангелії від Іва­на Христос зображений Сином Божим, то й не має родоводу від чоловіка. В цій Єван­гелії Христів родовід починається не від Авраама, чи Адама, а від вічности. З пер­ших слів Євангелії ми бачимо таємницю Божественности Ісуса Христа. Іван пише: “Спочатку було Слово, і Слово було в Бога, і Слово було Бог. Воно було спочатку в Бога. Все Ним сталося: і без Нього не сталося ніщо, що сталося”.

Ну, і яке ж тут може бути заперечення, яка суперечність? Ніякої. Навпаки, чо­тири Євангелії не заперечують одна од­ній, а радше доповнюють одна одну, зоб­ражуючи в спільній симфонії образ Спаси­теля з 4х різних сторін Його служіння: 1) Як Царя, 2) як Раба, 3) як Чоловіка і 4) як Бога. В цьому то і велич Євангелії, що велич Христа і Його вчення розкрива­ється в глибині Богом натхнених сторінок всіх 4х Євангелій. Вони дозволяють нам бачити Христа в усій Його повноті.

Любі, нехай Дух Святий вас спрямує до Євангелії, до Ісусових слів, в яких є життя, а не помилки.

Чи дійсно існують суперечності в євангельському вченні?

“Суперечності” євангельського вчення зібрав і подав в вигляді таблиці А.Нємоєвскій в своїй справді фантастичній кни­зі “Бог Ісус”. В основі його дослідження є та сама метода, до якої звертаються всі інші безбожники і по сьогоднішній день. Він не розглядає фрази в контексті, а також просто немилосердно обрізує фрази, відкидаючи все, що не надається для його твердження.

Не знаю чому до цього часу безбожники ще не оголосили, що в Біблії написано “Нема Бога”. Бо коли так читати Біблію, як її читають вони, то можна і це сказа­ти. Дійсно є в Біблії така фраза “Нема Бога”, але що попереду цієї фрази напи­сано? “Безумний сказав в серці своїм: “Нема Бога” (Пс.14:1). Як бачите, дуже важливо читати ціле речення, цілий вірш і розділ.

Отож, розгляньмо, чи дійсно існують суперечності в Христовому вченні?

Міфологи беруть початок 9-го віршу з 5-го розділу Євангелії від Матвія, де Христос сказав “Блаженні миротворці” і порівнюють Христові слова, які записані в Євангелії від Матвія 10:34 “Я не мир принести прийшов, а меча”.

В першому випадку говориться про за­повідь миру, а в другому Христос про­віщає ту боротьбу, яка розгориться дов­кола Його вчення. Яка ж тут суперечність?

А ось друге місце: Євангелія від Мат­вія 5:17 “Не думайте, що Я прийшов пору­шити Закон”. А в 9:17 тієї самої Єванге­лії написано, що “Молоде вино наливають в нові міхи”.

Ось значення. Христос признавав ос­новну суть Старозаповітнього Закону, але осуджував дріб’язкові приписи, якими він обріс. Під Законом в першу чергу Христос розумів заповідь любові до Бога і до ближнього, а “перекази старших”, та різ­ні обряди, яких так міцно трималися фа­рисеї та книжники, Христос називав “ста­рими міхами”. Порівняйте тексти: Єв. Мт. 15:2; 22:36, 37. Христа питали фарисеї: “Чому ученики Твої переступають передання старших? Бо не вмивають рук своїх, як їдять хліб”. Коли молодий чоловік питав Христа: “Учителю, яка найбільша заповідь в Законі? Ісус сказав йому: Полюби Гос­пода Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю і всім розумом твоїм”. Ось суть Закону.

Або вони порівнюють ті фрази, де Хрис­тос сказав “Ніхто не може служити двом панам” (Мтв.6:24) і “Віддайте кесареве кесареві, а Боже Богові”(Мт. 22:21).

Говорячи про двох панів, Христос мав на увазі Бога і марноту. Серце людини повинно належати тільки Богові. Власне це і є то “Боже”, що закликається відда­ти Богові. Натомість кесареві належить тільки данина, а не серце…

А ще інший приклад “Не судіть, щоб і ви не були суджені” (Мт.7:1). “Сядете і ви на дванадцяти престолах судити два­надцять племен Ізраїлевих” (Мт.19:28).

В першому випадку забороняється життєве осудження, а в другому говориться про духовну владу Христової Церкви.