Наші сліди

Коли пройдеш шляхом в земній долині,
Чи скаже хто з повагою услід:
«Погляньте, це пішла свята людина,
Яка несе в душі від Бога світ».

Чи скаже хто, заглянувши у очі,
Що Боже світло там у нас зорить?
Чи зможе хто в глухій темряві ночі
Побачить світло, що в душі горить?

Чи хтось довірить біль свій, а чи горе,
Відчувши в нашім серці доброту?
Чи зможе хтось в штормах життєвих моря
У нас побачить пристань і життя мету?

Чи скаже хтось про тебе і про мене,
Що «ця людина не така, як всі»?
Що, не дарма нас звуть усі, напевно,
Дітьми Того, Хто на хресті висів?

Коли зустрінемо людей жорстоких
І ніжним світлом душу обгорнем,
В їх дім внесем Христовий спокій,
То добрий плід про себе збережем.

Коли на зле, лихе, недобре слово
Відповімо без кривди й нарікань,
За зло людське заплатимо любов’ю
Й пробачимо їх біль глибоких ран,

То скажуть, певно, друже мій, про тебе,
Що «ця людина Божа і свята»,
Що «з нею Бог», що «з нею сила неба»,
Чи зможем ми такими, друзі, стать?

Чи зможем ми, коли про нас не знають,
Хто ми такі і звідки ми прийшли,
Прожити так, щоб все ж таки впізнали
І через нас могли й собі нове життя знайти.

Чи зможем ми, долаючи невдачі,
Залишитися твердими в серцях,
І не знесилитись від туги й плачу,
Та від колючок, що встеляють шлях?

Чи зможем ми, коли украдуть пісню,
Розб’ють життя, потопчуть щирість мрій,
Не погасить в серцях тепло і ніжність,
Велику силу радісних надій?

Чи зможем ми в житті в важкі хвилини
Забути власну тугу, власний біль?
Собою світло праведне і вірне
Вказати іншим в темряві глухій?

Чи зможуть люди, які йдуть із нами,
До нас горнутись, як до сонця дня?
Чи звернуться із вдячності словами
За те, що помогли в біді їм встать?

Чи знаєм ми, йдучи так необачно
І забуваючи про те не раз,
Що люди хочуть в нас щось інше бачить,
Що люди пильно дивляться на нас?

Що ми, можливо, звемося такими,
Але багато чого в нас нема.
Ми часом, може, злі і навіть мстиві,
А інколи в серцях у нас зима.

В нас щирості не помічають люди,
І світло наше сховане від них,
І мають вони право дорікнути,
Що ми живем не так, як маєм жить.

Коли образять нас – ми не прощаєм,
Коли невдача – нарікаєм на життя.
Який же слід у світі залишаєм,
Що про нас добре може люд сказать?

Подумай же сьогодні, друже, брате,
Чи зможем роки так свої пройти,
Щоб нам услід могли усі сказати:
«Погляньте, це сини Христа пішли».

Якщо це буде так – ми діти Того,
Про Кого проповідуєм в цей час,
Тоді й благословення щедре Бога
Сповна зіллєься струменем на нас.