Складна наука любові
Найчастіше у Львові скаржимось на брак води, ще на поганий стан доріг, на кепську освітленість вулиць, погане обслуговування, та ніхто не скаржиться на брак любові. Знаю, не тому, що маємо її в достатку. Людина боїться навіть заїкнутись про таке. Коли в тебе немає любові це найнижчий поріг. За статусом – ти нижче останнього замарстинівського бомжа, ти навіть не на маргінесі, ти узагалі за межею життя. Живемо у вік Інтернету, комп’ютерів, мобільних телефонів. Ми б не могли прожити без цих надбань цивілізації, – кажуть. Звичайно – перебільшення. Можна жити без гарячої води, мобільного зв’язку, можна обійтись без мистецтва й інтелектуального чтива, та не можна обійтись без любові. Люди прекрасно живуть в “глибинці”, у місцях не електрифікованих, без газу, зв’язку, без автомобіля, але не годні, вижити там, де все це є в найбільшій мірі, та немає бодай крихти любові. Любов’ю можна все зцілити, людина погодиться на найнужденніші умови життя, аби лиш із любов’ю. Без любові вся ця цивілізація перетвориться в груду пороху. Ненависть руйнує світ, – любов же його будує. Найвеличніші собори зяятимуть пусткою, найбільші багатства, будуть безвартісними, найгарніші, дібрані подружні пари стають нещасними, якщо у світі не буде любові . Кажуть на планеті вичерпуються нафтові родовища, нічого, людство обов’язково придумає енергетичний замінник, надто мало прісної води, – багателя, добуватимемо її з морської, вирубують дерева й не вистачає хлорофілу, – важко, та якось пристосуємось. Та ось без любові… Заберіть любов, і матимете небачений досі катаклізм, – світ перестане існувати. Найпромовистішим і найпоказовішим є той факт, що увесь Старий Завіт є любовним листом Бога людству.
Бог, Той, який краще нас знає наші потреби, воплотившись у тілі приходить на землю й несе нам не привіт від мислячих істот з інших галактик, не рецепт переулаштування світу, а лише послання любові.
Любов у дійсності – бажання добра. Любити, це бажати добра ближньому; турбуватись його добром; працювати для нього; думати й посвячуватись ближньому. Любов це вирозуміння, співчуття й прощення. Якщо не вмієш співчувати – не можеш зрозуміти. Не знаєш ще себе, як же пізнати тобі іншу людину? Яким бавом збагнути сенс людського життя. Тому-то й не можеш насправді любити. Лише коли почнеш пізнавати себе й розуміти інших, – переконаєшся, як потрібно любити кожну людину, як співчувати і як її оправдати. Любов, -чистої води альтруїзм, коли ж ні, – це не любов. Хочеш переконатись, чи хтось насправді любить тебе? Не вір завірянням, палким обіцянкам. Перевір, чи людина ця здатна до самопожертви. Якщо не здатна пожертвувати, то любить лише себе. Любов – завжди жертовна. Без жертви ні любові ані віри немає.
Словами любові іноді прикривають сліпий егоїзм, мовлять про своє сердечне почуття, у час коли перебувають у вирі тілесних пристрастей. Серце не приймає в цьому участі, нікому не зрозуміле пристрасне шепотіння закоханих – діалог тіл, а не сердець. Серце не приймає в ньому участі. У час, коли слова вибухають гейзером, серце найчастіше є непорушною кам’яною скалою. Переконаєшся в тому, коли шквал пристрастей пригасне, тоді й поповзе гадюччям егоїзм, пожадливість, а врешті й ненависть, – чим майже завше закінчується “велике коханнячко”, замішане на пристрасті. Добре ще коли воно закінчиться зрадою, розлученням, гірше, коли трагедією якої не сила пережити.
Світ ладний задовольнитись ницьою подобою великого почуттєвого відчуття, ганяється за примарами блаженства. Усі бажають звабливої енергії насолод, тягнуться немов завороженні до любих задоволень чуттєвої сфери, та однаково залишаються пристрасні, і однаково голодні, з невтоленною жагою… Чи хоча б тоді розуміємо, наскільки сьогодні ми “вбогі духом любові”?…
Навіщо іще що-небудь, якщо можеш любити? Лишень любов самодостатня. У собі самій має для цього все. У ній і поряд із нею все отримує значення й смисл.
Як відрізнити пристрасні спалахи, від вогню кохання? Пристрасть використовує свою кохану чи коханого, як об’єкт власного задоволення. Мета в таких випадках приземлена – досягнути статеву насолоду.
Любов – спільна висока мета до якої йдуть двоє й стають одним. Нелегка річ така любов. Тому й казав великий письменник, що “любов – неможливе на Землі чудо”, бо мусиш полюбити свого партнера (ближнього), більше, аніж себе самого. Тому й називають любов – Божим даром, що для людини така висота недосяжна, не можлива. Тому ефективно, щиро й цілковито можеш любити ближнього лише в Христі. З любові до Христа. За прикладом Христа. Любов між двома закоханими є Божим промислом, уже не кажучи про “агапе” – Божу любов до всіх людей, до всього творіння. Можна полюбити, когось гарного, милого, симпатичного, або ж того з ким пов’язаний родинними, кровними зв’язками. Одначе любити всіх і завжди, навіть немудрих, з фізичними вадами, з нестерпним характером, незрозумілими, немотивованими бажаннями, любити тих, хто вас обманює, кривдить, ненавидить… На це “homo sapiens” не здатен, це може лише людина духовна – “homo spiritus”. Тільки нова людина “новий Адам” – особа “народжена з гори” може любити ворогів і молитися за тих, що ненавидять вас.
Коли ж спокуса ненависті переможе, – зрозумієте, що заронили в душу зловорожий мікроб, який вражає щораз більше клітин і висотує вашу духовну силу. Ненависть – це та диявольська субстанція, яка знищує під корінь божественну доброту. Ненависть як ракова пухлина пожирає здоровий організм вашого духовного тіла. Якщо метастази доходять до серця, воно кам’яніє, гасне привітний блиск в очах, морщиться чоло, уста розтягає непривітна гримаса. Кров у такої людини таж отруєна. Ненависть – хвороба прогресуюча, щораз то більше буде в активі людей, яких не любитимеш. У прикінцевій стадії людина вражена мікробом, зненавидить саму себе. Вона розгубить приятелів, бо постійно кислий вираз обличчя, злі й гіркі слова, що злітають з її вуст нікого не приваблять. Так і живе, а радше існує людина усамітнена своїм демоном. Жоден антидепресант, жоден лікарський засіб, як рівно ж жоден психотерапевт чи екстрасенс не оживить таку людину, не поверне її до життя. Бо нелюбов лікується лише любов’ю. Лише виливши оцет ненависті, можна наповнити свою посудину нектаром любові. Коли ж захочете помститись своєму ворогові, то знайте, – мститися можна тільки любов’ю, це насправді найефективніший метод, ніхто не в силі опертись йому на землі, а також і в небі.
Юрій Кирик
