Ольга Мікулич – Мій шлях до Бога

Ольга МікуличБіда приходить звідти, звідки її найменше очікуєш…

Страх і депресія довгі роки невідступно тримали мене у своєму полоні. Я мати наркомана. Що може бути страшніше від цього? У теперішні часи така біда може трапитись у сім’ях будь-якого соціального стану.

Моя сім’я вважалася інтелігентною і щасливою. У мене була хороша робота, я займала високе становище в суспільстві, і все, здавалось, було добре. Я насолоджувалася спокоєм у своїй сім’ї, на роботі. Але цей зовнішній спокій не міг подолати внутрішній дискомфорт, який я відчувала глибоко у серці. Я постійно жила в тривозі й очікуванні біди, і навіть не могла собі уявити, з якого боку її чекати. Я завжди приділяла набагато більше уваги своїй роботі, ніж сім’ї, брала активну участь у суспільно-громадському житті, бажала себе реалізувати швидше як жінка, ніж як мати чи дружина чоловіка.

Десять років тому, я дізналася, що мій старший син став наркоманом. Всі ці роки, які я прожила без Бога, я постійно боялася, що після чергової «дози» мій син засне і більше не прокинеться. Я так сильно цього боялася, що не могла спати ночами.

Після того, як моя старенька мати пережила клінічну смерть і важку операцію на серці, я більше року боялася, що в неї зупиниться пульс, або відмовить кардіостимулятор. І тоді все, кінець.

Потім я переживала за свого молодшого сина, який виїхав в Ізраїль зі своїм батьком на постійне місце проживання. Там його призвали до армії – в країні, де зараз відбуваються, мабуть, найстрашніші події на цілій землі.

Крім страху за своїх рідних, я переживала страшну внутрішню депресію. Я не знаходила порозуміння з людьми, навіть з найближчими – чоловіком, свекрухою, друзями. Мене мучила самотність. Я пережила два розлучення, за які відчувала і свою вину.

Звичайно, я вважала себе віруючою людиною. Кожної неділі я ходила до церкви, роками співала у церковному хорі, читала Біблію. Але віра моя була дуже поверхневою – я окремо, і Бог десь далеко від мене, лише час від часу Він навідує мене, щоб потішити. Це були важкі часи посухи в моєму житті, але, слава Богу, вони минули.

Перше знайомство з Господом …

У ті важкі роки я була за крок до загибелі. Від переживання в мене стався важкий

крововилив у мозок, після чого я стала інвалідом. Депресія з’їдала мене, я не хотіла жити. У такий важкий період в моє життя прийшов Ісус. Він особливим чином піклувався про мене в час хвороби. Тільки з Його допомогою, я змогла одужати від інсульту за короткий проміжок часу, і тепер я є в абсолютно працездатному стані. На превеликий жаль тоді я не вміла бути вдячною Богові за Його опіку наді мною через те, що не усвідомлювала, що це саме Його заслуга. Тільки після покаяння я змогла глибоко усвідомити усю Божу милість до мене.

Після одужання в мені прокинулася спрага до пізнання Бога. Поступово я почала розуміти, що мати віру в розумі і мати її в серці – це різні речі. Просто знати, що Бог є, значить не знати Бога зовсім. Бога треба знати, як свого особистого Спасителя і Заступника. Ніхто не розповість тобі про Нього краще, ніж Він Сам розкаже тобі про Себе у Своєму Слові.

Зі сторінок Біблії Господь почав розмовляти зі мною, відкриватися мені. Я почала розуміти Його Слово, воно стосувалося мене, мого життя, моїх рідних. У мене з’являлися запитання, відповіді на які я шукала скрізь: у Біблії, у спілкуванні з людьми, які вірять у живого Бога, незалежно від їхньої конфесійної належності, у телепередачах, в християнській літературі, на служіннях різних церков. У червні 2002 року, Господь дарував мені покаяння. Це сталося після перегляду однієї з християнських телепередач, яка справила на мене таке глибоке враження, що того вечора мені захотілося впасти на коліна і покаятися у своїх гріxax.

Тяжка буденність, але з вірою в Христа…

З того часу моє життя почалося заново, ніби з чистого аркуша паперу. Господь повністю звільнив мене від страху, почуття самотності, озлобленості і багатьох інших речей, навчив мене прощати, розширив моє серце, аби воно не зосереджувалося лише на собі. Bін змінив мене і зробив вільною від гріха! І я вірю, що Бог сильний зробити це в житті кожної людини, яка цього потребує. Слово Боже принесло спокій у моє серце, навчає мене не журитися, але у всьому покладатися на Бога. Проблеми в моєму житті не зникли. Але тепер змінилося моє ставлення до них. Мій син ще досі в залежності від наркотиків. Якщо раніше я просила в Бога, аби Він звільнив сина від цієї залежності, то тепер я прошу дарувати йому покаяння. Моя мати і далі лежача хвора, і свого молодшого сина невідомо чи скоро побачу, в нас і тепер бувають фінансові труднощі. Часом труднощі налягають зі всіх сторін. Буває, що опускаються руки, не вистачає терпіння, і хочеться просто кричати до Бога, аби ці страждання якнайшвидше припинилися. В такі моменти Господь особливо підкріпляє і дає силу все знести.

До особистого пізнання Бога я не мала жодної надії, не було віри. А тепер Бог дав віру глибоко у моє серце. Я повірила Богу, що Він ніколи не покине мене, але подбає про мене і про моїх дітей та маму. Одного разу Господь промовив до мене: “Кожного відвідаю у свій час!” Я знаю, що Бог відвідає свого часу моїх рідних. Віра, яку в моє серце вселив Господь, стала робити нереальні речі реальними. Плоди цієї віри видні уже тепер: мій старший син прислухається до Божого Слова. Бог надзвичайним способом зцілив його хвору ногу, чим ще раз підтвердив Свою опіку над ним. Мати разом зі мною дивиться християнські телепередачі, читає Біблію, слухає аудіо-касети із записами проповідей. І Бог чудово піклується про нас фінансами: завжди дає вчасно і достатньо для прожиття.

Мій шлях до Бога тернистий і важкий. Але я йду по ньому щоразу впевненіше, бо бачу кінцеву мету, а тому міцно тримаюся за руку Ісуса. 3 Ним я обов’язково дійду до кінця. І світло, що сходить від Христа, з кожним моїм кроком стає все яснішим.

Ольга Мікулич